Класифікація наукових теорій

Залежно від обговорюваних питаннь теорії можуть бути поділені на детерміністські і стохастичні; феноменологічні і динамічні; загальні і часткові; фундаментальні і фрагментарні, тощо. Але найзагальнішим є поділ теорій на два класи: емпіричні та теоретичні.

Поділ за загальним принципом має важливе значення для визначення структури теорії. Так в математичних теоріях структури виражені чіткіше, ніж в емпіричних, а в емпіричних вони багатші, бо містять більше елементів, ніж математичні. Однак такий поділ не пов’язаний з ієрархічною впорядкованістю і тому його доповнюють ієрархічною ознакою (за ступенем розвиненості теорії).

Математичні теорії широко використовують кількісну мову і містять моделі для опису і пояснення відповідного емпіричного матеріалу. До них відносяться більшість теорій у фізиці, хімії, технічних дисциплінах, вони починають проникати в біологію, лінгвістику, економічні та інші науки. За структурними особливостями ці теорії називають ще дедуктивними (побудовані за дедуктивними методами).

Емпірична теорія, яка піддана “дедуктивізації” (логічній реконструкції) і має емпіричну інтерпретацію, називається гіпотетико-дедуктивною теорією.

Л.Б.Баженов вказує, що гіпотетико-дедуктивний метод, або метод сходження від абстрактного до конкретного, є загальним методом побудови наукової теорії в розвинених наукових дисциплінах, який має при використанні, зокрема в фізиці, дві різновидності: метод принципів і метод гіпотез. “Із розглядом питання про роль методу принципів і методу гіпотез тісно пов’язана проблема феноменологічних (описових) і динамічних (пояснювальних) теорій.

Під феноменологічною теорією розуміють таке формулювання закономірностей в області спостережувальних явищ, в яких не робиться спроба звести описові зв’язки до загальних законів природи, які лежать в їх ній основі і через які вони могли б бути зрозумілими” .

Сучасній науці відомі також різні індуктивні теорії, які характерні емпіричним наукам. Вони діляються на описові та математизовані.

Висновок називають індуктивним, якщо він напрямлений від сингулярних висловлювань типу звітів про результати спостережень або експериментів до універсальних висловлювань типу гіпотез або теорій. Питання про виправданість індукційних висновків, або інакше кажучи, про ті умови, при яких такі висновки виправдані, відоме під назвою “проблема індукції”.

Описові теорії містять терміни, що означають об’єкти відповідповідних предметних областей, їхні властивості і відношення.

Математизовані індуктивні теорії відрізняються тим, що в них широко застосовуються математичні методи і будуються математичні моделі об’єктів, що вивчаються.

Детальний аналіз теорій, бачення їх еврістичних та логічних функцій, а також приклади застосування в різних предметних областях, можна знайти, зокрема, в роботі .

19. Методологічна культура науки. Методи наукового пізнання.Наукове пізнання відзначається своєю упорядкованістю завдяки тому, що вчені використовують методи наукового пізнання, своєрідні дороговкази у складному лабіринті осягнення дійсності. Кожен метод включає в себе сукупність засобів, що поєднуються певними регулятивними принципами.

Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, як правило, виділяють такі групи методів:

- всезагальні методи (діалектика і метафізика);

- загальні методи;

- спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках

Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.

Методи емпіричного рівня пізнання дають можливість накопичити емпіричні дані, факти, аналіз яких дає можливість продукувати понятійне знання.

Спостереження — це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйнять досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти.

Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється від останнього тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій.

Порівняння — метод емпіричного рівня наукового пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання.

Вимірювання - це метод дослідження, за допомогою якого визначається числове значення деякої величини з використанням одиниці вимірювання об’єкта.

Абстрагування — це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Узагальнення — це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв'язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо.

Аналіз — це мислене розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Процедура аналізу є органічною складовою будь-якого наукового дослідження. Вона, як правило, становить початкову стадію вивчення об'єкта, на якій дослідник переходить від нерозчленованого опису цього об'єкта до виявлення його структури, складових, а також властивостей.

Синтез — мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу.

Синтез має багато різних форм. Так, будь-який процес утворення понять грунтується на діалектичному взаємозв'язку аналізу і синтезу. Аналізуються, а потім синтезуються та узагальнюються і емпіричні дані в процесі наукового дослідження. В теоретичному науковому знанні синтез виступає у формі взаємозв'язку теорій, що відносяться до однієї предметної сфери. Для сучасної науки характерні процеси синтезу не лише в середині окремих наукових дисциплін, але й між різними дисциплінами — міждисциплінарні. Так, процеси синтезу відіграли суттєву роль у процесі формування біофізики, біохімії тощо.

Індукція — метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.

Дедукція — метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні.

Сучасна наука враховує діалектичний взаємозв'язок індукції та дедукції.

Аналогія — метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.

Моделювання — метод дослідження об'єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явиш здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо.

Формалізація — метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові.

Метод Ідентифікації означає ототожнення, встановлення збігу чогось з чимось. Традиційно метод ідентифікації широко застосовується у біології, математиці, хімії, психології, криміналістиці.

Аксіоматичний метод.Це метод теоретичного пізнання та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші виводяться з них пі ляхом міркування за певними логічними правилами. Аксіоматичний метод широко застосовувався ще в античності, зокрема Платоном та Арістотелем. Остаточне його утвердження пов'язують з появою "Начал" Евкліда. Прикладом аксіоматичного підходу до побудови теоретичного знання може бути й теорія відносності А. Ейнштейна.

Гіпотетико-дедуктивний метод —метод наукового пізнання, що ґрунтується на висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Ідеалізація — це мислене конструювання об’єктів, яких не існує у дійсності. Цей процес, з одного боку, схожий на мислене моделювання, а з другого — є абстрагуванням. Метою ідеалізації є: 1) позбавлення реальних об’єктів деяких — властивостей; 2) мислене обдарування цих спрощених об’єктів певними нереальними, гіпотетичними властивостями, які не можна здійснити на практиці.

Системний метод — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи.

Поиск по сайту: