Правовий захист нацменшин у рамках ОБСЄ

У сучасних умовах розвитку правового статусу людини в Україні та за міжнародним правом, участі України в Організації з безпеки і співробітництва у Європі, еволюції концепції людського виміру, розвитку системи захисту прав людини в Україні, важливе практичне та теоретичне значення має дослідження захисту прав людини у рамках концепції людського виміру Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Організація з безпеки і співробітництва у Європі відіграє важливу роль у захисті прав людини в Україні за міжнародним правом на регіональному рівні. Прийняття I серпня 197S року в Гельсінкі Заключного Акта Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі1 ознаменувало початок Гельсінського процесу, який передбачав створення постійно діючої консультативної наради - Наради з безпеки та співробітництва в Європі (далі - НБСЄ), яка з часом трансформувалася у специфічну міждержавну організацію - Організацію з безпеки та співробітництва в Європі. Відповідно до рішення Будапештської зустрічі на найвищому рівні держав-учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі2, яка відбулася S-6 грудня 1994 p., НБСЄ з 1 січня 199S р. іменується Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ). Відповідно до рішення цієї ж зустрічі прийнято, що перейменування НБСЄ в ОБСЄ не змінює ні характеру зобов'язань по НБСЄ, ні статусу НБСЄ та 'її інститутів. ОБСЄ прийняло цілий ряд документів з питань прав людини: Прикінцевий акта Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 197S р.,

Підсумковий документ Мадридської зустрічі представників держав-учасниць НБСЄ3 від 6 вересня 1983 р., Документ Копенгагенської наради Конференції з питань людського виміру НБСЄ4 від 29 червня 1990 p., Паризьку хартію для нової Європи5 від 21 листопада 1990 p., Декларацію Гельсінської зустрічі на найвищому рівні6 від 10 липня 1992 р. та інші, в яких відображено концепцію людського виміру і які складають основу захисту прав людини у рамках ОБСЄ. Дана проблематика є предметом дослідження сучасних науковців, серед яких доцільно виокремити праці: К.Бергема7 та М.Товта8. Завданнями даної статті є: охарактеризувати захист прав людини у рамках концепції людського виміру Організації з безпеки і співробітництва в Європі, визначити основні проблеми та перспективи розвитку у цій сфері. Важливе значення в ОБСЄ має розробка та закріплення концепції людського виміру. У рамках ОБСЄ термін «людський вимір» використовується для визначення системи норм та видів діяльності, пов'язаних із правами людини та демократією, які розглядаються в ОБСЄ в якості одного із трьох вимірів безпеки, разом з військово-політичним та економіко-екологічним вимірами. Даний термін свідчить також про те, що норми ОБСЄ, що належать до людського виміру, охоплюють більш широку сферу, ніж традиційне право прав людини. В ОБСЄ питання прав людини обговорюються переважно у рамках концепції людського виміру. Цю нову термінологію було запроваджено в процесі прийняття Віденського Підсумкового документа в 1989 році. Однак концепція людського виміру охоплює більше, ніж просто права людини. Хоч загальновизнаного визначення людського виміру й досі не вироблено, загалом вважають, що воно містить права людини та основні свободи, проблеми демократії і верховенства закону, захисту прав національних меншин та інші гуманітарні питання такого характеру. Такий широкий спектр питань є першою характерною рисою людського виміру. Другою важливою рисою людського виміру ОБСЄ є те, що він становить частину комплексного підходу ОБСЄ до проблем безпеки. Комплексна концепція безпеки - це одна з найсильніших рис ОБСЄ як міжнародної організації з питань безпеки. До всеосяжної концепції безпеки належать не лише військові, а й економічні та гуманітарні аспекти. Це має дуже велике значення, оскільки проблеми безпеки часто починаються як проблеми прав людини чи як економічні. Будь-який підхід до подолання нестабільності в країні чи в регіоні має розглядати не лише короткотермінові, а й довготермінові перспективи. І цілком зрозуміло, що будь-яке довготермінове рішення також має розглядати глибинні причини проблем безпеки9. В юридичній науці не існує визначення поняття «захист прав людини у рамках концепції людського виміру Організації з безпеки і співробітництва в Європі». На нашу думку, дане поняття можна визначити наступним чином: захист прав людини у рамках концепції людського виміру Організації з безпеки і співробітництва в Європі - це система норм та принципів міжнародних документів ОБСЄ, які розроблені у рамках концепції людського виміру і спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню та відновлення порушених прав людини в країнах-учасницях ОБСЄ, в тому числі і в Україні. Держави-учасниці ОБСЄ створили унікальний «каталог» норм і принципів у сфері людського виміру. Документи ОБСЄ містять багато важливих зобов'язань у сфері людського виміру, які дозволяють Організації відігравати провідну та новаторську роль у цій сфері. Рішення ОБСЄ приймаються на сонові консенсусу, і відповідно, всі її учасники мають рівний статус. ОБСЄ розроблена унікальна концепція безпеки, яка розглядає безпеку не тільки як військово-політичне питання, але також включає економічні та екологічні аспекти, права людини та демократію. На основі цієї концепції ОБСЄ займається вирішенням проблем у всіх цих сферах, в тому числі контролем за озброєнням, дотриманням прав людини, спостереженням за виборами, питаннями економіки та охорони навколишнього середовища10. Нормативна система захисту прав людини у рамках ОБСЄ охоплює документи ОБСЄ, які визначають захист окремих прав людини у рамках цієї Організації. У документах ОБСЄ визнаються, гарантуються та захищаються різні види прав людини: громадянські,політичні, економічні, соціальні та культурні права людини. При цьому ОБСЄ має характер постійного процесу щодо нормотворчості у сфері людського виміру, в тому числі і у сфері прав людини. А тому не можна визначити вичерпного переліку (каталогу) прав людини у рамках ОБСЄ. Цей каталог прав людини постійно розширюється, що знаходить своє відображення у нових документах ОБСЄ. Документи ОБСЄ, на думку більшості науковців, мають рекомендаційний (політичний), а не обов'язків (правовий) характер. У цьому контексті доречною є думка російського науковця А.Абашидзе, який вважає, що, навіть, якщо припустити, що документи, прийняті у рамках ОБСЄ, не породжують правових зобов'язань, це не впливає на їхню значимість11. Багато держав, у тому числі й Україна, прийняли національні закони та уклали двосторонні угоди, в яких нормативно відображені різні положення багатьох документів ОБСЄ з прав людини12. Документи ОБСЄ поступово набирають усе більшого значення при розробці нових міжнародно-правових норм13. Отже, прийняття таких документів шляхом консенсусу країнами-учасницями Організації, свідчить про їх визнання державами та відкриває можливість для їх подальшої імплементації у національне законодавство і посилання на них у двосторонніх договорах між кранами-членами ОБСЄ. Серед прав людини у рамках ОБСЄ визнаються і захищаються наступні права за окремими групами прав людини: Громадянські права людини: право на життя, право на недопущення свавільного арешту чи позбавлення волі, право на справедливий судовий розгляд, право на ефективні засоби правового захисту, право на свободу віросповідання, право на свободу пересування, право на возз'єднання сім'ї та інші. Політичні права людини: право обирати і бути обраним, право на громадянство, право на інформацію, право на свободу слова, право на проведення мирних зборів, право на об'єднання громадян та інші. Економічні права людини: право власності, право інтелектуальної власності, право на свободу підприємницької діяльності та інші. Соціальні права людини: право на працю, право на соціальне забезпечення, право на пенсійне забезпечення, право на охорону здоров'я, право на безпечне навколишнє природне середовище та інші. Культурні права людини: право на освіту, право на вивчення та навчання рідною мовою, право на свободу творчої та мистецької діяльності, право на охо­рону культурної спадщини та інші. ОБСЄ приділяє також значну увагу, крім загальних прав людини, також і спеціальним правам людини, які є невід'ємною частиною єдиної цілісної системи прав людини у рамках ОБСЄ: правам національних меншин, правам ромів і синті, правам жінок, правам біженців, правам трудових мігрантів, правам дітей, правам осіб з обмеженими можливостями (інвалідів), правам військовослужбовців та правам осіб, позбавлених волі. ОБСЄ відійшла від «конференційного» підходу, який застосовувався у попередні роки, і створила цілий ряд постійних інститутів для надання допомоги державам-учасницям ОБСЄ у виконанні своїх зобов'язань у сфері прав людини, а саме: Бюро демократичних інститутів і прав людини; Верховний комісар з питань національних меншин; Представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації. У діяльності в галузі запобігання конфліктам потрібен всебічний підхід до проблем, на розв'язання яких вона спрямована. Це стосується й Верховного комісара, хоч сфера його компетенції не така широка, як в ОБСЄ загалом. Важливо те, що в своїх оцінках і рекомендаціях він має зважати на міркування, що стосуються людського виміру. Верховний комісар не інструмент людського виміру, ані спікер або чиновник, що розглядає претензії меншин чи їхніх представників. Проте всі ситуації, з якими він має справу, звичайно містять аспекти людського виміру. Захист представників національних меншин починається з поваги загальних прав людини. Ці права стосуються всіх людей, у тому числі представників національних меншин. Потрібні й інші заходи. У своїх рекомендаціях Верховний комісар приділяв особливу увагу потребі вести постійний діалог між урядом і меншинами, а також становленню інститутів, що гарантують такий конструктивний діалог14. Поряд з регулярними зустрічами, ОБСЄ також створила так званий «механізм людського виміру», а саме: Віденський механізм, створений у відповідності до Віденського Підсумкового документу 1989 року15, та Московський механізм, створений внаслідок Наради Конференції з людського виміру НБСЄ у Москві в 1991 р.1т Московський механізм частково є продовженням подальшого розвитку Віденського механізму. Разом вони формують процес для нагляду за виконанням зобов'язань у сфері людського виміру, яким можуть скористатися окремі держави-учасники ОБСЄ для розгляду конкретних ситуацій. Віденський механізм дозволяє країнам-учасницям використовувати набір процедур для того, щоб підняти питання, пов'язані із виконанням зобов'язань у сфері людського виміру іншою країною-учасницею ОБСЄ. Московський механізм грунтується на Віденському механізмі і додатково надає можливість формувати спеціальні місії незалежних експертів для надання допомоги у вирішенні конкретних проблем, пов'язаних із питаннями людського виміру. Це передбачає право розслідування повідомлень про порушення обов'язків у сфері людського виміру, а у виняткових випадках це може здійснюватися, навіть, без згоди обвинуваченої держави. На практиці, механізм людського виміру застосовується рідко, частково внаслідок того, що ОБСЄ стала постійно діючою організацією, а також внаслідок політичної кон'юнктури, яка пов'язана із використанням таких спеціальних механізмів. Однак, Бюро демократичних інститутів і прав людини як незалежний інститут ОБСЄ, продовжує вести список експертів, відповідно до вимог Московського механізму. Також можна виокремити механізм ОБСЄ з надання державам-учасницям допомоги у боротьбі з торгівлею людьми. Даний механізм впроваджений на основі Документу одинадцятої зустрічі Ради міністрів ОБСЄ, у м. Маастрихт, 1-2 грудня 2003 р.17 Цей механізм складається із двох взаємодоповнюючих елементів: спеціального представника, якого призначає чинне керівництво ОБСЄ та спеціальної групи у Секретаріаті ОБСЄ. Важливою особливістю людського виміру ОБСЄ останніх років стала його оперативність, яка чимдалі зростає. Розширення функцій у цій галузі, яке триває й далі, особливо характерне для БДІПЛ. Це знаходить своє вираження в організації експертних семінарів з окремих питань сфери людського виміру, що стосуються як держав-учасниць ОБСЄ, так і окремих регіонів. В останньому випадку особливу увагу звернуто на нових членів ОБСЄ.

Поиск по сайту: