Колективні права меншин у міжнародному праві

Думки теоретиків про визнання колективних прав меншин правом головним чином залежать від концептуальних поглядів на прав людини загалом. Засадою традиційної ліберальної теорії, що сфері прав людини, є ідея про визнання гідності й цінності людської особистості та індивідуальної свободи. Колективні права обмежують права індивідумів та позбавляють його свободи вибору, а відтак є несумісними з індивідуальними правами людини. Однак сучасні ліберальні теоретики пом'якшують свої по щодо колективних прав, даючи їм своє трактування

Деякі фахівці й політики заперечують існування колективних прав меншин посилаючись на різні обставини, передусім на те, що такі права становлять загрозу територіальній цілісності держав та індивідуальним правам М.Бенза, приміром, звертає увагу на те, що в системі міжнародного прав людини, яка передбачає і захист прав національних меншин спільнота неухильно утверджує принцип правового регулювання такого захисту за допомогою правового регулювання прав індивіда. ”Якщо ми послідовно підтримуємо такий підхід, ми маємо перестати вживати такі вирази, як ”права меншин”, ”захист меншин”, ”захист прав меншин” тощо. З правового і практичного поглядів будуть правильними лише такі вирази, як ”права осіб, що належать до меншин” або ”захист прав осіб, що належать до меншин”. Послідовно вживаючи такі вирази, ми не тільки будемо правильно висловлюватися юридично і фактично, а й вилучимо поняття і захист таких прав, як колективні, що можуть помилково дістати підтримку, виходячи зі словосполучень, які позначають осіб, що належать до меншин, не як індивідів, а як колективні утворення меншин”. Послідовники цього підходу вважають передусім, що оскільки представникам національних меншин гарантуються індивідуальні права, то жодного сенсу в колективних правах, які до того ж можуть становити загрозу індивідуальним, немає.

Іншу, але теж негативну думку з цього приводу висловлює Дж. Хабермас, зазначаючи, що навіть у тому випадку, коли демократична конституційна держава надає спільнотам групові права, ”вони є не тільки не необхідними, але й сумнівними з нормативного погляду. Останні дослідження спростовують, що захист способу життя і традицій, у рамках яких формується ідентичність і які, як гадають, служать визнанню їхніх членів, є засобом збереження людського роду адміністративними заходами”.

Деякі вчені вважають, що права меншин є колективними правами, оскільки лише такі права можуть захистити їхню культурну самобутність Р.Ставенхаген розглядає культурні права меншин і корінних народів як права певних груп. Й.Динстейн вважає, що ст. 27 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права засвідчує визнання міжнародним правом колективних прав групи. До них він зараховує: право народів на фізичне існування, право на самовизначення, право на природні ресурси. Щодо колективних прав меншин, то вчений виокремлює право меншин на фізичне існування (заборону геноциду) і право на збереження своєї самобутності. Як ”інструмент захисту групи” розглядає ст. 27 і Ф.Ермaкора.

П.Торнберрі, приймаючи концепцію колективних прав, уникає крайнощів згаданих вище поглядів. Він вважає неправильним концентруватися тільки на правах групи або на індивідуальних правах. Правник звертає увагу на склад-ність сучасного міжнародного права меншин, яке розвивається в умовах ста-новлення групових інтересів у наявних індивідуалістичних рамках прав люди-ни. Згідно з визначенням П.Торнберрі права, про які йдеться в ст. 27 МПГПП, становлять ”гібрид” індивідуальних і колективних прав, що є результатом вимог світової спільноти.

З'ясовуючи в праці ”Дослідження з питання прав осіб, які належать до етні-чних, релігійних і мовних меншин” питання про те, хто є бенефіціарієм прав, що гарантуються в ст. 27 МПГПП - індивіди чи групи, Ф. Капоторті пише, що загальновживане словосполучення ”права меншин” стосується осіб, які нале-жать до меншин разом з іншими членами своєї групи. Індивідуальний характер цих прав він пояснює передусім політичними міркуваннями. Гарантія прав меншин означала б наділення їх правовим статусом, що може призвести до виникнення небезпечних чвар між ними і державою. Адже групи меншин пред-ставляють інтереси певного співтовариства, тоді як завдання держави полягає в захисті інтересів усього населення. Крім того, існують побоювання, що такі громади здатні ігнорувати свободу вибору індивіда щодо того, належати йому чи не належати до групи, та потребу в збереженні його власних відмітних осо-бливостей заради збереження єдності та сили групи. Насамкінець учений доходить висновку, що підстави для чинного формулювання ст. 27, яка надає права індивідам, а не групам, були вельми вагомими. Водночас, зазначає він, ”необхідно пам'ятати, що розглядувані права реалізуються їх суб'єктами, як указується в ст. 27, ”спільно з іншими членами тієї ж групи”. Фахівець пише, що оскільки ці права засновуються на колективних інтересах, то користувачем таких прав може бути лише член групи меншини, а не будь-який індивід, який може дістати користь від захисту, що гарантується ст. 27.

Поиск по сайту: