БЕЗПЕКА ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

розділ 4

Тема № 9

ОТРУЄННЯ

ХІМІЧНИМИ РЕЧОВИНАМИ

У всьому світі відкрито, здобуто, синтезовано кілька мільйонів хімічних речовин і сполук. Більшість із них тією чи іншою мірою використовується у промисловості, сільському гос­подарстві, медицині та у побуті. Збільшення необхідних або ми­мовільних контактів людини з хімічними речовинами може нега­тивно впливати на її здоров'я, викликаючи отруєння.

Теоретично отруєння можливе будь-якою фізіологічно актив­ною речовиною, але на практиці частіше спостерігається отруєн­ня найбільш розповсюдженими в побуті речовинами, а їх кіль­кість сягає п'ятсот найменувань.

Токсикологія (від гр. токсикон — отрута, логос — вчення) — наука, що вивчає отруйні речовини та викликані ними отруєння організму.

Токсикологія вивчає фізичні і хімічні властивості отрут, шля­хи їх введення і дії на організм, розробляє методи якісного та кі­лькісного визначення отрути в організмі чи навколишньому се­редовищі, питання лікування і профілактики отруєнь.

Сфери застосування хімічних речовин дуже різноманітні, а знання вже настільки широкі, що загальна токсикологія поділена на окремі галузі.

Виробнича токсикологія пов'язана з вивченням хімічних ре­човин у промисловості, сільському господарстві і їх впливом на навколишнє середовище.

Військова токсикологія вивчає дію бойових отруйних речовин у бойовій обстановці та застосування інших хімічних речовин у військах.

Харчова токсикологія займається харчовими отруєннями.

Під отруєнням розуміють розлад здоров 'я або смерть люди­ни, що викликані отрутою, яка потрапила до організму.

Не всяка хімічна речовина, введена до організму, є отрутою. Наприклад, кухонна сіль, без якої не готується майже жодна страва, при вживанні одночасно великої кількості призводить до тяжкого розладу водно-сольового обміну, що може закінчитися навіть смертю.

Отрутою прийнято вважати речовину, яка, будучи введеною в організм із зовні, у невеликій кількості, діючи хімічно чи фізико-хімічно, за певних умов викликає розлад здоров 'я чи смерть.

Із визначення поняття отрути очевидно, що нею не можуть бути токсичні речовини, які утворюються в організмі, внаслідок порушення внутрішньоорганного чи клітинного обміну, хімічні речовини, яких для розладу здоров'я потрібно прийняти велику кількість, хвороботворні агенти та інші.

Умови дії отрути

НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

У природі не існує таких хімічних речовин чи токси­нів, які б, потрапивши до організму, при будь-яких умовах діяли як отрута. Тому і сам термін «отрута» можна вважати умовним. Наприклад, слабка хлористоводнева (соляна) кислота виробля­ється у шлунку спеціальними залозами і сприяє перетравлюван­ню та засвоюванню страв, а 5—10 г тієї самої, але концентрова­ної кислоти, введеної у шлунок, достатньо для того, щоб викликати отруєння зі смертельним кінцем. Практично всі лікар­ські препарати, прийняті у великих дозах, або коли їх концентра­ція зросте до певного рівня, можуть стати отруйними.

Токсична дія хімічної речовини на організм залежить від де­яких умов, які характеризують отруту та організм,

З боку отрути — це:

— хімічна структура;

— фізичний (агрегатний) стан;

— доза;

— концентрація;

— розчинність у воді чи жирах;

— шляхи введення;

— супутні речовини, що вводилися до організму разом з
отрутою;

— умови та термін зберігання отрути до застосування.
З боку організму — це:

— вік людини;

— стан здоров'я;

— маса тіла;

— звикання до конкретної хімічної речовини;

— у деяких випадках — статева належність.

Звісною мірою на дію отрути впливає і навколишнє середо­вище.

Щоб отрута почала діяти, вона повинна бути введена до ор­ганізму і розчинитися у його середовищах — воді чи жирах.

Якщо ж речовина не розчинна у цих середовищах, вона не може справити на людину токсичної дії.

Якраз через це не розчинний у рідинах організму сірчанокислий барій застосовується як контрастна речовина при рентгенівсь­кому дослідженні травного тракту, тоді як розчинні солі — вуг­лекислий та хлористий барій, потрапивши до організму, можуть викликати отруєння.

Має значення і початковий агрегатний стан отрути; тверда ма­са, рідина чи газ. Відомо, що газоподібна та рідка речовини діють значно швидше й ефективніше за тверду.

Шляхи потрапляння

ОТРУТИ В ОРГАНІЗМ

Перш ніж почати діяти на організм у цілому чи вибір­ково на системи та органи, отрута повинна потрапити у кров. На­йшвидше й ефективніше діє речовина, яка безпосередньо введена в кров (внутрішньовенно). На другому місці — внутрішньом'я-зове введення та через слизові оболонки дихальних шляхів (для паро- й газоподібних речовин) і травного тракту. Причому вве­денням отрути через пряму кишку досягається швидким проник­нення її у кров обминаючи печінку, де відбувається нейтралізація і відфільтрування шкідливих речовин. Звісно, що результат дії однакової дози отрути буде сильнішим і швидшим при введенні

через пряму кишку, ніж через шлунок. Обминає печінку і частина отрути, що всмокталася безпосередньо у роті. Якість і швидкість всмоктування зі шлунка великою мірою залежить від його вміс­ту. Дуже швидко отрута всмоктується з порожнього шлунка, осо­бливо, якщо на його слизовій оболонці є виразки. Навпаки, вели­ка кількість їжі викликає відносно повільне всмоктування отрути, крім того, подразнення слизової оболонки отрутою при перепов­неному шлунку дуже часто викликає блювоту з виведенням бі­льшої кількості, а то й усієї хімічної речовини, що ще не всмок­талася у кров.

З інших слизових оболонок істотне значення може мати обо­лонка носа, через яку вводиться, шляхом втягування через ніздрі, наркотична речовина — кокаїн, та слизові оболонки жіночих ста­тевих органів — при введенні засобів з метою переривання вагіт­ності. Через неушкоджену шкіру також всмоктуються деякі речо­вини: фенол, йодоформ, сулема, тетраетилсвинець, гідразин та інші отрути. Це, звичайно, нещасні випадки. Характер токсичної дії в таких випадках обумовлює не тільки хімічна структура от­руйної речовини, а й площа контакту.

Мають значення також речовини, що потрапили до організму разом з отрутою.

Велика кількість рідини, прийнята разом з алкоголем, значно знижує його концентрацію і уповільнює всмоктування. Білки, що містяться у стравах, адсорбують солі важких металів. Міцний чай і кава послаблюють дію таких алкалоїдів, як стрихнін, ат­ропін, морфін, бо дубильні речовини утворюють з ними солі, що погано всмоктуються зі шлунку і кишок. Кисла реакція шлунка сприяє швидкому всмоктуванню ціанідів, а молоко та інші стра­ви, що містять у своєму складі жири, прискорюють отруєння речовинами, які містять фосфор, тощо.

Термін і умови зберігання

Термін і умови зберігання обумовлюють гарантії очі­куваної дії хімічних речовин. Так, більшість ліків потребує до­тримання вказаних умов. На упаковці завжди вказується кінце­вий термін зберігання. Більшість таблетованих форм розкла­дається під дією вологи та ультрафіолетових променів і тому вони випускаються у непроникних для них упаковках, а настої, відвари й інші форми рекомендується зберігати у прохолодних місцях.

ДОЗИ І КОНЦЕНТРАЦІЯ

Речовина може діяти тільки тоді, коли вона потрапила до організму у певній кількості (дозі). Якщо кількість речовини досить мала, вона не справляє на організм помітного впливу — та­ка доза зветься індиферентною. Мінімальна доза, яка викликає от­руєння організму, буде токсичною, а така, що викликає смерть, — летальною. Між індиферентною і токсичною дозами, стосовно лі­карських речовин, розміщуються лікувальні дози (разова, добова, курсова — окремо для дорослих та дітей). Коли говорять про дозу, мова не йде про якусь сталу величину, скажімо, 0,5 г. Бо така доза кухонної солі для організму буде індиферентною, але вона буде лікувальною для аспірину, анальгіну тощо, токсичною — для ко­каїну і смертельною — для морфіну. З цього видно, що величина дози обумовлена, в першу чергу, хімічною природою речовини. Ток­сична дія речовини зростає не пропорційно зростанню дози. Час­тіше токсичність отрути зростає швидше, ніж дає збільшення дози. Наприклад, підвищення дози у два рази може підвищити токсич­ність у 10, а то й у 20 разів. Вважають, що це явище обумовлене різким падінням опірності клітин при насиченні органа отрутою.

Як уже зазначалося, для отруєння більше значення має не аб­солютна доза прийнятої отрути, а її концентрація в організмі, що перебуває у прямій залежності від маси тіла. Отже, одна і та сама доза речовини для людини масою 100 кг буде лікувальною, а для такої, що має масу 50 кг, може бути токсичною.

Поряд з характеристиками отруйної речовини для її дії неаби­яке значення має і організм, до якого отрута потрапляє.

Відомо, що люди, які страждають на хронічні захворювання серцево-судинної, дихальної систем, крові, а особливо на захво­рювання печінки і нирок, переносять однакову концентрацію от­рути значно гірше за фізично здорових суб'єктів. Хвороби печін­ки тягнуть за собою зниження її дезінтоксикаційної функції, а захворювання нирок уповільнює виведення отрути з організму аж до повного його припинення. Внаслідок цього навіть препара­ти, що призначені з метою лікування, накопичуються в організмі і можуть викликати отруєння. Важливе значення на перебіг отру­єння справляє і стан центральної нервової системи. Температура тіла в клініці отруєння також відіграє важливу роль. Наприклад, отрути, що діють на нервову систему, підсилюють свій вплив при зниженні температури тіла. Препарати наперстянки значно зни­жують свій ефект на серце при підвищенні температури тіла, бо такі препарати блокують центри блукаючого нерва.

Старі люди страждають більше за людей молодих і середнього віку, бо в них спостерігаються вікові порушення з боку всіх сис­тем і органів. Малі діти також значно гірше переносять отруєння, особливо алкоголем і наркотиками, а от до стрихніну, хініну і со­лей йоду вони менш чутливі.

ШЛЯХИ ВИВЕДЕННЯ ОТРУТИ З ОРГАНІЗМУ

Отрути чи їх метаболіти виводяться з організму голо­вним чином нирками, легенями, через кишечник і в значно мен­шій мірі іншими шляхами.

Нирками виводяться всі водорозчинні і не леткі отрути.

Легенями виводяться газоподібні і леткі речовини або леткі метаболіти інших отрут (етиловий спирт, фенол, хлороформ, ефір та інші).

Через слизову оболонку шлунка виділяється більшість алкалої­дів, йод, метиловий спирт.

Через слизову оболонку кишечнику виділяються солі важких металів.

Печінкою виводяться ефірні олії, наркотичні речовини тощо.

Деяка кількість отрути виводиться слинними, слізними, молоч­ними, потовими залозами. Зокрема, солі важких металів, нарко­тичні сполуки.

Виводячись через вказані органи і системи організму, токси­чні речовини спричиняють їх зміни, іноді — досить значні. Ці зміни тягнуть за собою тяжкі розлади здоров'я постраждалої людини.

Класифікація отрут і отруєнь

Незважаючи на те, що отруєння вивчаються вже про­тягом кількох століть, загальновизнаної класифікації їх ще й досі не існує. Медиків у найбільшій мірі задовольняє класифікація, що відображає дію отрути на організм. За цією класифікацією всі отрути можна розподілити на ті, що діють переважно у місці їх контакту з організмом (корозійні отрути), та ті, які переважно починають діяти після всмоктування у кров (резорбтивні отрути).

І. Корозійні отрути.

1. Концентровані кислотинеорганічні (мінеральні) — сірча­на, хлористоводнева (соляна), азотна; органічні — оцтова, щав-

лева, альдегід мурашиної кислоти (формальдегід), карболова (фенол) та її похідні — лізол, крезол, трикрезол та інші.

2. Їдкі луги— їдкий натр, їдкий калій, їдкий амоній (нашати­
рний спирт).

3. Інші корозійні отрути— перманганат калію, перекис вод­
ню та ін.

II. Група резорбтивних отрутбільш об'ємна. В ній прийнято виділяти три підгрупи: кров'яні, деструктивні та функціональні отрути,

1. Кров'яні отрути.До них відносяться окис вуглецю (чадний
газ), бертолетова сіль, анілін, нітроанілін, нітробензол, дінітробе-
нзол, окис азоту та інші. Отрути крові зв'язують гемоглобін,
утворюючи карбоксигемоглобін та метгемоглобін, сполуки, які є
досить стійкими. Крім того, від дії цих отрут частково руйнують­
ся еритроцити. До отрут крові слід віднести ще такі, що ведуть
до гемолізу еритроцитів — миш'яковий водень, отрута гриба
блідої поганки— аманітгемолізин. Щоправда, остання має зна­
чення лише при уживанні сирих, солоних, маринованих грибів,
бо під час нагрівання вище 70 °С ця отрута розкладається на не-
токсичні похідні.

2. Деструктивні отрути— речовини, які, потрапляючи до ор­
ганізму, викликають некротичні та дистрофічні зміни внутрішніх
органів, в основному таких, як печінка, нирки, серце, головний
мозок. До цих отрут належать:

а) солі важких металів (ртуті, свинцю, цинку, миш'яку);

б) сполуки неметалів (фосфор);

в) інші деструктивні отрути (фторид натрію, сполуки міді тощо).
Деструкцію паренхіматозних органів викликають також деякі

гриби (бліда поганка — аманітотоксин, сморжі — гельвелова ки­слота).

3. До третьої підгрупи слід віднести отрути, якіпісля всмок­
тування у кров викликають порушення функцій окремих сис­
тем.За цією ознакою виділяють:

3.1. Загальнофункціональні отрути— синильна кислота та
її похідні, сірководень, вуглекислий газ.

3.2. Нейротропні отрути,які підрозділяють на:
а) пригнічуючі центральну нервову систему:

— наркотики, етиловий спирт, хлороформ, ефір, метиловий
спирт, етиленгліколь, тетраетилсвинець, дихлоретан та інші;

— снодійні лікарські засоби (фенобарбітал, нембутал, барба­
міл, ноксирон, етамінал та амітал натрію, реладорм, каметон,
бромізовал та інші);

—

— транквілізатори (мепробамат, триоксазин, сібазон, еленіум, клозамід, мезапам, назепам і т. ін.);

б) збуджуючі центральну нервову систему — судомні отрути
(стрихнін, ерготамін, цикутотоксин);

в) діючі на периферійну нервову систему (кураре, боту лото к-
син та ін.).

3.3. Хімічні речовини, що переважно впливають на серцево-су­
динну систему(серцеві глікозиди, антиарит-мічні, спазмолітичні).

3.4. Хімічні речовини, які переважно діють на матку(естро­
гени, ерготамін).

Звичайно, більшість функціональних отрут викликає пору­шення діяльності всіх органів і тканин, тому така класифікація досить умовна.

Клінічний перебіг отруєнь

Отруєння можуть розвиватися і протікати у різні про­міжки часу: гостро — від кількох хвилин до кількох днів; хроніч­но — від кількох тижнів до місяців і навіть років; та підгостро.

Гостріотруєння мають місце, коли отрута досить сильна, діє одноразово, короткочасно. Серед гострих виділяють окремо так звану блискавичну форму отруєння, перебіг якої обмежується кі­лькома хвилинами. Це спостерігається при дії бойових отруйних речовинах (синильної кислоти, фенолу та деяких інших). Діагно­стика блискавичних форм досить складна, бо стадії клінічного перебігу нашаровуються одна на одну. Гостре отруєння більшіс­тю речовин протікає протягом кількох діб і стадії його розпізна­ються досить чітко.

Хронічніформи отруєння спостерігаються, коли діюча отру­та невеликими дозами надходить до організму протягом кількох тижнів, місяців і навіть років, наприклад, солі свинцю у полігра­фії. В міру того, як отрута накопичується в організмі, повільно розвиваються і хворобливі зміни.

Підгострі отруєння мають місце при одноразовому надхо­дженні до організму отрути, яка всмоктується поступово, повіль­но і через це викликає розлад здоров'я, який триває досить довго. Найчастіше така форма буває при отруєнні вісмутом, сулемою, бертолетовою сіллю та іншими речовинами.

У перебігу отруєння можна виділити ті ж самі стадії, що і при захворюванні. Особливо типовими у цьому відношенні є інфек­ційні хвороби.

Виділяють такі стадії отруєння:

а) прихована стадія — від введення отрути в організм до пер­
ших симптомів;

б) продромальна — початкові нетипові та неясні симптоми;

в) стадія нарощування — характеризується підсиленням ти­
пових ознак та з'явленням нових;

г) стадія вищого розвитку — коли всі ознаки досягають най­
більшої сили;

ґ) стадія розв 'язання — зниження дії отрут, яке відбувається або швидко, або повільно;

д) стадія одужання — повернення до нормального стану;

є) заключна стадія, або повне повернення до стану здоров'я, або перехід у хронічну форму, за якою проявляється метотоксич-на дія отрути. Іноді відбувається перехід до інвалідності.

Смерть зазвичай настає або на стадії нарощування, чи най­вищого розвитку або, рідше, у більш пізній стадії— від будь-яких ускладнень.

Походження отруєнь

За походженням розрізнюють виробничі та побутові отруєння.

Виробничі отруєння трапляються у випадках порушення тех­ніки безпеки праці або, частіше, у випадках аварій на хімічних підприємствах чи в лабораторіях.

Побутові отруєння, в свою чергу, поділяються на випадкові та навмисні.

Поиск по сайту: