Участь в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, їх процесуальні права та обов'язки

Для отримання загальної характеристики участі ООЗП в цивільних справах необхідно визначити фактори, що об’єднують цю категорію учасників процесу. Перш за все важливо відзначити особливу роль, що відіграють ці учасники цивільного процесу. Їх мета - через захист прав та свобод інших осіб забезпечити також дотримання державних, громадських, суспільних інтересів. У літературі методом цивільного процесу називають імперативно-диспозитивний [0, 23]. Принцип диспозитивності виявляється у вільному виборі учасниками цивільного процесу власних дій у межах диспозиції норм цивільно-процесуального права. У той же час, відповідно до ст. 19 Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до цього конституційного припису, більшість ООЗП (омбудсмен, прокуратура, органи державної влади та місцевого самоврядування) не лише мають право, а у певних випадках зобов’язані діяти у процесі відповідно до імперативних правових норм.

Нормативно-правовою підставою участі ООЗП у цивільних справах є передусім ст.45 ЦПК, відповідно до якої:

"1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне."

Як видно із аналізу норм вищенаведеної статті, вона встановлює суб’єктний склад ООЗП, форму та підстави їх участі, мету. Підстави лише окреслюються бланкетним посиланням на "випадки, встановлені законом". Натомість, мета участівизначена - захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів. Отже, ООЗП у цивільному процесі мають особливу, притаманну лише цим учасникам процесу, мету - захист державних чи суспільних інтересів. Така категорія як законний інтерес визначається у теорії права як: передбачена змістом норм або принципів об’єктивного права і гарантована державою юридична дозволеність, що виявляється в намаганні користуватися соціальним благом, звертатися за захистом до компетентних органів держави, щоб здійснити свій інтерес, що не суперечить вимогам права [0, 121]. Можна зробити висновок, що особливістю суспільного інтересу, на відміну від інтересу індивідуального є прагнення всіх або більшої частини суспільства користуватися соціальним благом.

Окрім визначення спільних ознак ООЗП, слід також вказати на відмінності від інших учасників процесу. Відповідно до ч.1 ст.26 ЦПК, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. По-перше, ООЗП не є сторонами у процесі, хоча мають подібні процесуальні права та обов’язки. На відміну від сторін, що мають власну матеріально-правову зацікавленість у результатах судового розгляду, ООЗП такої зацікавленості не мають і захищають державні, суспільні, громадські інтереси. По-друге, ООЗП не є третіми сторонами у процесі. У літературі третіми особами називають суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, наділені матеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача [0, 62]. Таким чином, відмінність ООЗП і третіх сторін така ж як і з сторонами - відсутність особистої зацікавленості у справі. По-третє, ООЗП не відносяться до категорії процесуальних представників. Відповідно до ч.1 ст.38 ЦПК, сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Можна вказати на ряд відмінностей між ООЗП і процесуальними представниками. Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна сторона - представник - виконує на підставі наданого йому повноваження процесуальні дії в інтересах особи, яку представляє, внаслідок чого в останньої виникають права та обов’язки [0, 30]. ООЗП на відміну від процесуальних представників діють незалежно від осіб, права та інтереси яких вони захищають. Для цього їм непотрібно отримувати підтвердження власних повноважень, їх повноваження надаються безпосередньо законом. Іноді вказується на подібність інститутів процесуальної участі ООЗП і законних представників [0, 150-151]. Однак, ці інститути не тотожні, оскільки законні представники у своїй процесуальній діяльності, як правило, повністю заміщують осіб, яких вони представляють, натомість, ООЗП та їх "підзахисні" можуть діяти незалежно одні від інших. У той же час, відповідно до ч.3 ст.46 ЦПК, якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. Слід відзначити і різний характер заінтересованості у справі законних представників і ООЗП. У перших - вона носить родинний (моральний) характер (батьки захищають дітей, опікуни - підопічних), другі - захищають інтереси всього суспільства, державні інтереси тощо.

Поиск по сайту: