Поширення водоростей, значення їх в природі та житті людини.

Водорості поділяють на три групи за місцем зростання: прісноводні, солоноводні та наземні. Масово водорості поширені в прісній воді на глибині 1—2 м, а в особливо чистих річках та озерах — на глибині 5—6 м. Тільки в озері Байкал, де найпрозоріша у світі прісна вода, водорості трапляються на глибині 10—16 м, а діатомові — на глибині до 35 м. У морській воді, яка значно прозоріша, масове поширення водоростей сягає глибини 30 м. Окремі види бурих і червоних водоростей можуть існувати на глибині 200 м.

Водорості витримують досить значні зниження температур. Зокрема, в солоній воді вони можуть існувати за температури –3°C. Деякі зелені водорості беруть участь у формуванні лишайників, вступаючи у взаємовигідне співжиття (симбіоз) із грибами. Водорості, що живуть у товщі води неприкріплено, є поживою для значної кількості морських тварин. Водорості, котрі живуть прикріплено до дна водойм, дають притулок основній масі водних тварин. Деякі види водоростей живуть у вологому грунті. Є й такі, що утворюють зелену плівку на поверхні вологого каміння, стін та парканів. Основні екологічні групи водоростей – це фітопланктон (водорості, що вільно плавають у товщі води не глибше 100 м), фітобентос (водорості, що ростуть на дні), наземні та грунтові.

Бурі водорості — важливе джерело органічної речовини, використовують для виготовлення замінників крові, препаратів, що запобігають зсіданню крові, для виведення радіоактивних речовин з організму; вони здатні утворювати десятки кілограм на 1 м². З бурих водоростей отримують альгінати, маніт, йод, бром, мікроелементи.

Альгінат натрію використовують для стабілізації розчинів і суспензій, розчинних хірургічних ниток, у фармацевтичній і парфумерній промисловості. Маніт (шестиатомний спирт) — для виготовлення пігулок і дієтичних продуктів харчування, для дублення шкіри, під час хірургічних операцій.

Представники багрянок, які широко використовуються людиною: порфіра (харчовий продукт, культивується в Японії та Китаї), родименія, анфельція (для добування агар-агару — мал. 5, 1), філофора (зростає також у Чорному морі, сировина для добування йоду та агарощів; мал. 5, 2). На Філіппінах культивується багрянка евхеума як джерело колоїду для стабілізації емульсій фарб, косметичних засобів та молочних продуктів.

Мал. 5 Червоні водорості:

1 – анфельція; 2 – філофора; 3 – кораліна.

У ході історичного розвитку (еволюції) рослинного світу на зміну нижчим рослинам прийшли вищі. Їм удалося першими «завоювати» суходіл.

3. Вищі рослини, загальна характеристика. Вищі спорові рослини.

Усі вищі рослини об’єднуються в шість відділів. Чотири відділи: Мохоподібні, Плауноподібні, Хвощеподібні та Папоротеподібні – так звані спорові рослини. Для поширення в просторі вони використовують спори – спеціалізовані клітини, з яких виростає гаметофіт. Статеве розмноження не захищене від дії факторів навколишнього середовища, залежить від води, тому гаметофіт як правило невеликого розміру (крім Мохоподібних), часто незелений і потребує симбіозу з іншим організмом. Два відділи: Голонасінні та Покритонасінні мають захищений процес статевого розмноження, повністю незалежний від води; вони більш пристосовані до складних умов існування.

Відділ Мохоподібні.

У цей відділ об’єднуються невеликі за розміром рослини, які зазвичай ростуть на зволожених місцях. Найбільше сучасних видів мохоподібних трапляється на північ від екватора. Серед них є види, зовні не поділені на стебло і листок, але є й листостеблові. Замість коренів у мохоподібних є примітивні утвори у вигляді волосків або ниток — ризоїди. За їх допомогою вони прикріплюються до ґрунту та всмоктують поживні речовини. Статеве покоління — гаметофіт — переважає у циклі розвитку і має вигляд зеленої пластинки або стебла з листками. Спорофіт розвивається на гаметофіті.

Цикл розвитку в мохів починається зі спори, яка, потрапивши у вологе середовище, проростає і формує початкову стадію розвитку мохів у вигляді нитки чи пластинки. На ній виникають бруньки, котрі поступово розвиваються в дорослу рослину. Розвиток їх відображає еволюційний шлях розвитку вищих рослин, тобто поступове розмежування групи однакових клітин на окремі тканини й органи. На дорослому гаметофіті, зазвичай на верхівці, формуються статеві органи — жіночі (архегонії) та чоловічі (антеридії). Часто кожний з цих органів утворюється на окремих рослинах. Для забезпечення запліднення обов’язково потрібна вода, оскільки сперматозоїди тільки в ній можуть проникнути в архегоній. З цією метою мохи можуть використовувати не лише якусь водойму, а й краплі дощу, ранкову росу чи туман, які конденсуються на поверхні статевих органів.

Клас Печіночники. У мохів цього класу тіло гаметофіта сплющене, листоподібне, галузиться дихотомічно, тому його називають талом. В Україні часто зустрічається представник цього класу — дводомна маршанція. Її можна побачити на болотах, у лісах, на вологому камінні вздовж річок. Ця рослина сягає 20 см у довжину. За сприятливих умов маршанція розмножується вегетативно (шляхом утворення вивідкових бруньок, котрі накопичуються у вивідкових кошиках на зовнішній поверхні талому). Вода легко змиває такі бруньки і переносить на інше місце, де кожна з них дає початок новому організму. Статеве розмноження супроводжується виникненням чоловічих та жіночих підставок, на яких розвиваються архегонії та антеридії. Після запліднення із зиготи розвивається нестатеве покоління — спорофіт (спорогон) у вигляді коробочки на підставці. Зрілі спори випадають і, проростаючи, дають початок новому організму. Печіночники беруть участь у формуванні лісових та болотних рослинних угруповань.

Поиск по сайту: