Закриті та відкриті ушкодження черепа.

При транспортних аваріях і катастрофах дуже часто потерпілі отримують різноманітні черепно-мозкові травми, ушкодження м'яких покривів голови (закриті і відкриті); переломи кісток склепіння, основи черепа; переломи і травми черепа; ушкоджен­ня мозку.

Короткі анатомічні дані. Анатомічно череп поділяється на дві частини: мозкову і лицеву. До мозкової частини належать: скле­піння, яке складається з скроневих, тім'яних кісток і потиличної кістки, основи черепа. Склепіння і основа черепа разом утворюють порожнину черепа, де міститься головний мозок. До лицевої час­тини належать лобні кістки, верхня та нижня щелепи, кістки носа, початкові відділи травного і дихального шляхів.

Ушкодження м 'яких покривів голови: Закриті забиття — ви­никає внаслідок удару помірної сили тупим предметом і супро­воджується крововиливом (гематомою), місцевим болем. Перша

допомога — до забитого місця прикладають холод і надають спокій постраждалому.

Відкриті рани м'яких тканин черепа відрізняються значною крововтратою (причиною є неможливість судин самостійно зву­жуватися). Дуже великі кровотечі виникають при пораненні скроневої артерії. Трапляються рани різноманітних форм і розмі­рів залежно від характеру травми і виду предмета, яким було на­несено травму (різані, рублені, забійні, вогнепальні). При пора­неннях м'яких тканин завжди слід пам'ятати про можливість ушкодження кісток черепа і внутрішньочерепних ускладнень. Важкі поранення м'яких тканин можуть супроводжуватися озна­ками струсу або забиття головного мозку.

Перша допомога. Для зупинки кровотечі необхідно накласти стерильну тісну пов'язку, краще «чепець». Після цього слід при­кладати холод поверх пов'язки і транспортувати постраждалого до хірургічного закладу. Кровотечу з скроневої артерії зупинити пальцевим притисненням.

Переломи кісток черепа. Переломи кісток черепа складають до 10% загального числа переломів, частіше спостерігаються у віці 18—40 років, у чоловіків трапляються вдвічі частіше, ніж у жінок.

Виникають переломи черепа внаслідок транспортних, проми­слових, аварій, ударів по голові тощо. Переломи кісток черепа бувають лінійними (тріщини), уламковими, вдавленими, дірчас­тими або вікончастими, повними, неповними. При повних пере­ломах ушкоджується уся кістка, при неповних — зовнішня, або, що особливо небезпечно, внутрішня склоподібна пластина кіст­ки, уламки якої можуть пошкодити мозкові оболонки і мозок. Ре­нтгенограму перелому кісток черепа див. рис. 3.1.

Переломи склепіння виникають внаслідок тяжких ударів, які супроводжуються стисненням, прогинанням, а потім переломом кісток черепа. Переломи склепіння можуть бути прямими, в місці безпосереднього впливу, і непрямими, тобто такими, що виникли від вторинної дії предмета, яким пошкоджено череп.

Переломи основи черепа характеризуються тяжким перебі­гом, оскільки ушкоджується головний мозок. Основними про­явами перелому основи черепа є крововиливи в ділянці повік у вигляді окулярів або метелика, кровотеча з носа і вух з домішком спинномозкової рідини.

Перша допомога.При наданні допомоги треба обов'язково зафіксувати голову, застосувати холод, надати спокій і транспор­тувати до лікувального закладу в горизонтальному положенні.

Струс головного мозку. Струсом головного мозку вважають симптомокомплекс, що виникає безпосередньо після травми і ха­рактеризується функціональними порушеннями. Основні ознаки: втрата свідомості, пам'яті (ретроградна амнезія), головний біль, слабкість, нудота, дзвін у вухах. За тяжкістю клінічного перебігу розрізняють: легкий, середній і важкий ступінь. Легкий ступінь характеризується короткочасною втратою свідомості, нудотою, одноразовим блюванням. Середній ступінь — втратою свідомості на декілька годин, блюванням, загальною слабкістю. Важкий ступінь — втратою свідомості на декілька днів, блідістю шкіри, слабким пульсом тощо.

Забиття головного мозку. Забиттям головного мозку назива­ється травматичне ушкодження мозкової речовини. Збиття голо­вного мозку виникає при травмі в точці удару або на протилежно­му боці. Воно супроводжується тривалим непритомним станом, анізокорією, порушенням мови, інколи паралічем кінцівок тощо.

Здавлювання головного мозку виникає при кровотечі (з утво­ренням гематоми) із внутрішньочерепних судин після травми. Гематома може локалізуватися над твердою мозковою оболон­кою (епідуральна) чи під нею (субдуральна). Для цієї травми ха­рактерна наявність світлого проміжку — після отримання череп­но-мозкової травми постраждалий не відчуває ніяких змін, відсутні клінічні прояви, але через одну-дві години виникає різке погіршення загального стану, що може призвести до смерті. Тому людина повинна перебувати під деякий час наглядом.

Перша допомога:надати спокій, покласти постраждалого на тверду поверхню, зробити транспортну іммобілізацію з фіксаці­єю голови, застосувати холод, при непритомності — провести профілактику асфіксії.

Травми органів лицевого черепа

Травма очей.До травм очей призводять фізичні, хімі­чні чинники, механічне ушкодження тощо.

Травматичне ушкодження очей може бути легкого, середнього та важкого ступенів.

До легких ушкоджень зараховують не проникні поранення повік, попадання стороннього тіла під повіку. Клінічні ознаки: маленькі негострі предмети (смітинка, піщинка), затримуючись на кон'юнк­тиві, викликають гостре відчуття пекучості в оці, яке посилюється при заплющенні очей. Якщо стороннє тіло не видалити, виникає на­бряк кон'юнктиви, гіперемія, порушується функція зору.

Перша допомога:вилучити стороннє тіло. Ні в якому разі не можна терти око, тому що це викликає ще більше подразнення. Техніка вилучення: спочатку оглядають кон'юнктиву нижньої повіки. Постраждалий повинен глянути вгору, водночас нижню повіку треба відтягнути донизу. Видаляють стороннє тіло цупким ватним тампончиком. Видалення стороннього тіла з-під верхньої повіки складніше. Для цього необхідно, трохи відтягуючи на се­бе, вивернути верхню повіку (рис 3.2). З метою профілактики ін­фекції після видалення стороннього тіла в око закапують 2— З краплі розчину сульфоцилнатрію (альбуцид).

Рис. 3.2. Механізм вилучення стороннього тіла з-під повіки

Ушкодження середньої важкості: розрив або частковий відрив повіки, забиття очного яблука без порушення зору.

Важкими ушкодженнями вважаються проникні поранення оч­ного яблука або його забиття зі зниженням зору, перелом кісток з западанням або вип'ячуванням очного яблука.

Перша допомогапри ушкодженнях середнього і важкого ступеня: постраждалому необхідно накласти асептичну пов'язку на поранене око (монокулярну), при підозрі на проривне пора-

нення або важку контузію очного яблука треба закрити не тільки ушкоджене око, а й здорове (бінокулярна), звернуться до лікаря.

Фізичні ушкодження ока.До них належать променеві ушко­дження, які можуть бути спричиненими різноманітними проме­нями (залежно від довжини хвилі) — інфрачервоними (плавильні печі), ультрафіолетовими (кварцева лампа, електрозварка), рент­ген та НВЧ (радіолокатор, НВЧ-печі).

Ознаки: відчуття пекучого болю у очах, відчуття сухості кон'юнктиви (наче пісок в очах), сльозотеча, розширення судин кон'юнктиви, гіперемія ока.

Перша допомога:вивести потерпілого з зони опромінення, закапати око розчином лідокаїну або місцевими анастетиками, асептична пов'язка на поранене око, звернуться до лікаря.

Хімічні пошкодженняможуть бути спричинені різноманіт­ними хімічними речовинами — кислотами, лугами, розчинника­ми та іншими подразниками.

Перша допомога— негайно знешкодити дію уражувального чинника, після чого одразу промити око під струменем холодної води протягом 20 хв., накласти асептичну пов'язку, звернутися до лікаря.

Травми і стороннітіла вуха

Травмивуха поділяються на ушкодження вушної ра­ковини, зовнішнього слухового проходу, середнього та внутріш­нього вуха.

Причини виникнення травм вушної раковини можуть бути різ­номанітними: побутові, транспортні, спортивні. Поверхневі легкі ураження (подряпини тощо) зазвичай не потребують невідкладної допомоги. Нерідко бувають значні ураження при укусах, поранен­нях холодною чи вогнепальною зброєю. Розміри ушкодження за­лежать від предмета, яким нанесено травму, і сили удару.

Травми зовнішнього слухового проходу. Частіше вони виника­ють при необережному очищенні вуха, при неправильному вида­ленні стороннього тіла, при дії їдких хімічних речовин, при падін­ні на підборіддя, коли зміщується головка нижньої щелепи, виникає перелом передньої стінки зовнішнього слухового прохо­ду. При таких переломах, крім кровотечі, виникає біль при русі нижньої щелепи. Ці травми зараховують до важких і небезпечних.

Ураження барабанної перетинки поділяють на прямі та не­прямі. Прямі розриви можуть виникнути при очищенні вуха сір-

никами, шпилькою або при необережному видаленні стороннього тіла. Непрямі розриви барабанної перетинки виникають при пе­реломах основи черепа.

Розриви найчастіше трапляються в задніх квадратах барабан­ної перетинки. Вони можуть виникнути при раптовому різкому підвищенні або зниженні тиску повітря в зовнішньому слуховому проході, при сильному ударі по вуху напівзігнутою долонею, при пірнанні у воду, при пострілі, що пролунав поруч.

Основні ознаки: в момент розриву перетинки людина відчуває різкий, сильний біль, шум, тріск у вусі і зниження слуху. В зов­нішньому слуховому проході з'являється кров.

Перша допомога.При баротравмі з ушкодженням барабанної перетинки, середнього і внутрішнього вуха накладається асепти­чна пов'язка (неаполітанська) без тампонади -зовнішнього слухо­вого проходу, постраждалий обережно транспортується у поло­женні лежачи до лікарні. При відкритому пораненні вушної раковини накладається асептична пов'язка, при відриві вушної раковини її треба знайти і прибинтувати до пов'язки. При забитті вушної раковини, зовнішнього слухового проходу накладають здавлювальну пов'язку і прикладають холод.

Сторонні тіла,що потрапили у вухо, можуть бути живими іс­тотами і неживими тілами. Живі істоти — різноманітні комахи, таргани, кліщі. Неживі тіла— дрібні предмети (ґудзики, горіх, насіння тощо).

Найчастіше сторонні тіла у вухо потрапляють у дітей. Неживі сторонні тіла не спричиняють ніякого болю і значних незручнос-тей. Тому термінова допомога тут не потрібна.

Живі сторонні тіла швидко нагадують про себе, рухаючись до барабанної перетинки, і своїми рухами викликають шум, тріск і біль у вусі.

Перша допомога:нахилити голову на здоровий бік і заповни­ти слуховий прохід олією, спиртом, можна водою і примусити потерпілого декілька хвилин полежати на здоровому боці. При цьому комаха гине, випливає і негативні відчуття минають. Після зникнення неприємних відчуттів у вусі хворого необхідно покла­сти на інший бік і витягнути стороннє тіло.

Травми хребта і спинного мозку

Переломи хребта завжди тяжкі. Постраждалі після тра­вми тривалий час не працездатні, у них можуть виникати різно­манітні ускладнення. Доля цих постраждалих у багатьох випад-ках залежить від своєчасної, правильно наданої першої медичної допомоги на місці події.

При переломі хребта можливе ушкодження спинного мозку і його корінців. Ускладнення спостерігаються більш ніж у полови­ни постраждалих, виникають вони внаслідок ненадання першої медичної допомоги, при недостатній іммобілізації і невмілому транспортуванні постраждалого.

Для кращого розуміння механізму травм і їх небезпеки необ­хідно знати анатомічну будову хребта.

Хребет складається з окремих сегментів — хребців, котрі ма­ють форму кісткового кільця. Між ними розташовані міжхребце-ві хрящі. Спинний мозок міститься у спеціальному каналі, який утворюється дугами, суглобовими паростками і тілом хребців.

Хребет поділяється на рухому частину — шийний відділ, гру­дний, поперековий і нерухому — крижовий і куприковий відділи.

Ушкодження хребта.

Шийний відділ. Причини виникнення травм: пірнання у воду в невідомому місці, падіння важкого предмета на голову, у зимо­вий період — падіння бурульок. При дорожньо-транспортних пригодах трапляються так звані хлистові переломи, коли водій або пасажир, пристебнутий паском безпеки, перебуває в розслаб­леному стані, а при раптовому наїзді іншої машини ззаду голова різко закидається назад і виникає перелом шийних хребців.

Ознаки при переломі шийних хребців. Постраждалий відчуває різкий, нестерпний біль; на місці перелому з'являється припух­лість. При порушенні спинного мозку виникає параліч дихальних м'язів. У цьому випадку наявне лише діафрагмальне дихання, але й воно швидко виснажується і настає дихальна недостатність. Якщо не вжити швидких і енергійних заходів, то людина загине. Ушкодження спинного мозку в шийному відділі супроводжуєть­ся його набряком, який швидко розповсюджується на головний мозок. Внаслідок цього виникає параліч нервових центрів, які контролюють роботу серця й дихання, а це майже завжди при­зводить до смерті.

Грудний і поперековий відділи. Частіше причиною переломів у грудному і поперековому відділах є ДТП, коли автомобіль зби­ває пішохода. При падінні з висоти, коли людина падає на ноги, хребці між грудним і поперековим відділом стискаються і руй­нуються — виникає компресійний перелом. При переломі парних і непарних паростків дужок тіл хребців може виникати гематома, яка тисне на спинний мозок, що призводить до різноманітних по­рушень: від втрати чутливості нижче ушкодженого місця до

втрати руху і функцій внутрішніх органів (парез кишок, затримка сечовиділення). Проте в таких випадках людина ще має шанс одужати. Але коли внаслідок перелому тіл хребців, розриву дис­ків і зв'язувального апарату ушкоджується спинний мозок (на­приклад, при транспортуванні, при перекладанні постраждалого з нош на ліжко чи в автомобіль), розвивається параліч нижніх кін­цівок, парез кишок, сечового міхура.

Крижовий і куприковий відділи.Переломи в цих відділах найчастіше виникають при падінні на сідниці (взимку при ожеле­диці). Вони не призводять до істотних порушень, тому що в цих відділах немає спинного мозку. Але ці травми можуть защемити нервові закінчення спинного мозку, що, в свою чергу, спричиняє нестерпний біль. Постраждалий на тривалий час втрачає праце­здатність.

Ознаки перелому хребта: біль у ділянці перелому, що поси­люється під час рухів. При пальпації відчувається набряк і дефо­рмація хребта в ділянці перелому. Локальний різкий біль, який посилюється при натискуванні на остистий паросток ушкоджено­го хребця та при натискуванні на голову чи на надпліччя.

Поиск по сайту: