Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Бесіда про декоративно-прикладне мистецтво



– Людина за своєю природою – художник. З давніх-давен нею керувало бажання збагатити красою усе, що її оточували і до чого торкалися її руки. З цією метою на прості тканини наносили вишиті візерунки, керамічні вироби прикрашали видавленими, прошкрябаними і намальованими орнаментами. Візерунок надавав предмету особливої краси, багатства й ошатності. Прикрашену річ оцінювали вже не тільки за користь, але й за майстерність виконання. Стародавні гончарі, ковалі, ткачі, кравці і взагалі ремісники, майстри декоративно-прикладного мистецтва, створювали справжні шедеври, які ми можемо побачити сьогодні у музеях, картинних галереях і на виставках.

Художньо виконані предмети побуту – одяг, посуд, меблі, килими, вишивки, ювелірні вироби, мереживо, керамічні іграшки тощо – називаються предметами декоративно-прикладного (ужиткового) мистецтва. У них поєднуються краса і зручність, практичність і доцільність.

Мистецтво прикрашування предметів називається "декоративним" (від французького слова "декор" – "прикраса").

Це – найпоширеніший вид мистецтва, бо його зразки зустрінеш у кожному помешканні.

Пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва дійшли до нас з глибини віків. Майстри створювали предмети побуту з найрізноманітніших матеріалів: дерева, глини, пряжі, шкіри, металу, каменю тощо.

Упродовж століть формувалися різноманітні технічні прийоми обробки дерева, що передавалися з покоління в покоління. Використовуючи такі породи дерев, як липа, вільха, осика, сосна, народні майстри за допомогою сокири, ножа, долота, різця створювали справжні шедеври мистецтва.

Вироби з дерева оздоблювалися різьбленням або інкрустацією металом, бісером, а ще – випалюванням. Високої майстерності у декоративному різьбленні досягали майстри Прикарпаття та Буковини. (Демонструються зразки виробів із дерева.) Художнє ткацтво та килимарство здавна набуло великого поширення в народному декоративному мистецтві. Декоровані тканини (скатертини, рушники, покривала) виготовлялися на ткацьких верстатах. Найпоширенішим способом художнього оздоблення тканин стала вишивка.

Віками складався і національний стиль вишивки на Україні, що відзначався розмаїттям по регіонах. На Київщині, наприклад, поширений рослинний візерунок: гроно ягід, великі квітки, техніка вишивання – хрестиком; на Чернігівщині – побутувала вишивка нитками. (Демонструються вишивки.)

Ще одним із найдавніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва є гончарне виробництво. З глини виготовляли керамічний посуд (глечики, куманці, чашки, миски, макітри). Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах, називаються керамікою. Гончарні вироби виготовляли за допомогою гончарного круга, а щоб вони були міцніші, їх покривали поливою (тонким шаром свинцевого порошку, який плавився під час обпалювання). Великим досягненням у кераміці стало відкриття фарфору – техніки виготовлення виробів з білої глини і спеціальних домішок.

На Україні основними центрами керамічного мистецтва були Опішня, Миргород, Зіньків Полтавської області; Дибинці, Васильків Київської; Попівка, Нова Водолага Харківської; Кути Івано-Франківської.

Форми керамічних виробів та їх оздоблення в різних регіонах були позначені місцевими характерними рисами. В одній місцевості переважали геометричні орнаменти, в іншій – на посуді розквітали пишні рослинні візерунки: квіти соняшника, рожі, грона винограду. Розписувалися також глиняні іграшки – свищики у формі півників, баранчиків, вершників, козликів, коників тощо.

– Дитяча іграшка – зображення півника чи баранчика, створене нестримною фантазією народного майстра, – неповторна перлина, що визначає обличчя народу.

У давні часи люди робили жіночі фігурки з глини, прикрашали їх візерунками, обліплювали зерном і кидали у вогонь. Навколо вогнища виконували ритуальні дійства, пов'язані з культом Матері-Землі.

Після виконання цього магічного обряду, що мав принести багатий урожай, фігурки віддавали для забави дітям. Так з'явилися перші іграшки.

Дослідники вважають, що традиція виготовлення твариноподібних іграшок дуже давня, і пов'язують її зі скотарством та виробництвом молока і сиру. Під час розкопок археологами було знайдено чимало скульптурних зображень бика, барана, свині, птаха, коника тощо.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. Є вони дерев'яні, глиняні, сирні, солом'яні та з інших природних матеріалів, щоправда, відрізняються кольором, формою, візерунком, оздобленням і технікою виготовлення.


VI ДОДАТКИ




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.