Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Барокова архітектура. С. Ковнір. І. Григорович-Барський



у XVII століття в архітектурі з'являються елементи стилю бароко. Він передбачає велику кількість прикрас зовні і всередині будівлі, складність архітектурної конструкції, розробку складних просторових ансамблів, синтез різних видів мистецтва. Декоративні ідеї та можливості бароко були близькими до національного українського мистецтва, якому притаманна мальовничість композиції, гармонія будівель з навколишньою природою. Поєднання власних традицій та європейського впливу створило умови для розквіту своєрідного стилю, названого українським, або «козацьким» бароко.

Провідним типом споруд стає так званий козацький собор — п'ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами. Це — Миколаївський собор в Ніжині, Георгіївський — у Видубецькому монастирі, Троїцький собор - у Чернігові, Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві. Повне злиття з природою досягнуто при побудові Миколаївської церкви Святогірського монастиря на крейдяній кручі (зараз — територія Донецької області). Шедевром українського бароко вважається дзвіниця Далеких печер Києво-Печерської лаври (народний зодчий Стефан Ковнір.

Крім нового будівництва, у XVII столітті на кошти козацької старшини були перебудовані у новому бароковому стилі древні Софійський і Михайлівський золотоверхі собори, церкви

Києво-Печерської лаври. Будівництво досягло особливого розмаху при гетьмані І. Мазепі.

У XVIII столітті, у Києві архітектурні споруди були створені за проектами іноземних архітекторів (Йоган Шедель –дзвіниця Києво-печерської Лаври; Бартоломео Растреллі збудував Андріївську церкву, Імператорський палац у Києві, пізніше названий Маріїнським).

В архітектурі Західної України переважала загальноєвропейська стилістика, національне начало було виражено відносно слабко (наприклад, собор Святого Юра у Львові).

Вигляд українських міст змінювався у зв'язку з тим, що поряд з дерев'яними спорудами все більше створюється кам'яних будівель. Особливу популярність отримав будинок купця Корнякта у Львові, прикрашений багатоповерховими відкритими галереями з арками та просторим внутрішнім двором. Однак при забудові міст квартали і вулиці довго розташовувалися хаотично. Лише в кінці XVIII століття нові міста півдня України — Одеса, Миколаїв, Маріуполь будуються відповідно до єдиного архітектурного плану, мають чіткі вулиці і квартали, виділений центр.

Загалом найбільшу питому вагу в міському будівництві мали світські будівлі — палаци вельмож, магістрати, школи, ринки.

КОВНІР Степан (Стефан) Дем’янович
У 1720 р. з невідомих причин став кріпаком Києво-Печерської лаври, де навчався будівельній справі й брав участь у відбудові споруд монастиря після великої пожежі 1718 р. Прийнято вважати, що його вчителями - І. Каландін, Д. Дебоскет, Й. Г. Шедель, П. Неєлов, І. Григорович-Барський. У спорудженні Великої лаврської дзвін-ниці та друкарні, Кловського палацу, Андріївської церкви бере участь вже як співавтор.
У 1744—1745 рр. майстер збудував Ковнірівський корпус, що органічно завершив ансамбль головної площі Києво-Печерської лаври. Його барочна архітектура доповнювала пишні форми Успенського собору, не дисонуючи з класичною колонадою Великої дзвіниці. Ця споруда засвідчила появу оригінального майстра, який створив неповторний симбіоз народної української архітектури та європейського бароко.
Архітектурним шедевром С. Ковніра стала дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври (1754—1761). За оригінальністю силуету, довершеністю архітектурних форм, гармонією з природним та архітектурним середовищем вона не має аналогів у світовій архітектурі. Цією спорудою майстер започаткував своєрідний напрям — спорудження двоярусних дзвіниць.
У 1759—1763 рр. зодчий збудував дзвіницю на Ближніх печерах, утворивши таким чином основні архітектурні домінанти ансамблю печер і надавши йому завершеності.
Майже водночас споруджено дзвіницю Братського монастиря в Києві (1756—1759), яка не збереглася до нашого часу. Вона була однією з окрас центральної площі київського Подолу. Не збереглася також і церква Антонія та Феодосія у м. Василькові, що на Київщині.
Був автором і будівничим Троїцької церкви в Китаївській пустині поблизу Києва (1763—1767).

 

Іван Григорович Григорович-Барський
З 1724 р. Іван навчався в Київській академії.

Наприкінці 40-х рр. Григорович-Барський розпочинає службову кар'єру і водночас — архітектурну діяльність. Першою його роботою стало спорудження міського водогону . Центральною спорудою водогону, що охопив увесь Поділ, був павільйон-фонтан, так званий «Феліціан», на майдані перед будинком магістрату (нині Контрактова площа).

Протягом 1748-1749 рр. архітектор працював у Кирилівському монастирі, зокрема спорудив у трапезній новий для Києва тип двоповерхової церкви — Василя Великого.
Поряд з будівництвом у Києві Іван Григорович-Барський бере участь у спорудженні унікального собору в м. Козелець, розпочатого 1766 р. видатним українським архітектором Андрієм Квасовим.

Найвище піднесення творчості майстра припадає приблизно на кінець 60-х — початок 70-х рр. XVIII ст. У цей період він стає найпопулярнішим архітектором Києва. Жодне будівництво на Подолі не обійшлося без його участі. За два десятиріччя Барський спорудив церкву Красногорського монастиря, Набережно-Микільську дзвіницю, галерею Константинівської церкви і ряд цивільних споруд. 1766 р. він будує корпус братських келій Межигірського монастиря і — майже водночас — один з найкращих своїх творів — Покровську церкву в Києві. Вона являла собою видовжений хрест з трьома куполами і втілювала принцип об'ємно-просторового побудування, характерний для української архітектури.
1765 р. було зведено будинок нової бурси, який, за описом сучасника, являв собою «немалого пространства двухэтажные деревянные покои» й мав у нижньому Поверсі «по написанному плану двенадцать изб с горницами и четверо сеней». У ці ж роки Григорович-Барський спорудив будинок гостиного двору навпроти Воскресенської церкви на Подолі.

Найбільше відомостей збереглося про цивільні споруди Григоровича-Барського в Межигірському монастирі. Однією з кращих вважався корпус келій проти Спаської церкви.

До цього періоду належить і будівництво Набережно-Микільської церкви на Подолі, яка являла собою однокупольну споруду на хрестовій основі. Близька за архітектурою церква побудована й у с. Лемеші на Чернігівщині, над могилою батька графа О. Розумовського.
Останнім архітектурним твором митця стала дзвіниця Успенського собору (1782) у Києві.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.