1. Суверенітет народу (нації) - верховенство влади народу, який вважається джерелом державної влади й обирає на певний строк підзвітні йому найвищі органи державної влади.
2. Періодична виборність народом і змінюваність складу основних органів державної влади (народне волевиявлення).
3. Конституційне розділення органів державної влади на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову.
4. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою: свобода створення політичних партій та інших об'єднань для вираження своєї волі, свобода думки і гарантії основних прав людини.
5. Вільні вибори.
6. Рівність усіх громадян перед законом, право на інформацію і на участь у конкретній боротьбі за посідання керівних посад у державі.
7. Політичний, ідеологічний і культурний плюралізм — право та можливість індивіда чи політичної сили представляти свої інтереси та ідеї в політичному житті за умови, якщо вони не несуть загрози державному устрою та основам демократії в суспільстві.
8. Правління, засноване на підпорядкуванні меншості волі більшості, вираженому демократичним шляхом на виборах. При цьому законодавчо гарантовано недоторканність громадянських прав меншин.
9. Широка гласність і свобода критики урядової діяльності.
10. Забезпечення прав і свобод людини.
11. Здійснення державної влади на засадах права.
12. Верховенство закону та пріоритет прав людини.
13. Суспільна активність, участь громадян у житті держави, у розв'язанні соціальних проблем.
Демократія дає окремій особистості певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору під час обрання носіїв влади, свободу слова тощо. Сучасний демократизм дає можливість визнавати та здійснювати права людини. Тому демократія — це велика цінність, яка не допускає ніяких обмежень.
Розподіл влади — це лише один із багатьох елементів механізму демократичного здійснення державної влади і сам по собі він не є гарантією демократії. За незбалан-сованої системи стримувань і противаг розподіл влади може спричинити протистояння гілок влади. Особливої гостроти протистояння законодавчої, виконавчої влад та президента набуває за президентської та парламентської форм республіканського правління у періоди так званого розділеного правління, коли президент і парламентська більшість представляють різні партійно-політичні сили.
Вибори як інструмент демократії Вибори— народне волевиявлення, один зі способів здійснення народовладдя, форма прямої демократії, яка передбачає формування складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, умова існування представницької влади, метод визнання влади законною. Вибори — це безперервний процес зі здійснення політичної волі народу: від визнання за громадянином права голосувати до оголошення офіційних результатів виборів. Вибори — це інститут демократії, але вони ще не є гарантією демократичності.
У тоталітарних політичних режимах вибори завжди виконують функцію політичної пропаганди, є фактично декорацією, що прикриває справжню монополію на владу однієї людини чи групи людей. В Україні проводять вибори:
• Президента України;
•до Верховної Ради України і Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
•депутатів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, районних і обласних рад;
• сільських, селищних та міських голів.
Виборці— громадяни, які мають право брати участь у виборах.
Виборчі права громадян— це можливість брати участь у виборах.
Активне виборче право— встановлене конституцією або законом право громадянина обирати, тобто брати участь у виборах до органів державної влади та місцевого самоврядування голосуванням. Пасивне виборче право— право бути обраним, тобто балотуватися на відповідні посади, встановлене конституцією або законом.
У багатьох країнах існують виборчі цензи — спеціальні умови надання виборчих прав:
• майновий ценз— необхідність володіти встановленим мінімумом власності;
•ценз освіти- вимога певного мінімального рівня писемності та освіченості;
• ценз осілості— вимога певний час проживати в цій країні чи в цій місцевості (в Норвегії та Ісландії — 5 років, Австралії - півроку);
• ценз громадянства- певний визначений термін мати громадянство цієї держави;
• віковий ценз— вимоги певного віку (в Україні з 18 років);
• "моральний ценз"— вимоги "доброї репутації" виборців;
• у деяких країнах до виборів не допускають військовослужбовців.
Типи виборів
Виборчий процес— це діяльність громадян у статусі виборців, діяльність виборчих комісій, громадських об'єднань, органів державної влади й місцевого самоврядування з підготовки і проведення голосування. Його мета - забезпечити дотримання закону на всіх етапах проведення виборів, сформувати легітимні органи влади.
Етапи виборчого процесу:
• призначення виборів;
• створення виборчих округів і дільниць;
• формування виборчих комісій;
• складання й уточнення списків виборців;
• висування й реєстрація кандидатів;
• передвиборна агітація;
• голосування;
• підрахунок голосів;
• визначення результатів виборів.
Вільні, чесні, справедливі вибори — важливий крок на шляху до демократії.
Становлення демократії у Великій Британії, Франції, США бере свій початок саме з виборів доорганів законодавчої влади.
Вибори дають можливість вести політичну боротьбу цивілізованими методами, зміщувати посадових осіб і формувати нові органи влади. Відповідно до виборчих законів України виборибувають:
1) чергові;
2) позачергові (дострокові);
3) повторні;
4) вибори замість вибулих депутатів. Вибори є:
• альтернативні,
· конкурентні (змагальні).
Особи, які перешкоджають через насильства, обман, погрози, підкуп або в інший спосіб вільному здійсненню громадянином України права обирати й бути обраним, вести передвиборну агітацію, вчиняють підробку виборчих документів, здійснюють завідомо неправильний підрахунок голосів виборців, порушують таємницю голосування, несуть юридичну відповідальність, встановлену законом.
Виборчі системи
Виборча система- сукупність правових норм і принципів, що визначають порядок організації і проведення виборів, а також способи підбиття підсумків виборів.
Виборчий процес— один з основних елементів виборчої системи, що забезпечує організацію проведення виборів у встановленому законом порядку.
Види виборчих систем
1. Мажоритарна виборча система- система, яка передбачає, що перемагає той кандидат, який набрав встановлену законом більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.
За цією системою відбуваються вибори у 76 країнах світу. Переважно це держави Африки, Латинської Америки, Тихоокеанського басейну. Серед розвинених країн мажоритарна виборча система є у Великій Британії, Франції та США. Розрізняють:
• мажоритарну виборчу систему відносної більшості,коли перемагає кандидат, що одержав більше голосів, ніж його конкурент (США, Канада, Велика Британія та ін.);
• мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості,коли на виборах перемогу одержує кандидат, що набрав не менше ніж 50% плюс один голос виборців, що взяли участь у голосуванні (Франція, Еквадор тощо);
•преференційнумажоритарну систему, коли переможець визначається складним механізмом відбору, що передбачає вилучення кандидатів, які набрали найменшу кількість перших місць.
Недоліки мажоритарної виборчоїсистеми
•Дає змогу правлячій політичній еліті через маніпуляції створювати собі переваги на виборах.
• Вибори по одномандатних округах закривають доступ до парламенту національним меншинам, розселеним некомпактно.
• Мажоритарна виборча система в країнах молодих демократій стримує розвиток політичних партій, розмиває політичну дисципліну.
2. Пропорційна виборча система— система, яка передбачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними.
Вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах світу, з яких 24 — європейські. Це Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Чехія, Словаччина, Латвія, Естонія тощо.
Розрізняють:
• пропорційну систему з жорсткими списками— виборці голосують за цілий список (Іспанія, Португалія, Ізраїль та ін.), який формують самі партії, а виборець ніяк не може вплинути на особове формування партійної парламентської групи;
• пропорційну систему з преференціями— виборець у списку обирає свого кандидата (Фінляндія, Бельгія, Норвегія, Нідерланди та ін.), що дає можливість врахувати персональні вподобання виборців, бо громадяни мають право голосувати у списку за тих кандидатів, яких вони хотіли б особисто бачити в парламенті;
•пропорційну систему з напівжорсткими списками-виборці голосують за список або за окремого депутата (Італія, Австрія, Швейцарія та ін.). Перевагою пропорційної виборчої системи є те, що вона сприяє розвиткові політичних партій і дає шанс різним політичним силам у чесній боротьбі здобути місця у представницькому органі державної влади.
Водночас є небезпека, шо парламент буде сформовано з багатьох політичних партій і буде надто розпорошеним, через що його робота може виявитися неефективною.
3. Змішана виборчасистема — комбінація двох систем: мажоритарно-пропорційної, коли частину парламенту обирають за мажоритарною виборчою системою, а частину — за системою пропорційного представництва.
Пропорційна і мажоритарна системи можуть мати різні величини:
• у Німеччині, Литві, Грузії пропорційна і мажоритарна величини становлять половину. Така виборча система існувала і в Україні;
• в Угорщині — дві на одну третину від загальної кількості депутатських місць;
•у країнах, що мають дві палати, одна з яких обирається за мажоритарним принципом, а друга — за пропорційним (Австралія, Польща).
Виборча система в Україні
Під виборчою системою України розуміють передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави.
Усі норми права, що регламентують цей порядок, становлять виборче право. Основними його джерелами є Конституція України і Закони України.
У виборах до Верховної Ради України маємо змішану систему виборів: частину парламенту обирають за мажоритарною системою відносної більшості, а частину — за пропорційною системою. Встановлено виборчий бар'єр 5%. Його мета — усунути малі, малоавторитетні партії від участі у великій політиці, забезпечити обрання не надто різношерстого парламенту.