Характеристика проблематики дитячої та молодіжної преси

Означення "дитяча", можливо, декого спонукає недооцінювати пресу для дітей. Але дитяча преса (тобто преса для дітей до дванадцяти років) мала свою нішу у структурі західноукраїнської преси. Завдання, що стояли перед нею, були такими ж відповідальними, як і в преси будь-якого іншого типу. Дитяча аудиторія зумовлювала певний специфічний характер видань, але головним фактором були не вікові особливості читацької аудиторії, а саме завдання дитячої преси і стиль викладу, необхідність писати так само, як для дорослих, але ще краще. Завдяки і пресі теж українські діти входили в життя і їх треба було виховувати у дусі віри, добра, правди, їх треба було виховати національно свідомими і борцями за свою державу. Лише так виховані діти могли стати носіями українського духу, запорукою збереження нації.

Ще в 1892 р. гад псевдонімом Б.Вшьхівський Грінченко надрукував в "Учителі" (орган Руського Товариства Педагогічного у Львові) статтю "Періодичні видання для дітей" [2]. У цій статті Б.Грінченко обгрунтував кілька важливих програмно-методологічних положень, які мали велике значення для подальшого розвитку періодики для дітей. Це стосується мети журналу для дітей, його особливостей, вимог щодо структури, ідейно-моральних засад. Отож, "... Дитячий журнал має свою і дуже важливу мету. Ця мета — систематично впливати на дитячу душу, щоб виховати дитину, щоб заложити в її душі підвалини для доброго морального світогляду. Щоб досягти своєї мети, щоб впливати на читача в потрібному напрямі, мусимо знати цього читача, його розвиток, його нахильності", "...кожен написаний для дітей твір мусить бути пройнятий тим чи іншим моральним ідеалом", "...треба сильно доглядатися, щоб замість ідеалу не подати дітям псевдоідеалу; але, разом з тим, без ідеалу, без ідеї не може бути ніякий твір для дітей, так само, як і твір і для дорослих. Треба тільки, щоб цей ідеал був певний, щоб в творові були ідеали добра, правди, краси, людяності (гуманізму)...", "...ще одна вимога твору для дітей: артистичність".

А можна сказати, що першою ластівкою дитячої преси справді була "Ластівка" — додаток, який виходив з 1869 р. при журналі "Учитель" (видавав М.Клемертович). Згодом, від 1875 р. до 1881 р., "Ластівка" виходила як самостійне видання (двотижневик).

Зауважимо також, що деякі видання того часу були адресовані не лише дітям, але значно ширшій читацькій аудиторії. (У цьому нема нічого дивного — апогей структурованості західноукраїнської преси припадає на 30-ті роки нашого століття). Таким було перше видання "Просвіти" під назвою "Зоря, читаночка для сільських людей" (1869 р.), де був матеріал і для дорослих, і для дітей. Аналогічним за змістом було й інше видання 'Просвіти" (1874 р.) — "Байки' Павла Свого (псевдонім Павлика Свєнціцького). Але вже у 1876 р. "Просвіта" видала "Повісточки для дітей" Ом.Грибова (псевдонім Ом.Огоновського), у 1881 р. — "Веснянки" В.Шухевича тощо.

"Дзвінок" виходив у Львові протягом 1890-1914 рр. Заснував його у 1890 р. відомий педагог і етнограф, автор "Гуцульщини" В.Шухевич. Протягом перших двох років він був видавцем (редагував О.Барвінський), а в 1892 р. В.Шухевич передав журнал Руському Товариству Педагогічному.

Крім цього, читачі журналу мали змогу ознайомитися з творами зарубіжних авторів (Дж.Свіфт, Езоп, брати Грімм, Гауф, Андерсен, Р.Кіплінг, М.Твен, — цей перелік теж неповний).

Варто згадати, що у журналі співробітничали письменники і поети з підросійської України.

"Дзвінок" — це справді "золота" сторінка в історії нашої дитячої періодики. Недарма багато хто із поетів і письменників уважав честю для себе надрукуватися на його сторінках. В одному із листів до- брата Михайла Л.Українка писала:

"Світ дитини" — це перше видання для дітей, що почало виходити на західноукраїнських землях після першої світової війни. Журнал виходив протягом 1919-39 рр. Заснував і видавав його вчитель М.Таранько.

"Світ дитини" — одне із кращих видань для дітей протягом 20-30-х років. У 1929 р. у Швейцарії відбувся світовий педагогічний конгрес. З цієї нагоди було організовано велику виставку дитячих книжок і журналів, дитячих робіт. Журнал прийняли тут радо і надали йому місце на виставці.

Заслуга М.Таранька в тому, що йому вдалося залучити до співробітництва багатьох журналістів, учених, художників. Досить сказати, що протягом кількох років у журналі працював (без оплати і гонорару) відомий етнограф В.Гнатюк. Упродовж тривалого часу найбільш активними співробітниками журналу були А.Лотоцький, Ю.Шкрумеляк, Б.Заклинський, І.Блажкевич. Від перших чисел журналу можна було прочитати публікації чи твори К.Гриневичевої. Марійки Підгірянки, Я.Яремової (згодом Головінська), М.Галущинського, Ол.Тисовського, Р.Завадовича, С.Чарнецького. Потім тут появилися й нові імена: В.Радзикевич, О.Бабій, Ф.Коковський, В.Королів-Старий, В.Хронович, о.Г.Костельник, о.П.Штокалко, М.Голубець.

Перше число журналу вийшло 1 листопада 1919 р. У цьому щось є символічне. 1 листопада — пам'ятний день в історії української державності. Із журналом активно співробітничали відомі художники. На його сторінках є ілюстрації О.Кульчицької, О.Куриласа, Е.Козака, А.Манастирського, Л.Геца. Це теж підвищувало професійний рівень видання. Фотознімки на сторінках журналу появляться у тридцятих роках. У зверненні до читачів, написаному в алегоричній формі, говорилось про те, щоб діти не відступались від свого народу, не були байдужими до його справ, а тоді "...не буде приступу ні одній ворожій силі до твоєї перемученої країни". Виховати своїх читачів патріотами — це було основне завдання. А тому журнал друкував багато публікацій на історичні теми. Тут були розповіді як про події з минулого України, так і про події недавні. Історична тематика у журналі була пов'язана з іменами АЛотоцького і М.Голубця. Публікація, як правило, появлялася під рубрикою "Малий історик". До речі, саме ці публікації привертали пильну увагу польської цензури.

Літературний розділ журналу — це публікації творів українських поетів і письменників. Зрозуміло, що на першому місці — Т.ПІевченко.

"Світ Дитини" друкував твори для дітей багатьох зарубіжних письменників (Г.Хр.Андерсен, О.Уайльд, А.їрасек, Р.Тагор, М.Конопніцька, Л.Толстой). У журналі було багато публікацій, де популярно автори розповідали про фізику, ботаніку, біологію, географію, хімію. Цей тематичний напрям започаткував Ол.Тисовський серією розповідей про минуле Землі.

Чимало на сторінках журналу публікацій, у яких маленьких читачів учили, яким треба бути, як себе поводити. Може, сьогодні такі публікації видаються дещо моралізаторськими, прямолінійними, але не є таємницею, що сьогодні нам бракує і хороших манер...

"Світ дитини" прагнув розвивати творчі здібності дитини, виховати в неї ініціативу, бажання досягнути успіху. Для цього він друкував і розповіді про великих людей науки, літератури, мистецтва, і чисто прикладні вправи та завдання.

Важливою була краєзнавча проблематика (рубрики "Славко на мандрівках", "Свій до свого по своє".

Писав "Світ дитини" про спорт, руханку, популяризував пластунський рух, давав описи різних і спортивних, і просто рухливих ігор, графічне зображення руханкових вправ.

Ребуси, загадки, кросворди, шаради, коротенькі анекдоти — це все теж було в журналі.

Непогано було поставлено у журналі і відділ бібліографії, — "Світ дитини" друкував списки рекомендованої літератури для дітей різного віку.

Журнал активно листувався із своїми читачами, друкував їхні твори.

Виходив "Світ дитини" двічі на місяць. Були спроби зробити його тижневиком, та передплатників було мало, а фінансові проблеми М.Таранькові доводилося вирішувати постійно.Видавав М.Таранько і "Бібліотеку "Світу дитини".

