ОПІКИ, ВІДМОРОЖЕННЯ, УТОПЛЕННЯ

Опік— ушкодження тканини, що виникає внаслідок місцевого теплового (полум'я, розпечені предмети, гарячі ріди­ни, сонячні промені), хімічного, електричного або радіаційного впливів.

Найчастіше трапляються термічні опіки шкіри, рідше — опіки порожнини рота і дихальних шляхів і ще рідше — стравоходу і шлунка. Опіки, отримані під час пожежі в закритому приміщенні, можуть супроводжуватися отруєнням чадним газом або іншими отруйними речовинами.

Рис. 7.1. Ступені опіку

Залежно від тяжкості і глибини ураження тканин опіки поді­ляються на чотири ступені. Глибина ураження залежіть від три­валості дії уражувального фактора.

Опік І ступеня.Виникає внаслідок короткочасного впливу на шкіру або слизову оболонку високої температури (60—70°).

При цьому ушкоджуються поверхневі шари шкіри або слизових оболонок. На місці ушкодження через деякий час виникає гіпер­емія (почервоніння), набряк, гострий пекучий біль.

Опік II ступеня.Це більш глибокі ушкодження тканин: на шкірі з'являються пухирі, наповнені прозорою або жовтою ріди­ною. Утворення пухирів пояснюється тривалішим впливом тем­ператури (60—70°) або короткочасним впливом температури по­над 100—120°.

Опік ІІІА ступеня.Уражаються всі шари шкіри. Це має ви­гляд жовтого або світло-коричневого струпу, пухирів з колоїд­ним вмістом, зниженням больової та тактильної чутливості.

Опіки ІІІБ і IV ступенів.Уражаються всі шари шкіри з при­леглими тканинами. Виникає некроз, який має вигляд сухого щільного струпу буро-коричневого кольору, який не збирається у складки, немає усіх видів чутливості, в тому числі і при уколі го­лкою.

Опіки І, II, ІІІА ступенів — поверхневі, і шкірний покрив при цих ураженнях регенерує самостійно, опіки ІІІБ і IV ступенів — глибокі, вимагають хірургічної корекції.

За тяжкістю ураження розрізняють легкі, середньої тяжкості, тяжкі і дуже тяжкі опіки. Ступінь тяжкості стану постраждалого визначається площею і глибиною ушкодження шкіри й прилег­лих тканин, віком і супутніми захворюваннями.

Опіки полум'ям, розпеченим металом зазвичай глибокі; окро­пом, при його короткочасному впливі, — поверхневі, але при тривалому впливі цих температур (наприклад при неможливості одразу зняти одяг) можуть розвиватися глибокі опіки. Глибину ураження важко визначити в перші години після опіку.

Для визначення площі опеченої поверхні користуються «пра­вилом долоні», згідно з яким площа долоні дорослої людини складає приблизно 1% від поверхні тіла. За «правилом долоні» можна визначити площу опіку. Наприклад: площа опіку вміщує три долоні, отже вона буде становити три відсотки. Цим прави­лом можна користуватися при невеликих опіках.

Площу поверхні опіку можна також визначити за допомогою правила «дев'яток», згідно з яким площа окремих частин тіла складає 9% поверхні тіла (рис. 7.2).

Опікова хвороба

Опікова хвороба розвивається при будь-якому опіку площею понад 10—12% поверхні тіла (у дітей і осіб похилого віку—- 5— 8%). Перебіг опікової хвороби поділяється на чотири періоди: опіковий шок, токсемію, септикотоксемію, реконвалесценцію.

Рис. 7.2. Визначення площі опіку («правило дев'яток»):

голова, шия — 9%, верхня кінцівка (одна) — 9%,

грудна клітка — 9%, живіт — 9%, спина — 18%,

стегно (одне) — 9%, гомілка (одна) — 9%, промежина — 1%

Опіковий шокможе тривати до двох діб, має дві фази і су­проводжується значною втратою рідини.

Еректильна фазаопікового шоку характеризується збудже­ним станом постраждалого. Постраждалий скаржиться на силь­ний головний біль, озноб, прискоренне серцебиття та дихання.

Торпідна фазахарактеризується байдужістю хворого при збереженій свідомості, зниженням температури тіла. Зниження артеріального тиску настає пізніше, ніж при травматичному шо­ку. Поганою прогностичною ознакою є безперервне блювання. Підвищення температури тіла постраждалого свідчить про вихід організму зі стану шоку.

Для визначення прогнозу опікового шоку використовують «правило ста» (ПС). Індекс ПС визначають за цифровими зна­ченнями віку і площі опіку (ПС = вік + 8 опіку). Наприклад: по-страждалому 45 років, а площа опіку— 30%: ПО = 45 + 30 = 75. Індекс вважається сприятливим, коли показник до 65, сумнів­ним — 65—75, несприятливим понад 75. Для визначення прогно­зу опікового шоку у дітей віком до 14 років цим правилом не ко­ристуються.

За 2—3 доби розвивається період токсемії,спричинений всмоктуванням у кров продуктів розпаду мертвих тканин, який

триває 7—8 днів. У постраждалого підвищується температура ті­ла, з'являються марення, збудження, спрага, втрата апетиту, пульс пришвидшується, дихання поверхневе. Можуть бути блю­вання, пронос, судоми.

У випадках, коли в організм потрапляє інфекція, розвивається наступний період — септикотоксемія.Температура тіла стає ге-ктичною, опечена поверхня нагноюється, різко погіршується стан хворого. Летальність у цьому періоді складає майже 80%. Для то­го, щоб уникнути виникнення септикотоксемії, необхідно суворо і ретельно дотримуватися правил асептики і антисептики.

У період реконвалесценції(одужання) у постраждалого нор­малізується температура тіла, з'являється апетит, опікові рани покриваються грануляцією, поверхневі опіки загоюються.

Перша допомога:

При опіках полум'ям необхідно загасити вогонь водою, сні­гом, піском або збити постраждалого з ніг і прокотити його по землі. Вкривати постраждалого щільною тканиною (ковдрою, па­льто) не бажано, оскільки при цьому дія високої температури бу­де триваліша, що в, свою чергу, призводить до більш глибоких опіків.

Рис. 7.3. Етапи надання першої допомоги при опіку (пояснення в тексті)

Після припинення дії термічного фактора необхідно негайно звільнити опечену ділянку від нагрітого одягу (рис. 7.3 а). Якщо одяг прилип до опеченої поверхні, його обрізають, залишаючи частину на місці опіку. Потрібно якнайшвидше охолодити опече­ну поверхню (рис. 7.3 б). При невеликих опіках охолодити можна під проточною водою протягом 10—15 хв. або протираючи роз­чиненим спиртом (горілкою) уражену ділянку, при великих опі­ках застосовують лід. Якщо не можна охолодити вказаними ме­тодами, то краще залишити опечену поверхню відкритою для охолодження її повітрям. Після охолодження опеченої поверхні

необхідно накласти на рану асептичну пов'язку (рис. 7.3 в, г) і звернутися до лікувального закладу. Пам'ятайте: охолодження опіків — єдиний ефективний засіб першої допомоги.

При наданні першої допомоги не можна змазувати опечену поверхню або шкіру навколо опіку олією, маслом, жиром чи різ­ними мазями, бо це погіршує тепловіддачу з опеченої поверхні, що в, свою чергу, призводить до виникнення більш глибоких опі­ків. Не слід при наданні першої допомоги проколювати пухирі або видаляти некротичні тканини.

Хімічні опіки

Хімічні опіки виникають під дією концентрованих ки­слот або лугів на тканини організму. Хімічні опіки найчастіше виникають на спеціалізованих виробництвах, а також у побуті внаслідок нещасного випадку.

Опіки кислотами відрізняються від опіків, спричинених луга­ми, тим, що, відбираючи у тканинах воду, вони призводять до зсідання білків, внаслідок чого утворюється поверхневий щіль­ний струп. Луги ж вступають у реакції з білками і жирами органі­зму, проникають у глибину тканин, не утворюючи щільного струпа. При опіку лугами струп м'який, білий, легко відпадає, оголюючи при цьому тканини.

При наданні першої допомоги у таких випадках необхідно не­гайно обмити опечені ділянки великою кількістю води, бажано струменем (під краном). Після цього змастити опечену поверхню нейтралізаторами: при опіках кислотами — 5% розчин соди; при опіках лугами — 10% розчин борної кислоти або оцту.

Загальна та місцева дія холоду

Виникнення і ступінь прояву загальних і місцевих реакцій при охолодженнізалежать від температури навколиш­нього середовища, швидкості руху повітря, його вологості, стану теплового захисту організму (характер одягу), ступеня зволожен­ня шкірних покривів, індивідуальних особливостей і стану орга­нізму. Хворі, виснажені, старі люди, діти найчутливіші до дії хо­лоду. Швидкому охолодженню організму сприяють недокрів'я, травма, перевтома, емоційне збудження. Особливу роль у розви­тку охолодження відіграє етиловий алкоголь, оскільки при сп'я-

нінні периферичні кровоносні судини розширюються і тому по­силюється тепловіддача. Крім того стан алкогольного сп'яніння, знижуючи і спотворюючи суб'єктивну оцінку подій, що відбува­ються, позбавляє людину можливості сприймання небезпеки охо­лодження. Охолодження організму можливе навіть при дії тем­ператури вище 0С°, наприклад при (+5 -8С°).

Тривала дія низької температури навколишнього середовища на організм людини при підвищеній вологості повітря і сильному вітрі може призвести до порушення механізмів терморегуляції і поступового зниження температури тіла.

Процес переохолодження має фазовий характер. Першу фазу переохолодження, коли температура тіла ще підтримується на нормальному рівні, вважають компенсаторною. Надалі компен­саторні можливості організму виснажуються і температура тіла знижується, що супроводжується насамперед пригніченням дія­льності центральної нервової системи.

При значному зниженні температури тіла всі життєві функції поступово згасають (заключна фаза охолодження), при темпера­турі тіла 25—22С° настає смерть.

Місцева дія низької температури (відмороження) пов'язана з тривалим зниженням тканинної температури окремих частин тіла при збереженні температури центрально розташованих орга­нів, тканин і організму в цілому на достатньому рівні. Як прави­ло, відмороження зазнають периферичні частини кінцівок — па­льці стоп і кистей та виступаючі частини обличчя-— ніс, вуха, щоки. Частіше на стопі страждає 1-а палець, а на кистях— 3— 5 пальці.

У розвитку відморожень розрізняють два періоди: прихований (до реактивний) і реактивний. Прихований період відповідає строку зниження місцевої температури тканин. Він характеризу­ється побілінням шкіри та втратою відчуття холоду.

Реактивний період настає після зігрівання відморожених час­тин тіла і тільки тоді можливо точно встановити глибину ура­ження, залежно від якої розрізняють і ступінь відмороження.

Перший ступень відмороження характеризується синє-бурштиновим кольором, спостерігається мармуровість шкіри, пе­кучість, свербіння.

Другий ступень відмороження характеризується появою пу­хирців з прозорим вмістом. Дно таких пухирців червоне, чутливе до механічних подразнень.

При третьому ступені відмороження пухирці з кров'янистим вмістом, дно пухирців нечутливе до механічних подразнень.

Відмороження четвертого ступеня характеризується глибоким некрозом, набряком, ціанозом (синюшністю) кінцівки.

Перша допомога:

Першу допомогу зазвичай надають у дореактивному періоді відмороження. При цьому забороняється розтирати уражену ді­лянку снігом, бавовною рукавичкою, змащувати жиром, розчи­ном йоду, застосовувати грілку. Інтенсивне зігрівання ураженої ділянки приводить до передчасного омертвіння тканин внаслідок того, що температура їх поновлюється раніше, ніж кровопоста­чання, збільшується потреба тканин у кисні і збільшується їх гі­поксія.

Треба починати зі загального зігрівання постраждалого: дати гарячий чай, каву, розтирати кінцівку треба від центра, поступо­во наближаючись до ураженої ділянки, сухою чистою рукою або змоченою у розведеному спирті (горілка). Після розтирання її утепляють товстим шаром вати, ковдрою тощо. Після надання першої допомоги слід звернутися до лікаря для визначення сту­пеня відмороження і відповідного лікування.

При загальному охолодженні треба терміново доставити пост-раждалого до теплого приміщення. Зігрівають постраждалого у ванній з температурою води 34—35°С, поступово збільшуючи температуру до 38—40°С протягом 5-—10 хв. Якщо такої можли­вості немає, то постраждалого інтенсивно розтирають.

Якщо людина раптово потрапляє в холодну воду, смерть може настати протягом нетривалого періоду (1—2 год), ще до розвитку первинної зупинки серця. Охолодження на суші може тривати набагато довше, навіть добу.

УТОПЛЕННЯ

Вода завжди сприяла підтриманню здоров'я людей, тому більшість з нас намагається провести відпочинок біля моря, річки, озера. Але вода не тільки друг людини, вона може бути і причиною трагедії.

Аналіз загибелі людей у воді виявив, що найбільше трагічних випадків трапляється у не обладнаних для купання місцях (бли­зько 90%). На організованих пляжах біля річок, озер, морів випа­дків утоплення людей значно менше (приблизно 1%).

Утоплення— це один з видів механічної асфіксії, при якому механічним чинником є будь-яка рідина (вода, вино, нафта то­що), яка потрапляє в дихальні шляхи. Для того, щоб людина за-

гинула від утоплення, необов'язкове занурення тіла у велике во­доймище. Людина може втопитися навіть у калюжі, тазу, діжці тощо. Це можливо у випадках, коли людина в стані сильного ал­когольного сп'яніння або, наприклад, під час епілептичного на­паду потрапляє обличчям у калюжу води.

Людина, перебуваючи під водою, спочатку затримує дихання зазвичай протягом 1 хв, іноді трохи більше, що залежить від ви­тривалості і тренованості. Коли затримувати дихання більше неможливо, рот розкривається, і вода стрімко надходить у диха­льні шляхи, одночасно частково потрапляючи і в шлунок. Лю­дина починає дихати у воді — настає період задишки. Під час першого вдиху вода надходить у горло, внаслідок чого подраз­нюється слизова оболонка і виникає кашель. Після цього настає нетривале припинення дихання, потім з'являється кінцеве ди­хання, яке через 5—6 хв припиняється, а через 10—15 хв насту­пає смерть.

У разі нещасного випадку треба якнайшвидше допомогти по­топельнику. Якщо на місці події немає рятувальних засобів (чов­на, рятувального круга), потопельника потрібно рятувати вплав. При цьому рятувальник повинен знати послідовність і швидко виконувати необхідні в тій чи іншій ситуації дії. Спочатку необ­хідно добігти берегом якнайближче до того місця, навпроти яко­го гине людина, на ходу знімаючи з себе одяг та взуття. Потім увійти у воду і пливти з урахуванням швидкості течії, зберігаючи при цьому силу для рятувальних дій. Якщо потерпілий занурився у воду, то необхідно пірнути й знайти його. Коли потерпілий ле­жить на дні, то, наблизившись до нього, слід охопити його попід руки, відштовхнутися від дна і випливти на поверхню води. Як­що потопельник борсається на поверхні, треба спробувати його заспокоїти і краще підпливати ззаду, бо зпереляку він може вхо­пити рятувальника.

Рятувальникові необхідно пам'ятати, що коли потопельник вхопив його і не відпускає, занурення під воду сприяє звільненню від нього, оскільки потопельник буде прагнути залишатись над водою. Якщо ж цей прийом не дозволить звільнитися, то слід за­стосувати больовий прийом або больовий прийом у поєднанні із зануренням (рис. 7.4).

Характер надання допомоги після винесення потерпілого з во­ди залежить від тяжкості його стану. При утопленні може виник­нути так звана «синя» чи «біла» асфіксія. Синя асфіксія виникає, якщо вода потрапляє у дихальні шляхи і шлунок, біла — при ра­птовій зупинці дихання під водою, внаслідок чого вода майже не

потрапляє у дихальні шляхи. У такому стані заходи, спрямовані на реанімацію потопельника, здійснюються негайно після витяг­нення його з води. Якщо потерпілий не втратив свідомості, пульс та дихання задовільні, його слід покласти на тверду суху поверх­ню так, щоб голова була низько опущена, роздягнути, розтерти сухим рушником, переодягнути в сухий одяг, обгорнути теплою ковдрою та дати гарячий чай чи каву. Якщо свідомість відсутня, але є пульс та дихання, необхідно піднести до носа потерпілого вату, змочену нашатирним спиртом, покласти потерпілого вниз головою та звільнити дихальні шляхи від слизу і сторонніх тіл (рис. 7.5).

