Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених

На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих — 20 г. У новонароджених головний мозок великий, стано­вить 1/8 маси тіла, у дорослих головний мозок відносно маси тіла стано­вить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).

Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі. Дрібних борозен і звивин мало, кількість їх поступово збільшується, особливо про­тягом першого року життя. Порівняно з дорослими в дітей менше вираже­на лобна частка, а потилична, навпаки — більше. Бічні шлуночки великих півкуль відносно великі й розтягнуті.

У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речови­на півкуль мало диференційована на білу і сіру. Така будова зумовлена тим, що нейрони розташовані не тільки на поверхні кінцевого мозку, айв значній кількості — у межах білої речовини. Практично відсутня мієліно­ва оболонка. Нейрони мають короткий аксон, тільки один дендрит і тоймалорозгалужений, міжневральні синапси недорозвинені. Кількість си-иапсів у момент народження така сама, як у дорослих.

Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало бо­розен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих. Міст теж розта­шований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки. Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні. Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.

Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.

Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новона­роджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси. Кора великого мозку в новонароджених має здатність ут-иорювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість про­цесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узго­дженості.

Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріоге­незу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс. На 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції. На 11—12-му тижні у плода з'яв­ляються рефлекторні рухи пальців ніг. Така рання стадія рефлекторної діяль­ності була названа стадією локальних відповідей. Збудження не виходить за межі локальних ділянок у центральній нервовій системі. Рефлекторні дуги цих рефлексів розвиваються в напрямку зверху донизу.

На 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подраз­ливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю вели­кої кількості м'язів. Такі масивні рухи на подразнення шкіри зберігаються після народження і пояснюються іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. Нова стадія називається стадією генералізованої рефлек­торної діяльності. На тлі генералізації нервових процесів формуються ре­флекси, для яких уже відносно удосконалена координація. Після народ­ження у дитини достатньо виражений смоктальний рефлекс. Стає коорди­нованим хапальний рефлекс. Рефлекси дозрівають з участю центрального гальмування.

Початком спеціалізації рефлекторних реакцій є стадія, у якій рефлек-горнадіяльність плода забезпечується механізмами стовбура головного мозку і спинним мозком. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку в ко­ру великих півкуль плода надходять імпульси по ретикулокортикальних і таламокортикальних шляхах. Ще до народження дитини підкіркові центри і кора кінцевого мозку визначають диференціальний стан центральної нер­вової системи.

У новонароджених рефлекторна діяльність забезпечує пристосування до нових умов середовища. Новонароджена дитина беззахисна, більшу ча­стину доби (20—21 год) спить. Прокидається новонароджений у разі по­силення харчової мотивації або внаслідок подразнення шкіри. Як тільки дитина прокинулась, у неї проявляються смоктальні рухи і рухи голови, які спрямовані на пошук грудей матері. Якщо дитину розповити, то почи­наються масові рухи — згинання і розгинання рук і ніг, зміна положення тулуба. Рухи кінцівок малокоординовані. Більш плавні й повільні рухи ха­рактерні для кисті й пальців рук, вони називаються атетоїдними.

Таким чином, керування скелетними м'язами в новонароджених відносно стале.

Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяють­ся на три категорії.

Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові ре­флекси кінцівок.

Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автома­тизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні ре­флекси (мієлоенцефальні).

Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.

Поиск по сайту: