За умовами і змістом мовленнєвої ситуації (або ситуації спіл кування) розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету вітання; скарга;
2 Див.: Плющ Н.В. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету // Українська мова і сучасність. - К., 1991. - С. 90-98.
звертання, привертання уваги; втішання-
:імлйомство; комплімент;
лаирошення; несхвалення;
прохання, порада, пропозиція; поздоровлення;
погодження; подяка;
вибачення; прощання. Незгода, відмова;
Вітаннявиконує особливу функцію в комунікативному акті, и' нлжливим є сам процес входження в нього. Нерідко спілку-І1.ПІмя обмежується лише одним етикетним ритуалом. Цим по-
I....... сться автоматизм і спеціалізований характер вітального
Іислову.
Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний. Вибір того чи іншого вітання залежить від пори дня, сту-Іігпя близькості тих, хто вступає в комунікативний контакт, від ГОїо, що робить у даний момент людина, з якою вітаються (добрий ранок, добрий день, добрий вечір тощо).
Крім того, існують ще спеціальні сакральні вітання: Слава її і/і у (Христу)! Христос рождається! Христос воскрес! тощо.
Найбільш поширеним давнім загальноукраїнським висловим є: Добрий день. Його фіксують письмові пам'ятки вже в X VІ ст. Цей вислів стилістично нейтральний і може використо-іуватися у всіх трьох тональностях. У відповідь на нього ка-і \п.: Добрий день (висока тональність, нейтральна), Доброго юоров'я, Дай, Боже, здоров'я] Чи просто: Дай, Божеі (нейтральна, дружня).
Моє шануваннячко! Здоров був! Вітаю!
Скільки літ...
Другим різновидом етикету є звертання33.
Вибір тієї чи іншої форми звертання — це складний акт комунікативної діяльності. Він залежить від соціального становища, рівня культури, освіти, від конкретної ситуації, особистих стосунків, ступеня спорідненості, а також віку тих, до кого звернена мова, і тих, хто звертається, та, безумовно, у всіх випадках — від культурної традиції. Система українських етикетних звертань чи не найбільше з-поміж усіх етикетних висловів зазнала змін у своєму історичному розвитку, що пояснюється насамперед її особливою залежністю від соціальної організації суспільства.
Упродовж віків наш народ використовував дві основні форми звертання: типову українську — добродію, добродійко! і західнослов'янську — пане, панії Спілкуючись у високій тональності, ці звертання обов'язково вживали з означенням вельмишановний, шановний, високоповажаний.
Звертання товаришу, товаришко (наприкінці XIX — поч. XX ст.), поширені в соціалістичному суспільстві, звузили своє значення і вживаються лише щодо: 1) людини, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях; 2) людини, зв'язаної з ким-небудь дружбою, щирого друга, приятеля; 3) людини, зв'язаної з іншими спільною професією, місцем роботи, навчання тощо.
Не узвичаїлося в українському етикеті вживання вокативів громадянине, громадянко! їх функціонування обмежується переважно правничою сферою.
Звертання по батькові сьогодні викликають жваві дискусії: чи це національна українська форма, чи привнесена в нашу мову з іншої?
В Україні звичай звертатися по батькові побутував головно на Наддніпрянщині і поширювався там під російським впливом. Ця традиція настільки укорінилася, що, очевидно, не слід вдаватися до чергової уніфікації форм мовленнєвого етикету і насильно її відкидати. Адже, крім загальнонаціональних форм,
33 Див.: Панько Т., Білоус М. Слово в духовному житті нації. — К., 1995. — 96 с; Білоус М. Фатичне спілкування // Мова і культура нації. — Львів, 1991. - С. 27.