Рис. 7.4. Рятування потопельника

Рис. 7.5. Звільнення верхніх дихальних шляхів

При зупинці серця та дихання застосовуються найпрості­ші методи оживлення організму (штучна вентиляція легень та непрямий масаж серця). Але перш за все потрібно якнайшвид­ше звільнити дихальні шляхи і шлунок потерпілого від води. Після надання першої допомоги, незалежно від ступеня тяжко­сті стану, потерпілого необхідно відправити до найближчого медичного закладу, оскільки навіть у легких випадках утоп-лення можливі тяжкі ускладнення, що можуть призвести до смерті.

Не слід забувати, що тепловіддача у воді у кілька разів більша. Тому чим менше тіло буде у воді, тим краще. Не слід скидати одяг, якщо він не тягне до дна. Роздягнена людини набагато швидше втрачає тепло, тому навіть у теплій воді потрібно руха­тись тільки для того, щоб утримуватися на плаву.

Щоб не виникли судоми, треба робити статичну гімнастику, по черзі напружуючи м'язи всіх частин тіла. Якщо починає «ха­пати корч», слід зробити глибокий вдих, зануритися у воду з го­ловою, випрямити ногу і сильно потягнути себе за великий па­лець ступні. Повторювати це доти, доки судома не мине (рис. 7.6).

Рис. 7.6. Самодопомога при судомах

Якщо Ви в рятувальному жилеті, використайте для збережен­ня тепла спеціальну позу: лежачи на спині, тримайте голову над водою, руками охопіть з обох боків грудну клітку, зігніть коліна і підтягніть їх до підборіддя. Так можна уникнути охолодження кінцівок та органів малого тазу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Від яких чинників залежить ступень термічного
опіку?

2. Характеристика ступенів опіків.

3. Правила визначення площі опіку («правило долоні»,
«правило дев'яток»).

4. Перша допомога при термічних опіках.

5. Перша допомога при хімічних опіках.

6. Відмороження, ступені відмороження.

7. Чи правомірне твердження, що кращим засобом
профілактики відмороження є алкоголь?

8. Перша допомога при відмороженнях.

9. Яка допомога надається при утепленні?

10. Як правильно треба підпливати до потопельника?

11. Що треба робити при виникненні судом під час
купання?

Тема 8

УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

У 1862 р. француз Леура де Меркюр вперше описав ви­падок ураження людини електричним струмом при випадковому дотику до провідника в мережі постійного струму. Смерть настала миттєво. Далі з'являються нові публікації в різних електротехніч­них часописах. У 1882 р. австрійський вчений С. Еллінек описав першу електротравму при дії змінного струму. З поширенням ви­користання змінного електричного струму кількість електротравм почала зростати. З'ясувалось, що змінний струм небезпечніший, ніж постійний. Автори описували нещасні випадки, коли від дії електричного струму людина помирала. В цих публікаціях вказу­валось, що електричний струм викликає миттєву смерть людини, як правило, без будь-яких істотних змін на її тілі.

Засновник науки про небезпеку електрики — австрійський вчений С. Еллінек в кінці 20-х рр. минулого сторіччя вперше ви­сунув припущення про те, що вирішальну роль у багатьох випад­ках ураження має «фактор уваги», тобто наслідки дії струму зна­чною мірою залежать від стану нервової системи людини на момент ураження.

Причина цих уражень добре відома. Вона виникає внаслідок дії технічного або атмосферного електричного струму. Невміле користування електричними приладами в техніці і в побуті, а та­кож несправність цих приладів призводить до електротравм. Дія електричного струму на організм людини залежить від типу струму, напруги, тривалості його проходження, шляху прохо­дження, індивідуальних особливостей і оточуючого середовища.

Ураження струмом — складний фізико-хімічний процес, пов'язаний з біологічною, термічною, електрохімічною та меха­нічною дією на організм.

Біологічнадія струму проявляється в подразненні і збудженні живої тканини, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, які пов'язані з життєвими функціями органзізму. Дія струму відчувається вже при силі 3—5 мА, струм силою 20—25 мА викликає мимовільні м'язові скорочення, зокрема м'язів сер-

ця та легень. При цьому кровообіг і функції органів дихання по­рушуються або повністю припиняються.

Термічна (теплова)дія струму призводить до опіків окремих ділянок тіла, нагрівання кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, через які пройшов струм. Це може викликати в них значні функціональні розлади. Опіки можуть бути внутрішні і зовнішні.

Електрохімічна(електролітична) дія струму спричиняє роз­клад органічних рідин, зокрема крові, що супроводжується знач­ними змінами їх фізико-хімічного складу.

Механічнадія струму полягає в розшаруванні, розриві та ін­ших механічних ушкодженнях тканин організму, зокрема м'язової, стінок кровоносних судин, судин легенів внаслідок еле­ктродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від теплової дії струму.

Ці три види дії струму на організм мають загальнофізичний характер, тобто вони властиві як живій, так і неживій природі.

Електричні травми поділяють на два види: місцеві, коли вини­кає місцеве ураження організму, і загальні, так звані електричні удари, коли уражається (або створюється загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.

При проходженні електричного струму через організм одно­часно виникають всі види дії. Це зумовлено природою електри­чних явищ і біоелектричною природою живої тканини, але нега­тивний вплив на людину може бути різний в залежності від обставин.

Орієнтовний розподіл нещасних випадків при дії електрично­го струму в промисловості за вказаними видами травм: 20% — місцеві електротравми; 25% — електричні удари; 55% — зміша­ні травми, тобто одночасно місцеві електротравми і електричні удари.

Електротравми частіше трапляються навесні, влітку та восени, коли підвищується пітливість шкірних покривів.

Смертельне ураження електричним струмом може настати при його напрузі 127—220 В і більше. При ураженні струмом напругою понад 10 000 В смерть настає від значних опіків. При однаковій напрузі змінний струм небезпечніший, ніж по­стійний.

Уражаючим чинником є сила струму. Збільшення сили струму залежить безпосередньо від напруги і опору ланцюга, замкнутого людиною.

Сила струму, що проходить крізь тіло, прямо пропорційна йо­го напрузі й обернено пропорційна опору шкірних покривів і предметів, які є між постраждалим і земною поверхнею. Елект­ричний опір організму головним чином залежить від опору його шкіри. Опір однієї й тієї самої ділянки шкіри може бути різний: чим шкіра м'якша і вологіша, тим менший її опір.

Експериментально встановлено, що порогові величини від­чуття проходження струму через електрод, який знаходиться у руці, такі:

Струм, проходячи через м'язи, викликає їх сильне скорочу­вання, судоми. Це стосується, головним чином, м'язів-згинателів. У людини, яка тримає у руці дріт, виникають переважно скоро­чення м'язів, які згинають пальці, які в результаті цього сильно стискають предмет, який знаходиться у руці. Не дивлячись на зу­силля, руку відірвати неможливо. На основі досліджень на доб­ровольцях встановлена «величина струму відривання», тобто та­ка максимальна сила, яка ще дозволяє розігнути пальці і само­стійно відірватися від дроту:

Шлях струму від точки входу до місця виходу з тіла має назву «петля струму». Розрізняють нижню, верхню й повну петлі (рис. 8.1). Нижня петля — від ноги до ноги— менш небезпечна, верхня — від руки до руки — більш небезпечна; повна петля найнебезпечніша, оскільки струм проходить не тільки через кін­цівки, а й крізь серце, що може спричинити порушення серцевої

діяльності. У місцях входу та виходу утворюються електричні опіки, так звані «ознаки струму». Вони мають вигляд колових або еліпсоїдної форми плям сухої змертвілої шкіри. «Ознаки струму» більш виражені у місцях виходу струму, особливо при контакті з металом.

Рис. 8.1. Шляхи проходження електричного струму: а — верхня петля; б — нижня петля; в — повна петля

Залежно від наслідків ураження електричні удари можна поді­лити на п'ять ступенів:

I ступінь — судомне, ледве відчутне скорочення м'язів;

II ступінь — судомне скорочення м'язів без втрати свідомості;

III ступінь — судомне скорочення м'язів, яке супроводжуєть­
ся втратою свідомості;

IV— втрата свідомості і порушення серцево-судинної діяль­ності та дихання;

V ступінь — стан клінічної смерті.

Клінічна картина ураження електричним струмом має загальні і місцеві ознаки. Суб'єктивні відчуття постраждалого під час проходження крізь нього електричного струму різноманітні: лег­кий поштовх, пекучий біль, судомні скорочення м'язів тощо. За­гальні ознаки — блідість шкірних покривів, синюшність, збіль­шення в виділення слини, іноді блювання, біль у серці. Після припинення дії струму постраждалий відчуває втому, розбитість, важкість в усьому тілі, загальне пригнічення або збудження.

Рис. 8.2. Звільнення постраждалого від дії електричного струму

Чинником ураження є сила електричного струму, а не напру­га. Всі бачили птахів, що сидять на дротах великої напруги пові­тряних ліній електропередач, але це не призводить до їх уражен­ня. Через них струм не проходить, бо коло його проходження незамкнуте. Воно може утворитися тільки при одночасному до­тику до другого проводу або до землі. Щодо птахів, то між ними і провідниками є шар ізоляції— повітряний проміжок. В примі­щеннях електричний зв'язок із землею може бути через струмоп-ровідні підлоги, в побутових приміщеннях — через батареї опа­лення, газові плити, санітарно-технічне обладнання.

Перша допомогапри електротравмі: швидке припинення дії електроструму на постраждалого (рис. 8.2). Робити це потрібно обережно, з дотримуванням правил безпеки, щоб самому не стати частиною електричного кола. Краще це робити за допомогою предметів, що не проводять струму (суха палиця, дошка та ін.). У жодному разі не можна торкатись до постраждалого, поки він перебуває під дією струму.

Якщо ураження сталося від високовольтної мережі, то підхо­дити до потерпілого треба маленькими кроками, щоб не потрапи­ти під «крокову напругу», тому що навколо людини утворюється електромагнітне поле, і якщо підходити до потерпілого великими кроками, то можна також постраждати від дії електромагнітного поля.

Після звільнення постраждалого від дії струму оцінюють його стан. При непритомності, відсутності дихання, пульсації на магі­стральних судинах слід негайно зробити серцево-легеневу реані­мацію.

Потерпілого потрібно обов'язково госпіталізувати.

Ураження блискавкою.Під час грози, коли в атмосфері на­копичується значна кількість електричних зарядів, виникає ура­ження блискавкою. При цьому шлях блискавки до землі може бути «орієнтований» на окреме чи вище дерево в лісі або на ме­талеву конструкцію. Тому перебувати під ними під час грози не­безпечно. Щоб уникнути уражаючого впливу блискавки в при­міщенні, необхідно закривати вікна, кватирки, вимикати з електромережі всі електричні прилади.

Ураження бискавкою аналогічне ураженню електричним струмом, за винятком тих випадків коли за рахунок надпотужної енергії блискавки настає тяжке механічне ураження. При ура­женні блискавки розвиваються шок, стан «удавної смерті». На шкірі спостерігаються різноманітні лінії, які за формою нагаду­ють форму блискавки (знаки блискавки). Допомога постражда-лому не відрізняється від допомоги при ураженні електричним струмом. Ні в якому разі не можна закопувати постраждалого в землю.

ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ

1. Причини ураження електричним струмом.

2. Дайте характеристику біологічної дії струму.

3. Дайте характеристику механічної дії струму.

4. Які шляхи проходження струму Ви знаєте?

5. Наслідки ураження електричним струмом.

6. Перша допомога при ураженні електричним стру­
мом.

7. Поясніть, чому не можна закопувати ураженого
блискавкою у землю.

Поиск по сайту: