Основні положення вчення А. Адлера

Неповноцінність і компенсація. А. Адлер стверджував, що майже кожна людина має певні фізичні або психічні недоліки, найчастіше характерологічні недоліки, що формує у неї комплекс неповноцінності.

Почуття неповноцінності поряд з негативним здійснює і позитивний вплив на особистість, тому що часто є стимулом для досягнення мети.

Комплекс неповноцінності формує стійке прагнення не бути гіршим, а кращим за інших, спонукає індивіда до зусиль, робить його більш наполегливішим у досягненні певної мети. Дякуючи цьому людина багато досягає. Почуття “неповноцінності” само по собі не є ненормальним, воно є причиною багатьох покращень у становищі людини.

Боротьба за перевагу. А. Адлер вважав, що боротьба за перевагу і агресивні тенденції людини є важливим фактором у боротьбі за виживання, самовдосконалення і самоствердження.

Прагнення до переваги А. Адлер розумів не тільки як агресію і “волю до влади”, а набагато глибше – як спонукання покращити себе, розвинути свої здібності, свої потенціальні можливості.

Прагнення до переваги є вродженим. Воно розвивається у процесі еволюції.

Всі види розвиваються у напрямі більш ефективної адаптації до оточуючого, інакше вони гинуть.

Таким чином, кожний індивід прагне до самовдосконалення і до вдосконалення своїх відносин з оточуючим середовищем.

Коли мета переваги включає в себе громадські суспільні інтереси, то і розвиток особистості приймає конструктивний характер. Коли мета переваги передбачає боротьбу тільки за особисту перевагу, коли немає соціального інтересу, то така мета деформує “життєвий стиль” людини і нарешті призводить її до неврозу.

Життєві цілі. А. Адлер вважав, що соціальна адаптація – поняття дуже широке. Кожна людина вибирає для себе більш специфічну, конкретну життєву мету, яка відповідає індивідуальним особливостям.

Прагнення до переваги, – вважав А. Адлер, – в кожному індивідуумі особистісне і унікальне. Воно залежить від сенсу життя, обраного для себе певним індивідом.

Основа для формування цілей закладається у дитячому віці, як компенсація почуття неповноцінності, невпевненості у собі і безпорадності у світі дорослих.

Чим більш виражене почуття неповноцінності тим сильніше гіпертрофовані життєві цілі.

Життєва ціль (мета) носить захисний характер і служить своєрідним мостом між безрадісним сьогоденням і багатообіцяючим майбутнім.

Сформована в дитинстві життєва ціль найчастіше повністю не усвідомлюється, але забезпечує головні напрями і задачі нашої діяльності.

Наприклад, людина яка прагне влади, розвине в собі певні риси характеру, які необхідними для досягнення цієї мети: жорстокість, заздрість, амбіцію. Ці риси характеру є ні вродженні ні незмінні, вони приймаються індивідуами як засіб для досягнення життєвої мети.

А. Адлер виділив три основні життєві цілі: роботу, дружбу, любов.

Робота приносить задоволення і почуття власної значущості, у тому, що вона корисна суспільству.

Дружба – вияв нашої причетності до людей, необхідність пристосовуватись до оточуючих і спілкуватись з ними.

Любов – це тісний союз розуму і тіла, вища форма кооперації між двома індивідами протилежної статі.

Ці три цілі за А. Адлером завжди взаємопов’язані. Вирішення однієї допомагає у вирішенні інших.

Життєвий стиль. Життєвий стиль – це індивідуальний спосіб вироблений кожною людиною для досягнення своїх життєвих цілей. Це інтегрований спосіб пристосування до середовища і взаємодії з середовищем. Життєвий стиль унікальний, як і сама особистість.

Життєвий стиль можна аналізувати тільки з позиції ставлення до індивідума як єдиного цілого. Тільки при такому підході ізольовані звички, риси характеру, вчинки, дають нам цілісне уявлення про особистість, про її цілі і життєвий стиль.

„Головна задача індивідуальної психології, – підкреслює А. Адлер, - підтверджувати цю єдність в кожному індивідумі – у його мисленні, почуттях, діях, у його свідомості і підсвідомості – у всіх проявах його особистості”.

До основних факторів, які впливають на деформацію життєвих цілей, А. Адлер вважав органічну неповноцінність.

У дітей, які страждають певним хронічним захворюванням, які мають фізичні або психічні недоліки, може розвинутись виражене почуття неповноцінності, що може призвести до втрати соціального інтересу, ізоляції, хибної життєвої цілі. Але ті діти, які переборють почуття неповноцінності можуть компенсувати недоліки: виробити для себе оптимальний життєвий стиль.

У дітей виховуваних в умовах гіперопіки, почуття спільності і соціальний інтерес розвинуті слабо. У них не бракує впевненості у своїх силах, тому що всі проблеми за них вирішують інші.

На перший план у таких дітей виступає егоцентризм і боротьба за власну перевагу.

Діти, які були обділені любов’ю близьких втрачають впевненість у собі, у своїй необхідності. Вони виростуть холодними і невротичними. У них розвивається заздрість, ворожість, вони не можуть бачити інших щасливими.

Коли почуття неповноцінності достатньо виражене, а соціальні інтереси розвинені недостатньо, індивід прагне до особистої переваги. Такі люди не приносять суспільству користі, вони фіксовані на собі, а це приводить до почуття незадоволення і неврозу.

Схема аперцепцій. Власне уявлення індивіда про оточуюче середовище А. Адлер назвав схемою аперцепції. Аперцепція – це властивість психіки людини, яка відображає залежність сприймання предметів і явищ від минулого досвіду і особистісних особливостей людини.

Поведінка людини, за А. Адлером, визначається її уявленням про оточуючий світ.

Наприклад, коли згорнутий в джгут шнурок в сутінках здається людині живою змією, то людина буде відчувати такий самий страх, коли б на місці шнурка була жива змія.

Наші почуття не сприймають реальні факти, а отримують лише суб’єктивні образи, які відображають зовнішній світ.

Схема аперцепції є частиною життєвого стилю і в багатьох випадках визначає поведінку індивіда.

Творча сила особистості. Людина, за А. Адлером, не є пасивним об’єктом впливу зовнішнього середовища, а сама активно впливає на нього.

До основних проявів творчої сили особистості А. Адлер відносить процеси формування життєвої сили, життєвого стиля, і схеми аперцепції.

Творча сила активно впливає на долю людини. Роль психоаналітика полягає у тому, щоб виявити ці творчі сили і спрямувати їх у потрібне русло.

А. Адлер вважав, що розвивати психологію необхідно не тільки виходячи з нижчих спонукань, а й враховувати і творчу силу дитини, яка спрямовує спонукання, придає їм форму і значущу мету.

Почуття спільності. А. Адлер велике значення надавав соціальним інтересам особистості, “почуттю спільності”, під яким він розумів почуття людської солідарності, зв’язки людини з людиною.

У певному смислі вся поведінка людини, на думку А. Адлера є соціальна, оскільки вона розвивається і функціонує в соціальному оточенні. Почуття спільності А. Адлер розуміє більш широко: зацікавленість людини в ідеальному суспільстві всього людства, як кінцевої мети еволюції.

Співпраця. Співпраця – одна із проявів почуття спільності. Здатність до співпраці має глибокі філогенетичні корені, тому що люди здавна об’єднувались при добуванні їжі, на полюванні та інше.

Почуття спільності і співпраці, за А. Адлером, допоможе будувати такі соціальні відносини, які є основою для формування повноцінного конструктивного життєвого стилю.

Чим слабше у людини виражене почуття спільноти і співробітництва, тим сильніше виявлено почуття неповноцінності і навпаки. „Всі невдахи, – стверджував А. Адлер, – продукт неправильної підготовленості в сфері суспільного життя. Всі вони не здатні до співпраці, одинокі істоти, які рухаються протилежно від інших”.

Коли людина співпрацює з іншими, вона ніколи не стане невротиком.

Механізми неврозів

А. Адлер вважає, що невроз – це результат конфлікту між прагненням до могутності і почуттям власної неповноцінності.

Переборювання почуття неповноцінності може іти декількома шляхами:

1. Шляхом успішної компенсації, у результаті чого індивідуум досягає мети у боротьбі за основні життєві блага.

2. Шляхом надкомпенсації (маленький і щуплий намагається бути сильним).

3. Шляхом “занурення у хворобу”, що є захованою тенденцією до досягнення переваги.

Останній шлях, за А. Адлером, є неврозом. У той же час, коли здорова людина ставить перед собою більш-менш реальні досяжні цілі, невротик ставить перед собою фіктивні, заздалегідь невиконані цілі.

Розвинутий невроз одночасно маскує власну неспроможність і є засобом підкорення собі оточуючих.

А. Адлер розцінив невроз не як хворобу, а як своєрідний характер, деформований життєвий стиль, а шлях вибраний невротиком – як компенсаторне пристосування до соціального середовища.

Виходячи з цього, лікування невротиків, за А. Адлером, повинно зводитись до його перевиховування, корекції фіктивних життєвих цілей, що вимагає їх переводу із підсвідомості у свідомість.

Поиск по сайту: