Процесуальний примус тісно пов’язаний з адміністратив-ними провадженнями. Кожному виду адміністративних про-ваджень властиві відповідні заходи процесуального примусу. Наприклад, у провадженнях за позовами немає потреби затри-мання особи з метою забезпечення притягнення її до відпові-дальності. У разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони, позивача, відповідача суд може відкласти розгляд справи, залишити позовну заяву без розгляду чи вирішувати справу на підставі наявних у ній доказів (части-ни 2—4 ст. 128 КАСУ), що не завжди може відповідати інтере-сам учасників у справі, тому законодавець стимулює їх доб-ровільну явку до суду. Iнша справа в адміністративно-деліктних провадженнях, у яких ухилення від «спілкування» з уповнова-женими розглядати адміністративні справи органами може призвести до уникнення адміністративної відповідальності.
Тому кожному виду проваджень притаманні спеціальні за-ходи процесуального примусу. В деяких випадках ці заходи за призначенням і змістом співпадають, наприклад: тимчасове ви-лучення доказів; привід. В інших випадках — суттєво різняться: доставлення правопорушника; адміністративне затримання; вилучення речей та документів тощо. Отже, з нашої токи зору, найдоцільніше розглянути види заходів процесуального приму-су відповідно до видів адміністративних проваджень.
У провадженнях у сфері управління заходи процесуального примусу чітко не визначені, крім визначення (закріплення) прав уповноваженого суб’єкта. Проте встановлення заходів ад-міністративного примусу щодо присутності особи при розгляді справи, її відповідальності за ненадання об’єктивних даних, пояснення свідків і таке інше було б корисним для об’єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.
У провадженнях з адміністративного судочинства встановле-но чотири види заходів процесуального примусу (ст. 269 КАСУ):
1) попередження;
2) видалення із зали судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, ор-ганом владних повноважень;
4) привід.
Попередження — це письмове викладення зауваження до особи про порушення нею порядку під час судового засідання
Г л а в а 8
або невиконання розпоряджень головуючого. Наприклад, об-разливе чіпляння до учасників процесу, репліки, недотримання тиші у залі судового засідання тощо. Попередження може бути застосоване до будь-якої особи, яка присутня в судовому засі-данні. Застосування попередження оформляються ухвалою суду та робиться позначка в журналі судового засідання.
Видалення із зали судового засідання — це вимога головуючо-го у судовому зсіданні або судового розпорядника до особи, яка повторно, тобто після попередження, вчинила порушення по-рядку під час судового засідання або не виконує розпоряджен-ня головуючого, залишити залу судового засідання.
Видалення із зали судового засідання може бути застосова-не до будь-якої особи, яка присутня в судовому засіданні й порушує встановлені правила. Застосування цього заходу та-кож оформлюється ухвалою суду та робиться позначка в жур-налі судового засідання.
Застосування попередження і видалення із зали судового засідання головуючим у судовому засіданні та судовим розпо-рядником базуються на тому, що на судового розпорядника покладено обов’язок слідкувати за дотриманням порядку осо-бами, присутніми у залі судового засідання, його вимоги є обов’язковими для усіх осіб, які беруть участь у справі, та при-сутніх у залі судового засідання (ч. 2 ст. 64 КАСУ). Це дає під-стави вважати, що судового розпорядника наділено владними повноваженнями щодо забезпечення умов, необхідних для роз-гляду адміністративної справи. Звісно, такими повноваження-ми наділено і головуючого у судовому засіданні, який вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні на-лежного порядку (ч. 3 ст. 123 КАСУ), створює необхідні умови для забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин у справі.
Законодавець окремо визначає наслідки для перекладача за порушення порядку під час судового засідання або невиконан-ня розпоряджень головуючого (ч. 2 ст. 270 КАСУ). Отже, у разі вчинення таких дій перекладачем уперше суд може застосувати до нього попередження. Однак після вчинення перекладачем зазначених дій повторно суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача, про що постановлюється ухвала суду і ро-биться позначка в журналі судового засідання.
Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом — це ви-требування судом письмових та речових доказів, які без поваж-
ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ
них причин не були подані для дослідження судом. Наприклад, неподання нормативного акта органом владних повноважень із метою уникнення дослідження щодо наявності норм, які су-перечать Конституції і законам України, порушують права і законні інтереси фізичних чи юридичних осіб. Витребування доказів здійснюється відповідно до статей 79 і 80 КАС України за клопотанням особи. Однак, якщо докази не подані до суду без поважних причин, суд може постановити ухвалу про тимча-сове їх вилучення для дослідження.
Поважною причиною неподання доказів може бути визна-на обставина, якщо їх подання тягне за собою порушення дер-жавних, корпоративних, громадських інтересів та інтересів особи. Наприклад, документи, фото-, звуко-, відеодокументи, схеми, креслення, малюнки, ескізи, зразки техніки, винаходів тощо), які містять державну, банківську, комерційну, адвокат-ську таємницю, таємницю усиновлення тощо, потребують від-повідного забезпечення для її нерозголошення.
В ухвалі про тимчасове вилучення доказів зазначаються: ім’я (найменування) особи, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному вико-навцю для виконання.
Речові докази після дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, повертаються, а якщо речові докази вилучені з цивіль-ного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються від-повідним підприємствам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Письмові докази після дослідження також передаються особам, які їх надали, але у справі залишається засвідчена суд-дею копія письмового доказу.
Привід — це примусове доставлення особи до суду керівни-ком органу внутрішніх справ за ухвалою суду. Підставами за-стосування приводу є:
а) обов’язковість особистої участі у справі особи, визнаної судом;
б) неявка належно викликаної особи до суду. Належно викликаною особою вважається особа, якій вручено повістку відповідно до ст. 35 КАС України;
в) неприбуття в судове засідання свідків без поважних при- чин або неповідомлення причин неприбуття.
Г л а в а 8
Отже, привід до суду застосовується до сторін чи третіх осіб, особиста участь яких у справі визнана судом обов’язковою (ст. 120 КАСУ), незважаючи навіть на те, коли у судовому роз-гляді беруть участь їхні представники, а також щодо свідків, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини свого неприбуття.
Про привід суд постановляє хвалу, в якій зазначаються всі необхідні реквізити для його здійснення (ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання чи перебування, місце навчання або роботи, коли і куди особа має бути доставлена тощо). Ухвала про привід направляється до органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) або за місцем робо-ти чи навчання особи, яку належить привести. Працівник ор-гану внутрішніх справ, якому доручено виконання приводу особи, оголошує їй ухвалу адміністративного суду про привід і забезпечує привід. У разі неможливості здійснення приводу (відсутність у місці проживання, перебування на лікуванні або у відрядженні особи, яка підлягає приводу) працівник органу внутрішніх справ негайно повертає ухвалу до суду через на-чальника органу внутрішніх справ із письмовим поясненням причин невиконання.
Особа, до якої застосовано привід, відшкодовує у дохід дер-жави витрати на його здійснення.
Привід не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які не можуть бути допитані як свідки відповідно до ст. 65 КАС України.
В адміністративно-деліктних провадженнях заходами про-цесуального примусу слід вважати:
1) доставлення порушника;
2) адміністративне затримання;
3) особистий огляд і огляд речей;
4) вилучення речей та документів;
5) привід.
Слід звернути увагу, що в адміністративно-деліктних про-вадженнях законодавець чітко і вичерпно регламентує повно-важення органів, які здійснюють адміністративно-процесуальні заходи примусу, оскільки ці заходи суттєво зачіпають права та інтереси громадян (адміністративне затримання, доставлення, вилучення речей тощо).
ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ
Доставлення порушника — це тимчасове затримання особи, яка вчинила порушення, з метою складення протоколу про ад-міністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення (ст. 259 КУпАП).
Доставлення правопорушника для складання протоколу та встановлення особи правопорушника у межах своєї компетен-ції здійснюється:
а) працівниками міліції;
б) посадовою особою Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;
в) військовослужбовцем чи працівником Державної при- кордонної служби;
г) членом громадського формування з охорони громадсько- го порядку і державного кордону;
ґ) працівниками Служби безпеки України;
д) уповноваженою на те особою на транспорті;
е) працівниками державної лісової охорони;
є) уповноваженою на те посадовою особою органів, які здій-снюють державний нагляд за дотриманням правил полювання, органів рибоохорони, інших органів, які здійснюють держав-ний контроль за охороною і використанням тваринного світу;
ж) громадськими інспекторами охорони природи, громад- ськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекто- рами органів рибоохорони та громадськими лісовими інспекто- рами;
з) працівниками воєнізованої охорони.
Залежно від характеру вчиненого правопорушення та підві-домчості правопорушень доставлення може бути здійснено до:
— міліції;
— підрозділу Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;
— органу Державної прикордонної служби України;
— органу Служби безпеки України;
— штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охо-рони громадського порядку;
— приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради;
— службового приміщення воєнізованої охорони. Доставлення має бути проведене в можливо короткий строк. Перебування доставленої особи у штабі громадського форму-
вання з охорони громадського порядку і державного кордону чи
Г л а в а 8
громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщен-ні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину. Слід зауважити, що законодавець обмежує час перебування доставленої особи лише у зазначених приміщен-нях і не встановлює обмежень перебування доставлених у при-міщеннях міліції, Державної прикордонної служби України, Вій-ськової служби правопорядку в Збройних Силах України, Служ-би безпеки України та у службовому приміщенні воєнізованої охорони. Це пояснюється, на нашу думку, тим, що посадові та службові особи зазначених органів мають повноваження щодо здійснення адміністративного затримання, а отже, і більшого у часовому вимірі тримання правопорушників для з’ясування скла-ду правопорушення, встановлення особи правопорушника та складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Адміністративне затримання — це примусове затримання особи уповноваженими на те органами з метою: припинення адміністративного правопорушення; встановлення особи; скла-дання протоколу про адміністративне правопорушення; забез-печення своєчасного і правильного розгляду справ та виконан-ня постанов у справах про адміністративні правопорушення.
Про адміністративне затримання складається протокол, зміст і вимоги до якого встановлені ст. 261 КУпАП.
Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністра-тивне правопорушення, може провадитися лише органами (по-садовими особами), уповноваженими на те законами України (ст. 262 КУпАП). Адміністративне затримання проводиться з урахуванням підвідомчості розгляду правопорушень:
1) органами внутрішніх справ;
2) органами прикордонної служби;
3) посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
4) органами Служби безпеки України;
5) старшою посадовою особою воєнізованої охорони у міс-ці розташування охоронюваного об’єкта.
Адміністративне затримання може тривати не більш як три години (ст. 263 КУпАП, ст. 374 МК України). У виняткових випадках у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затри-мання. Наприклад, при порушенні прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; порушенні правил обігу наркотичних засобів для встановлення
ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ
особи і з’ясування обставин правопорушення особа може бути затримана до трьох діб із письмовим повідомленням про це прокурора протягом двадцяти чотирьох годин. Особи, які вчи-нили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпоря-дженню або вимозі працівника міліції, публічні заклики до не-виконання вимог працівника міліції тощо, можуть бути затри-мані до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ.
Строк адміністративного затримання обчислюється з мо-менту доставлення правопорушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, — з часу її витвереження.
Особистий огляд і огляд речей — це встановлений законом правовий обов’язок громадянина пред’явити для огляду на ви-могу уповноважених осіб речі, документи та пройти особистий огляд. Основною метою особистого огляду і огляду речей є здійснення заходів щодо забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, виявлення необхідних у справі доказів, у основному речових — предметів, які є знаряд-дям вчинення правопорушення або безпосереднім об’єктом ад-міністративного правопорушення. Наприклад, виявлення нар-котичних засобів, зброї, набоїв, тварин, заборонених для вве-зення на територію України, знарядь полювання, рибної ловлі, документів та інших письмових і речових доказів.
Особистий огляд та огляд речей здійснюють посадові особи:
— органів внутрішніх справ;
— органів Служби безпеки України:
— Військової служби правопорядку в Збройних Силах Ук-раїни;
— воєнізованої охорони;
— цивільної авіації;
— митних установ;
— органів прикордонної служби;
— природоохоронних органів, органів лісоохорони, рибо-охорони, органів, що здійснюють державний нагляд за додер-жанням правил полювання;
— органів з питань інтелектуальної власності. Особистий огляд може провадитися уповноваженою на те
особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї самої статі.
Огляд речей, багажу, транспортних засобів, знарядь полю-вання і рибної ловлі, добутої продукції здійснюється в присут-
Г л а в а 8
ності особи, у власності (володінні) якої вони є. У невідкладних випадках зазначені речі, предмети можуть бути піддані оглядові з участю двох понятих за відсутності власника (володільця).
Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративні пра-вопорушення або у протоколі про адміністративне затримання.
Вилучення речей і документів — це примусове тимчасове або постійне припинення володіння, користування та розпоря-джання певними речами або документами з метою забезпечен-ня доказів вчинення правопорушення, а також вилучення з цивільного обороту необоротоздатних та обмежено оборотоз-датних речей (ст. 265 КУпАП).
Речі й документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єк-том правопорушення, вилучаються уповноваженими особами:
— органів державної контрольно-ревізійної служби в Ук-раїні;
— органів державної податкової служби України;
— органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;
— органів, правомочних здійснювати адміністративне за-тримання;
— органів, що здійснюють особистий огляд і огляд речей. Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи
про адміністративне правопорушення, а після розгляду справи їх у встановленому порядку конфіскують (наприклад, транс-портний засіб, який використовувався для перевезення неле-гальних мігрантів — ч. 3 ст. 2061 КУпАП), або повертають во-лодільцеві (ордени, медалі, нагрудні знаки) або знищують (са-могон та апарати для його вироблення), а при оплатному вилученні речей — реалізують (транспортний засіб у разі керу-вання ним у стані сп’яніння повторно протягом року — ч. 2 ст. 130 КУпАП) в установленому законом порядку.
При вилученні речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне пра-вопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.
Адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей можуть бути оскаржені заінтересованою особою до вищестоя-щого органу щодо органу, який застосував ці заходи, прокуро-ра або до суду (ст. 267 КУпАП).
Привід — на відміну від приводу у судочинному проваджен-ні з адміністративного судочинства, в якому приводу підляга-ють сторони, треті особи, свідки, в адміністративно-деліктному
ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ
провадженні привід — це примусове доставлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у разі якщо відповідно до закону присутність цієї особи є обов’язковою. Підставою приводу є ухилення особи, яка притягається до від-повідальності, від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міжміського суду. Начальник органу або суддя виносить постанову про при-мусовий привід особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, для участі у розгляді й вирішенні справи про адміністративне правопорушення.
Обов’язковість присутності особи при розгляді справ про адміністративні правопорушення визначається ч. 2 ст. 268 КУпАП. Законами України може бути передбачено й інші ви-падки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до органу, який вирішує справу, є обов’яз-ковою. Наприклад, Закон України «Про боротьбу з корупцією» передбачає обов’язкову явку особи, яка притягається до ад-міністративної відповідальності (ч. 5 ст. 12).
Водночас слід звернути увагу на те, що, крім процесуальних заходів примусу для забезпечення проваджень законодавством передбачені ще й заходи, які закріплені нормами матеріального права. По-перше, це кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК) та відмова свідка від даван-ня показань або відмова експерта чи перекладача від виконан-ня покладених на них обов’язків (ст. 385 КК). По-друге, це встановлення адміністративної відповідальності за неповагу до суду (ст. 1853 КУпАП), що виражається у:
а) злісному ухиленні від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача;
б) непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпо- рядженню головуючого;
в) порушенні порядку під час судового засідання;
г) вчиненні будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил;
ґ) злісному ухиленні від явки до суду експерта або перекла-дача.
У цьому зв’язку заходи процесуального примусу в прова-дженні з адміністративного судочинства можна було б допов-нити за ст. 269 КАС України таким видом процесуального при-мусу, як складання протоколу про адміністративне правопору-шення за ст. 1853 КУпАП.