У системі семантико-граматичних категорій іменника виді- ляється також категорія істот і неістот. Групування іменників відбувається за семантичними озна- ками: до категорії істот належать назви людей і тварин {син, робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні та міфо- 85логічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі інші назви — предметів, явищ, рослин, абстрактних понять — входять до категорії неістот. Категорія істот і неістот має граматичний вияв у відмінко- вих формах іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позна- чають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот — з називним відмінком: запросив гостя {гостей); слухав жайворонка {жайворонків); поклав зошит {зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки. Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот не виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили полк, зібрали гурт). Деякі іменники можуть уживатися в обох формах (напри- клад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стола і стіл). Значно частіше це спо- стерігається в діалектах української мови. Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково в давальному, місцевому, а ще меншою мірою — в родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага на- дається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, напри- клад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, під- жак-у. Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що по- значають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: лева, учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від інших групувань цих іменників (пор. у конкретних, абстрактних та інших назвах: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у, блиск-у, тиск-у). Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду значно чіткіше, ніж в іменниках жіночого й середнього роду. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чолові- чої статі всім іншим істотам і предметам (категорійне зна- чення персональності/імперсональності). 86Складовою частиною категорії істот/неістот є значення, основане на бінарному протиставленні — «особа/неособа». Це значення є узагальненням абстрактно-поняттєвого змісту категорії персональності/імперсональності, що полягає у ви- окремленні людини з-поміж інших істот. Поняття «особа» у мові вичленовується з категорійного зна- чення предметності, властивого іменникам — назвам людей. У структурі змісту іменника значення особи знаходить вияв у семантичній функції суб’єкта дії, носія стану та інших предмет- них функціях, які в єдності з референційною функцією струк- турують семантику речення як предикативної одиниці. Значення особи іменника в реченні транспонується до змісту морфологічної категорії особи дієслова, граматична семантика якої виражається у формах 3-ї особи дієслова-присудка (дієслівного чи іменного складеного), якщо іменник виконує роль підмета. З іменником у називному відмінку дієслово координує свою форму 3-ї особи: Сурми грають в степу широкому, роз- лігся голос війська — То сам Сірко-кошовий з славним товариством Веде звитяжну Січ із Кримського походу (Липа). За влучним висловом О. О. Шахматова, граматичні кате- горії дієслова (особи, роду і числа) «викликані» іменником, з яким воно пов’язане у ролі присудка. Значення семантичної категорії особи іменників, що є назвами людей, реалізуються у відмінкових формах, які позначають суб’єкта-діяча, носія стану або компонента з апелятивною функцією — звертання або прикладки при особових займенниках 2-ї особи (адресата мов- лення) чи 1-ї особи (мовця). Наприклад: Нарешті господиня промовила: — Рідкісний ви в нас гість, Степане Павлови- чу (Підмог); Я, людина двадцятого віку, — і от, зачудо- вана, бачу лише первозданність (Кост.). На поверхневому рівні речення категорія особи представле- на у структурі дієслова й особових (я -— ми, ти — ви) та особово-вказівних (він, вона, воно, вони) займенниках. Осо- бові займенники виконують вказівну функцію: об’єктивують мовця (1-ша особа) й особу адресата мовлення (2-га особа). Протиставлення «1-ша і 2-га особи» (як учасники мовлення) — 3-тя особа (неучасник мовлення) відображає зміст семантико- граматичної категорії персональності через зв’язок з реальною 87дійсністю і ситуацією мовлення. Проте займенники він, вона, воно, вони позначають також предметно-особове значення. Наприклад: Ті пісні мене найперше вчили Поважати труд людський і піт, Шанувать Вітчизну мою милу, Бо вона одна на цілий світ (Сим.). Отже, семантико-граматична категорія персональності/імпер- сональності, закладена в змісті іменників, реалізується на ос- нові дейктичної функції особових та анафоричної функції осо- бово-вказівних займенників як позначення особи мовця й ад- ресата чи неучасника мовлення — того, про кого йдеться. Інші іменникові займенники слугують для вираження вказівки на істоту чи предмет, об’єктивно розрізняючи, хто чи що є пред- метом повідомлення. Відмінкова форма назв істот і неістот виражає також граматичні значення означеності/неозначеності, роду і числа, займаючи відповідні позиції в реченні — підмета, додатка, означення, прикладки, обставини, іменної частини скла- деного присудка, головного члена односкладного речення чи звертання.
