Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поширення водоростей, значення їх в природі та житті людини.



Водорості поділяють на три групи за місцем зростання: прісноводні, солоноводні та наземні. Масово водорості поширені в прісній воді на глибині 1—2 м, а в особливо чистих річках та озерах — на глибині 5—6 м. Тільки в озері Байкал, де найпрозоріша у світі прісна вода, водорості трапляються на глибині 10—16 м, а діатомові — на глибині до 35 м. У морській воді, яка значно прозоріша, масове поширення водоростей сягає глибини 30 м. Окремі види бурих і червоних водоростей можуть існувати на глибині 200 м.

Водорості витримують досить значні зниження температур. Зокрема, в солоній воді вони можуть існувати за температури –3°C. Деякі зелені водорості беруть участь у формуванні лишайників, вступаючи у взаємовигідне співжиття (симбіоз) із грибами. Водорості, що живуть у товщі води неприкріплено, є поживою для значної кількості морських тварин. Водорості, котрі живуть прикріплено до дна водойм, дають притулок основній масі водних тварин. Деякі види водоростей живуть у вологому грунті. Є й такі, що утворюють зелену плівку на поверхні вологого каміння, стін та парканів. Основні екологічні групи водоростей – це фітопланктон (водорості, що вільно плавають у товщі води не глибше 100 м), фітобентос (водорості, що ростуть на дні), наземні та грунтові.

Бурі водорості — важливе джерело органічної речовини, використовують для виготовлення замінників крові, препаратів, що запобігають зсіданню крові, для виведення радіоактивних речовин з організму; вони здатні утворювати десятки кілограм на 1 м2. З бурих водоростей отримують альгінати, маніт, йод, бром, мікроелементи.

Альгінат натрію використовують для стабілізації розчинів і суспензій, розчинних хірургічних ниток, у фармацевтичній і парфумерній промисловості. Маніт (шестиатомний спирт) — для виготовлення пігулок і дієтичних продуктів харчування, для дублення шкіри, під час хірургічних операцій.

Представники багрянок, які широко використовуються людиною: порфіра (харчовий продукт, культивується в Японії та Китаї), родименія, анфельція (для добування агар-агару — мал. 5, 1), філофора (зростає також у Чорному морі, сировина для добування йоду та агарощів; мал. 5, 2). На Філіппінах культивується багрянка евхеума як джерело колоїду для стабілізації емульсій фарб, косметичних засобів та молочних продуктів.

Мал. 5 Червоні водорості:

1 – анфельція; 2 – філофора; 3 – кораліна.

 

У ході історичного розвитку (еволюції) рослинного світу на зміну нижчим рослинам прийшли вищі. Їм удалося першими «завоювати» суходіл.

3. Вищі рослини, загальна характеристика. Вищі спорові рослини.

Усі вищі рослини об’єднуються в шість відділів. Чотири відділи: Мохоподібні, Плауноподібні, Хвощеподібні та Папоротеподібні – так звані спорові рослини. Для поширення в просторі вони використовують спори – спеціалізовані клітини, з яких виростає гаметофіт. Статеве розмноження не захищене від дії факторів навколишнього середовища, залежить від води, тому гаметофіт як правило невеликого розміру (крім Мохоподібних), часто незелений і потребує симбіозу з іншим організмом. Два відділи: Голонасінні та Покритонасінні мають захищений процес статевого розмноження, повністю незалежний від води; вони більш пристосовані до складних умов існування.

Відділ Мохоподібні.

У цей відділ об’єднуються невеликі за розміром рослини, які зазвичай ростуть на зволожених місцях. Найбільше сучасних видів мохоподібних трапляється на північ від екватора. Серед них є види, зовні не поділені на стебло і листок, але є й листостеблові. Замість коренів у мохоподібних є примітивні утвори у вигляді волосків або ниток — ризоїди. За їх допомогою вони прикріплюються до ґрунту та всмоктують поживні речовини. Статеве покоління — гаметофіт — переважає у циклі розвитку і має вигляд зеленої пластинки або стебла з листками. Спорофіт розвивається на гаметофіті.

Цикл розвитку в мохів починається зі спори, яка, потрапивши у вологе середовище, проростає і формує початкову стадію розвитку мохів у вигляді нитки чи пластинки. На ній виникають бруньки, котрі поступово розвиваються в дорослу рослину. Розвиток їх відображає еволюційний шлях розвитку вищих рослин, тобто поступове розмежування групи однакових клітин на окремі тканини й органи. На дорослому гаметофіті, зазвичай на верхівці, формуються статеві органи — жіночі (архегонії) та чоловічі (антеридії). Часто кожний з цих органів утворюється на окремих рослинах. Для забезпечення запліднення обов’язково потрібна вода, оскільки сперматозоїди тільки в ній можуть проникнути в архегоній. З цією метою мохи можуть використовувати не лише якусь водойму, а й краплі дощу, ранкову росу чи туман, які конденсуються на поверхні статевих органів.

Клас Печіночники. У мохів цього класу тіло гаметофіта сплющене, листоподібне, галузиться дихотомічно, тому його називають талом. В Україні часто зустрічається представник цього класу — дводомна маршанція. Її можна побачити на болотах, у лісах, на вологому камінні вздовж річок. Ця рослина сягає 20 см у довжину. За сприятливих умов маршанція розмножується вегетативно (шляхом утворення вивідкових бруньок, котрі накопичуються у вивідкових кошиках на зовнішній поверхні талому). Вода легко змиває такі бруньки і переносить на інше місце, де кожна з них дає початок новому організму. Статеве розмноження супроводжується виникненням чоловічих та жіночих підставок, на яких розвиваються архегонії та антеридії. Після запліднення із зиготи розвивається нестатеве покоління — спорофіт (спорогон) у вигляді коробочки на підставці. Зрілі спори випадають і, проростаючи, дають початок новому організму. Печіночники беруть участь у формуванні лісових та болотних рослинних угруповань.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.