Головні різновиди мовлення — усне і письмове. Усне мов-іення — це звучне мовлення, це спілкування, втілене у звуках і а на вербальних засобах комунікації. Воно сприймається іншими за допомогою слуху. Відповідно обмін інформацією відбувається через діалог чи монолог. Тому усне мовлення буває діалогічне та монологічне29.
Діалогічним називається мовлення між двома чи кількома с іііпрозмовниками, один з яких говорить, а другий слухає, і Шишаки. Рівень знання мови, її лексичного багатства, граматичної будови та фразеології відіграє важливу роль у функціону-іі.піні діалогічного мовлення. Діалогічне мовлення чітко пов'я-іане зі ситуацією, в якій ведеться розмова, тому його називають ніг ситуативним. Водночас воно є й контекстуальним, оскільки Кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням. Діалогічне мовлення недостатньо організоване граматично і лексично. Як правило, воно здійснюється простими мовними конструкціями, які зумовлені контекстом, попереднім висловлюванням, а також ситуацією мовлення. Сфера ііїн■<) застосування — побутове спілкування, опосередкована теле-
* Марун М. Чи тотожні поняття мова і мовлення // Дивослово. — І!)!)!). - № 6. - С. 12.
71
і радіокомунікація (діалог між глядачами та учасниками передачі у формі "питання — відповідь").
Монологічне мовлення — це мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її мову. Це мовлення не розраховане на безпосередню словесну реакцію слухача. Прикладами монологічного мовлення є розповідь, міркування, сповідь мовця, його роздум. Може втілюватися у доповіді, лекції, виступах на зборах, під час пояснення нового матеріалу. Це відносно розгорнутий різновид мовлення.
Усна форма літературної мови обслуговує всі верстви суспільства у найрізноманітніших ситуаціях — від вузькопобутових до виступів на форумах, конгресах тощо. Усне літературне мовлення як одна із форм літературної мови виконує найважливішу — комунікативну функцію.
Культура усного мовлення пов'язана з умінням вільно володіти словом, відчувати його значення, граматично правильно будувати фразу, розрізняти стилі кожного спілкування. Високій культурі усного мовлення сприяють також вимова звуків, із яких складаються слова, дотримання норм наголошування слів і властивих кожній національній мові фразових інтонацій.
Вимоги до правильності мови усного її варіанта — не особиста справа кожного, а суспільна потреба і необхідність30. Адже культура мовлення є невід'ємним елементом загальної культури народу.
Професор О.Сербенська визначає такі особливості усного мовлення:
/ для усного мовлення мусить бути реальна життєва ситуація;
/ звукове мовлення сприймається на слух як цілісний відрізок мовленнєвого потоку, де є своя гра темпоритмів, темброві забарвлення, модуляції голосу;
/ надзвичайно важливою для усного мовлення є інтонація. У ній серце і розум живої мови, її музика, ритмомелодика;
У усне мовлення діє на слухача не лише своїм змістом, але й усією манерою виступу;
/ для усного мовлення характерна непідготовленість, спонтанність; людина, як правило, думає не про те, як вона говорить, а про те, що скаже; гнучкість думки при цьому більша, ніж коли людина пише;
/ в усному мовленні користуються багатьма готовими формулами;
/ в усному мовленні буває забагато слів, вони повторюють-, нерідко є зайвими3'.
За своїм змістом і призначенням володіння словом і красно-вство виконують роль суспільно-політичного інструмента впли-V на свідомість індивідуумів. За своєю роллю і високим рівнем аргументації наближається до академічного красномовства. 1.1 психологічними та соціальними елементами відображає ха-рвктер особи та спосіб її життя, тому має багато спільного із РОЦІ;ільно-побутовим красномовством.
Найважливішими рисами мови правника має бути точність, Виразність, арґументованість, доступність викладу думок.
Слово — це зброя. Нейтральне саме по собі слово стає не-ідоланним і беззаперечним, сильним і потужним, якщо воно іунає з уст людини розумної, інтелігентної і високоосвіченої. У Кожній сфері діяльності, а в правоохоронній особливо, фахівець повинен уміти користуватися словом цілеспрямовано, переконливо, не допускаючи двоякого тлумачення вислову. Професійна майстерність правника залежить від його відданості Вправі, від його ерудиції, професійної і загальної культури.
Культура мови правника — якісний показник загальної куль-Гури особистості, її ділових якостей. З перших сказаних слів Можна встановити, який рівень культури, інтелекту, професіо-Налізму в особи, з якою ми спілкуємося. Недарма існує вислів, ЯКИЙ приписують Сократові: "Заговори, щоб я тебе побачив..."
9.1. Мовленнєвий етикет
Вироблені суспільством норми поведінки і форми поводження об'єднуються в цілій системі, яку прийнято називати етикетом (з фр. ярлик, етикетка). Ці норми становлять собою і-.пегорію історичну і змінну. У кожному суспільстві вони за-цежать від характеру суспільних відносин.
Людське спілкування — це складне явище, в якому переплетені соціальні, психологічні і мовні чинники. Особливу роль у мкідському спілкуванні відіграє мова, мовний контакт, необхідним для досягнення комунікації, що реалізується спеціальними Мовними засобами, скерованими на зав'язування, підтримування, припинення комунікації. Щоб встановити і підтримати кон-такт, обов'язково треба дотримуватися певних норм поведінки (міміного етикету) співрозмовниками. Мовна поведінка повинна Виявляти глибоку, справжню повагу до інших людей.
30 Див.: Осташ Н.Л. Виховання культури усного літературного мовлення // Українська мова і література в школі. — 1980. — № 11. — С. 63.
72
'■" Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем. — К„ 2001. - С. 32.
73
Мовленнєвий етикет - це сукупність словесних форм увічливості, прийнятих у певному колі людей певного суспільства, певної країни, але без яких не обходиться жоден народ. Це значний у кожній мові спектр висловлювань, що охоплює формули привертання уваги до мовного контакту.
Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовленнєві формули, що, власне, і становлять мовленнєвий етикет. Це насамперед такі усталені мовленнєві формули, що вживаються для зав'язування контакту між комуніканта-ми - формули вітань і звертань, для підтримання контакту - формули вибачення, прохання, подяки тощо, для припинення контакту - формули прощання, побажання, тобто власне етикетні мовленнєві формули. Сам же мовленнєвий етикет, крім цих формул, включає ще й соціально-мовні символи етикетного рівня, напр., етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах.
Відбором етикетних мовленнєвих формул у кожній ланці мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів, як показник культурності, інтелігентності співрозмовників32.
У європейському культурному ареалі виділяють п'ять тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну (дружню), вульгарну.
Висока тональність уживається на урочистостях, дипломатичних прийомах, брифінгах тощо. Нейтральна - в офіційних установах, звичайна - характерна для спілкування в сфері побуту (магазини, транспорт, поліклініка, заклади культури), фамільярна - властива для спілкування в колі друзів, сім'ї'! вульгарна - функціонує у сфері неконтрольованих ситуацій!
Українському мовленнєвому етикетові властиві лише три тональності: висока, звичайна, дружня.