Якщо "Світ дитини" мав світський, так би мовити, характер, то "Наш приятель" (1922-1939 рр.) більше уваги приділяв релігійному вихованню, вихованню у християнському дусі.

Журнал "Наш приятель" видавало Марійське товариство молоді у Львові. Серед редакторів — о.С.Бараник, О.Й.Маркевич, о.І.Назарко.

Звичайно, те, що журнал видавало Марійське Товариство Молоді, зумовило і характер, і напрям, і проблематику видання.

Відомо, що Марійські Товариства (вони відзначалися культом Марії, Матері Божої — звідси й назва) виникли на початку XVII століття, у другій половині XIX століття вони відновили свою діяльність у Галичині. У 20-х роках завдяки енергійній діяльності О.И.Маркевича мережа Марійських товариств розрослася. Він прагнув, щоб Марійські товариства були і в школах. Саме тому "Наш приятель"' і виходив як журнал для шкільної молоді і дітей, як орган християнських організацій української шкільної молоді. Виховати дітей і молодь у вірі в Бога, в дусі християнської моралі - такою була мета Марійського товариства молоді.

Крім цього, журнал надрукував сотні віршів і невеликих прозових творів — оповідань, байок, легенд, казок.

Були в журналі і популярні публікації, що стосувалися різноманітних галузей знання.

Як деякий дисонанс сприймається поява пригодницьких оповідань і повістей, але й це можна зрозуміти, зваживши на інтереси дитячої аудиторії. Адже друкував "Наш приятель" загадки, ребуси, шаради та ін. — те, що теж цікавило дітей, розвивало у них допитливість, давало змогу перевірити свої здібності і знання.

Друкував журнал і повідомлення про нові книги, видання.

У тридцяті роки виходили ще й інші періодичні видання для дітей, про які треба сказати. Це журнал "Дзвіночок". "Малі друзі".

Журнал "Дзвіночок" — видання концерну "Українська преса'" І.Тиктора. Виходив він протягом 1931-1939 рр. Редактором був Ю.Шкрумеляк, а видавцем і відповідальним редактором І.Тиктор. "Дзвіночок" був розрахований на сільських дітей молодшого шкільного віку. Видання виховувало своїх читачів у патріотичному дусі, вчило вірити у Бога і жити за християнськими заповідями, а тому публікації відповідного змісту були у кожному числі журналу - це публікації про визвольні змагання українського народу, про маленьких героїв, про видатних людей України. "Дзвіночок" друкував популярні розповіді із сфери фізики, техніки, географії - це розширювало кругозір дітей. Великого значення журнал надавав релігійному вихованню. Молитви, колядки, вірші релігійного змісту, розповіді про Христа, Божу Матір, апостолів — усе це теж було на сторінках видання. Невеличкі оповідання, гуморески (прозові й віршовані), драматичні сцени — і це було на сторінках журналу. Урізноманітнювало зміст журналу, робило його читабельним і те, що маленький читач міг побачити тут загадки, ребуси, шаради, кросворди, те, що було традиційним для дитячої преси.

"Дзвіночок" був добре ілюстрований. Тут співпрацювали такі художники, як Е.Козак і П.Андрусів. Були на його сторінках і фотоілюстрації.

Цікава історія ще одного видання для дітей. Йдеться про журнал "Малі друзі".

Журнал "Малі друзі" виходив у 1937-1938 рр. у Львові. Це був ілюстрований журнал для української дітвори. А уже в січні 1940 р. у Кракові появилося перше число відновленого видання. Протягом 1942-1942 рр. він виходив як "часопис для української дітвори", а протягом 1943-1944 рр. як "часопис для української дітвори у генеральній губернії".

Редакція не приховувала свого наміру зробити журнал засобом боротьби за душу української дитини. І хоча паралельно виходили "Світ дитини", "Наш приятель", журнал "Малі друзі" здобув собі визнання серед української громадськості (і дітвори, зрозуміло, теж) через те, що дуже сильним було національно-патріотичне звучання його публікацій. А частково, можливо, і через те, що він був дешевший, ніж, скажімо, "Світ дитини".

Журнал ставив перед собою досить конкретне завдання — виховати молоде покоління національно свідомим, сильне духом і характером. Це і зумовило зміст, тематику, структуру видання.

' На його сторінках було багато публікацій про героїчну боротьбу українського народу за незалежність, про історичне минуле України. Із цензурних міркувань журнал писав більше про боротьбу з більшовиками, про маленьких учасників цієї боротьби. Часто для героїв цих розповідей обставини складалися трагічно, але саме на таких прикладах і виховують у дітей любов до Батьківщини, мужність, презирство до смерті.

Розповіді про минуле України йшли під рубрикою "Історія рідного краю". Друкував журнал і уривки з віршованої "Історії України", розповіді про видатних українців, як з минулого, так і сучасного життя.

Практично у кожному числі журналу появлялися публікації, що вчили дітей бути чесними, працьовитими, обов'язковими. Журнал прагнув і до того, щоб діти виростали і дорослішали з вірою у Бога.

Були тут веселі гумористичні розповіді. У публікаціях під рубрикою "Що в нас і у світі нового" доступно і популярно розповідалося дітворі про останні події в краю і за кордоном.

Друкував журнал сценічні образки, дитячі сценки. Зрозуміло, що загадки, ребуси теж.

На сторінках видання традиційною була історична тематика. Багато публікацій мали повчальний характер, бо вчили, як себе поводити у тій чи іншій ситуації. Робилося це ненав'язливо. А головне — діти повинні були вирости національно свідомими.

Не кращою була ситуація і в Карпатській Україні. На початку 20-х років (1920-1923 рр.) в Ужгороді виходив журнал "Віночок для підкарпатських діточок". Видання змістовне — редагував його І.Панькевич, активну участь у журналі брав В.Бірчак. Та довго видання не протрималося. Значно довше виходив журнал "Пчілка" (Ужгород, 1923-1934 рр.) ініціатором і фактичним організатором видання був П.Кукуруза. Проте "Пчілку" не можна назвати "чисто" дитячим виданням. Адже журнал почав виходити як додаток до часопису "Підкарпатське пчолярство", призначений для дітей і шкільної молоді, а потім (у 1927-1928 рр.) виходив як ілюстрований місячник для молоді і народу. Тому не можна погодитися, що це дитячий журнал (такої думки "Енциклопедія Українознавства"). Проте видання читачі любили. Друкувалися на його сторінках і відомі вже автори (О.Олесь, Б.Лепкий, С.Черкасенко, М.Підгірянка, С.Русова), і ті, хто починав свій літературний шлях (В. Гренджа- Донський, Ю.Боршош-Кум'ятський, І.Невицька). Читачі могли прочитати у журналі публікації відомих чи таких, що згодом стали відомими, громадських, політичних діячів (А.Волошин, В.Гаджега, А.Животко, Ю.Бращайко).

Молодіжна преса

Вибух Другої світової війни застав керівництво українського студентства у польських в'язницях і концтаборах. Масові арешти відбулися вже у березні 1939 р., бо тоді відбулася (як і попередні, нелегально) сьома конференція. Поліція увійшла до зали нарад, коли вже було обрано новий склад Студентської репрезентації. Присутніх було заарештовано. Почалося слідство. Друга хвиля арештів прокотилася згодом.

Із приходом більшовиків діяльність українських національних організацій припинилася. Значна частина інтелігенції та й студентської молоді подалася на захід від демаркаційної лінії Сян-Буг. Краків став центром українського життя. В умовах німецької організації легальну діяльність українських організацій і установ очолив Український центральний комітет (УЦК), яким керував В. Кубійович. Обов'язок організувати студентське життя ліг на плечі Студентської репрезентації. На початку перебування в Кракові з ініціативи Студентської репрезентації відбулося кілька нарад, на яких обговорювалися актуальні питання студентського життя. Обговорювали навіть думку про відновлення колишньої краківської Української студентської громади, яка мала би організувати українське студентство в Генеральній губернії. Але коли було створено УЦК, Студентська репрезентація почала добиватися, щоб у її структурі була і референтура для студентських справ. Нею, по суті, і стала Студентська репрезентація. Референтура налагодила виїзд українських студентів на студії до Німеччини, бо надії на відновлення деяких факультетів у Краківському університеті розвіялися. Інше важливе завдання — матеріальна допомога українському студентству [1]. Голова Студентської репрезентації СУСОП був водночас і першим заступником президента ЦЕСУС.

