Нейролінгвістичне програмування

Загальні положення. Нейролінгвістичне програмування – система психологічних маніпуляцій на основі вивчення лінгвістичної мета-моделі людини. Суть її полягає у визнанні шаблонності для кожної групи людей, або однієї людини лінгвістичної системи пізнання світу і самої себе, вираження почуттів і вирішення проблем.

Для цього в нейролінгвістичному програмуванні (НЛП) існує поняття модальності – найтиповішому і характерному для індивіда способі сприймання і відображення дійсності. Є три різновиди модальності: візуальна, аудіальна і кінестетична. Після виявлення домінуючої модальності людини передбачається корекція поведінки, яка може бути самою людиною усвідомленою або неусвідомленою.

Метою програмування є вироблення певної стратегії поведінки, бажаної для людини і оточуючих.

Основними базисними принципами нейролінгвістичного програмування є:

1. Людський організм, мозок подібний комп’ютера, який має набір програм. Крім генетичного програмування, формування „програм” стереотипів поведінки і життєдіяльності в цілому здійснюється шляхом закріплення навіювань значущих особистостей, самопрограмуванням стресових переживань, які супроводжуються трансовими (фр. transe – оціпеніння) станами свідомості.

2. Велика частина програм не усвідомлюється і не проявляється в мовленні, але відображається в глибинних мовних структурах.

Важливу інформацію програми, підготовлений спостерігач може зчитувати, задаючи цілеспрямовано сформульовані запитання і орієнтуючись на специфічні (формальні) мовні структури і індивідуальні невербальні прояви в відповідях людини.

3. Всі поведінкові стереотипи (симптоми) мали в минулому і, вірогідно, мають і в сьогоденні адаптивні функції. Але можливим є перепрограмування (правильніше самопрограмування) людини на нові, адаптивніші стереотипи на основі особливостей переробки інформації і трансових станів клієнта.

4. Нейролінгвіністичне програмування акцентує увагу на „підлаштовуванні” до клієнта і ефективних технологіях взаємодії з ним (а не на концептуальних основах або емпатійних взаємовідносинах з клієнтом, що характерно для психодинамічного і гуманістичного напрямів).

В НЛП розроблені специфічні методи діагностики і корекції.

При діагностиці виявляються мовні спотворення метамоделі, ведучі репрезентативні системи переробки інформації, проводиться калібровка індивідуальних невербальних відповідей „так” – „ні” і поверхневих корелятів глибинних мовних структур.

Метамодель (з грецької мови – після, за, через; перша складова частина складних слів, яка означає слідування за чимось, перехід до чогось іншого, зміну стану, перетворення).

Метамодель – це комплекс лінгвістичних засобів для збору інформації, спрямований на те, щоб відновити зв’язки мови людини і цього досвіду, який ця мова представляє.

Фундаментальним є поняття про те, що мова – це не досвід, а представлення досвіду, як географічна карта – представлення території. Людина в своєму досвіді завжди має карту, але карта – не територія. Змінити суб’єктивне переживання людиною світу – означає змінити карту, а не сам світ.

Оскільки ми безпосередньо не взаємодіємо зі світом, в якому живемо, ми створюємо моделі або карти світу, які використовуємо для управління своєю поведінкою.

Психологу і психотерапевту важливим є зрозуміти модель, або картину світу пацієнта. Людська поведінка набуває сенсу, коли її розглядати в контексті вибору, який представляє людині його карта, або модель. Модель, яку ми створюємо, дозволяє осмислити наш власний досвід. Модель необхідно оцінювати з точки зору корисності і цінності у творчій взаємодії з світом, який нас оточує. Справа не в тому, що клієнт чи пацієнт здійснюють неправильний вибір, а в тому, що в них є недостатньо можливостей вибору, коли це необхідно.

Кожен із нас робить кращий вибір, доступний в рамках нашої моделі світу. Можливостей вибору не бракує не світу, а моделі світу, яка є в індивіда.

Люди створюють свої моделі шляхом трьох універсальних модулюючих процесів: узагальнення, виключення і викривлення (спотворення).

Ці процеси дозволяють людині вчитися, розвиватися і сприймати все різномаїття оточуючого світу.

Але в тому випадку, коли людина помилково сприймає суб’єктивну реальність за реальність, ті ж самі процеси обмежують людину і знижують її здатності гнучко реагувати.

За допомогою процесу узагальнення людина глибше пізнає навколишній світ, навчається діяти в ньому. Але цей процес може стати причиною і обмежень людини в тому випадку, коли людині одного разу не вдалося досягти мети дії (неуспішна сексуальна дія), людина може узагальнити цей досвід і вирішити, що вона в сексі недієздатна взагалі.

За допомогою процесу виключення людина вибірково звертає увагу на певні аспекти її досвіду і вилучає інші. Це дозволяє сконцентруватися на конкретній частині нашого досвіду. Таким чином, людина має можливість вилучити зовнішні стимули, які заважають сприймати ту чи іншу значущу частину нашого досвіду. Але цей процес часто і обмежує людину в сприйнятті нею набагато повнішої і різноманітнішої моделі світу.

Третій модулюючий процес – викривлення, допомагає здійснювати зрушення в сприйманні сенсорних даних. Без цього процесу людина не змогла би здійснювати планування на майбутнє і перетворювати мрії в реальність.

Людина викривляє уявлення реальності в фантазіях, в мистецтві, навіть в науці.

Мікроскоп, роман або художня картина – це приклади здатності людини до викривленого уявлення про реальність.

Людина може обмежити себе процесом викривлення різним чином. Наприклад, людина, яка спотворює будь-яку критику на свою адресу реакцією „мене неможливо любити”, втрачає і здатність до зміни і розвитку можливостей вибору.

Оскільки всі три універсальних процеси моделювання виражаються в лінгвістичних паттернах, щоб працювати з ними, коли вони обмежують, а не розширюють можливості вибору для людини і використовують метамодель – набір лінгвістичних засобів для отримання інформації, яка прихована від пацієнта.

Метамодельстворена для того, щоб навчити слухача звертати увагу на форму комунікації того, хто говорить, а не на зміст висловлювань, який може безкінечно змінюватися.

За допомогою метамоделі можна виявити багатство і обмеження представленої інформації, а також процесу моделювання, який використовується людиною, яка говорить.

Вислуховування і реагування в рамках метамоделі дає можливість максимального розуміння і научіння в будь-якій специфічній комунікації. Метамодель – набір засобів для покращення комунікації, вона пропонує запитання типу „що”, „як”, „хто” у відповідь на специфічні форми мови співрозмовника (клієнта). Використання цих запитань і реакцій вимагає високого професіоналізму і є своєрідним мистецтвом.

Метамодель – набір засобів, які дають можливість, залишаючись в рамках зовнішнього сенсорного досвіду, отримувати інформацію від клієнта. Це утримує від занурення в себе, опори на внутрішній світ для розуміння того, що говорить клієнт.

Застосовуючи метамодель, психолог, психотерапевт буде задавати запитання там, де раніше звертався лише до власного внутрішнього досвіду, щоб прояснити для себе, що мав на увазі клієнт.

Метамодель допомагає залучити клієнта на найяснішу комунікацію, знімає необхідність заповнювати пропуски власної суб’єктивної реальності. Допустимо, що клієнт говорить „Я боюся натовпу”. Коли ми звернемося в середину до себе і почнемо говорити: „О так, страх натовпу, так, я знаю, що це таке”, ми втратимо можливість допомогти пацієнту повніше усвідомити власні переживання. Реакції, які виникають у клієнта при використанні метамоделі на такі запитання, як: „Як ви знаєте, що боїтеся натовпу?”, або „Що саме в натовпі лякає вас?”, або „Що заважає вам почувати себе в натовпі добре?” – допомагають дотримуватися досвіду пацієнта, виходячи з його відповідей на запитання і дають нові можливості для росту із його власних ресурсів. Ці ресурси клієнта можуть бути такими, якими не володіє психотерапевт.

Важливе значення в нейролінгвістичному програмуванні надається діагностиці репрезентативних систем клієнта, що дозволяє психологу (психотерапевту) вибрати оптимальну форму підлаштовування до клієнта.

Репрезентативна система людини – це система, якою найчастіше людина сприймає інформацію про світ.

Репрезентативна система діагностується у клієнта (пацієнта) шляхом аналізу мовної продукції, поведінкових стереотипів, калібровки окорухових сигналів.

Людина сприймає і відображає навколишній світ за допомогою своїх органів чуття. Процес і механізм такого сприймання носить назву модальності. Є зорова (візуальна), слухова (аудіальна), тілесних відчуттів (кінестетична), нюхова і смакова модальності. Одна з модальностей у людини є домінуючою. Тому для однієї людини світ – це перш за все те, що він бачить, для іншої – те, що чує, для третьої – те, що відчуває.

Існує залежність між домінуючою модальністю і словами, якими людина це сприймання виражає (предикати мови). Людина, у якої домінує зорове сприймання, буде розповідати про себе і свої проблеми, використовуючи слова „бачити”, „яскравий”, „тьмяний”, „чіткий” і ін. Це зорові предикати. Аудіальні предикати – „чути”, „звучати”, „кричати”, „рипіти” та ін, кінестетичні – „відчувати”, „торкатися”, „теплий”, „важкий”, „твердий” і ін., нюхові – „пахнуть”, „ароматний”, смакові – „смачний”, „гіркий”, „солодкий” і ін.

Предикати формуються у пацієнта на підсвідомому рівні, і психологу (психотерапевту), щоб сформувати рапорт (зв’язок), потрібно користуватися тими предикатами мови, до яких найчастіше звертається пацієнт. Вони є своєрідними „ключами”, які дають доступ до внутрішніх психологічних процесів клієнта.

Для визначення репрезентативної системи існує і так званий БІАС-тест, який описаний Льюісом і Пуцеликом в 1982 році. Тест складається з п’яти блоків. У кожному блоці є по чотири фрази, з яких клієнт повинен вибрати одну з них, яка найповніше підходить для нього і поставити поряд з фразою цифру 4 і цифру 1 поряд з фразою, яка клієнту не підходить. Після цифрової обробки тесту за допомогою спеціальної методики встановлюють ієрархію репрезентативних систем, а саме: візуальної, аудіальної, кінестетичної, цифрової.

Важливими „ключами доступу” до підсвідомого клієнта є невербальні, зовнішні ознаки проявів мислення і емоцій, а саме: поза, мімічні реакції, тембр, інтонація голосу, ритм дихання та ін.

Особливо значущими „ключами доступу” до підсвідомого є рухи очних яблук (паттерни очей), які тісно пов’язані з домінуючою модальністю, в якій людина сприймає і відображає навколишній світ. Паттерни очей – результат складних анатомо-фізіологічних процесів, про які пацієнту невідомо.

Психотерапевт, який розуміє значення цих паттернів, може отримати прямий доступ до внутрішніх психічних процесів, а „віддзеркалюючи” ці паттерни і заставляючи пацієнта рухати очними яблуками в потрібному напрямі – спрямовувати і регулювати ці внутрішні психічні процеси.

Так, швидкі ністагмоїдні рухи очних яблук вліво-вправо вказують на репрезентацію візуальних образів, а вправо-вниз – кінестетичних образів.

Калібровка індивідуальних невербальних відповідей використовується в прийомі „розмова з підсвідомим” і проводиться за допомогою тестових запитань з фіксацією мікромімічних, пантомімічних і вегетативних реакцій. При калібровці відповідей „так” – „ні”, спочатку ставлять запитання, які передбачають однозначні стверджувальні відповіді, а потім – негативні. Пацієнт може говорити або мовчати, у будь-якому випадку увага психолога спрямована на невербальні компоненти, які стереотипно повторюються при відповідях „так” або „ні”.

Кваліфікований психолог, вставляючи тестові запитання в звичайне інтерв’ю, зчитує до десятка стандартних тілесних відповідей „так” або „ні” (розширення зіниць, прискорення дихання, посмикування м’язів обличчя та ін.).

Вміння швидко розпізнати „модальність”, в якій пацієнт сприймає світ, знаходити „ключі доступу”, вміння включатися в модальність і працювати з „ключами доступу” називається в НЛП підлаштовуванням.

Ланцюг психічних процесів, які ведуть до тої чи іншої форми поведінки, називається в НЛП стратегією поведінки. Коли в людини є досвід реагування в певній ситуації, то вона вибирає певний стереотип поведінки, виходячи з наявного досвіду. Коли досвіду реагування немає, то стратегія поведінки найчастіше спирається на свідомість, яка конструює можливий варіант поведінки.

Соціально незріла або хвора людина для кожної ситуації звичайно має одну стратегію поведінки, соціально зріла – дві, три. Чим більше стратегій, тим більший вибір і тим краща адаптація.

Виходячи з цього психотерапевт, повинен встановити, що обмежує вибір пацієнта, що можна змінити в його внутрішніх стратегіях, щоб вибір збільшився, а також навчити його робити не один, а декілька виборів.

Досвідчений психокоректор спочатку прийме модель світу пацієнта, „підлаштується” під нього і, лише розпізнавши метамодель пацієнта, він може зайнятися корекцією його суб’єктивної моделі світу. Найлегше це зробити за допомогою слів (лінгвістична корекція).

Мова відображає суб’єктивний світ людини. За допомогою мови психокоректор може змінювати суб’єктивний світ пацієнта, а не оточуючий його об’єктивний світ.

Тому і основне правило НЛП полягає у тому, що, визнаючи за людиною право на власні правила, дозволити іншому світу мати свої. Психокорекційні техніки НЛП переважно базуються на трансових змінених (розщеплених) станах свідомості.

Стан трансу підвищує доступ до неусвідомленої інформації, стирає старі і формує нові умовні зв’язки, інтенсифікує інтуїтивні форми пізнання світу і переробки інформації. Можливості, які відкриваються трансовими станами свідомості можуть використовуватися для самопізнання, самонавіювання, навіювання, перепрограмування, активізації саногенних ресурсів пацієнта.

Основні методики використання трансу в НЛП. У НЛП розроблені різні методики використання трансу: метод „Якоря”, „Робота з субмодальностями”, „Взмах”, „Вибух”, „Візуально-кінетична дисоціація”, „Терапевтична метафора”, „Рефреймінг”.

Метод „Якоря”

„Якір” – це асоціативний зв’язок між стимулом і переживанням людини. Такий зв’язок між стимулом і почуттями можна створити штучно. „Якорем” може бути міміка, жест, інтонація. „Якорі” можуть бути зоровими, аудіальними, кінестетичними.

Психокоректор вибирає певне почуття, переживання або симптоми, які потрібно поставити на „Якір”. Це робиться при активній участі клієнта.

Велике значення для визначення переживань пацієнта мають невербальні ознаки: стан шкіри обличчя, частота і глибина дихання, стан тонусу м’язів та ін.

Знаючи „ключі доступу” до внутрішніх процесів, наприклад, паттерни очей, предикати мови, можна підсилити або, навпаки, послабити ці переживання, а потім „поставити їх на якір”.

Суть технічного прийому полягає в тому, що пацієнту дається можливість отримати доступ до потрібного переживання так повно і глибоко, як це можливо. Наприклад: „...Закрийте очі. Відправтеся зараз в середину себе і намагайтеся якнайповніше і найяскравіше згадати все так, як було, як ви почували себе в той момент (у момент сильного стану, задоволення)... Знайдіть у собі це почуття, і як тільки воно з’явиться, кивніть мені головою”.

У момент найбільшого переживання психокоректор вводить додатковий стимул, наприклад, торкається долонею коліна пацієнта. У подальшому необхідно цей додатковий стимул відтворювати точно так, як перший раз, інакше якір не буде працювати. Метод „якоря” використовується при фобіях, алкоголізмі, зниженні інтенсивності переживань, сексуальних розладах (підсилення почуття).

Поиск по сайту: