Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Отруєння деструктивними речовинами.



Деструктивні речовини у більшості мають подвійну дію. Тоб­то вони частково спричиняють подразнюючу місцеву дію в зоні контакту і загальну — на організм після резорбції.

Спільним для всіх деструктивних отрут є їх здатність після всмоктування у кров справляти на організм дію, що викликає дистрофічні, атрофічні чи навіть некротичні зміни, переважно паренхіматозних органів.

До деструктивних отрут належать солі важких металів (ртуті, свинцю, міді, цинку, миш'яку й металоїда фосфору та ін.). На­звані отрути порушують усі види обміну речовин, блокуючи фу­нкції ферментів. Уражаються також центральна та периферична нервова система. Більшість цих речовин може накопичуватися в організмі, викликаючи хронічне отруєння.

Всі солі важких металів можуть бути поділеними на кілька груп:

— сполуки ртуті;

— група миш'яку;
—солі свинцю;

— група цинку.

До групи ртутіналежать також вольфрам і молібден. Ртуть — рідкий метал сірувато-білого кольору. Разом зі своїми сполуками

широко застосовується у промисловості, сільському господарст­ві, медицині. Металічна ртуть не розчиняється в рідинах організ­му і через це не отруйна. Дуже отруйні випаровування ртуті та її солі — дихлорид ртуті (сулема), хлорид ртуті (каломель), грано­зан й інші сполуки, котрі добре розчиняються у воді.

Потрапивши до організму, пара чи солі ртуті діють на білки тканин. Внаслідок пригнічення ферментної активності порушу­ються процеси внутрішньоклітинного обміну електролітами, спо­живання глюкози. Страждає також гормональна і імунологічна активність.

Найбільш часто спостерігається отруєння парою ртуті при розливанні металічної ртуті, яка, потрапляючи на підлогу, одяг чи інші предмети, починає випаровуватися, викликаючи хронічне отруєння, а також отруєння сулемою, меркузалом чи гранозаном. Як правило, це нещасні випадки.

Сулема — білий кристалічний порошок, до якого, з метою по­передження про токсичність, додаються рожеві або сині барвни­ки. Смертельна доза сулеми коливається від 0,1 до 0,5 г. При по­траплянні в організм симптоми отруєння з'являються дуже швид­ко. Це спільні для всіх отруєнь ознаки: нудота, блювота, пронос, слабкість, головний біль, а також і специфічні для отруєння важ­кими металами — металевий смак у роті. Блювота та пронос бу­вають кривавими. Спочатку спостерігається збільшення кількості сечі, але швидко настає анурія. В сечі з'являється кров. Смерть настає через 2—3 дні. Звертає на себе увагу характерна для отру­єння ртуттю темно-сіра кайма на яснах, на межі із зубами;

Значні особливості має отруєння ціанистою ртуттю, бо при введенні в організм через шлунок під дією соляної кислоти утво­рюється синильна кислота, яка і обумовлює клініку отруєння. Смертельна доза ціанистої ртуті — 0,2—1,0 г.

Виявивши в квартирі або в іншому приміщенні розлиту ртуть, слід негайно повідомити в службу оперативного реагування або управління з НС. Якщо в приміщенні розбито ртутний термо­метр, треба зібрати дрібні краплі ртуті емальованим совком або гумовою грушею з тонким наконечником. Можна зібрати ртуть при допомозі розігрітого до 70—80°С мильно-содового розчину (4% мила та 5% водний розчин соди), який наноситься на повер­хню, що обробляється, розтирається щіткою, а потім змивається водою в каналізаційну мережу. Використання пилососа для зби­рання ртуті забороняється.

Категорично забороняється зберігати харчі, палити і вживати їжу в приміщеннях, де виділяються пари ртуті та її сполук.

Перша допомога:змінити одяг, прийняти душ, прополоскати рот 0,25% розчином перманганату калію, почистити зуби, випити 2—3 яєчних білка, молоко, слизистий відвар. У тяжких випад­ках — госпіталізація.

Сполуки миш'яку. Учистому вигляді миш'як — метал сірого кольору, який зовсім неотруйний. Всі ж його сполуки, як неорга­нічні, так і органічні, дуже отруйні, особливо сполуки тривалент­ного миш'яку (оксид миш'яку). Використовуються сполуки миш'яку для протруєння зерна у сільському господарстві та в медицині як засіб дератизації.

Отруєння миш'яком — це нещасний випадок. Хоча в минулому сторіччі миш'як застосовувався і для вбивства, як речовина без запаху, смаку і кольору. Смертельна доза становить 0,1—0,2 г.

Сполуки миш'яку — арсеніти калію, натрію, кальцію, ми-ш 'яковистий водень, потрапляючи до організму, у місцях конта­кту викликають місцеву дію (від легкого запалення до некрозу слизових оболонок).