У червні 1942 р. було утворено Організацію праці українських студентів | (ОПУС). Керівником було призначено Б. Лончину. До ОПУС входилЛ Медична громада, Громада український студентів-агрономів у Дублянах, "Ватра", Громада українських студентів Політехніки "Основа", Агрономічна громада у Львові, Громада українських студентів лісової інженерії, а також студентський хор "Бандурист", Український спортивний клуб, гурток студенток.

У липні 1943 р. появилося перше число "Студентського прапора". Відповідальний редактор — Ю. Старосольський. У "Передньому слові" редакція писала про свій намір зробити "Студентський прапор" студентським органом, який давав би повний образ українського студентського життя, з журналом співробітничали переважно представники старшої генерації, недостатньо розроблену літературну частину, про те, що бракує на сторінках журналу статей ідеологічно-світоглядних, а наявні не вичерпують проблематики. У журналі не було публікацій, які б свідчили, що редакція підтримує німецьку політику, не було хвалебних публікацй на адресу вермахту, не було запобігання перед окупаційною владою. "Студентський прапор" вмістив лише інформацію І. С. про створення Дивізії "Галичина" .Числа журналу розпочиналися літературною частиною. Це етюди і проза В.Кримського, вірші молодих поетів Ю.Чаплі, Мих.Дяченка, Н.Калюжної, О.Омельчука.

"Студентський прапор" часто друкував статті, в яких порушувалися різноманітні аспекти студентського життя:

На сторінках журналу виступали вчені, інформаційну частину журналу репрезентували рубрики: "Студентське життя", "Рецензії", "Офіційна частина ОПУС-у", "Відгуки", "Новини з-за кордону", Високі школи в Європі", "З актуальних подій".

У рубриці "Студентське життя" є інформація про студентські товариства, їх історію, діяльність. Під рубрикою "Рецензія" журнал вміщував невеликі рецензії на твори літератури (збірка лірики Т.Осьмачки "Сучасникам", збірки Ю.Косача і А.Кащенка), оперного мистецтва (прем'єра "Гамлета" в оперному театрі у постановці І. Гірняка), на роботи театру малих форм "Веселий Львів", на книжку В. Січинського про Ю. Нарбута ("Юрій Нарбут. 1886-1920"), О. Степанів ("Сучасний Львів").

Дискусій на ідеологічні чи політичні теми у журналі не було, але під рубрикою "Відгуки" бачимо полеміку з приводу опублікованих у "Студентському прапорі" статей.

Журнал повідомляв про дискусії, що відбувалися у літературно-мистецькому клубі. Наприклад, така гостра дискусія відбулася після доповіді о.Ір.Назарка "Психіка сучасної молоді". Відзначивши деякі позитивні риси, доповідач із властивою йому вимогливістю, безкомпромісністю і категоричністю говорив про такі негативні риси, як "низький інтелектуальний рівень, брак логічного мислення, брак зацікавлення глибокими проблемами, погоня за легкою лектурою та кінотеатрами, статеве розгнуздання, моральне розладнання, культ голої фізичної сили та заник почуття авторитету..." [18]. Матеріали цієї дискусії журнал вмістив під рубрикою "Наукові доповіді".

Останнє число місячника (ч.4-5 за 1944) вийшло у Кракові — більшовицькі війська були вже близько.

Дещо раніше від "Студентського прапора" за редакцією Е. Пизюра появився "Бюлетень УАТ "Січ" (філії НОУС) у Відні [19]. Видання не збереглося, про нього згадує "Студентський прапор". Були там інформаційно-звітні, аналітично-проблемні публікації, рецензії, хроніка. І. С. писав з цієї нагоди: "Обличчя Бюлетеню" ще дуже не вигладжене і вказує, що У Відні занадто слабке середовище, щоб випускати періодичний журнал" [20].

У 1943 р. у Берліні вийшло кілька чисел "Бюлетеня НОУС" за редакцією В. Рудка. Видання вміщувало хроніку студентського життя, проблемні публікації.

Поиск по сайту: