Збірні іменники виражають сукупність однакових або по- дібних предметів, істот, що сприймаються як одне ціле, напри- клад: колосся, гілля, комашня, кімната, клієнтура. За семантико-словотвірними ознаками виокремлюють чоти- ри групи збірних іменників: 1) назви сукупної множинності осіб (браття, чоловіцтво, парубоцтво, рідня, учительство, буржуазія, пролетаріат); 2) назви супупної множинності інших істот (звірина, звір’я, мушва, худобина, птаство); 3) назви сукупної множинності об’єктів рослинного світу (зілля, насіння, гілля, дубняк, осичник, виноградник, огу- диння, озимина); 4) назви сукупної множинності предметів (волосся, груд- дя, жмуття, лахміття, мотуззя, павутиння, пір’я, сміття, устаткування, череп’я, шпаргалля, франкіана, фільмо- тека). До збірних належать також іменники із вторинним значен- ням, а саме: збірно-речовинні на зразок квасоля, ягода, галь- ка, ломань, а також ті, що позначають нерозчленовану мно- жинність істот (плотва, птиця, риба та ін.). Збірні іменники поєднуються з дієсловом-присудком, коорди- нуючи оформлення одниною, що вказує на сукупність, збірність, цілісність нерозчленованої множинності. Збірні іменники, за незначними винятками, позначатися кількісними числівниками не можуть. Не можна, наприклад, сказати два збіжжя чи мільйон лис- тя, а лише багато збіжжя, чимало листя, все колосся, більшість студентства. Деякі іменники мають співвідносні форми граматичного чис- ла однини й множини та форми сукупної множинності (збір- ності), наприклад: миша — миші — мишва, жінка — жін- ки — жіноцтво (і жінота), парубок — парубки — пару- боцтво (і парубота), птах — птахи — птаство, профе- сор — професори — професура, але більшість іменників не 83мають співвідносних форм граматичного числа. До збірних іменників не належать назви об’єднань, військових одиниць, позначень масовості істот, у яких значення сукупної збірності виражено лексично (армія, бригада, полк, ватага, зграя, отара).
Категорія роду
Граматична категорія роду є однією з визначальних, класи- фікаційних характеристик іменника як частини мови. Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за гра- матичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середньо- го роду. Значення роду в іменниках виражається переважно морфо- логічно — характером основ і системою флексій. Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджу- ваних з ними слів — прикметників, займенників, порядкових числівників: дерев’яний стіл, круглий(-а) сирота, третій маестро, знайома пані, овочеве рагу, моє дитя. У назвах істот, особливо людей, значення роду виражаєть- ся семантично: іменник чоловічого роду батько має флек- сію, спільну з іменниками середнього роду. Рід цього іменни- ка визначається за семантичною віднесеністю особи до чо- ловічої статі. Може також виражатися за допомогою слово-тиорчих суфіксів: українець — українка, шахіст — шахі- стка. У поодиноких випадках належність слова до певного роду грунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засо- би не є визначальними. Так, іменники суддя, староста, воєво- да належать до чоловічого роду, хоча морфологічні ознаки їх спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язане із семантич- ною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в мину- лому обіймали лише особи чоловічої статі. Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і системи флексій. До ч о л о в і ч о г о роду належать: а) іменники з кінцевим приголосним основи {віл, степ, гай., ступінь, гараж); б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (суддя, Микола, Ілля); в) деякі іменники на -о (батько, Павло, Дніпро). До ж і н о ч о г о роду належать: а) іменники на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду із семантичною мотивацією статі (Микита, суддя) та середнього роду (знаряддя, ім’я, лоша); б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати. До с е р е д н ь о г о роду належать: а) майже всі іменники на -о, -є (срібло, марево, море, поле); б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрі- вання, теля, ягня, курча та ін.). Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно з прикладів, немає. Вона виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією роз- різняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю. Система флексій, проте, не завжди є достатнім критерієм для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоло- вічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відміню- вання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією самою флексією станов- лять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати зна- чення двох родів — жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура. 89Іменники спільного роду не виражають якогось особливого граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у фор- мах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, дру- га плакса; прийшов Саша, прийшла Саша). У назвах істот граматичне значення’роду певною мірою об- ґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією {інже- нер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іваненко розпо- віла; ця водій, дівчина-контролер. У назвах тваринного світу спостерігається ще менша се- мантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, на- приклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменни- ки чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменни- ки жіночого роду). Словотворчо співвідносні назви самця і самиці фіксуються переважно в назвах свійських (наприклад: баран — вівця, кріль — кролиця, гусак — гуска) та деяких диких (напри- клад: слон — слониха, заєць — зайчиха, вовк — вовчиця, ведмідь — ведмедиця) тварин. Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються іменниковими назва- ми, семантично або словотворчо співвідносними для істот обох статей і малят: Чоловічий рід кабан бик {віл) кінь лев заєць Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -а (-я), приєднана до кореня або до словотворчого су- фікса іменників жіночого роду; флексія -а {-я), що при відміню- 90 Жіночий рід свиня корова кобила левиця зайчиха Середній рід порося теля лоша левеня зайченяванні приєднується до суфікса -am (-ят) іменників середньо- го роду. У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семан- тичного обґрунтування (пор.: трактор, жаль, бритва, сало, зілля). Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули, сани), як і будь-який інший іменник, вжи- тий у формі множини (книги, джерела, змії). Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язане з на- лежністю їх до назв істот чи неістот. Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією нале- жать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче, Рошкевич, Толейко та ін. До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать {месьє, рантьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кен- гуру, шимпанзе, зебу, поні). Якщо треба вказати на самицю, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгу- ру, маленька колібрі. Іншомовні назви неістот як невідмінювані слова належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі. У назвах істот родове протиставлення іменників зумовлюєть- ся, хоча й непослідовно, семантичною мотивацією — вказівкою на стать. Наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за харак- тером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь — до жіночого (рос. путь — іменник чоловічого роду).
Категорія числа
Категорія числа іменників належить до морфологічних кате- горій із семантичною домінантою. В іменнику число виражає номінативний елемент його значення — кількісну характерис- тику предметів — і водночас виконує структурну функцію у зв’язках із ним ознакових слів (прикметників, займенників, числівників, дієслів). Граматичній категорії числа на рівні глибинної семантики відповідає поняттєва категорія кількісності (квантитативності), 91що реалізується в мові як кількісний вияв субстанціально- го змісту. Проте щодо кваліфікації мовного змісту цієї кате- горії наявні значні розбіжності. Дискусії вчених зводяться до головного питання: яку функцію виконує категорія числа — виражає кількісні відношення реальної дійсності (кількісної актуалізації в ситуації мовлення) чи вже на рівні слова в основі його номінативного значення передбачено протистав- лення частини множинності всій множинності. З огляду на мовний зміст число іменників розглядається як морфологіч- на категорія, що містить у собі як реляційні, так і синтак- сичні елементи значення, або трактується як один із бага- тьох способів позначення в мові поняттєвих категорій оди- ничності та множинності. Однак і самі поняття «одиничність», «множинність», «число» у поглядах філософів, математиків, дослідників історії культури різних народів тлумачаться досить суперечливо. Одні вчені пов’язують зародження кількісних знань із первісним уявленням про число, інші вва- жають, що в людини вихідним і первісним способом отри- мання знань про кількість було порівняння і встановлення ступеня відмінності в однорідних явищах. Звідси можна дійти висновку, що уявлення людини про кількісне бачення світу є насамперед виявленням якісних характеристик множинності «багато» («тьма»). Кількісне вираження якісної оцінки «бага- то», «уявлення множинності» (за термінологією Леві-Брюля) могло поступово реалізуватися й у граматичній категорії чис- ла іменників. Число як номінативний елемент значення іменника відоб- ражає реальні відмінності між одним предметом і кількісною множиною однорідних предметів (два, три і більше). У трак- туванні категорії числа традиційно підкреслюється, що вона знаходить свій найповніший вияв у протиставленні форм однини і множини, які відображають відношення: «один — більш як один» (в українській мові збереглися як реліктові або діалектні також форми двоїни: очі, вуші, дві руці та ін.). Морфологічна парадигма корелятивних форм числа власти- ва назвам конкретних обчислюваних предметів. Однина озна- чає: «один, що виокремлюється з низки однорідних предметів», а множина — «більш як один, неозначена кількість однорідних предметів». 92За ознакою корелятивності морфологічних форм категорія числа належить до н е п о с л і д о в н о к о р е л я т и в н и х (за О. В. Бондарком). Більшість іменників — назв обчислюваних предметів — утворюють корелятивні форми числа однини і множини. Р о з ч л е н о в а н і с т ь множинності на певну кількість є головною ознакою їх. Такі іменники можуть означатися чис- лівником (один день — п’ять днів — дні; одна сторінка — друга, третя, четверта сторінка — сторінки). Назви об- числюваних предметів становлять основне ядро субстантивів. За цією здатністю слів творити співвідносні форми однини і множини категорію числа іменників називають с л о в о — з м і н н о ю . Однак у кількох розрядах іменників номінатив- ний компонент граматичної семантики «кількість», що ґрунтується на протиставленні «один — більш як один», відсутній. Сигніфікативна функція — розрізнення лексико-граматич- них розрядів іменників за ознакою р о з ч л е н о в а н о с т і / н е р о з ч л е н о в а н о с т і — охоплює весь масив іменни- кових слів. На відміну від номінацій дискретних предметів, які утворюють корелятивні форми однини і множини, іменники зі значенням недискретної (нерозчленованої) множинності ма- ють лише одну форму: однини (singularia tantum) або тільки множини (pluralia tantum). Семантика множинності у сингулятивах і плюративах реа- лізується як н е р о з ч л е н о в а н а с у к у п н і с т ь , що підлягає не кількісному обліку, а сумарному вияву маси речо- в и н и ( п р о с о , м о л о к о , м у ш в а , с о л о д о щ і , д р і ж д ж і ) , п а р н і с т ь ( к о в з а н и , о к у л я р и ) , а б о о д и н п р е д м е т , с к л а д е н и й і з кількох деталей (двері, граблі). Субстанційний зміст таких лексем у граматичній формі чис- л.ч варіюється в різних лексико-граматичних розрядах. Одні з них мають форму лише однини зі значенням «індивідуальний» (класні назви), інші позначають сукупну, неподільну множинність субстанції (матеріально-речовинні), а деякі — збірність як не- ‘іленовану, неозначену множинність істот, рослин, парність пред- метів тощо. Іменники, які на словниковому рівні мають тільки одну чис- лову форму, кваліфікуються як слова з неповною числовою парадигмою. Часткове обмеження, яке накладається на тво- рения корелятивних морфологічних форм числа у сингуляти- 93вах і плюративах, пов’язується з похідністю форми однини та множини. У назвах конкретних предметів первинною є фор- ма однини, а множина — похідною формою того самого слова. Первинною є і форма однини у сингулятивах, яка є маркером сукупності, неозначеної множинності, абстрактності, збірності, індивідуальності (горох, срібло, цегла, щастя, рідня, Са- турн). Для плюративів первинною є форма множини зі значенням необчислюваної, неподільної сукупної множинності, абстракт- ності, парності або одного предмета складної будови {люди, канікули, висівки, заздрощі, вила, шахи). Наприклад, у на- звах етнічних груп — племен, народів, національностей — пер- винною є форма множини, яка означає сукупну множинність {етруски, поляни, українці, грузини, мордва). Похідна від таких іменників форма однини можлива як позначення оди- ничних осіб, виділених із сукупної множинності. Вона є вто- ринною і характеризується здатністю до словотвірної кореляції за ознакою належності до статі, а від одиничних — здатністю творити форми обох чисел: Первісна множина Похідна однина (словотвірна кореляція за статтю) Українці = — Г УКраїНЩЬ ~ УКР0ХЩІ —- українка — українки У речовинних та абстрактних іменниках форми однини на узагальнено-номінативне значення сукупної маси у мовленні нашаровуються додаткові відтінки: окреслений/неокреслений у формі вияву маси, виміру ваги, об’єму, місткості, вияву по- чуттів, стану тощо. Наприклад: Минає все, згаса, мов звук, Що відлунав на віки вічні, А я в полоні милих рук Пережи- ву і травні й січні (Лук.); Отож він брав скалічені цимба- ли, Побиту скрипку і творив дива (Рил.). Регулярний вибір форми числа в актах мовлення обмеже- ний обчислюваними «арифметично орієнтованими іменника- ми». Основну категорійну функцію необчислюваних (неариф- метично орієнтованих) іменників може доповнювати вторин- на, що виявляється в нерегулярних числових формах — лек- сико-семантичних варіантах слів. Так, у речовинних іменни- ках сумарний вияв субстанціального змісту є відображен- 94ням грамеми числа за функцією сингулятивної форми. Проте в лексико-семантичному варіанті похідної плюративної фор- ми виражається змінена семантика лексичної одиниці — як позначення узагальненого сприйняття навколишнього, описо- вої абстрактності. Наприклад: Шумиха, оливо, свинець, Блищали міді там і криці, Всі убрані були світлиці; По правді, панський був дворець (Котл.); Напувала мене теща все медами та винами (Вас). Форма множини від сингуля- тивів абстрактних назв може виражати також додаткову се- мантику надмірності, багаторазовості, тривалості вияву пев- них почуттів, стану. Наприклад: Сто років як сконала Січ… Сто років мучених надій, і сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь (Стус); Гук відповів: — Не треба забувати, Хто кого зра- див… А правда, пане, слово більмувате. Воно не бачить, хто його сказав. Горбань відмовив: — У такому разі Ми різні правди маєм на увазі (Кост.); Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги (Сим.). Похідна форма множини від сингулятивів — абстрактних назв ситуаційно в суб’єктивних оцінках мовця виражає кон- кретні вияви переживань, психічного або фізичного стану, осмислення власних почуттів. Наприклад: Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, Не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать (Кост.); Ех друзі, друзі!.. Нові жита буяють на землі… Жалі? Забуто сльози і жалі В день руйнування, сили, бу- дування, І, може, пісня ця гірка — остання 3 гірких пісень (Рил.). Іменники з первинною формою множини (плюративи) від- різняються від лексико-граматичних варіантів сингулятивів на зразок гріхи (від гріх), лиха (від лихо), біди (від біда), смут- ки (від смуток) і подібних тим, що зі словами спільного коре- ня вони вступають в омонімічні відношення — як слова, що мають різні значення. Пор.: вибори і вибір, реви і рев, святки і свято, літа і літо, біга і біг. Тільки в окремих лексемах спостерігається варіантність форми, коли похідною одиницею ииражається конкретний одиничний вияв узагальненої дії: гаст- ролі — гастроль, сполохи — сполох, перипетії — перипе- тія, чвари — чвара. 95Значення одиничності своєрідно виражається у збірних та матеріально-речовинних іменниках — «один, виділений із су- купності, сумарності»: селянство — селянин, селянка; квасо- ля — квасолина; солома — соломина; намисто — намисти- на. Граматична своєрідність полягає в тому, що виділений оди- ничний предмет належить до розряду обчислюваних субстанцій, а тому такі іменники утворюють корелятивну форму множини {селяни, квасолини, соломини, намистини). Отже, граматичний зміст категорії числа іменників станов- лять: 1) домінантна с е м а н т и ч н а і 2) с т р у к т у р н а функції. Сигніфікативна функція числа, за якою іменники кла- сифікуються на лексико-граматичні розряди, репрезентує кількісні значення на опозиції обчислюваних/необчислюва- них субстанцій, до якої долучаються значення референційні (означена/неозначена кількість, множинність) та специфічне вираження множинності (сукупність, збірність, парність, оди- ничність, виділена з неподільної маси). Семантична домінанта в категорії числа не дає підстав розглядати її як словотвірну, хоча в структуруванні змісту іменника вона бере участь, як і категорія роду в назвах істот/неістот. Якщо словотвірні зна- чення в слові уточнюють лексичні, то значення числа вира- жає його граматичні смисли, які об’єктивуються в синтаксич- них конструкціях, відображаючи семантичну ознаку кількісного вияву субстанціального змісту і зв’язки іменника з іншими словами. Структурна функція категорії числа іменників виявляється у можливості зв’язку їх із дієсловом-присудком та з іншими (переважно узгоджуваними з ним) словами — поширювачами предикативної основи речення. До іменників однинної форми (singularia tantum) належать: а) слова з речовинним значенням {борошно, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно); б) слова зі збірним значенням {ректорат, учительство, адвокатура, дрібнота, рідня, вишняк, верб’я); в) назви абстрактних понять {молотьба, жовтизна, куря- ва, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність, рань). Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної форми можуть виступати у формі множини, наприклад: іменни- ки з речовинним значенням на позначення сортів, гатунків 96(вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі) або іменники абст- рактного значення, коли вони виражають конкретний вияв по- чуттів, стану чи ознаки, властивості {болі, печалі, висоти, зле- ти, глибини, світи). Однинну форму мають також іменники — власні назви: Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків. Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, коли позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі. Значення числа в однинних іменниках виражається за до- помогою відмінкових флексій, у множинних — показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глиби- на — глибини, висота — висоти, пісок — піски, масло — масла). До іменників множинної форми (pluralia tantum) належать: а) назви конкретних предметів парної або симетричної бу- дови: вила, ворота, кайдани, куранти, ножиці, ковзани, штани, ночви; б) назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: кучері, нутрощі, шахи; в) назви речовин, залишків і т. ін.: вершки, ліки, дріжджі, консерви, згребини, покидьки, висівки; г) назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори, пі- жмурки; д) назви часових понять: канікули, роковини, сутінки; є) деякі географічні назви: Чернівці, Житні Гори, Карпа- ти, Дунаївці. Іменники множинної форми, що означають конкретні предме- ти і семантично виражають однинність (порівняйте: двері — одні двері, ножиці — одні ножиці, шаровари — одна пара шароварів), можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись зі збірними числівниками (двоє две- рей, п’ятеро ножиць, шестеро шароварів або: шість пар шароварів). До іменників множинної форми наближаються за значен- ням і ті однинні іменники, що утворюють множину зі зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі, вина. Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить вияв у відмінкових флексіях множини та через син- таксичний зв’язок іменника з числівником. 97Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв’ю — цікаві інтерв’ю, таке па — такі па, нове кашне — нові кашне. Категорія числа в іменнику, на відміну від інших іменних частин мови і дієслів, є синтаксично незалежною. Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, диві- зія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однину як сукупність багатьох істот, а слова ряд, низка, стос — як сукупність багатьох предметів. Форми множини таких іменників вказують на кількісну ви- значуваність сукупних одиниць {гурти — два гурти, полки — п’ять полків, колективи — кілька колективів, шеренги — три шеренги). Порівняйте також значення однини і множини в іменниках на зразок квасолина (одна, виділена із сукупності) і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотвірним значенням, а зна- чення однини і множини — граматичною абстракцією, однако- во застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному ви- значенню.
Категорія відмінка
Категорія відмінка виражає синтаксичні відношення іменни- ка до інших слів у реченні. Так, у зв’язках іменника з дієсло- вом виражаються відношення взаємозумовленості (між підме- том і присудком) чи синтаксичної залежності іменника. На- приклад: Зненацька Лукаш здригнувся і враз побачив сво- го батька (О. Д.). У зв’язках іменника з іншим іменником (або іменниковим займенником) виражаються відношення синтаксичної залеж- ності, де один із них керує формою іншого. Наприклад: Тепер на спині матері сиділо двоє чомженят, притиснувшись тільцями до згину спини й шиї (Досв.). У зв’язках з іменником прикметника (або прикметнико- вого займенника, дієприкметника та узгоджуваних форм чис- лівника) незалежною формою є іменник, а пов’язані з ним слова є залежними. Наприклад: Вже день кладе на муд- рість сиву гарячий промінь розсвітань (Мал.); По узліссі 98і на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски (Л. У.). Категорія відмінка кваліфікується як словозмінна морфоло- гічна категорія, спрямована в синтаксис. У сучасній українській мові відмінкова парадигма іменників є системою семи відмінків: називного, родового, давального, зна- хідного, орудного, місцевого та кличного. Кожний відмінок як значеннєво-функціональна абстракція знаходить вияв у відпо- відній йому формі за допомогою закінчення (флексії). Відмінки іменника являють собою закріплені за морфоло- гічною системою форм синтаксичні функції семантичних і формально-граматичних компонентів складу речення. Сис- тема відмінкової парадигми іменників ґрунтується на кількох протиставленнях. Основне з них виявляється у поділі відмін- ків на п р я м и й (називний) і н е п р я м і (всі інші, крім кличного). Прямий відмінок пов’язаний з номінацією пред- метів і явищ, абстрактних понять, завдяки чому він іменуєть- ся «називним». Непрямі відмінки є формами того самого сло- ва, що реалізують його функції у синтаксичних відношеннях залежності від іншого слова (дієслова, іменника, кількісного числівника). Пор., наприклад: Петро пише. Він пише лис- та. Петро шле вітання другові. Листам друга я завж- ди радий. Цьому основному протиставленню підпорядковано розріз- нення ц е н т р а л ь н и х і п е р и ф е р і й н и х відмінків. Центральними називають називний і знахідний відмінки, тому що в організації двоскладового речення вони реалізують ос- новні предметні актанти при дієслові-присудку: суб’єкт (підмет) та об’єкт (прямий додаток). Найвіддаленіший від центру місце- пий відмінок, форма якого, за незначними винятками, не зумов- люється валентністю дієслова, тобто не виконує функції пред- метного актанта, а виступає обставинним поширювачем скла- ду речення. У системі відмінкової парадигми є ще одне протиставлення, ике ґрунтується на розмежуванні граматичної семантики об’єк- тивного інформаційного змісту, що його реалізують шість індмінків, і семантики апеляції мовця до адресата, яку виражає кличний відмінок. Обсяг значень відмінка закріплений його формою на рівні основних функцій, типових зв’язків іменника у словосполученні 99і характеру відношень між граматично пов язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми у структурі ре- чення різноманітні. Проте похідні від основних — вторинні функції, як правило, виражаються не тільки флексією, а й при- йменником, зміною порядку слова в синтаксичній конструкції, ускладненням синтаксичного зв’язку, структурою речення тощо. Так, наприклад, форма родового відмінка з прийменником до виражає не об’єктне значення, а обставинне часу (чекати до вечора), місця (прибути до Чернівців); у сполученні з імен- ником родовий ставиться після нього для вираження означаль- них відношень. Вторинна функція відмінка зумовлюється переміщенням (транспозицією) до іншого класу слів, для яких ця вторинна функція є первинною, наприклад: означальна — для прикмет- ника (весняні квіти, паперові квіти — квіти весни, квіти з паперу), предикативна — для дієслова (учителювати — бути учителем), обставинна — для прислівника (відпочити взим- ку — перебув зиму (як довго?). Вторинна функція називного відмінка у функції головного члена номінативного речення зумовлюється специфікою струк- тури цієї односкладної конструкції. У структурі заперечного речення замість знахідного об’єкта виступає родовий: Студент засвоїв матеріал — Студент не засвоїв матеріалу.
Значення відмінків
У плані змісту морфологічні форми відмінків іменника реа- лізують загальнокатегорійну сему «предметність», властиву всім словам цієї частини мови, а також підпорядковані їй (ядерній лексичній семі) семи лексико-граматичних розрядів (лексико- семантичних категорій): істот/неістот, особи/неособи, збір- ності/одиничності та інші, що проектують предметні функції суб’єк- та й об’єкта дії, адресування її на користь чи шкоду комусь, чомусь, вираження знаряддя чи засобу тощо. У структурі словосполучення реалізується загальнокатего- ріальна сема і частково семи, спрямовані на обслуговування синтагматичних функцій об’єкта дії, стану, мовлення, думки та ін., що зумовлюються більш широкою семою стрижневого сло- ва, наприклад: виконати завдання, промовити слово, чека- 100ти нагоди, диригувати оркестром; погляд очей, автори- тет колективу, допомога сиротам. У структурі речення реалізуються і граматичні семи, які ви- ражають непредикативні і предикативні відношення, забезпе- чують зв’язність його компонентів загалом. Отже, поліфунк- ціональність відмінків у дискурсі (тексті) має опору не тільки у використанні словоформ різних лексем, які заповнюють по- .чиції предметних актантів (суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя, иасобу чи локатива), а й у можливостях відмінкових форм входи- ти до різних типів синтаксичних зв’язків — прислівного (під- рядного), координації, напівпредикативного, апозитивного (або кореляції). Конкретна мовна реалізація прислівного зв’язку відмінкової форми здійснюється за усталеними в мові моделями словоспо- лучень. Можливості абстрактних синтаксичних відношень, утворюваних словом (носієм валентності) і залежною від ньо- го відмінковою словоформою, відображають морфологічні озна- ки частин мови. Словоформа як одна з видозмін слова, за якою закріплена певна синтаксична функція, у реченні може мати статус само- стійного компонента чи входити до його складу через опорне слово певного словосполучення. Цей останній варіант — син- хронне включення словоформи у словосполучення, а потім разом з опорним словом у речення — простежується на рівні заповнення позицій предметних актантів, ідо обслуговують об’єкт- ну зону. Суб’єктний компонент у структурі речення виявляє деяку самостійність у тому розумінні, що не входить до підряд- ного зв’язку. Отже, граматична природа категорії відмінка поліфункціо- нальна. Семантика відмінків, з одного боку, є відображенням відношень між предметами, явищами, діями, процесами, що є первинними функціями у структурі речення. Проте, з другого — кожна відмінкова форма, крім основних (денотативних) зна- чень, у конкретних умовах висловлювання може виражати і додаткові значення, виконуючи вторинні синтаксичні функції, зумовлені позицією та особливостями лексичного наповнен- ня компонентів формально-граматичного складу структурної схеми речення.
Практичне заняття 5
ПРИКМЕТНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ
ü Прикметник як частина мови. Лексико-граматичні розряди прикметників.
ü Повні (стягнені і нестягнені форми) та короткі прикметники.
ü Творення ступенів порівняння якісних прикметників.
ü Відмінювання прикметників твердої і м'якої групи. Особливості відмінювання складних прикметників (зокрема з другою частиною на -лиций).
