Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору. До морфологічних належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення склад- них і складноскорочених слів. Морфологічні способи словотвору поділяються на афіксальні, основоскладання та абревіацію. До а ф і к с а л ь н и х с п о с о б і в словотвору нале- жать префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, змішані — суфіксально-префіксальний, префіксально-постфіксальний, суфік- сально-постфіксальний, суфіксально-префіксально-постфіксаль- ний та флексійний. П р е ф і к с а л ь н и й спосіб словотвору, або п р е — ф і к с а ц і я , — це творення похідних слів за допомогою при- єднання префікса: казати — розказати, звичайний — над- звичайний, зелень — прозелень. Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому творення похідних слів префіксальним способом належить до внутріш- нього іменникового, прикметникового чи дієслівного слово- твору. Внаслідок приєднання префікса лексичне значення мо- тивуючого слова може істотно видозмінюватися, наприклад: пливти — спливти; гнати (когось, кудись) — погнати, відігнати, підігнати, розігнати, перегнати, зігнати, за- гнати. На межі префіксальної морфеми в слові не спостерігаєть- ся помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси україн- ської мови мають варіантне вираження у зв’язку зі вставлен- ням голосного перед приголосним твірної основи: мліти — зомліти (з — зо), брати — зібрати (з — зі), рвати — розірвати (роз — розі), гнати — обігнати {об — обі) тощо. У деяких випадках префіксацію супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: бігти — вибігти, смак — присмак, вес- на — провесна. 28Префіксація є активним способом внутрішнього дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови — іменниках, прикметниках, прислівниках. С у ф і к с а л ь н и й спосіб словотвору, або с у ф і к с а — ц і я , — це творення похідних слів приєднанням до твірної основи суфікса: крига — криж-ин-а, криця — криц-ев-ий, ясний — ясн-і-ти. Суфіксація — найпоширеніший спосіб творення слів у су- часній українській мові. Цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках. Додавання суфіксальної морфеми до твірної основи може супроводжуватися: чергуванням голосних або приголосних у корені (село — сільський, крапати — крапля), накладанням морфем (Одеса — одеський) тощо. Н у л ь о в а с у ф і к с а ц і я є різновидом суфіксального словотвору. Специфіка її полягає в тому, що похідне слово моделюється на основі переведення мотивуючої основи до іншої частини мови засобом нульового суфікса. Наприклад: бігти —> —> біг, ходити —> хід, гнилий —> гниль. Причому суфікси й інші постфіксальні морфеми, наявні в словах, які мотивують такі утворення, відкидаються, оскільки вони є формальними по- казниками належності цих слів до певної частини мови. Нульо- вий суфікс переводить похідне слово до класу іменників: від- рив-а-ти-ся —> відрив, викуп-и-ти —> викуп, винос-и-ти —> винос і виноска, вибир-а-ти —> вибір і вибори, далек-ий —> даль. Безафіксне творення похідних в українській мові представ- лено типами віддієслівних та відприкметникових іменників. Його слід відрізняти від словотвору прикметників засобом приєднан- ня префікса і нульового суфікса: без-язик-ий, без-сил-ий. С у ф і к с а л ь н о — п р е ф і к с а л ь н и й спосіб слово- твору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночас- ним приєднанням до твірної основи префікса й суфікса: ліс — пролісок, нога — обніжок, робити — неробство. Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення можуть з’являтися похідні слова в межах того самого розряду слів, до 29якого належить твірна основа (дорога — подорожник, танцю- вати — пританцьовувати), але частіше твірна основа пере- ходить в інший розряд слів {сніг — засніжити, стіл — на- стільний, наш — по-нашому). Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближе- ний до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залиша- ються нейтральними до парадигматичного оформлення слова, в той час як суфікси, тісно пов’язані зі словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного сло- ва. Так, у словах нарукавник, оздоровити виступають пре- фікси на-, о-. Перше з них належить до іменників, як і мотиву- юче слово рукав, а друге — до дієслів, хоча твірна основа при- кметникова. До суфіксально-префіксальних похідних належать слова, утворені від прийменниково-іменникових форм іменників, наприклад: без межі — безмежний, при дорозі — придо- рожній, за містом — заміський, при Дніпрі — Придніпров’я, за лісом — залісся. У дієсловах широко використовуються також суфіксально- постфіксальний та суфіксально-префіксально-постфіксальний способи словотворення. С у ф і к с а л ь н о — п о с т ф і к с а л ь н і дієслова тво- ряться від іменних (прикметникових та іменникових) і дієслівних основ. Іменникова або прикметникова основа з приєднанням діє- слівного суфікса перетворюється на дієслівну. Постфікс -ся не входить до складу дієслівної основи, виконуючи дві функції: 1) граматичну — вираження дієслівного стану; 2) словотворчу — вираження словотвірного значення. У творенні дієслів с у ф і к с а л ь н о — п р е ф і к с а л ь — н о — п о с т ф і к с а л ь н и м способом беруть участь імен- никові, прикметникові, числівникові, дієслівні основи, рідше — прислівникові, а також основи службових слів. Наприклад: каб- лук — викаблучуватися, рука — заручитися, милостивий — змилостивитися, щедрий — розщедритися, бідний — при- біднятися, двоє — роздвоїтися, дивитися — видивлятися, моргати — розморгатися, танцювати — розтанцювати- ся, ні — розпікатися.
Практичне заняття 4
ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ
ü Поняття про іменник. Лексико-граматичні розряди іменників:
ü а) іменники - власні і загальні назви, їхні граматичні особливості;
ü б) категорія істот і неістот, їхні семантичні й граматичні особливості;
ü в) конкретній й абстрактні іменники, їхня граматична характеристика;
ü г) збірні іменники, іменники з матеріально-речовинним значенням, їхні граматичні особливості.
2. Граматичні категорії іменника: а) категорія роду; б) категорія числа; в) категорія відмінка, основні значення відмінків; г) система відмінювання іменників.