Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Підстави та умови проведення відрахувань



Окрім імперативної вимоги щодо своєчасної виплати працівникам заробітної плати, не нижчої від визначеної законом, у законодавстві України міститься загальне правило, згідно з яким забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою. Проте з цього правила існують і певні винятки — наприклад, із заробітної плати можуть проводитися відрахування для сплати аліментів, які працівник має виплачувати за рішенням суду, чи для повернення роботодавцеві зайво виплачених внаслідок лічильної помилки сум. Але й за таких обставин трудовим законодавством встановлено обмеження як щодо підстав, так і щодо розміру відрахувань із заробітної плати.

Відрахування (утримання, стягнення) — це та частина нарахованої працівникові відповідно до штатного розкладу та встановлених норм заробітної плати, яка йому не видається, а утримується роботодавцем, який потім розпоряджається цими грошовими коштами відповідно до законодавства (зазвичай, перераховує їх відповідним особам, з метою отримання якими цих сум і здійснюється відрахування, або ж використовує їх для покриття заборгованості працівника перед власним підприємством).

Як зазначено у ч. 1 ст. 127 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та ч. 1 ст. 26 Закону № 108, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Існує три види відрахувань: ті, що здійснюються для держави (податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок); утримання, що проводяться з метою забезпечення виконання зобов’язань перед третіми особами (наприклад, аліменти та інші виплати за виконавчими документами) та відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють. Вичерпний перелік підстав для виплати останнього виду відрахувань міститься у ч. 2 ст. 127 КЗпП. Так, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, де вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) роботодавця:

для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати;

для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок (до таких помилок згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13 належать, зокрема, неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період, тоді як не пов’язані з обчисленням помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів вважатися лічильними не можуть);

для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості;

на господарські потреби;

при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки (окрім випадків, коли працівник звільняється з роботи внаслідок призову на військову службу, переведення на роботу на інше підприємство, відмови від продовження роботи у зв’язку зі зміною умов праці, скорочення штату або чисельності працівників, невідповідності посаді, нез’явлення на роботу протягом чотирьох місяців підряд через тимчасову непрацездатність, а також при направленні на навчання та у зв’язку з переходом на пенсію);

при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству.

Слід наголосити, що роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати працівника коштів з метою погашення заборгованості працівника перед підприємством, що утворилася у разі несвоєчасного повернення авансу, виданого у зв’язку з направленням працівника у службове відрядження, переведення до іншої місцевості, а також на господарські потреби лише за наявності двох умов: по-перше, працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, а по-друге – ще не минув один місяць з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу. Якщо ж працівник оспорює підстави і розмір відрахувань або роботодавець пропустив строк для видання відповідного наказу, проведення відрахування не допускається. Утім, за таких обставин роботодавець вправі звернутися до суду й у подальшому відрахування може бути проведене за його рішенням.

Конкретними документами, на підставі яких здійснюється відрахування із заробітної плати, можуть бути: наказ (розпорядження) роботодавця (у разі покриття заборгованості працівника підприємству, на якому він працює); будь-які виконавчі документи, перелічені у ч. 2 ст. 17 Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі — Закон № 606) — наприклад, виконавчі листи, що видаються судами, ухвали та постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, виконавчі написи нотаріусів; письмове доручення працівника роботодавцю на перерахування частини свого заробітку на користь суб’єкта підприємницької діяльності, що продав працівникові товар у кредит відповідно до Правил торгівлі у розстрочку фізичним особам, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2011 р. № 383 (далі — Правила торгівлі), тощо.

 

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.