Методика роботи над нарисом

Змістом нарисового твору є відібрані автором і відображені у відповідності з його суспільно-політичними ідеалами факти і явища соціального життя, а також викликані ними думки, міркування, судження. У змісті твору має поєднатися те, що власне, йде від об’єкта зображення – тобто явища, і від суб’єкта – тобто автора. Між змістом і формою існує тісний внутрішній зв'язок і разом з тим ряд непомітних переходів. Якщо, навприклад, в інформаційних жанрах в основу повідомляються факти, а змість і авторська позиція проявляються хібо що у їх виборі, то у пубіцистичному творі автор ці факти ніби групує згідно з думками, що виникаються у нього в результаті заглиблення у їх внутрішню сутність. Отже, на передній план виносяться не самі факти, а ідея як суттєва сторона їхнього змісту.

Складовим елементом художньої форми твору є його композиція – свієрідна структура, що зумовлються змістом, розміщенням і співвідношенняи всіх складових частин (компонентів) твору, порядок розгортання подій і розстановки персонажів. Складність художнього письма полягає в тому, що характер не можна зобразити лише переліком його властивостей, лише розповіддю про нього… Характер можна розкрити, тільки зобразивши всі його взаємовідносини і зв’язки. Логікою своєї поведінки і завдяки фантазії автора герої включаються у нові подї, у нові відносини і у вчинках та діях розкриваються і формуються як типи. Коли ведемо мову про нарисовий образ, мусимо чітко усвідомлювати його спорідненість з образом художнім. Нарисовий образ, як і художній, це не що інше, як узагальнення фактів і явищ, їх оцінка. Крім зображення людської особистості нарис володіє великими можливостями створювати і узагальнювати типи. Нарисовцеві потібно доконче знати, що типізація починається з відбору матеріалу. Аналізу фактів дійсності, людських характерів та рис.

Публіцистична творчість, як підкреслю вальс вище, немилима поза фантазією, поза творчою уявою і хистом.журналіста на основі сприйняття ним реального життя, створення нових образів. Фантазія – неодмінна умова будь-якого творчого процесу, і було б безглуздо заперечувати її роль навіть у найбільш строгій науці.

Пейзажні характеристики мусять органічно вплітатися у роповідь, інакше цей атрибут буде перешкодою до сприйняття твору. У нарисі мусять знайти своє місце і гострота політичних оцінок, і актуальність теми, і пофос наукового дослідження, і точний аналіз. І все це повинно злитися з художнім образом. Тільки тоді вийде справжній майстерний сплав думок і слів, овіяних глибоким поетичним відчуттям. Поширеними засобами публіцистичності є авторські відступи, підтекст, риторичні запитання, звернення, іронія, антитеза, гавмисний повтор тощо. Публіцистичність відображення підсилюють саме авторські відступи, коли у певній послідовності і відповідно до задуму викладаються фаети, і раптом автор ніби «зупиняє» сюжет і вводить у твір якісь нові деталі, факти.

6. Портретний нарис. Зарисовка.

Портретний нарис. У його центрі зображення внутрішнього світу людини, розкриття її характеру через конкретні суспільно значимі вчинки, конфліктні ситуації. Завдання автора при написанні такого на рису – з безлічі фактів вибрати найхарактерніші, найтиповіші, назвати час і місце дії, точно відтворити життєву ситуацію. При цьому нарисовець мусить виділити з характеру свого героя найприкметніші риси і, розкривши їх через певну ситуацію, піднятися до масштабних узагальнень чи висновків або ж внутрішньою логікою розповіді підвести до них читача.

Тенденція відходу нарисовців від чистого автобіографізму взагалі є визначальною для сучасної публіцистики. У портретних нарисах, в яких простежується поведінка конкретної людини в екстремальних умовах найбільшої змістовності, ідйної впливовості досягається тоді, коли автори не зупиняються на рельєфних фактах, не ходять довкруж них, а підносяться до художніх узагальнень.

Зарисовка— найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи (звичайно ж, суб'єктивно) її значення. В ценрі зображення тут виступає завжди конкретна та локальна за значенням і масштабами подія. У зарисовці, як і в репортажі, виразно виявляється авторське «я», чим, безумовно, підсилюється ефект авторської присутності. Це саме той журналістський твір, у якому рельєфно проступають найбільш характерні риси особистості, найяскравіші, найсуттєвіші факти з життєпису персонажа. Які б особливості зарисовки ми не виділяля, незаперечним є те, що авторові не треба прагнути до всеосяжності, всеохопленян у показі характеру героя, зображенні події чи явища. Його головна мета – виосібнити зпоміж багатьох, навіть суттєвих граней найосновнішу і знайти ефективну форму її публіцистичного вираження.

7. Проблемний та подорожній нарис.

Проблемний нарис. Характеризується поглибленим осмисленням багатогранних проблем сучасного виробництва і передусім таких, як дальше підвищення ефективності і якості праці, системний і комплексний підхід до питань соціології, політекономії, механізму керівництва та управління, глибинного нарисово-публіцистичного освоєння складних соціальних аспектів нашого життя. Крізь призму трудової діяльності людини публіцисти прагнуть розкрити багаті обрії її внутрішнього світу. Це, так би мовити, традиційний ключ публіцистичного осмислення й освоєння об’єктивної реальності.

Однак спостерігаємо й іншу тенденцію, характерну нинішньому нарисові, що ґрунтується на широкому соціологічному аналізі. Конкретна людина присутня в ньому постільки, поскільки бере участь в освоєнні проблеми, якогось її аспекту, ілюструє думку. Автори не те що відмовляються від традиційного героя – вони не відчувають у ньому потреби.

Причому головне завдання публіциста-проблеміста наших днів не в тому, щоб вчити, як будувати, сіяти, а в тому, щоб конкретну життєву проблему оцінювати через призму досвіду, внутрішнього світу героя, журналістським камертоном вловитиі відбити тривоги, клопоти, надії, ставлення героїв до проблеми. Чи не тому багатьом публіцистичним творам властва конструктивність, яка проявляється в бажанні автора прийти на допомогу, що обумовлюється розумінням справ, умінням бачити причини, передбачати перспективи. Додамо, що при написанні проблемного нарису важливо зосередити увагу на головних епізодах, вичленити проблеми, відібрати найбільш валиві факти. Автор повинен думати, щоб не тільки розповітати про те, що саме слід зробити, а й як цього досягти. Проблемні нариси високої проби мають виховувати читачів, формувати їх державне мислення, тобто пробуджувати усвідомлення громадянського обов’язку, допомагати їм стати на чіткі життєві позиції, залучати до освоєння багатств культури і, крім того, розвивати ще цілий комплекс якостей: сміливості, наукового розрахунку, інженерного підходу до доцільності прийнятих рішень, уміння дивитися на буденний факт з висоти наших спільних цілей.

Подорожній нарис. Один з найдавніших різновидів нарисової творчості. Основою такого нарисує, безумовно, дорожні спостереження, зустрічі з цікавими людьми, враження від баченого, почутого й пережитого, соціальні, економічні, наукові, моральні проблеми, що відкриваються мандрівникові. Однак подорожній нарис – це не просто протокольна хроніка, яка фіксує буквально все, що побачив і почув автор. Тільки широкий світогляд, правильна соціально-політична позиція, постійна здатність дивуватися допомагають всебічно осмислити і проаналізувати побачене і цікаво, доступно його зобразити і таким чином уникнути описовості та споглядальності. Нарисовець повинен володіти талантом справжнього художника, творчою сміливістю, глибоким світоглядом.

Поиск по сайту: