Вербальні й невербальні засоби психотерапевтичної роботи

Для опису причин і проявів невротичної поведінки в різних школах використаються різні метафори, однак всі вони визначають порушення як ригідність поведінкових зразків, розумових конструкцій і способів емоційного реагування.

Кожна психотерапевтична школа, створюючи свою метафору, розробляє специфічну мову, особливу карту психологічного простору. Входження в цей новий простір дає клієнтові засоби для більше повного й ефективного структурування внутрішнього світу. Пророблений закордонними колегами аналіз роботи трьох представників різних шкіл з однієї й тією же клієнткою показав, що в кожній ситуації використається мова даної психотерапевтичної школи, тому психотерапію можна розглядати ще і як освоєння нових засобів опису й осмислення внутрішнього світу. Наприклад, якщо клієнт проробляє проблему труднощів спілкування з жінками, то психоаналітик може говорити про Едипів комплекс, прихильник юнгіанского аналізу - про Аніме, індивідуальний психолог - про особливості життєвого стилю. Біхевіоральному психотерапевтові корисна стимульно-реактивна модель, а для представника клієнт-центрованої психотерапії - фокусування на почуттях. Рішення проблеми відбувається як взаємодія мови клієнта й психотерапевта. Тому найважливішою умовою психотерапії є входження в метафору психотерапевтичного напрямку через освоєння клієнтом специфічних понять і пояснювальних схем.

Світ, у якому живе людина, - це світ змістів і значень, світ слів. Використання певних мовних засобів задає й комунікативні, і розумові інтенції. Обмеження, зафіксовані в помилкових апперцептивних схемах, ведуть до формування ригідних структур переживань, думок, поведінкових моделей. Розширення репертуару мовних засобів дає можливість сформувати більше ефективні способи функціонування. Уже саме по собі проказування, переклад у зовнішню мову змісту переживання в діалозі із психотерапевтом несе катарсичний ефект.

Кожна психотерапевтична школа розробляла свої техніки роботи з мовою. Описки, застереження є предметом особливої уваги психоаналізу. Вони служать орієнтиром для виявлення схованих бажань і подавлених потреб. Гештальттерапевти розглядали деякі мовні конструкції як джерело проблем клієнта.

У спілкуванні людина послідовно розвертає частини свого досвіду, користуючись певними правилами, оскільки граматичні й синтаксичні особливості пропозиції не збігаються з "граматикою й синтаксисом думки". Опираючись на цю закономірність, творці напрямку нейролінгвістичного програмування (НЛП) Дж.Гриндер і Р.Бендлер сформулювали поняття "психотерапевтична неправильність". Психотерапевтична неправильність - це граматично й синтаксично правильне висловлення, що є проте неефективним способом сприйняття й осмислення суб'єктивної реальності. Обмежена картина світу формується через збіднений або травмований досвід. Виділяються три основних типи психотерапевтичних неправильностей: генералізація, опущення й перекручування.

Генералізація - це узагальнення конкретного досвіду й поширення його на інші подібні ситуації.

Опущення - процес фільтрації інформації, в якому людина виключає що-небудь із уваги.

Перекручування - перебільшена суб’єктивація інформації, підпорядкування сприйняття й дії індивідуально своєрідним регуляторам.

Це загальні правила, за якими будується будь-яка мовна репрезентація, вони характерні для будь-якого повідомлення й пов'язані з тим, що в спілкуванні контекст доповнює сказане, у партнерів по спілкуванню в певній мері збігаються особистісні змісти й немає необхідності в повній і стерильній, очищеній від суб'єктивного бачення картині. Більше того, саме значеннєва тканина і є предметом інтересу, а узагальнення - корисним продуктом людського досвіду.

Ідеї інших психотерапевтичних шкіл пов'язані з роботою з мовою, представлені вище. Загальний підхід полягає в тому, що психотерапевт, перефразовуючи, відбиваючи почуття, інтерпретуючи, підсумовуючи сказане клієнтом, допомагає зрозуміти його спосіб світосприймання. Використовуючи ключові слова, пропозиції, учасники психотерапевтичного процесу проясняють обмеження в структурі досвіду клієнта. Наприклад, якщо клієнт кілька фраз почав зі слів: "На жаль..."- психотерапевт може запитати: "Про що Ви шкодуєте?" - або: "Вам жаль себе?" - або: "На чий жаль?" - що допоможе клієнтові усвідомити його почуття. При цьому важливо враховувати паралінгвістичні засоби - якість голосу й вокалізації. Усе, що робить клієнт, - очевидне і приховуване - служить його самовираженню. Невербальне поводження може доповнювати вербальне, суперечити йому, заміщувати, підсилювати або пом'якшувати сказане. Воно менше піддається контролю, більш спонтанне, і тому більшою мірою відбиває внутрішні спонукання.

Дуже інформативний погляд. Техніка погляду має риси, загальні для всіх людей, особливості, характерні для представників певної культури, і індивідуальну специфіку. Багато в чому він залежить від конкретних умов: довіри, психологічного комфорту, ступеня зацікавленості темою, глибини її пророблення, фізичної й психологічної дистанції, комунікативної інтенції клієнта. Так, якщо клієнт говорить або хоче висловитися, він більше дивиться в очі. Для різних людей, у різних ситуаціях параметри техніки погляду різні. Контакт очей може означати й уважне слухання, і сигнал бажання зробити паузу в монолозі. Фіксація погляду може означати, що клієнт поринув у спогади.

Простір взаємодії (розмір кімнати, її оформлення, орієнтація й відстань між психотерапевтом і клієнтом) - також важливий параметр невербального поводження учасників психотерапії, що варіюється залежно від індивідуальних особливостей людей, що спілкуються, характеру проблеми, етапу психотерапевтичного процесу. Просторова близькість корелює із психологічною дистанцією, на яку "підпускає" до себе клієнт.

Час також є параметром психотерапевтичного впливу. Специфічний вплив робить рамка (початок-кінець) терапевтичного сеансу. Вимагає особливої уваги фактор структурованості часу. Він визначається індивідуальними особливостями клієнта, теоретичною орієнтацією психотерапевта, етапом лікування.

Важливі ключі для розуміння стану клієнта дає спостереження за подихом, кінесикою (жестами, вираженням особи, позою, рухами). Деякі рухи тіла служать функції адаптації. Коли клієнт хвилюється, він може постукувати пальцями по столі, ритмічно погойдувати ногою, потирати руки й т.д.

Робота з невербальною поведінкою - важлива частина психотерапевтичного процесу. У різних напрямках представлені своєрідні підходи до роботи з кінесикою. Через невербальні техніки в процесі бихевиоральной психотерапії клієнтів навчають релаксації, ефективним комунікативним стратегіям, подоланню дії стресогених факторів. Тілесно-тілесно-орієнтовані психотерапевти в стереотипних рухах і позах бачать характерні риси захисної поведінки клієнта й до психоаналітичного додають спеціальну роботу з тілом: масаж, вправи. У психодрамі робота з невербальною поведінкою проводиться для "розігріву" у першій фазі психодраматичної дії, для моделювання бажаної поведінки в техніці "проекція на майбутнє", для досягнення кращого саморозуміння в техніках двійника, дзеркала й ін. Терапія, центрована на клієнті, фокусується на переживаннях, виражених мовою тіла.

У психоаналізі говорять про конфлікт свідомого й несвідомого змісту, у когнітивній психотерапії - про суперечливі, ірраціональні думки. Всі ці суперечливі тенденції знаходять прояв у феномені неконгруентності. Якщо одне висловлення клієнта не узгоджується з іншим, говорять про вербально-вербальну неконгруентність. Загальний підхід до роботи з неконгруентністю полягає в тому, що чітко фіксуються суперечливі повідомлення в різних системах репрезентації, визначається природа конфлікту й створюються умови для його вирішення. Особливо важлива конгруентність у поведінці самого психотерапевта. Вона дозволяє клієнтові точно розуміти сказане, зміцнює довіру до психотерапевта.

Залежно від використовуваних засобів можна виділити три способи роботи психотерапевта. Перший полягає у з'ясуванні джерел, причин неефективного структурування досвіду. Цим шляхом іде психодинаміча психотерапія, досліджуючи інфантильні переживання й фантазії клієнта. Другий шлях більше характерний для когнітивної психотерапії, нейролінгвістичного програмування. Він має на увазі зміну самого способу світорозуміння на основі дослідження й коректування неадаптивних думок. Третій шлях являє собою роботу з невербальними репрезентаціями досвіду, з обмеженнями в різних сенсорних модальностях. На цей шлях більшою мірою зорієнтовані гештальттерапія, нейролінгвістичне програмування, тілесно-тілесно-орієнтована психотерапія. -

Проблема клієнта виражається різними засобами: за допомогою слів, образів, рухів і навіть мовою сновидінь. Різні по характеру репрезентації можуть давати однакові можливості для активного пророблення проблеми.

Оскільки проблема клієнта має безліч репрезентацій у структурі досвіду клієнта, будь-яке її вираження - завжди перехід від однієї системи засобів до інший, тобто переклад. "Вільність" цього переходу визначається відсутністю однозначності мови свідомості й несвідомого, образів і слів, рухів і емоцій. Перевага тому або іншому способу віддається залежно від особливостей опису проблеми й особистісних характеристик клієнта, а також від теоретичної орієнтації психотерапевта.

Поиск по сайту: