Студентство 20-х рр. і його преса

Поразка визвольних змагань означала закінчення чергового етапу боротьби за державність. Результати війни і визвольних змагань не були втішними для українців. Вкотре українські землі поділили окупанти і українці опинилися перед потребою продовжувати боротьбу за державність у нових умовах. І саме в міжвоєнному двадцятиріччі українське національне життя досягло апогею, а політична думка виробила нові ідеї, які українці сприйняли попри труднощі і перешкоди. У міжвоєнну добу відбувалися складні історичні і суспільно-політичні процеси. Молодь залишалася найактивнішим чинником українського життя і реалізації основного національного ідеалу.

Відновлення організованого студентського життя на окупованих землях; відбувалося поволі, важко, оскільки антиукраїнська політика окупаційної влади охопила усі сфери. Всередині 1919 р. ректорат Львівського університету видав розпорядження, згідно з яким до університету могли бути прийняті лише ті, хто заявив про себе як про громадянина Польщі або служив у польській армії. Згодом польський уряд поширив це правило на всі інші університети. Це відсікало українську молодь від вищої школи, а щоб виїхати на студії до іншої країни, потрібні були не лише кошти, а й дозвіл.

В історіографії студентського руху початку 20-х рр. можна відзначити; спробу періодизувати, визначити основні періоди відновлення повоєнного студентського життя. Це було зроблено в 1923 р. у редакційній статті "Студентського вістника", органу українського студентства. Йдеться про статтю "Українське студентство по війні" (короткий огляд діяльності українського студентства в краю від укінчення війни)". На думку автора перший період охоплює час від половини 1920р. до квітня 1921р.; другий від квітня 1921р. до жовтня 1921р. (збори українського студентства у квітні 1921р., з'їзд на початку липня, заборона студентських організацій); третій від жовтня 1921 р. до квітня 1922 р. (діяльність українського студентства підпіллі); четвертий — від з'їзду краєвого студентства у Львові 14 жовте 1922 р.

"Університетська" проблема була одним із принципових пунктів українсько-польського протистояння, однією із ланок боротьби за державність. Польща усупереч своїм обіцянкам і міжнародним зобов'язанням якомога швидше намагалася полонізувати українські землі. Це стосувалося і вищої школи.

Усі ці роки студентство постійно відчувало гостру потребу в пресі. В архівах Української Краєвої Студентської Ради збереглося звернення "гуртка ініціаторів", у якому говориться про те, що відсутність власного друкованого органу негативно позначилася на вирішенні багатьох питань студентського життя. Гурток вирішив у половині травня (1921 р.) випустити перше число студентського органу, який "...має стати виразником ідей і змагань всього українського студентства...". Першим українським справді студентським часописом у Галичині був журнал "Наш шлях" — орган Української краєвої студентської ради, що появився 1 серпня 1922р. Виходив нелегально як "орган Української краєвої студентської ради зах. земель України у Львові". Текст надруковано на друкарській машинці й літографовано. У статті "Від редакції"" видавці писали: "Будучність належить молоді і її інтересам в найширшому розумінні служитиме цей двотижневик". Редакція заявляла про свій позаполітичний характер, про своє прагнення подолати конфлікти у студентському середовищі і об'єднати студентство на спільній платформі. Зрозуміло, що це прагнення було дещо утопічним, зате аудиторії мало імпонувати те, що журнал хоче перервати "...залізний обруч, яким здавило виховання минувшини душу молодого покоління, розкрити нові широкі горизонти для творчої думки і усвятити культ позитивної духовної праці та силу критичного ума — отце кличі, які мусять врости глибоко в душу нашого юнацтва, стати максимальним виявом індивідуальних потреб і цінностей як одиниці, так і цілости". Загалом журнал намагався охопити студентське життя в краю і на еміграції. Журнал подавав широку інформацію про студентське життя, не оминаючи і гострих питань, у моральному відношенні конфліктних. Йдеться, наприклад, про виїзд студентів українського університету закордон, бо у багатьох випадках це було втечею "від громадянських і студентських обов'язків у краю, егоїстичне бажання спокійного і вигідного життя ... на жебранім хлібі, хвороблива нагінка за заграничним патентом та погана наша типово рутенська вдача недооцінювання всього свого, рідного, ...бажання втекти перед переслідуванням окупаційної влади...", саркастично зауважив бажання творити Україну в Празі, Відні, Берліні, Парижі, Загребі, в Японії, а не на своїй землі.

"Студентські вісти" продовжували "Наш шлях". Чому змінили назву? Можливо тому, що видання так само виходило підпільно. Перше число журналу появилося у 1923 р. Теж машинописний текст, теж літографоване видання. Випускаючи в світ перше число, редакція у зверненні до читачів писала потребу журналу та важливість завдання, яке він повинен виконати. Журнал виходив недовго, але сьогоднішнім дослідникам видання дає надзвичайно цінний першоджерельний матеріал про студентське життя, діяльність окремих студентських організацій у краю і за рубежем .

Журнал гуртував студентство і громадськість навколо "університетської"" проблеми та у боротьбі за українську культуру. Програмна стаття — "Українське громадянство та університет". Невідомий автор обґрунтовує думку: українці програли війну, але це не позбавило їх моральної сили продовжувати боротьбу іншими засобами. Тепер цим шляхом до здобуття державності є боротьба за українську культуру:

У 1923 р. "Студентські вісти" почали і припинили своє існування.

У тому ж 1923 р. виходив "Історичний вісник", що мав фахово-науковий характер. Це був друкований орган студентів-істориків Українського університету у Львові. Наступне число (ч.2-3) було подвійним. У ньому більше публікацій статейного типу ("Нові джерела до всесвітньої та рідної історії"" М.К., "Галичина й Волинь в українській історії й історіографії" І.Кревецького, "Головні питання історії Холмщини" В.Волицького, "Про потребу історії українського шкільництва" П.Кривоносюка). У цьому ж числі були рубрики "Матеріали і замітки", "Науковий рух", "Бібліографія української історії (1922-1923 рр.)". Наступне число не вийшло.

Друкували журнал на друкарській машинці, а потім розмножували.

З кінцем 1923 р. видання студентських органів у краю припиняється єрез переслідування, репресії, нестача коштів

Українське студентство у краю і на еміграції існувало як певна цілісність, зумовлена спільними історичними завданнями, моральними засадами. Після поразки визвольних змагань на території європейських держав (особливо Чехо-Словаччини і Польщі) опинилося багато студентів-українців. Вони були частиною української еміграції.

Найбільше українських студентських організацій було у Чехо-Словаччині. Українці мали тут вищі школи — Український вільний університет, Український педагогічний інститут ім. М.Драгоманова у Празі і і Українську господарську академію в Подебрадах, вчилися у інших вищих школах країни. Матеріальний рівень побуту українських студентів у Чехо- і Словаччині був високим. Цьому сприяла значна допомога уряду. Група її членів у 1920 р. почала видавати журнал І "Український студент". У лютому 1922 р. було засновано секцію "Друкар". І Результатом її праці став виданий у липні 1922 р. літературний альманах І "Стерні", сатиричний журнал "Віхоть", різноманітні бюлетні.

Перше число "Українського студента" появилося у квітні 1920 р. і Видавали його студенти-наддніпрянці, редагував О. Яремченко. 4.1 було 1 рукописне і розмножене у кількості ЗО примірників. Ініціатори видання прагнули зробити перший крок до об'єднання 1 українського студентства і координації його діяльності. Журнал мав бути 1 "...позапартійний і об'єднати закордонне українське студентство на грунті і культурно-національної та наукової праці на користь Неподільної І Самостійної України" [47]. Редакція мала намір зробити журнал органом 1 Празької філії Українського закордонного студентського союзу. Спроба не і вдалася.

Наступне число "Українського студента" появилося у травні 1922 р. 1 як "орган незалежної думки".

Завдання редакції: висвітлювати організаційні питання українськогаИ студентства, організовувати дискусії на актуальні теми студентського життя, ї інформувати читачів про міжнародний студентський рух, вміщувати хроніку І студентського життя у сфері літератури, мистецтва, науки. Редакція заявляла і також про свій намір плекати свободу думки, культивувати повагу доі інакомислячих, поборювати заскорузлість, рутинерство, вузькість. Був намір і І розкріпачити академічну молодь, допомогти їй позбутися військовій урядницької психології, яку вона набула під час війни і повернути її до того рівня, на якому перебувало українське студентство в часи довоєнні. Автори журналу не підтримували активну боротьбу нашого студентства за український університет у Львові. Прагнучи здобути якогомога більше прихильників, дехто із авторів посилався на те, що довоєнні студенти виступали під прапором соціалізму. У 1923 р. "Український студент" почав репрезентувати увесь студентський загал. На початку 1923 р. було створено серед празького українського студентства видавниче товариство "Український студент", воно "...поставило головним своїм завданням поширити видання журналу й зробити його органом вільного слова, трибуною всього українського студентства, де б воно не було, без ріжниці поглядів...".

Перше подвійне число оновленого "Українського студента" мало 132 сторінки. Це радше збірник статей із рубриками, притаманними студентському виданню журнального типу

Низка публікацій присвячена різноманітним аспектам студентського життя.

У 1924 р. видання стає літературно-художнім.

Українська студентська преса початку 20-х рр. у Празі була репрезентована різними типами журнальних видань. У лютому 1921 р. появився "Віхоть" — "сатирично-гумористичний часопис українського студентства в Празі".

У вступній статті редакція писала: "Досить плачу! Хочемо сміятися!". "Віхоть" скорше гумористичне видання, бо незлобиве і доброзичливе, хоча інколи й ущипливе. У квітні 1922р. вийшло ч.5 журналу, але вже під назвою "Новий віхоть". Очевидно, в редакції відбулися зміни, бо текст написано іншим почерком та й манера виконання ілюстрацій інша. Зазначимо, що журнал був рукописний і літографований.

У 1922 р. появився журнал іншого типу — це "Стерні" — "місячник літератури, мистецтва, науки та студентського життя". Журнал вийшов ■ЗРУкарським способом на 136 сторінках. Відповідальним редактором був И.Гуттер, головним редактором — А.Павлюк. На сторінках журналу виступали представники молодого покоління української поезії й прози: П.Тичина, К. Поліщук, А. Павлюк, Галина Орлівна, Ф. Дудко, А.Нивинський.

Українські студенти, які вчилися в Українському педагогічному інституті імені М.Драгоманова (Прага), теж мали свої видання. Це був "Бюллетень Студентської громади Українського педагогічного інституту в Празі", видання скромне і непомітне. "Спудея", неперіодичного органу Академічної громади студентів педагогічного інституту імені М.Драгоманова вийшло у червні 1925 р. Редакція прагнула зв'язати обірвану нитку традицій: "Спудей" несе прапор із гаслом: не чужі, хотяй і модерні думки, а власна думка на грунті власної традиції"" [69]. Журнал подає інформацію, якими шляхами йтиме до мети: "Наші шляхи: не приладнення до обставин, а боротьба за панування над ними. Не взаємопоборювання, а спільна боротьба. Творчість, а не мертвеччина догм. Відважне шукання, а не лякливе намацування можливостей у потемках. Не політичне виховання товаришів, а етично-корпоративне. Не групова мораль, а загальноукраїнська. Братерство на грунті лицарства, старе гасло наших предків — українських козаків є й нашим гаслом. Чесність не лише з собою, але й з іншими. Не ідилічний спокій садків і ставків наша стихія, не задуха мертвих багнищ компромісу, а рух і гомін старого діда-Славутича" [70]. Це відгомін ідей українського націоналізму, творів Д. Донцова, українського корпоративного руху, студентські корпорації теж прийшли до націоналістичної ідеї. Програма видання невиразно простежується у публікаціях журналу. Окремі публікації подають ідейні пошуки студентства. Активним автором журналу був Б.Гомзин (відповідальний редактор). Виступали на сторінках видання викладачі інституту — Д. Дорошенко, Д. Чижевський, С. Русова, Л.Білецький. Стаття Д. Чижевського "На теми філософії історії"" подає розуміння високого трагізму боротьби в історії. У статті "Думки про Шевченка (естетичні та історично-філософічні фрагменти)" Д. Чижевський обґрунтовує розуміння боротьби як закономірності буття.

Основні рубрики журналу — "Цікаві думки", "З життя Академічної громади", "Надіслані книжки", "З мистецького життя", "Бібліографія".

Історія української студентської преси знає і видання наукового типу. Це "Українське книгознавство". Історія видання почалася у Варшаві, де у травні 1922р. за редакцією Л.Биковського вийшов збірник під однойменною назвою, що був органом гуртка бібліологів при Українській студентській громаді у Варшаві. У трьох випусках "Українського книгознавства" є ґрунтовні публікації, що стосуються історії української бібліології, бібліографії, організації бібліотечної справи. У журналі були рубрики "Хроніка", "Мівсеіапеа" (повідомлення з інших періодичних видань, факти з книгознавства), "Нові книги", "Різне".

Українська академічна громада при Українській господарській академії в Подебрадах у 1923р. почала видавати "Записки Української академічної громади при Українській господарській академії в Ч.С.Р.". "Записки" — наукове видання, як такий тип вони були найпомітніші серед студентської преси на еміграції. У вступній статті редакція констатувала, що характерною рисою життя українського студентства до подій останніх років був романтизм, оснований на історизмі, й утопізм у сфері ідеалів; ці негативні риси яскраво проявилися, коли прийшов час здійснювати наші національні ідеали. Редакція закликала критично поставитися до нашого минулого, до подій останніх років, усвідомити свої хиби і мету. Редакція вважала, що "європейська атмосфера" допоможе українському студентству позбутися традиційних хиб, дотеперішнього "українського туманного універсалізму". Вона ставила собі за мету допомогти студентам академії у справі самовиховання, вміщуючи на сторінках "Записок" їх початкові спроби у відповідних фахових галузях, щоб підготувати кадри українських фахівців-громадян, будівничих Української Держави. Разом із цим редакція заявляла, що вона не буде друкувати вірші, красне письменство, полеміку і публіцистичну пропаганду своїх ідей. "Зміст складатиметься виключно з фахових статей, матеріалів до історії громади та хроніки" [75].

Студентство академії видавало у 1923-1927 рр. гумористичний журнал "Подєбрадка". Виходив він неперіодично. Видання було гострим стосовно "зміновіхівців" і комуністичного ДОПСу (Ділове об'єднання поступового студентства), М.Грушевського і П.Тичини, українських політиків і діячів. Редакція називала такі властивості "Подєбрадки", пишучи про журнал як про мінеральну воду: робити повільних рухливими, надто рухливих повільними, обнижувати шлункові інтереси, втихомирювати партійні пристрасті, виробляти толеранцію, класти "зась" надмірним апетитам [79]. Об'єктами гумору були визначені: а) ширше громадянство, б) академічне юнацтво, в) підростаюче покоління. 4.1 було "присвячене" старшому поколінню. Редакція отримала критичні відгуки [80]. Наступні числа журналу толерантніші.

У студентській пресі з Подебрад вирізнялася "Наша громада", друкований орган Української академічної громади. Журнал почав виходити навесні 1924 р., від ч. 9 (червень) — це місячник. Текст машинописний. Обсяг — від 40 до 56 сторінок. Редакція подає свої завдання: відображати студентське життя в усіх його проявах, "...тому ми не можемо і не маємо права накреслювати якогось обмеженого щодо змісту напрямку" [83]. Своїм обов'язком вона вважала не заплющувати очей на "хвороби" студентської дійсності, а висвітлювати їх і лікувати. "Наша громада" репрезентувала широку амплітуду політичних поглядів студентства. У зверненні "До шановних читачів" редакція писала, що її мета — не боротьба, "не наступ на одні ідеологічні напрями й оборона інших, а боротьба з антинаціональним продажництвом, що виявилося в такій ганебній формі, як ренегатство (не смєновеховство!)" . Журнал розповідав про "Марксівські курси", на яких читалися лекції про т.зв. науковий соціалізм. Це намагання стати над партіями й ідеологічними течіями спричинилася до того, що редакція отримувала багато заяв-протестів, обурених листів, спростувань. Журнал викривав шовіністську політику російської еміграції, у тому числі і її студентські організації (ОРЕСО), ДОПС як більшовицьку агентуру, про "зміновіхівство" "Наша громада" згодом відверто писала як про національну зраду. Є. Маланюка у своїх публікаціях ("Про творення української індивідуальности" у ч.Ш за 1924 р., "Шельменко і шельменчата" у ч. 12 за 1924р.) еволюціонував у напрямі до націоналістичного світогляду. Журнал критикував "Діло", "Український голос" (Перемишль) за прихильні до "українізації"" статті.

Важливим осередком українського студентства на еміграції залишалася віденська "Січ". 1 лютого 1921 р. науково-літературна секція видала перше число "Молодого життя", місячника української академічної молоді. У вступній статті редакція осудила політику "дикої жандармської Польщі" щодо українців, заявила, що майбутні "...дні українського народу вимагають від нас бути не безобразною масою дипломованих інтелігентів-ремісників, але в першій мірі борцями-рядовиками... Наш орган не є проповідником якої-небудь української партії. Наше завдання — це служба Українському Народові. Наш ідеал — бути цементом при будуванню Великої Української Суспільності". Оця позиція, ця думка — стати понад усіма партіями служити лише народові, неувага до ідейно-теоретичного обгрунтування діяльності була притаманна багатьом, але вона не була продуктивною. Ще до появи 1-го числа журналу "Молоде життя" "шляхетсько-жандармська Польща" заборонила його отримання і розповсюдження серед університетських і гімназійних громад. "Молоде життя" за відсутності у 1921 р. друкованого органу Українського студентського союзу у Львові виконувало цю роль. Журнал розповідав про хроніку подій, пов'язаних із українським університетом у Львові. У кожному числі була інформація про життя українських студентських організацій у Східній Галичині. "Молоде життя" писало про життя українського студентства на Буковині, в Німеччині, подавало хроніку діяльності віденської "Січі". Серед помітніших публікацій журналу — стаття В. Старосольського "До питання про студентські завдання", І. Федіва "Два основні завдання українського студентства під сучасну хвилю" (ч.4-5), Мих.Кедрина "Чи українське студентство має право брати участь у громадсько-політичних організаціях" (ч.З), Г. "Слабодухи чи зрадники?". У цій статті автор таврує ганьбою 42 українців, які записалися до польської політехніки у Львові: "В той час, коли може і рішається доля Східної Галичини, коли навіть від тільки пасивної резистенції опору треба перейти до активної відпорности польського насильства, тоді на фоні змагань появляються зрадники в своїх власних рядах, нещасні перекиньчики, які параліжують силу українського студентства... Виросте з таких паничиків тільки бюрократичне лакейське сміття на польському лані" [98]. Журнал опублікував список українців, які записалися на студії до польських високих шкіл і яких через це українське студентство бойкотувало.

Ч. 2 журналу присвячене Т. Шевченкові — у 1921 р. минали 60-ті роковини від дня його смерті. Публікації про Т. Шевченка пронизані не лише любов'ю до нього, але й закликом до боротьби.

"Молоде життя" виходило лише у 1921 р., але на той час воно було чи не єдиним студентським виданням, що принципово і рішуче підтримувало боротьбу українського студентства в краю за українські високі школи.

"Молоде життя" не було єдиним друкованим виданням "Січі". У 1924 р. група "січовиків" видала кілька чисел сатирично-гумористичного журналу ирР^ик" (В. Янів назвав його "Єретиконом" [99]). Крім цього, товариство 14 У Граці видавало (неперіодично) друкований орган "Гадка" [100].

У Польщі (на етнічних польських землях) на початку 20-х рр. українська .тудентська преса не набула ширшого розмаху, хоча в таборах, де перебувала тонована Армія УНР, були утворені студентські організації, колишні гуденти брали активну участь у виданні таборової преси.

1 липня 1921 р. появився "Студентський вістник" — неперіодичний бюлетень українського студентства на еміграції в Польщі. Він вийшов у таборах для інтернованих. Перше число мало два видання. Перше видання на гектографі вийшло на дешевшому папері зеленого кольору накладом 60 примірників, друге — накладом тисячу примірників. Наступне студентське видання "Студентський голос" появилося у 1927 р. Його видавець — Українська студентська громада. Це видання можна вважати студентським ідеологічним, оскільки "Студентський голос" як "орган вільної академічної думки" готував грунт для утворення Об'єднання українських націоналістів-державників.

Секція студентів-рільників при Українській студентській громаді Варшаві у травні 1922 р. видавала "Українську ріллю" (друкували на шапірографі), гурток бібліологів УСГ у Варшаві видав збірник "Українське книгознавство" .

У Німеччині осередком українського студентського життя був Берлін. У січні 1921 р. ініціативний гурток заклав Спілку студентів-українців у Німеччині. Спілка намагалася об'єднати всіх студентів-українців у Німеччині, допомагати їм матеріально. У тому ж 1921 р. "ліві" члени Спілки вийшли з організації і заснували Академічну громаду, але у ній була невелика кількість членів. Існували інші українські студентські організації у Берліні, зокрема, при вищих школах діяли фахові гуртки українських студентів. Про пресу знаходимо окремі згадки: ВЛнів пише про альманах-одноднівку "Для неї" (1922 р., Берлін) і збірник "Уіуаі Асасіетіа" (1922 р., Берлін), що мали літературно-мистецький характер [109]. У ч. 4-5 (травень-червень) за 1921р. "Молоде життя" писало, що спілка студентів-українців у Берліні незабаром видаватиме місячник "Джерело" за редакцією І.Лоського [110]. Видання не вийшло.

У Берліні було засновано Видавництво української молоді. Журнал "Український студент" у ч.1-2 за 1923 р. видрукував відозву видавництва, в якій його засновники просили українську громадськість допомогти молоді у змаганнях за рідну книжку. Відозву підписали І. Бжосньовський, Є. Вировий, І.Драбатий, Д. Кравчук, Г. Мазуренко, Л. Марголіна, Д. Олянчин, Д. Равич, Г.Чикаленко, О. Шпилинський, О. Яремченко.

У Данцігу теж було багато українських студентських організацій. Найбільшою була "Основа", заснована у жовтні 1922 р. Входили до неї студенти-політехніки.

Поиск по сайту: