Порівняльні характеристики відчуття і емоційного тону (за М. М. Ланге)

До двох останніх пунктів цієї таблиці потрібно зробити поправку: на рівні переживань емоційний тон відчуттів виражається в задоволенні або незадоволенні (огиді)

Не дивлячись на розділення відчуттів і емоційного тону відчуттів, дотепер зустрічаються відгомони старих уявлень. Так, в розряд емоцій заноситься біль, хоча її не можна віднести навіть до емоційного тону відчуттів. Біль — це відчуття, а виникаючий під її дією емоційний тон відчуттів називається стражданням.

Функції емоційного тону відчуттів.Перша функція емоційного тону відчуттів, на яку в основному вказують багато авторів — орієнтовна, яка полягає в повідомленні організму, небезпечна чи ні та або інша дія, чи бажана вона або від неї треба позбутися. „Почуття задоволення спричиняє за собою підвищення життєдіяльності і рухів, які спрямовані на збереження і посилення приємного враження, а незадоволення і страждання, зворотньо, знижують життєдіяльність і викликають рухи зволікання, оборони, самозахисту», — писав М. М. Ланге (1996, с. 268). Наявність емоційного тону відчуттів дає організму при зустрічі з незнайомим об'єктом можливість відразу приймати хоча і попереднє, та зате швидке рішення замість зіставлення нового об'єкту з численними типами інших відомих об'єктів. Як пише П. К. Анохін, завдяки емоційному тону «...організм виявляється надзвичайно вигідно пристосованим до навколишніх умов, оскільки він, навіть не визначаючи форму, тип, механізм і інші параметри тих або інших дій, може з рятівною швидкістю відреагувати на них за допомогою певної якості емоційного стану, звівши їх, так би мовити, до загального біологічного знаменника: корисна або шкідлива для нього дана дія» (1964, с. 341).

Правда, як відзначає П.В. Сімонов (1966), це пристосовне значення емоційного тону не можна перебільшувати. Смакові властивості деяких шкідливих речовин можуть викликати відчуття задоволення, а неприємний на вигляд і смак продукт може бути корисним для організму. Але це лише виключення з правила, згідно якому емоційний тон акумулює в собі найбільш загальні і такі, що часто зустрічаються, ознаки корисних і шкідливих чинників, що стійко зберігалися протягом мільйонів літ природного відбору і стали, за виразом П. К. Анохіна (1964), «пеленгами».

В. Витвицькі показав, що найсильніше переживання приємного або неприємного з'являється не при першій, а при повторній зустрічі з емоційним подразником. Очевидно, не всякий контактний подразник здатний «з ходу» викликати виразний емоційний тон відчуттів, визначаючий корисність або шкідливість його для організму. «Визрівання» емоційного тону відчуттів відбувається поступово.

З другого боку, цей же автор виявив явище адаптації до емоційних подразників. Тривала дія подразника приємного характеру призводить до зниження, притуплення відчуття приємного. Якщо ж подразник змінити або тимчасово перервати його дію, відчуття приємного виникає з колишньою силою. Відбувається адаптація і до неприємного тону відчуттів, якщо він не різко був виражений. Питання, проте, в тому, чи є ця адаптація дійсно емоційною, незалежною від адаптації, що має місце відносно фізичних відчуттів, або ж вона є наслідком останньої, тобто сприйняття тривало діючого подразника однієї і тієї ж інтенсивності як більш слабкого.

Другою функцією емоційного тону відчуттів є забезпечення зворотного зв'язку, задача якого — повідомляти людину і тварин, що наявна біологічна потреба задоволена (і тоді виникає позитивний емоційний тон — задоволення) або не задоволена (і тоді виникає негативний емоційний тон — незадоволення).

Третя функція емоційного тону відчуттів, на яку звичайно не звертають уваги і яка витікає з другої функції, була пов'язана з необхідністю проявляти певні види поведінки до тих пір, поки не буде досягнутий потрібний організму результат. Насправді, очевидно не випадково, як відзначає П. В. Сімонов (1966), в еволюції сформувався механізм, за яким виверження сім'я при статевому акті відбувається не при певній кількості фрикційних рухів або через певний час після початку акту, а при оргазмі, тобто при отриманні людиною максимального задоволення від статевого акту. А це примушує тварину і людину добиватися оргазму для задоволення потреби в приємному відчутті. Таку ж роль грає відчуття ситості, що з'являється під час їжі, позитивний тон при зникненні відчуття, спраги і т.д.

Те ж відбувається і при гальмуванні певної поведінки, якщо організму вона небажана і шкідлива в даний момент; тоді виникає відчуття огиди до об'єкту, що раніше викликав задоволення. Скористаюся для пояснення цього прикладом, наведеним П.В. Сімоновим. У разі розладу діяльності шлунково-кишкового тракту вимагається на якийсь час припинити вживання їжі. Для цього патологічні процеси у внутрішніх органах порушують нервові структури «центру огиди». Тепер будь-яке подразнення, адресоване до харчового центру, від безпосереднього контакту з їжею до її вигляду, запаху лише підсилює огиду і тим самим запобігає попаданню їжі в шлунково-кишковий тракт, сприяючи перебігу відновних процесів. В цьому випадку тварина або людина теж вимушена поводитися певним чином до тих пір, поки огида до їжі не зникне і організмом не буде досягнутий потрібний йому результат, тобто поки не відбудеться одужання.

Механізми виникнення емоційного тону відчуттів.Як відзначає В.К. Вілюнас (1979), «факт емоційного сприйняття суб'єктом безумовних подразників довгий час залишався без належної уваги... Тим часом є підстави стверджувати, що у до реакції-відповіді спонукає суб'єкта не викликаюча біль дія, а сам біль, не харчове підкріплення, а позитивне емоційне його сприйняття, тобто не сам по собі подразник, а то емоційний стан, який він викликає» (с. 13). Цей емоційний стан, що виникає за механізмом безумовного рефлексу, і є емоційний тон відчуттів.

У тварин і людини в головному мозку є «центри задоволення» і «центри незадоволення» (особливо багато тих і інших в підбугорній (гіпоталамічній) області, в мигдалеподібному ядрі, зоні перегородки), збудження яких і дає відповідні переживання. Фізіологи Дж. Олдс і П. Мілнер (1954) імплантували в мозок щура електрод, за допомогою якого вони подразнювали нервовий центр задоволення. Потім вони навчили щура самоподразнювати цей центр, для чого він повинен був натискувати лапкою на важіль, замикаючи, таким чином, електричну мережу. Відчуте при цьому щуром задоволення призводило до того, що він натискував на важіль декілька тисяч раз підряд. Досліди з самоподразненням потім були відтворені і на інших тваринах, у тому числі на мавпах.

Схожі явища спостерігалися і в клініці нервових хвороб, коли за медичними показаннями хворим людям імплантували в мозок на довгий час електроди, стимулюючи через них певні ділянки мозку. Збудження з терапевтичною метою ділянки мозку, що викликає почуття задоволення, призводило до того, що після сеансу хворий ходив за лікарем і просив: «лікарю, подразнюйте мене ще» (з розповіді В. М. Смірнова, співробітника Н. П. Бехтєревої).

Є дані, що «зони задоволення» і «зони незадоволення» розташовуються біля центрів органічних потреб. Так, «центри задоволення» нерідко локалізуються в нервових структурах, пов'язаних з харчовою і статевою активністю, а «центри незадоволення» співпадають з центром оборонного рефлексу, зонами больової чутливості, голоду і спраги.

Генезис емоційного тону відчуттів. Про доцільність наявності емоційного тону відчуттів, а простіше — задоволення або незадоволення (огида), одержуваного від відчуттів, писали ще Арістотель, Спіноза та ін. Г. Спенсер вважав, що відповідність задоволення корисним для організму подразненням, а незадоволення — шкідливим виробилося поступово в довгій еволюції. Тому М. М. Ланге пише, що поява тілесного тону відчуттів нам була задана природою і не залежить від нашої волі. За П. В. Сімоновим (1970), емоційний тон відчуттів в деяких випадках є своєрідним ефектом видової пам'яті. Так, спадково обумовленим є неприємний емоційний тон больового відчуття і приємний емоційний тон відчуттів типу оргазму. На його думку, емоційний тон акумулює в собі найзагальніші ознаки і ті що часто зустрічаються корисних і шкідливих чинників, що стійко зберігалися протягом мільйонів літ природного відбору. Цим, безумовно, можна пояснити дію на тварин і людину запахів їжі, одні з яких апетитні, а інші викликають блювоту.

Проте ряд випадків, пов'язаних з появою позитивного емоційного тону відчуттів (зокрема, при сприйнятті різних за якістю кольорів), важко оцінити з погляду корисності або шкідливості діючого подразника. Ще Леман відзначав, що жовтий колір викликає веселий настрій (а М. М. Ланге додає сюди і червоний з оранжевим), голубий колір приємний, але холодний, зелений колір заспокоює, а фіолетовий викликає меланхолію. М. М. Ланге писав, що кольори чисті і яскраві подобаються, а кольори бліді і «брудні», тобто змішані і темні, не подобаються, викликають незадоволення. Так само і звуки: високі тони мають веселий характер, а низькі — серйозний і урочистий. Крім того, біологічне значення задоволення—незадоволення у людини може повністю перекручуватися. Те, що для дитини є украй неприємним відчуттям (цибуля, гірчиця, перець), для дорослого є предметом насолоди, оскільки у нього формується потреба в гострих смакових відчуттях.

Нарешті, поява задоволення—незадоволення визначається не тільки якістю подразника, але і його силою. Відомо, що подразник, що викликав приємне відчуття, при його великій силі стає неприємним і навіть викликає біль. Отже, природа повинна була передбачити і інший параметр подразників — не тільки їх якість, але і оптимальну зону їх інтенсивності. Дуже інтенсивне задоволення називається екстазом, а дуже сильне незадоволення — стражданням. У зв'язку з цим не можна не згадати запропонований П. В. Сімоновим (1970) принцип відносності позитивних емоційних оцінок. Автор відзначає, що багатократне повторення «приємних дій» веде до нейтралізації позитивних оцінок, а нерідко і перетворенню їх в негативні. Тому стимулів однозначно і стабільно «приємних» нема.

Отже, прив'язка задоволення—незадоволення до корисності або шкідливості подразника для організму повинна враховувати не тільки якість подразника, але і його інтенсивність. Крім того, незадоволення виникає і за відсутності подразника.

Емоційний тон вражень

Емоційний тон задоволення або незадоволення, насолода або огида може супроводжувати не тільки відчуття, але і враження людини від процесу сприйняття, уявлення, інтелектуальної діяльності, спілкування, емоцій, що відчуваються. Ще Платон (цит за Н.Я. Гротом, 1879-1880) говорив про розумову насолоду, задоволення, яке він відносив до вищих задоволень, що не мають нічого загального з нижчими задоволеннями і стражданнями. Вони були пов'язані, відзначав Платон, з інтелектуальним спогляданням. Виникнення духовних радощів, писав він, було пов'язане з свідомою оцінкою абсолютних достоїнств речей.

М. М. Ланге писав, що в емоціях є особливе елементарне почуття задоволення і страждання, яке не можна звести до органічних і кінестетичних відчуттів. Тому я вважаю, що доцільно виділити ще один вид емоційного тону — емоційний тон вражень. Якщо емоційний тон відчуттів — це фізичне задоволення — незадоволення, то емоційний тон вражень — естетичне задоволення — незадоволення.

Важливо підкреслити, що, з погляду Ланге (абсолютно справедливого), емоційний тон вражень входить складовою частиною в емоції. Саме ця обставина і дає підставу ділити емоції на позитивні (пов'язані із задоволенням) і негативні (пов'язані з незадоволення), тобто мітити їх знаком. Тому можна сказати, що емоційний тон вражень — це знак емоції.

Отже, емоційний тон вражень не зводиться до конкретної емоції. Наприклад, страх може викликати не тільки негативні переживання, але і позитивні: в певній ситуації людина може одержувати задоволення від переживання страху. Можна одержувати задоволення і від смутку. Таким чином, емоція одна, а емоційний тон різний. Тому віднесення К. Ізардом задоволення і огиди до емоцій представляється невиправданим.

Емоційний тон вражень володіє властивістю узагальненості. Щоб продемонструвати цю властивість емоційного тону, я піду від протилежного і приведу вислів одного фахівця з кулінарії, який сказав: «я не розумію, що таке несмачно. Я розумію конкретні речі: гірке, кисле, солодке, підгоріле, пересмажене і т. д.». Можна тільки пошкодувати такого кулінара, у якого органолептичне сприйняття їжі відбувається на рівні окремих відчуттів, а не на рівні емоційного сприйняття — смачно або несмачно. Можна пошкодувати і людину, яка сприймає в музеї картину не як красивий або непривабливий витвір мистецтва, тобто на рівні естетичної насолоди, а як поєднання окремих фарб.

Емоційний тон вражень, на відміну від емоційного тону відчуттів, може бути безконтактним, тобто не пов'язаним з прямою дією фізичного або хімічного подразника, а бути наслідком уявлення (спомину про приємно проведену відпустку, про перемогу улюбленої команди, про свій вдалий виступ і т. д.).

Очевидно, цей емоційний тон теж був пов'язаний з центрами «задоволення» і «незадоволення», тільки їх збудження йде не через аферентні шляхи, а складнішим шляхом — через кіркові відділи, пов'язані з психічною діяльністю людини: слуханням музики, читанням книги, сприйняттям картини. Тому можна говорити про те, що емоційний тон вражень має соціалізований характер. К. Ізард пише із цього приводу: «в ранньому дитинстві реакція огиди може бути активізована тільки хімічним подразником — гіркою або зіпсованою їжею. Проте у міру дорослішання і соціалізації людина научається відчувати огиду до найрізноманітніших об'єктів навколишнього світу і навіть до самого себе. Поняття "огидно" використовується нами в різних ситуаціях і по відношенню до найрізноманітніших речей. З його допомогою ми можемо охарактеризувати запах зіпсованої їжі, характер і вчинки людини або неприємну подію» (2000, с. 270). І дійсно, вчителі, наприклад, часто говорять учням: «ти поводишся огидно». При цьому важливе не те, що вони це говорять, а те, що у цей момент вони дійсно відчувають до учня огиду.

Емоційний тон вражень може супроводжуватися емоційним тоном відчуттів і, отже, фізіологічними змінами в організмі людини (відображаються інтероцептивні і пропріорецептивні відчуття). Це особливо наочно виявляється при катанні людей на Американських гірках або спуску на лижах з крутого схилу, коли від страху завмирає серце, перехоплює дихання і т.д. Тут задоволення виникає не тільки від переживання страху і свідомості його безпеки, але і від фізичних відчуттів.

Випробовуючи задоволення або незадоволення з приводу сприйманого об'єкту, людина часто не може пояснити, що саме привертає або відштовхує її в них. Найцікавіше полягає в тому, що такий аналіз і не вимагається, а часом він тільки заважав би. І. М. Сєченов помітив, що «аналіз вбиває насолоду», а П.В. Сімонов пише у зв'язку з цим, що «якби людина при виборі супутника життя поводилася як обчислювальна машина, вона ніколи б не змогла одружуватися» (1966, з. 29). Отже, можна відзначити наступне.

Емоційний тон відчуттів — це нижчий рівень природженого (безумовно-рефлекторного) емоційного реагування, що виконує функцію біологічної оцінки впливаючих на організм людини і тварин подразників через виникнення задоволення або незадоволення. Емоційний тон відчуттів є наслідком вже виниклого фізіологічного процесу (відчуття). Тому для виникнення емоційного тону відчуттів необхідний фізичний контакт з подразником.

Емоційний тон вражень є наступним кроком в розвитку емоційного реагування. Він був пов'язаний з соціалізацією людини в процесі її онтогенетичного розвитку і, отже, з механізмом обумовлення, не вимагає для свого виникнення безпосереднього фізичного контакту з подразником, але зберігає ті ж функції, що і емоційний тон відчуттів.

Емоційний тон може додавати певне забарвлення не тільки емоціям, але і таким соціалізованим емоційним феноменам, як почуття. Прикладом цього може служити почуття презирства, яке базується на огиді.

Слід зробити акцент на тому факті, що емоційний тон відчуттів і вражень не тільки двополюсний, але також має усередині кожного полюса диференційовані переживання. Негативний полюс емоційного тону може виражатися через огиду, незадоволення, страждання (фізичне і душевне); позитивний полюс характеризують задоволення (насолода), блаженство. Ці дифенційовані переживання емоційного тону є в еволюційному ряді як би передемоціями.

Емоційний тон відчуттів і вражень володіє більшою інертністю, ніж саме відчуття або який-небудь образ сприйняття. При спрямувані уваги на враження він посилюється, що створює можливість смакувати задоволення. І, навпаки, при відверненні уваги задоволення робиться непомітним. Людина може легко управляти емоційним тоном відчуттів. Для цього потрібно тільки застосувати відповідне подразнення або викликати у себе певне уявлення.

Поиск по сайту: