Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Мал. 1 Будова хламідомонади.



В цитоплазмі знаходяться ядро, маленькі пульсуючі вакуолі. Ядро містить спадкову інформацію. Пульсуючі вакуолі відповідають за збереження стабільності внутрішнього середовища. На хлоропласті є світлочутлива органела — стигма. Не виключено, що за допомогою стигми хламідомонада орієнтується відносно джерела світла. Якщо спостерігати за хламідомонадами у нерівномірно освітленій водоймі, то можна побачити, що досить швидко вони зберуться біля поверхні в тому місці, де світло найяскравіше. У темряві хламідомонада розмножується нестатевим шляхом: утворюючи спору, вона втрачає джгутики, а її вміст ділиться двічі. Таким чином, під спільною оболонкою утворюються чотири клітини, кожна з яких має по два джгутики. Після руйнування оболонки назовні виходять чотири нові водорості. Під час статевого розмноження всередині клітини утворюються гамети таким самим способом, що й при утворенні спор, але в більшій кількості (8—16). Після розриву оболонки гамети виходять у воду і зливаються попарно. (При цьому зливаються гамети різних особин.) На світлі хламідомонада розмножується простим поділом клітини.

Після злиття гамет утворюється зигота, вкрита багатошаровою оболонкою. Вона здатна витримувати різкі коливання температури й освітлення, пересихання водойми тощо.

За внутрішньою будовою на хламідомонаду схожа хлорела. Але вона не має джгутиків, стигми і пульсуючих вакуолей. Ця водорість надзвичайно швидко синтезує білок. Розмножується спорами.

У прісних водоймах іноді можна побачити невеликі зелені кульки діаметром до 3 мм. Це — колоніальна зелена водорість вольвокс. У мікроскопі добре видно, що така кулька (колонія) складається з багатьох неоднакових за розмірами, але однакових за будовою клітин. Вони з’єднані між собою містками з цитоплазми і мають такі самі джгутики, як хламідомонада. Порожнина колонії заповнена слизом, у якому можуть бути дочірні колонії.

Типовою нитчастою зеленою водоростю є улотрикс. Вона має вигляд простої нерозгалуженої нитки, котра прикріплюється до предметів (каміння, ґрунту, коренів дерев тощо) під водою. Усі її клітини однакової форми та розміру. Хлоропласт має вигляд пояска. Цитоплазма розміщена в центрі клітини. Нестатеве розмноження улотрикса відбувається шляхом утворення спор у будь-якій клітині, крім тієї, якою нитка прикріплена до основи. Статеве розмноження в улотрикса відбувається так само, як у хламідомонади.

Ще одна нитчаста зелена водорість — спірогіра. Вона подібна до улотрикса за місцезростанням і загальними ознаками, але на відміну від нього має спіралеподібний хлоропласт, видовжені клітини і плаває неприкріплено у товщі води.

У прісних водоймах зі стоячою водою зелені водорості різних видів часто розростаються досить рясно, особливо за сприятливої температури й освітлення (народна назва — жабуриння чи баговиння).

Мал. 2 Нитчаста зелена водоростьспірогіра

 

Діатомові водорості являють собою одноклітинні або колоніальні організми буро-жовтого кольору. Характерна особливість цих водоростей — наявність у клітин панцира з кремнезему, який складається з двох половинок (стулок). Такий панцир надійно захищає цитоплазму від зовнішнього впливу. Розмножуються вони поділом клітин, а через кілька поколінь — статевим способом.

Мал. 3 Схема будови діатомової водорості

1 – кремнеземовий панцир,

2 - цитоплазма

 

У доісторичні часи (100—150 млн. років тому) величезна кількість мертвих діатомових водоростей осіла на дно морів. Тоді сформувалися поклади так званого діатоміту (трепелу), який використовується в будівельній, харчовій, нафтовій і хімічній промисловості та для шліфування металевих виробів.

Бурі водорості — багатоклітинні, майже всі морські, ведуть прикріплений спосіб життя, нерідко утворюють суцільні зарості під водою. За внутрішньою будовою вони пластинчасті. Розміри їх бувають від зовсім маленьких до величезних (60 м завдовжки).

Зовні бурі водорості можуть виглядати як кущики, гіллясті шнури. Клітинні оболонки в них зовні вкриті слизом, який запобігає пошкодженню їх хвилями. У Чорному морі біля берегів України трапляються такі бурі водорості, як диктіота, цистозира. Вони досягають довжини від 20 см до 1 м. Найвідомішими серед бурих водоростей є саргасуми. Ці багаторічні водорості живуть компактно в Атлантичному океані. Місце великих скупчень їх постійне. Ту частину Атлантичного океану, де вони плавають на його поверхні, називають Саргасовим морем. У заростях саргасума відкладає ікру вугор — риба, що живе у річках та озерах Європи. Широко відома бура водорість ламінарія.

Вона поширена в прибережній зоні переважно холодних морів, де часто утворює суцільні підводні зарості. Її використовують в їжу під назвою «морська капуста».

Червоні водорості (Багрянки) сучасна наука виділяє із загальної групи водоростей в окреме підцарство, зважаючи на те, що вони мають надто своєрідні форми спороношення і статевого розмноження. Їхні розміри рідко перевищують 2 м. Клітинні стінки в них бувають інкрустовані карбонатами кальцію і магнію. Вегетативне розмноження в них майже відсутнє. В їхньому життєвому циклі змінюються три покоління, а не два, як в інших рослин: 1) гаплоїдний гаметофіт, 2) диплоїдний карпоспорофіт, що живе і живиться за рахунок гаметофіта, 3) тетраспорофіт (нестатеве покоління, що виробляє гаплоїдні спори). З деяких червоних водоростей добувають агар (пектин, що міститься у слизовому шарі навколо клітинних стінок). Його використовують у кондитерській промисловості, парфюмерії. В Чорному морі зростають церамій червоний, який хвилі викидають на берег під час шторму, і філофора. Вона є сировиною для видобутку йоду.

 

Мал. 4 Різноманітність червоних водоростей

 

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.