Сполуками миш'яку уражається нервова і судинна системи організму. Капіляри і дрібні судини розширюються, відбувається перерозподілення крові, у зв'язку з чим падає артеріальний тиск і розвивається колапс.

Залежно від шляхів введення і дози миш'якових сполук виді­ляють шлунково-кишкову та паралітичну форми отруєння.

Шлунково-кишкова форма виникає при введенні отрути у тра­вний тракт. Через 0,5—1 год після прийому миш'яку починає відчуватися присмак металу у роті, подразнення і печія у горлі, біль у животі, нестримна блювота. Через кілька годин з'являється пронос, причому виділення мають вигляд рисового відвару (хо­лероподібні випорожнення). Виділення сечі різко зменшується, аж до анурії. Судоми з'являються у м'язах гомілки, потім розпо­всюджуються на інші групи м'язів. За рахунок перерозподілення крові відзначається посиніння обличчя, нігтів і похолодання кін­цівок. Смерть зазвичай настає через 1—2 дні після прийому от­рути.

Паралітична, або нервова, форма отруєннявиникає, коли отрута вводиться парентерально або до шлунка потрапляє одно­часно велика кількість миш'яку. Супроводжується сильним голо­вним болем і запамороченням, маренням, судомами. Швидко на­стає глухота, потім розвивається колапс, і отруєний впадає в коматозний стан. Смерть настає досить швидко (від кількох го­дин до однієї доби) від паралічу дихального та судинно-рухового центру.

Випадки хронічного отруєння миш'яком трапляються рідко, здебільшого як професійні, при порушенні техніки безпеки. Клі­ніка таких отруєнь дуже різноманітна. Прояви їх залежать від па­тологічних змін, що виникають у різних системах і органах. Ці зміни обумовлені:

1) ураженням судинної системи (парези і паралічі), дрібних
судин і капілярів, у першу чергу шлунково-кишкового тракту
(втрата апетиту, нудота, проноси чи запори), кон'юнктивіти, піг­
ментні плями, гіперкератози, лишаї на шкірі, ураження нігтів у
вигляді білих смуг, що йдуть поперек нігтів (смуги Месса);

2) ураженням центральної і периферійної нервової системи
(головний біль, зниження працездатності, парестезії кінцівок, па­
ралічі м'язів — частіше розгиначів, атрофія м'язів).

Смерть при хронічному отруєнні зазвичай настає від серцево-судинної недостатності, через дегенеративно змінений серцевий м'яз. Дистрофічним змінам піддаються й інші органи (печінка, нирки).

Перша допомога:блювотні засоби; промивання шлунка, по­тім обволікальні засоби. Госпіталізація.

Солі свинцю:оцтовокислий, хлористий, азотнокислий сви­нець, окис свинцю та ін. До цієї групи належать також вісмут, олово, талій, барій. Випадки гострого отруєння свинцем — явище нечасте. Частими є випадки хронічного професійного отруєння у промисловості, поліграфії. Все ж інколи трапляються випадки отруєння свинцем, наприклад, вживання замість алкоголю спир­тового розчину свинцевих солей, що приготований для примо­чок, а також при застосуванні розчинів солей свинцю як аборти­вного засобу. Смертельна доза солей становить 20—50 г. Тоді спостерігається блювота, іноді з кров'ю, біль у животі з тенезма-ми і проносом, металевий присмак у роті, спрага. При застосу­ванні одночасно великої кількості свинцевого препарату швидко настає колапс і смерть від паралічу серця. У більш повільних ви­падках отруєння з'являються ознаки ураження систем виділення свинцю — розпушення ясен, слинотеча, білок у сечі, розлад з бо­ку нервової системи: судоми, втрата чутливості, ступор, марення, втрата свідомості і смерть на 2-й — 3-й день.

Солі міді.Найбільш поширеними солями міді є мідний купо­рос, бордоська рідина (суміш мідного купоросу з гашеним вап­ном) і хлор окис міді, які застосовуються у сільському господарс­тві для боротьби зі шкідниками садів, у будівництві, побуті і т. ін. Зазвичай отруєння ними — це нещасні випадки, але можуть бути і самогубства. Смертельна доза мідного купоросу 1,0—3,0 г.

Симптоми отруєння солями міді такі ж, як і при отруєнні ін­шими солями важких металів, розглянутих вище. Блювотні маси забарвлені у зеленуватий колір, а стул — у темно-сірий, майже чорний.

Перша допомога:лювотні засоби; промивання шлунка. Гос­піталізація.

Усі розглянуті отрути солі важких металів і фосфору накопичуються і добре зберігаються у кістках, волоссі, нігтях, де можуть виявлятися через кілька років, десятиріч і навіть сторіч.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.