Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ. ПЛАСТИЧНА АНАТОМІЯ



ПЛАСТИЧНА АНАТОМІЯ

Навчальна програма, курс лекцій, методичні рекомендації до виконанняпрактичних робіт та самостійної підготовки студентів-заочників 3-х курсів

Спеціальність: 5.020208 «Образотворче та декоративно - прикладне

мистецтво»

Спеціалізація: «Художня кераміка»

 

 

ЧАСТИНА ПЕРША

 

Укладач: Одай В. М.

 

Розглянуто і схвалено

цикловою комісією

художніх дисциплін

Протокол № від _____2007 р.

Голова комісії ______ Л. О. Пестич

 

м. Миргород

 


 

 

Міністерство освіти і науки України

Миргородський державний керамічний технікум імені М. В. Гоголя

 

 

 

 

ПЛАСТИЧНА АНАТОМІЯ

 

Навчальна програма, курс лекцій, методичні рекомендації до виконання

практичних робіт та самостійної підготовки студентів-заочників з-х курсів

за спеціальністю 5.020208 „Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво”

 

ЧАСТИНА ПЕРША

 

 

Рецензенти: Л.О. Пестич викладач Миргородського державного керамічного

технікуму ім. М.В. Гоголя

 

В.О. Кириченко викладач Миргородського державного керамічного

технікуму ім. М.В. Гоголя

 

 

В. М. Одай,викладач художніх дисциплін Миргородського державного

керамічного технікуму імені М. В. Гоголя


ПЛАСТИЧНА АНАТОМІЯ

Навчальна програма, курс лекцій, методичні рекомендації до виконання

практичних робіт та самостійної підготовки студентів-заочників 3-х курсів

 

Спеціальність: 5.020208 „Образотворче та декоративно – прикладне

мистецтво”

Спеціалізація: „Художня кераміка”

 

 

 

Видавництво „Адель”

 

Миргород 2007

ЗМІСТ

 

Пояснювальна записка..........................................................................................6

Методичні рекомендації для самостійної підготовки........................................6

Література для самостійної підготовки ………………………………………. 7

Навчальна програма ……………………………………………………………. 8

КУРС ЛЕКЦІЙ

ВСТУП................................................................................................................9-13

ЛЕКЦІЯ 1

1.1. Скелет людини. Суглоби.........................................................................14-18

ЛЕКЦІЯ 2

1.2. Череп. Основні типи черепів людини, способи їх вимірювання. Конструктивний огляд черепа з різних точок зору...............................18-24

ЛЕКЦІЯ 3

1.3. Скелет тулуба. Хребетний стовп............................................................24-30

ЛЕКЦІЯ 4

1.3. Скелет тулуба. Грудна клітка..................................................................30-33

ЛЕКЦІЯ 5

1.3. Скелет тулуба. Тазовий пояс..................................................................34-35

ЛЕКЦІЯ 6

1.4. Плечовий пояс.........................................................................................36-47

ЛЕКЦІЯ 7

1.5. Скелет вільної верхньої кінцівки. Суглоби кисті, її рух та пластика плечового пояса та руки (плече, передпліччя)...................................47-50

ЛЕКЦІЯ 8

1.5. Скелет вільної верхньої кінцівки. Суглоби кисті, її рух та пластика плечового пояса та руки........................................................................50-55

ЛЕКЦІЯ 9

1.6. Скелет вільної нижньої кінцівки. Суглоби, рух та пластика нижньої кінцівки ( стегно, гомілка)....................................................................56-57

ЛЕКЦІЯ 10

1.6. Скелет вільної нижньої кінцівки. Суглоби, рух та пластика нижньої кінцівки (стопа)......................................................................................57-60

ЛЕКЦІЯ 11

1.7. Побудова фігури на основі скелета та узагальнених м’язових масивів

з прорисовкою скелета...........................................................................60.-63

2. Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів з нормативної навчальної дисципліни „Пластична анатомія”.........................................64-75

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

Посібник „Пластична анатомія” призначений для підготовки молодших спеціалістів заочної форми навчання вищих навчальних закладів 1 і 2 рівня акредитації зі спеціальності 5.020208 „Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво” спеціалізація „Художня кераміка” .

Посібник містить навчальну програму, короткий курс лекцій з даної дисципліни, рекомендації для самостійної підготовки студентів та виконання практичних робіт.

Виклад питань плану лекцій дозволяє студентам правильно зорієнтуватись у пошуку необхідного навчального матеріалу, а також скористатись ними для самостійної підготовки.

Розділ «Методичні рекомендації до самостійної підготовки» дає рекомендації студентам для правильного користування посібником під час самопідготовки.

Посібник містить методичні вказівки до проведення практичних робіт з даної дисципліни.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

 

Посібник містить короткий курс лекцій з усіх тем дисципліни і може бути використаний студентами в якості головного інформаційного джерела. Окремі питання плану лекцій можуть бути використані викладачем як завдання для самостійної підготовки студентів. Умовні цифрові позначення літератури (/1/, /2/, /3/...), що вказані в кінці кожного питання, дозволять користувачу цього посібника, в разі необхідності, звернутися і до літературних джерел.

Розділ „Самостійна робота студентів” містить завдання теоретичного і практичного характеру для самостійної підготовки студентів. Виконання цих завдань для студентів обов’язкове без додаткових нагадувань викладача. Результати своєї самостійної роботи студенти оформляють у робочу папку у вигляді графічних схем, рисунків та теоретичного матеріалу тощо. Студент повинен знати відповіді на всі питання, які винесені для самоконтролю. Студент повинен вміти: застосовувати теоретичні знання на практиці; зарисовувати як окремі кістки так і в сполученні з іншими кістками; будувати форми живого організму (людини, тварини) .Навчальний матеріал вивчається у відповідності до програми за рекомендованими літературними джерелами і пов’язується із завданнями контрольної роботи, яка виконується в кінці вивчення курсу пластичної анатомії під час екзаменаційної сесії.

Перевірка рівня самостійної роботи студентів здійснюється поточним і підсумковим контролем. Поточний контроль здійснюється під час лекційних, семінарських і практичних занять.

Форми поточного контролю: усна співбесіда, різні форми самостійної письмової роботи, робота з комп’ютером.

Форми підсумкового контролю: семестрові заліки, підсумкова контрольна робота.

 

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

 

Умовні

позначення

 

/1/ Рабинович М.Ц. Пластическая анатомия человека, четвероногих животных и птиц и ее применение в рисунке М. «Высшая школа» 1978.

 

/2/ Дюраль М. Анатомия для художников М. „Издательство В.Шевчук” 2001

 

/3/ Барчаи Е. Анатомия для художников М. Эксмо, 2002

 

/4/ Чиварди Д. Художественный образ в анатомическом рисовании М. Эксмо-Пресс 2002.

/5/ Аксенов К.Н. Рисунок. М.”Плакат” 1987.

 

Орієнтовний тематичний план

 

№ п/п   Назва розділу і теми Загальн. обсяг годин Всього аудиторних   Самостійна робота
Оглядово -настановчих Комплексна контрольна робота
  1.   Розділ 1. Анатомія людини.        
    Вступ.        
1.1. Загальне поняття про кісткову систему. Суглоби, їх форма і рухи в них.        
1.2. Череп. Основні типи черепів людини, способи їх вимірювання. Конструктивний огляд черепа з різних точок зору.          
1.3.     1.4.     1.5.   1.6. Скелет тулуба: хребетний стовп, грудна клітка, кістки таза. Зрощення, рух та пластика тулуба.        
Скелет плечового пояса. Конструктивна роль плечового пояса в русі й спокої.        
Скелет вільної верхньої кінцівки. Суглоби кисті її рух та пластика. Суглоби, рух та пластика плечового пояса і руки.          
Скелет вільної нижньої кінцівки. Суглоби, рух та пластика нижньої кінцівки.        
1.7. Пропорції, центр ваги та рівновага. Побудова фігури на основі скелета та узагальнених м’язових масивів з прорисовкою скелета.              
1.8. Знайомство з м’язовою системою. М’язи голови та обличчя. Схеми мімічних рухів обличчя.        
1.9. Пластика деталей обличчя.  
1.10. М’язи та пластика шиї.  
1.11. М’язи тулуба.  
  1.12. М’язи плечового пояса.Конструктивна роль плечового пояса в русі й спокої.                  
1.13. М’язи руки. Рух, пластика, побудова плечового пояса і руки.        
1.14. М’язи тазового пояса та стегна.      
1.15.     1.16.   М’язи гомілки та стопи. Рух, пластика, побудова нижніх кінцівок з тазовим поясом.        
Побудова, розбір фігури людини на основі скелета та м’язів в різних позах.        
  2.1.     Всього за розділом  
Розділ II. Анатомія тварин та птахів.        
Анатомія четвероногих тварин. Конструкція і об’єм коня.        
2.2. Анатомія птахів.    
  Комплексна контрольна робота Всього за розділом  
  Всього по предмету

 

ВСТУП

 

Що вивчає пластична анатомія? Виникнення цієї науки. Задачі і методи вивчення пластичної анатомії.

 

Тіло людини здатне робити найрізноманітніші рухи: рухатись кроком чи бігцем, скакати, робити будь - яку просту чи складну роботу.

При всіх цих рухах відбуваються зміни зовнішньої форми: або фігура змінює позу цілком, або змінюється форма будь - яких частин тіла.

Зображення людини - одна з головних задач художника. Людину необхідно зображувати не лише в стані спокою, але й під час найрізноманітніших рухів, а це значно складніше, тому що форма при цьому постійно змінюється.

Якщо, наприклад, можна зобразити людину в спокої, запропонувавши їй позувати нерухомо, шляхом ретельного механічного зрисовування, то як зрисувати людину під час руху? Та й, крім цього, досвід показує, що найретельніше механічне зрисовування не дає зображенню справжнього пластичного зв'язку - зображення стає мляве, ремісниче.

Можна сфотографувати фігури в русі, потім скопіювати ці фото, але і цей спосіб не дає хороших результатів: зображення утворюються не пластичні, мляві й, незважаючи на фотографічну точність (як це не парадоксально!), неправдоподібний.

Мабуть, потрібно якийсь інший спосіб підходу до моделі, її пізнання, і цей інший спосіб полягає у вивченні структури тіла й механізму його рухів.

Таким чином, виникає неменучий висновок. Необхідно вивчити те, що утворює форми живого організму (людини, тварини), і те, від чого залежать закономірність його рухів й статика. Вивчити не тільки зовні, візуально, але й зсередини - вивчити скелет, з'єднання кісток між собою, мускулатуру, закони кісткового й м’язового сполучення і т. ін., тобто вивчити пластичну анатомію.

Це вивчення дає знання того, що потрібно зобразити. Тоді художник, зображуючи те, що він знає, буде не копіювати модель, а користуватись нею, і навіть зможе користуватись фотографіями, а не копіювати їх. Художник буде мати можливість зображувати натуру творчо без рабського копіювання, і створюючи образ, і, крім того, вільно працювати від себе і в композиції.

Руховий апарат складається зі скелета, тобто багаточисленних кісток, у більшості рухливо з’єднаних між собою, і м’язів, посеред яких залягають кістки, утворюючи їхню основу. М’язи, скорочуючись і розслабляючись, рухають кісти й тим самим змінюють форму всієї фігури (змінюють позу) і окремих її частин.

Для того щоб практично переконатись у потребі пластичної анатомії, корисно її вивчення почати з найпростішого аналізу залежності зовнішніх форм від їхнього внутрішнього вмісту.

Спостерігаючи ряд рухів на моделі, можна переконатися, що кожен рух спричиняє різноманітні зміни форми. Ці зміни виникають внаслідок скорочення м’язів й переміщення кісток у суглобах. Щоб зрозуміти форму й її зміни, потрібно вивчити скелет (кістки та їхнє з'єднання між собою), м’язи, а також закономірність рухів тіла, які виникають при їхній взаємодії.

Необхідно пам'ятати наступне.

Окреме вивчення різноманітних анатомічних елементів без вдумливого об’ємного аналізу їхнього взаємозв'язку (кісток між собою, разом з м’язами, які їх покривають) у спокої і в русі нічого не дасть для розуміння того, як виникає і змінюється форма. Вивчаючий (як це часто буває) буде знати анатомічний "алфавіт", а "читати" і "писати" не зможе. Цей взаємозв'язок потрібно вивчати в об’ємі, починаючи з вивчення скелета, з окремих кісток, зорово, об’ємно уявляти собі, як ці кістки залягають серед м’язів; поступово розширювати це уявлення, подумки зрисовуючи собі вже групу кісток, функціонально з’єднаних між собою, які несуть відому загальну нагрузку, наприклад, на кінцівках, на тулубі, і поступово переходячи до об’ємного уявлення всього скелета з усіх боків і у ракурсах. Це пізнавання скелета незмінно потрібно супроводжувати зоровим вивченям на рельєфній живій моделі поки ще безіменних узагальнених м’язових масивів і стежити за тим, як масиви, які покривають скелет, утворюють елементи пластичного зв'язку всієї фігури.

Надалі, перейшовши до вивчення м'язів, користатися тим же пізнавальним методом, переходячи від окремих і пластично з’єднаних з кістками груп м’язів до кінцівок і тулубу завершуючи зорово об’ємним уявленням усієї фігури на основі скелета і вже вивчених м’язів.

Весь цей процес узагальнення окремих ланок у струнке загальне ціле і є вивчення анатомічної побудови.

Пластична анатомія вивчає органи, що утворюють зовнішні форми тіла: скелет, суглоби, м’язи; деталі обличчя, основні рухи і пропорції, рівновагу і центр ваги, а також методику зображення фігури на анатомічних основах, тобто побудова фігури на основі скелета і узагальнених м’язових масивів, й пророблення деталей, яка основана на розборі і використанні анатомічних подробиць.

Слово анатомія походить від грецької "анатомє" - у перекладі "розсікати", отже, є мистецтвом розсічення. Дійсно, для вивчення будови м’язів, кісток, суглобів і т.ін. необхідно розсікати тіло, щоб пізнати окремі частини його механізму. Вдавнину , мабуть, цим не займалися і анатомії, як такої, не вивчали, обмежуючись лише зовнішніми спостереженнями і вивченням пропорцій.

Перші спроби зображення людини, які до нас дійшли, були у країнах Стародавнього Сходу і у Єгипті. Так, при розкопках були знайдені зображення на камені, покриті сіткою. Такі сітки попередньо наносилися на ділянки стін, де зображувалися фігури. Мабуть, тоді з усього комплексу пластичної анатомії вивчали і користувалися лише пропорціями. Так, наприклад, до нас дійшов єгипетський канон (система пропорцій), по якому пропорційною вважалася фігура висотою в 19 середніх пальців руки.

Стародавні греки теж, очевидно, не піддавали трупи розтинанню. У всякому разі в нас немає про це ніяких даних, але вони мали можливість спостерігати голе тіло так часто і у такому різноманітті, що зображення було правдиве і точне. Греки також багато займалися пропорціями і установили ряд канонів.

У середні століття церква і чернецтво заважали розвитку науки і мистецтва, оголене тіло вважалося презирством, природно, що його не вивчали і не зображували. Інтерес до зображення і вивчення оголеного тіла повернувся лише в зпоху Відродження. Вчені і художники стали вивчати анатомію на трупах людей. Дуже багато в цьому напрямку зробив Леонардо да Вінчі. Він вивчав анатомію не тільки людини, але і тварин; він зробив понад 700 анатомічних малюнків, причому, прагнучи якнайкраще передати об’єм, робив малюнки кожної частини тіла з різних сторін. Першим, хто почав активно на трупах вивчати анатомію, був італієць- художник і скульптор Антоніо Полайоло. Цим же займався і Андреа Ворроке, теж італієць - учитель Леонардо да Вінчі. Вивчав і дуже добре знав анатомію, що особливо помітно по його роботах, Мікеланджело Буонарроті. Рафаель у своїх картинах робив попередні анатомічні начерки фігур композицій, перед тим як приступити до живопису.

Тиціан теж займався анатомією - до нас дійшли його анатомічні рисунки. Він і його учень Иоганн Стефан Калькар ілюстрували перше правдиве і систематичний опис анатомії людини за назвою "Упорядження людського тіла", що створив і видав знаменитий італійський анатом Андреа Везалій (1514-1564).

Надалі пластична анатомія займає по праву важливе місце в ряді предметів, які вивчають нарівні з малюнком і живописом. В Академії живопису і скульптури, заснованої в Парижі у 1648 р., була створена нарівні з іншими кафедра анатомії - цей предмет вважався зовсім необходним для художників.

У 1725 р. в Росії при Академії наук були відкриті рисувальні класи, в яких обов’язковим предметом була пластична анатомія.

Надалі в Петербургзькій Академії мистецтв, заснованої у 1747 р., пластична анатомія теж вивчалася як обов’язковий і один з основних предметів. Якийсь час у рисувальних класах і в Академії мистецтв учні користувалися перекладними не досить досконалими посібниками. Пізніше художник А. П. Лосенко, викладач Академії мистецтв, - творець школи російського реалістичного рисунку, заснованої на принципі об’ємного малювання з використанням анатомії, перспективи і пропорцій, складає і видає перший російський посібник із пластичної анатомії.

Надалі пластичну анатомію стали постійно вивчати в художніх учбових закладах, це предмет, знання якого необхідні художнику для правильного зображення людини і навколишнього його тваринного світу.

Кістки мають саму різноманітну довжину і форму; це залежить від функцій кісток, від прикріплення до них м’язів, а також від дії м’язів. Більшість кісток носить опорну функцію, деякі служать умістищем внутрішніх органів (наприклад, череп). Кістки приводяться в рух м’язами, які оточують їх з різних сторін, утворюючи зовнішню форму тіла. Починаючи від одних кісток, м’язи прикріплюються до інших і, скорочуючись, пересувають кістки разом з покриваючими їх м’язами, роблячи тим самим рухи тіла. М'язи складаються з м’язових волокон, які здатні скорочуватись і розслаблятись. Окремі групи м'язів працюють в різних напрямках, роблячи протилежні рухи (наприклад, у кінцівках - згинання і розгинання).

Кілька слів про методи вивчення і нерозривних з вивченням зарисовках!

Вивчаючи будь - яку кістку, насамперед потрібно її потримати в руках, уважно оглянути і обмацати. Потім, і це обов'язково, важливо розібратися, де і в якому напрямку вона розташована в м’язах, де має кісткові виростки на поверхні тіла і який обумовлює разом із м’язами масив. Для цього потрібно приставити кістку до відповідної частини тіла натурщика і промацати її залягання серед м'язів тіла натурщика, якщо можливо, у класі під керівництвом викладача і обов’язково на собі вдома.

Кістка всередині даної частини тіла натурщика зарисовується таким чином, шоб об’ємна кістка як би просвічувала крізь м'язи, які теж неодмінно повинні бути об’ємними. Рисунок м'язів у вигляді лінійного плоского контуру навколо кістки не досягає поставленої мети - одержати поняття про об’ємну форму кістки всередині об’ємної форми м'язів , тому варто уникати такого малюнка.

Вивчаючи кістки якої-небудь кінцівки цілком, наприклад руки, прикладіть змонтовані кістки руки до руки натурщика в тім положенні, що і рука, і ще раз розберіться, як розташовані кістки всередині м'язів, промацайте на живій руці кістки серед м'язів, наскільки можливо; повторіть кістами рухи живої руки. А потім об’ємно зарисуйте всю руку цілком із просвічуваними наскрізь об’ємними кістками. Розберіть і зарисуйте по такому способу всю фігуру по частинам. У вас, завдяки цьому, виникне об’ємне уявлення про весь скелет і не відвернене, а конкретне: воно увесь час буде асоціюватися із відповідними частинами тіла, що є головним. Навпаки, навіть дуже чітке знання окремих кісток без уявлення про їх розташування в тілі людини, зовсім даремно.

При вивченні якого-небудь м’яза важливо відразу уявити її на живому тілі - на своєму чи на тілі натурщика. Знайдіть, де вона розташована, перевірте, як рухається, як змінює форму; перевірте в спокійному стані; простежте, до складу якого об’єма (групи м'язів і кісток) вона входить. Вивчивши групу м'язів, зверніть увагу на те, яку загальну форму вони утворюють і як разом з іншими загальними групами м'язів, що оточують кісткову основу, створюють узагальнену форму частини кінцівки чи частини тулуба, наприклад, узагальнена форма стегна складається з 3 узагальнених м’язових груп (див. м'язи стегна). Узагальнена форма передпліччя складається з двох узагальнених м’язових груп, пластичним стрижнем яких є ліктьова кіста (див. м'язи передпліччя). Увесь час потрібно стежити, як з окремих м'язів і кісток ліпиться велика форма. Поступово ці окремі великі форми, узагальнені на основі скелета, зорово створюють складну об’ємну форму всієї фигури. І коли фігура буде узагальнено побудована, можна буде повертатись до окремих потрібних анатомічних деталей - не до всіх, але тільки потрібних, які будуть, підсилювати виразність рисунку, підкреслювати саме головне.

Пізнання великої форми, уміння її відтворити з окремих анатомічних елементів, а потім проробити потрібні деталі і є головна задача вивчення пластичної анатомії.

При вивченні мускулатури теж виконуються об’ємні зарисовки, використовуючи при цьому вже отримані знання для грамотної побудови рисунка. Зарисовки бажано виконувати з живої моделі у вигляді екорше, користуючись муляжами і таблицями. Бажано, щоб при зображені м'язів намічалися всередині рисунка кістки.

По закінченні вивчення кісток будують фігуру на основі скелета і узагальнених м’язових масивів із прорисовкою всього скелета.

По закінченні вивчення м’язів будують фігуру на тих же підставах, але з деталізацією мускулатури у вигляді екорше в різних позах і з різних сторін. У кожній з цих фігур намічають схематично скелет. При успішному виконанні вказаних завдань можна вважати, що зорове, просторове сприйняття пластичної анатомії засвоєно. А це і є головна задача нашого курсу.

Л Е К Ц І Я № 1

Тема 1.1.Скелет людини. Суглоби.

 

Загальні поняття про скелет.

Форма та рельєф кісток.

З'єднання кісток між собою - шви, хрящі, суглоби.

Класифікація суглобів.

Скелет людини складається з кісток різної форми та довжини; по кількості їх близько двохсот.

Відрізняють кістки довгі, короткі, плоскі та змішані. Довгі кістки розташовуються на кінцівках; в них відрізняють тіло та два кінці. Тіло має будову у формі трубки, яка розширюється до кінця; в середині цій трубки знаходиться кістковий мозок. Тому ця кістка має назву довга, трубчаста. Розширені обидва кінці всередині мають губчасту будову, а зовні несуть на собі суглобові ділянки для з'єднання з примикаючими до них кістками. Сама довга кістка скелета - стегнова. Короткі кістки розташовані в тих місцях, які несуть на собі велике навантаження. Наприклад, на стопі, на хребті.

Плоскі або широкі кістки обмежують об'єми тіла і утворюють в середині місце для розташування внутрішніх органів, наприклад таз, череп. Змішані кістки частково входять до складу кісток черепа, а також до змішаних кісток належать і ребра.

На поверхні кісток скелета є виступи, нерівні місця прикріплення м'язів. На тих місцях, де кістки з'єднуються один з одним, утворюються суглоби, є площадки різної форми, покриті хрящем. В місцях, де кістки мають вільні від прикріплення м'язів, вони мають гладеньку поверхню.

Скелет є рухомою твердою основою конструкції на яку кріпиться вся м'яка маса тулуба. Конструкція ця утворюється різними кістками, рухомо, малорухомо і нерухомо з'єднаних між собою.

Два види з'єднань кісток між собою: 1) непреривчасте і нерухоме, непреривчасте і малорухоме; 2) преривчасте і рухоме.

Неприривчасті і нерухомі з'єднання характерні тим, що кістки так скріплені один з одним, що між ними зовсім відсутній рух, наприклад на черепі більшість кісток з'єднані між собою за допомогою швів та кісткових зрощень.

Непреривчасте і малорухоме з'єднання відрізняються тим, що кістки скріплені між собою хрящем. Такі з'єднання дають можливість кісткам трохи згинатись відносно один одного. Такі з'єднання між ребрами та грудиною, між тілами хребців.

Преривчасті і рухомі з'єднання - це з'єднання за допомогою суглобів, рух

 

 

в кінцівках та інших місцяхіла буває результатом рухів в декількох різних суглобах. Суглоб утворюється двома або декількома кістками. Кістки стикаються своїми кінцями, які покриті суглобовим хрящем і ув'язнені в герметичну суглобову сумку; внутрішня поверхня сумки вилучає синовіальну рідкість.

.


Напрямок та об'єм рухів в суглобі залежить від його форми. Суглобові поверхні мають форму, які нагадують геометричні предмети, і як ці предмети вони мають вісі оберту.

Класифікація суглобів: багатоосьові, двохосьові, одноосьові, плоскі.

Багатоосьові суглоби бувають кулястими і плоскими. Кулясті суглоби найбільш рухомі; як правило, вони мають неконгруентні суглобові поверхні. Функція цих суглобів - згинання, розгинання навколо фронтальної осі, приведення, відведення навколо сагітальної, обертання навколо вертикальної осі назовні і до середини та рухи по колу. Суглобова капсула в кулястих суглобах широка, а зв'язковий апарат розвинутий недостатньо, тому амплітуда рухів найбільша (наприклад, у плечовому суглобі).

Плоскі суглоби мають плоскі поверхні, які можна вважати ділянками поверхні кулі з нескінченно великим радіусом. Хоч у такому суглобі й можливі рухи навколо багатьох осей, обсяг їх малий, це лише незначне ковзання (наприклад, між суглобовими відростками хребців).

Двохосьові суглоби бувають еліпсоподібними і сідлоподібними. В еліпсоподібних суглобах (наприклад, променево-зап'ястковому) відбувається згинання і розгинання навколо фронтальної осі та відведення і приведення навколо сагітальної; можливо також периферичне обертання. У єдиному типовому сідлоподібному зап'ястково - п'ястковому суглобові великого пальця можливе не лише відведення і приведення, але й протиставлення великого пальця решті пальців кисті.

Одноосьові суглоби бувають циліндричними і блокоподібними. Циліндричні суглоби мають суглобові поверхні у вигляді відрізків циліндра причому одна з них випукла, а інша - увігнута. Рухи відбуваються навколо вертикальної осі, що проходить уздовж кістки (суглоб між ліктьовою і променевою кістками),- пронація і супінація.

Блокоподібні суглоби - це різновид циліндричних, в яких на циліндричній головці є жолоб, а у відповідній суглобовій ямці - гребінь, що забезпечує рух лише навколо однієї (найчастіше фронтальної) осі і цілком виключає бокові зміщення (суглобовий замок). Приклад такого суглоба - міжфалангові суглоби.

Головною функцією суглобів є надання кісткам можливості рухатися завдяки руху самого суглоба. Завдяки суглобам виконуються рухи в трьох площинах і класифікуються як основні рухи.

1) Рух в середній площині (сагітальне) згинання вперед з зменшенням кута суглоба та розгинання прямо назад, або обернено згинання. Кінцівки здібні розвивати великий рухомий момент, такий як, наприклад, гіперзгинання та зверхрозгинання.

2) Рух в передній площині – відведення і бокове згинання голови та тулуба.

3) Рух в горизонтальній площині, такий самий, як боковий і середнє обертання передпліччя або пронація і підтримка.

Питання для самоконтролю

 

 

1. З чого складається скелет людини? 2. Як класифікуються кістки за характером? 3. Які кістки з’єднуються швами? 4. Які кістки з’єднуються хрящами? 5. Назвіть види з’єднань кісток між собою і поясніть кожен з них. 6. Багатоосьові суглоби їх класифікація. Наведіть приклади. 7.Класифікація двохосьових суглобів. Наведіть приклади. 8. Класифікація одноосьових

суглобів. Наведіть приклади. 9. В яких площинах виконуються рухи завдяки

суглобам?

 


 

Практична робота №1

Тема 1.1. Скелет людини. Суглоби.

 

Мета: ознайомитись з будовою скелета; характером кісток. Знати як з’єднуються кістки між собою ( шви, хрящі, суглоби).

 

Обладнання і матеріали: скелет людини, таблиці, папір, олівці, наглядні посібники.

 

Послідовність виконання

1. На форматі А4 закомпанувати зображення.

2. Нарисувати скелет людини спереду і ззаду, витримуючи пропорційні співвідношення.

3. Вивчити характер кісток і їх з’єднання.

4. Окремо зарисувати суглоби і підписати їх.

5. Розібратись де ці суглоби знаходяться на скелеті.

 

Л Е К Ц І Я № 2

 

Тема 1. 2. Череп. Основні типи черепів людини, способи їх вимірювання. Конструктивний огляд черепа з різних точок зору.

Загальна характеристика черепа. Кістки мозкового відділу черепа: потилична, лобова, клиноподібна, тім'яна, вискова. Кістки лиця: верхня щелепа, нижня щелепа, вилична кістка, носова кістка, очниця, порожнина рота та носа. Побудова черепа. Основні види черепів: доліхоцефалічні, брахицефалічні, мезоцефалічні.

Череп - це кісткова основа голови. Голова - єдине пластичне ціле і навіть при зображенні її фрагментів необхідно відчути голову об'ємно цілісно, інакше відтворення буде пластично невірним. Голову потрібно вивчати з усіх боків, потрібно вміти її будувати в різних ракурсах, неодмінно сполучати її з грудною кліткою та хребтом, вивчення черепа служить основою для цієї побудови. Скелет голови - череп утворений двома щільно з'єднаних між собою частинами: 1) мозковим черепом або черепною коробкою, яка містить в собі головний мозок (орган мислення та волі); 2) лицевим черепом, який містить в собі головні органи чуттів та жувальний апарат.

Мозковий череп має яйцеподібну форму з великим передньо-заднім діаметром; в свою чергу мозковий череп поділяють на основу і кришу або свод черепа ( бокові та верхні стінки полості черепа). Кістки, які входять в склад криші черепа: потилична, лобова, тім'яні, вискові.

Потилична кістка розташована в задній частині черепа знизу. Вона складається з чотирьох частин, які обмежують великий потиличний отвір. Перед великим потиличним отвором знаходиться основна частина потиличної кістки, яка до 18 років життя приростає до тіла клиноподібної кістки і утворює схил, на якому розміщений довгастий мозок, угору від отвору йде потилична луска, на зовнішній поверхні якої є зовнішня потилична горбистість і каркові лінії, до яких прикріплюються м'язи; на внутрішній поверхні луски видно потиличний виступ, місце з'єднання з твердою оболонкою мозку. Від виступу вгору піднімається борозна верхньої стрілової пазухи, а в сторони розходяться борозни поперечної пазухи, що утворюють хрестоподібне підвищення. Бічні частини кістки мають знизу потиличні виростки з суглобовою поверхнею овальної форми для зчленування з атлантом.

Лобова кістка утворює передній відділ черепа, у ній розрізняють луску, дах очноямкові частини і носову, луска лобова піднімається майже вертикально. На її зовнішній поверхні видно добові горби і надбрівні дуги, плоска площадка між якими називається надпереніссям. Надбрівні дуги закінчуються виличними відростками. Передня поверхня лобової кістки переходить справа та зліва в бокові поверхні, які з'єднуються з висковими кістками. На кордоні цього переходу є кістковий гребінь, який чітко виділяється під шкірою, вискова лінія, вискова лінія відокремлює так звану вискову впадину, яка лежить вище виличної дуги, та продовжується на поверхні тім'яної кістки, поверхня лобової кістки, минаючи надбрівні дуги, загинається в глибину черепа, утворюючи справа та зліва краї лоба та очниць -надочний край, і продовжуючись назад ще глибше, переходить в верхні стінки очниць, в яких розташовані очі. Зовні та донизу, справа та зліва лобова кістка з'єднується з виличними кістками.

Тім'яна кістка. Парні тім'яні кістки утворюють верхню поверхню


 

 
 

 

 


 


черепа, вони зверху з'єднуються одна з одною сагітально розташований стріло-видним швом, ззаду з'єднуються з потиличною кісткою лямбдовидним швом, спереду вінцевим швом, розташований фронтально з'єднує їх з лобовою кісткою, найбільш випукла частина тім'яної кістки носить назву тім'яного горба.

Вискова кістка бере участь в утворенні бічної стінки і основи мозкового відділу черепа; зчленовується з нижньою щелепою, на зовнішньому боці кістки є зовнішній слуховий отвір, позад нього - соскоподібний, а попереду - нижньощелепна суглобова ямка і суглобовий горбок, вгору здіймається лускоподібна частина, від цієї зовнішньої поверхні відходить у перед виличний відросток, який з'єднується з виличною кісткою утворюючи дугу. Нижче виличного відростка та спереду слухового ходу є заглиблення - суглобова ямка нижньої щелепи, а на ямці знаходиться суглобовий відросток нижньої щелепи, при допомозі якого нижня щелепа рухомо з'єднується з черепом, інша частина вискової кістки - луска - плоска; зверху з'єднується з тім'яною, спереду з клиноподібною кісткою. Клиноподібна кістка, непарна, лежить в глибині черепа; бокові її частини справа та зліва частково видно вони приєднуються ззаду до вискової, а зверху до тім'яної і лобової кісткам, вони утворюють справа та зліва днище - вискового заглиблення, яке лежить на боковій поверхні черепа вище виличної дуги.

Типи черепів: доліхоцефалічний. (довгоголові);

брахіцефалічний (коротко або широкоголові);

мезоцефалічний (середня голова).

Кістки лиця. Лицевий череп починається зверху від нижнього краю лобової кістки з боків відокремлюється виличними кістками та замикається знизу нижньою щелепою; окрім того в склад її входять дві парні верхньощелепні кістки та дві парні носові кісточки. На поверхні лицевого черепа розташовані два парних заглиблення -очниці, одне непарне носове, або грушоподібний отвір та непарний отвір рота.

Вилична кістка. Парна, утворює випуклість вилиці. Зверху вона зростається з лобовою кісткою, утворюючи зовнішню стінку очниці, ззаду з клиноподібною та висковою, разом з якою утворює кістковий місток - виличну дугу. На передній поверхні обличчя вилична кістка зрощена з верхньощелепною кісткою. На худому обличчі вилична кістка та вилична дуга чітко проглядає під шкірою, випуклі виличні кістки розширюють обличчя. При плоских виличних кістках обличчя вузьке.

Верхня щелепа. Парна кістка, яка служить твердою основою поверхні обличчя, розташованої між очима та ротом. Вона складається з тіла і відростків. Зверху поверхня кістки загинається всередину очниці, утворюючи нижню її стінку; піднімаючись з внутрішньої сторони вгору лобовий відросток зрощується з лобовою кісткою. Правий та лівий лобові відростки служать опорою для двох парних носових кісточок, які зрослись по середній лінії одна з одною, утворюючи вгорі нерухому кісткову частину носа. Нижче внутрішнього краю правої та лівої верхньощелепної кістки утворюється край грушоподібного носового отвору, далі верхня щелепа зростається одна з одною по середній лінії, на місці зрощення утворюється виступ, передня носова ость, яку можна намацати на обличчі у основи носової перегородки. На передній поверхні верхньощелепної кістки під очницею розташовано заглиблення, помітне на обличчі худеньких людей - воно має назву собача ямка. Внизу верхньощелепна кістка утворює комірковий відросток, який складається у дорослої людини з восьми комірок, в кожній із яких міститься корінь відповідного зуба. Так як права та ліва верхня щелепа зрощені по середній лінії, їх коміркові


відростки разом мають форму підкови, на них розташовані 16 зубів. Ззаду зверху коміркового відростка внутрішня поверхня верхньої щелепи продовжується з порожнині рота у вигляді горизонтальних пластинок, які зрощуючись одна з одною, утворюють більшу частину твердого піднебіння, що відокремлює порожнину рота від порожнини носа.

Носова кістка. Парна, має вигляд видовженої чотирикутної пластинки. Права і ліва носові кістки утворюють кісткову основу спинки носа. Зовнішніми краями вони зростаються з краями верхньощелепних кісток, а ззаду спираються на кістково-хрящову перегородку носа, яка ділить ніс на дві половини. Інша рухома частина твердої основи носа - хрящ.

Нижня щелепа - єдина рухома кістка черепа. Основна її частина - тіло нижньої щелепи має підковоподібну форму. Загнуте тіло кістки по верхньому краю має заглиблення для 16 зубів, Воно переходить у дві гілки (праву і ліву), які закінчуються двома відростками: гострим вінцем, до якого прикріплюється висковий м'яз, і суглобовим для зчленування з нижньощелепною ямкою вискової кістки. Тіло та гілки нижньої щелепи на місці перегинів утворюють кути нижньої щелепи. Ширина цих кутів змінюється в залежності від віку: у новонароджених вони широкі та мало рельєфні; у дорослих кути ці бувають дуже рельєфні, приближаються до прямого, але ніколи не бувають менше прямого. У різних людей кути нижньої щелепи бувають різної ширини, чим ширші кути тим більше донизу тягнеться тіло нижньої щелепи - від нього обличчя робиться довше. Чим вужчі кути, тим більше вони приближуються до прямих, тим менше відгинається тіло нижньої щелепи і тим коротше виглядає обличчя, а щелепа - масивнішою. На нижній щелепі є особливість, яка характерна тільки людському черепу: виступ вперед по відношенню до зубів передньої нижньої частини щелепи, наявність підборідочного підвищення. Це підвищення зумовлене наявністю підборідка, який має тільки людина. У тварин вперед виступають зуби - передній кінець нижньої щелепи лежить по заду зубів - підборідок відсутній.

Очниці. Парні заглиблення, в яких розташовані очні яблука та рухові апарати очей. Очниці мають форму згладженої чотиригранної піраміди, на її стінках вглибині є отвори, через які проходять нерви та кровоносні судини очей. На внутрішньому краї очниці є отвір, який продовжується в кістковому проході, веде в порожнину носа. В середині проходу тягнеться слізно-носовий канал, через який сльози постійно обмивають поверхню ока, проходять в порожнину носа. Грушоподібний або носовий отвір веде в порожнину носа, яка тягнеться над твердим піднебінням вище порожнини рота. Порожнина носа розділена навпіл вертикальною носовою перегородкою, яка складається з кісткових та хрящових пластинок і закінчується ззаду парними отворами - хоанами. Хоани виходять а носоглотку - порожнину, яка являється верхньою частиною горла.

Отвір рота переходить в порожнину рота; порожнина рота на скелеті відокремлена зверху твердим піднебінням, а знизу нічим не відокремлена. На живій людині порожнина рота замкнута справа та зліва щоками, а знизу м'язами, які утворюють дно ротової порожнини, ці м'язи тягнуться від нижньої щелепи до під'язичної кістки, розташованої під гортанню. Ззаду порожнина рота, як і порожнина носа переходить в порожнину глотки. Таким чином порожнина рота з'єднується з порожниною носа, що легко перевірити практично при курінні - дим, втягнутий в рот, легко випускається через ніс.


 


Про

 

 

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику черепа. 2. Як з’єднаються кістки мозкового відділу між собою? 3. Дайте характеристику потиличній кістці. 4. Дайте характеристику лобовій кістці. 5. Особливості тім’яних кісток. 6. Дайте характеристику висковій кістці. 7. Особливості верхньої щелепи. 8. Характеристика нижньої щелепи. 9. Вилична кістка її пластичне значення. 10. Характеристика носових кісток. 11. Якими кістками утворена очниця ? 12. Чим утворена порожнина рота ? 13. Послідовність побудови черепа. 14. Морфологічна статева відмінність.

 

Практична робота № 1

Тема1.2. Череп. Основні типи черепів людини, способи їх

вимірювання. Конструктивний огляд черепа з різних точок зору.

 

Мета: вивчити кістки мозкового відділу черепа, з’єднання цих кісток. Послідовно навчитись будувати череп в профіль з врахуванням статевих та вікових відмінностей.

 

Обладнання і матеріали: череп людини, наглядні посібники, стенди, таблиці, ксерокопії, папір, олівці, гумка.

 

Послідовність виконання

1. На форматі А4 розмістити і нарисувати череп людини в профіль.

2. Позначити кістки на рисунку і підписати їх.

3. Вивчити кістки мозкового відділу, особливості пластики.

 

Практична робота № 2

Тема 1.2. Череп. Основні типи черепів людини, способи їх

вимірювання. Конструктивний огляд черепа з різних точок зору.

 

Мета: вивчити кістки лицевого відділу черепа, пластичне з’єднання цих кісток. Послідовно навчитись будувати череп в анфасному положенні з врахуванням статевих та вікових особливостей.

 

Обладнання і матеріали: череп людини, наглядні посібники, стенди, ксерокопії, папір, олівці, гумка.

Послідовність виконання

1. На форматі А4 розмістити і нарисувати череп людини в положенні анфас.

2. Позначити кістки на рисунку і підписати їх.

3. Вивчити кістки лицевого відділу, особливості пластики, знати основні конструктивні точки.

 

 

Лекція № З

Тема 1.3. Скелет тулуба.

Хребетний стовп: окремий хребець, шийні, грудні, поперекові, криж, куприк. Міжхребетне сполучення. Рухомість хребта ; згинання, розгинання, нахили і скручування, відмінність рухомості хребта від кульшового та колінного суглобів.

Скелет тулуба утворений: хребетним стовпом, грудкою кліткою, та кістками сідниці.

Хребетний стовп.

Тулуб людини ззаду ділиться на дві симетричні половини - спинною борозною, яка тягнеться від шиї до сідниці. При згинанні тулуба в спинній борозні виступають розташовані один під одним кісткові виступи. Це відростки - хребці кісток, з яких утворений хребетний стовп, на сідниці борозна згладжується та розширюється, утворюючи трикутну клиноподібну поверхню, під якою можна намацати кісткову основу: цей трикутник відповідає нижній частині хребта - крижу. Хребетний стовп – це основний стержень всього скелета, вій з'єднує верхню частину скелета з нижньою та являє собою гнучке непарне кісткове утворення, що складається з окремих кісток-хребців, які більшою своєю частиною рухомо з'єднані між собою, але місцями, наприклад, на крижі, зрослись.

Хребетний стовп складається з 33-34 хребців. Будова хребців в цілому однакова, але з різних місцях тулуба хребці мають різницю, яка пов'язана із функціональним навантаженням.

Шийних хребців - 7

Грудних - 12

Поперекових - 5

Крижових - 5

Куприкових - 4-5

Будова окремого хребця:

- тіло хребця;

- між хребцевий отвір;

- поперечний відросток;

- дуга хребцева;

- остистий відросток;

- суглобовий відросток;

- ділянка для з'єднання з ребрами.

Хребці нумеруються зверху до низу: перший шийний хребець, другий шийний хребець, перший грудний хребець,... і інш.

Згинання хребта вперед - лордоз.

Згинання назад - кіфоз.

Згинання на бік - сколіоз.

В цілому хребет має досить велику рухомість. В ньому можливі рухи: згинання, розгинання, нахили в бік, оберти, колові, пружинні.

 

 

 
 

 

 

 

 


 

 
 

 

 

 

 

Питання для самоконтролю

1. Загальна характеристика хребетного стовпа. 2. Особливості будови шийного відділу хребетного стовпа. 3. Охарактеризуйте грудний відділ хребетного стовпа. 4. Особливості будови крижу. 5. Яка роль куприка? 6. Будова окремого хребця.

 

Практична робота № 1

Тема 1.3. Скелет тулуба.

 

Мета: ознайомитись з будовою хребетного стовпа, знати на які відділи він поділяється; простежити за рухом, і як з’єднуються кістки між собою.

 

Обладнання і матеріали: скелет людини, ксерокопії, стенди, рисунки, папір, олівці, гумка.

 

Послідовність виконання

1. На форматі А4 розмістити хребетний стовп в трьох ракурсах.

2. Зарисувати його.

3. Поділити на відділи.

4. Позначити конструктивні елементи хребетного стовпа.

5. Окремо на форматі А4 зарисувати хребець.

6. Позначити його конструктивні елементи. Підписати їх.

 

Лекція № 4

Тема 1.3. Скелет тулуба. Грудна клітка.

 

Загальна характеристика грудної клітки. - Грудина: три її частини ( ручку, тіло, мечоподібний відросток); її розмір (абсолютний та відносний ). - Ребра; справжні ребра; несправжні ребра; нахил, скручування ребер, частини ребер.

Грудна клітка утворена непарною грудною кісткою, 12 парами ребер і грудними хребцями. Грудна клітка обмежує грудну порожнину, в якій розташовані серце, легені, стравохід, трахея, судини і нерви. Вона бере участь у дихальних рухах завдяки ритмічним скороченням міжреберних м'язів. Форма грудної клітки звичайно схожа на конус, зрізана верхівка якого звернута вгору, а основа - вниз і залежить від статі, віку, статури і фізичного розвитку. Вона може бути широкою і короткою, довгою і вузькою. В зв'язку з прямоходінням на відміну від тварин передньо - задній розмір грудної клітки людини менший поперечного. Добре роз­винена грудна клітка в людей, які займаються фізичною працею, фізкультурою і спортом.

На верхній частині грудної клітки спереду, ззаду та з боків розташовані рухомо з'єднані з нею і з хребтом скелет та м'язи плечового поясу. Це самостійно діюча система, для якої грудна клітка - опора.

Грудина - плоска, непарна кістка, міститься в передній частині грудного відділу скелета. На ній розрізняють верхню частину - ручку, середню - тіло, нижню - мечоподібний відросток. На бічних поверхнях грудини підраховують, суглобові вирізки ( для зчленування з хрящами справжніх ребер і з ключицями). На верхньому краї ручки є непарна яремна вирізка, яку можна промацати через шкіру на живій людині. Стан грудини не вертикальний, а під нахилом, тобто верхня частина грудини менш усунена від хребта, ніж нижня; грудина утворює кут від 15 до 2О градусів з вертикаллю, яка проходить через її нижній кінець. Такий стан грудини у чоловіка; у жінки наближується до вертикальної лінії. Середня довжина грудини у дорослої людини - від 19 до 20 см.

Ребра. Передусім визначають форму ребра і тип кістки. Звертають увагу на довжину, ширину і зігнутість ребер у різних місцях грудної клітки. При цьому визначають, що середні ребра - найдовші і найбільш зігнуті, а верхні й нижні коротші і менш зігнуті.

Звертають увагу, що ребро складається з кісткової і хрящової частин (передній кінець хрящовий). На задньому кінці ребра знаходять його головку, шийку і суглобовий горбик. Слід запам'ятати, що два останніх ребра (одинадцяте і дванадцяте) не мають горбків.

Слід навчитися правильно з'єднувати ребро з хребцем: головку ребра приєднують до реберної ямки на тілі хребця, а горбик ребра - до суглобової ямки поперечного відростка.

На дистальному кінці кісткової частини ребра розглядають з'єднання його з хрящовою частиною, а також сполучення ребра з грудиною. При цьому підраховують кількість справжніх (1-7 пари) і несправжніх (8-10 пари) ребер.

Слід запам'ятати, що несправжні ребра, з'єднуючись з хрящем розташованого вище ребра, утворюють реберну дугу. Хрящі одинадцятого і дванадцятого ребер закінчуються вільно в м'язах живота.

 

Питання для самоконтролю

1. Грудна клітка – її характеристика. 2. Характеристика конструктивних елементів грудини. 3. Ребра, з’єднання ребер з хребтом та грудиною. 4. Які ребра справжні , а які несправжні ? 5. Мечоподібний відросток.

 

Практична робота № 1.

Тема 1.3. Скелет тулуба. Грудна клітка.

 

Мета:ознайомитись з формою та будовою грудної клітки; з’ясувати де знаходяться конструктивні точки.

 

Обладнання і матеріали: грудна клітка людини, ксерокопії, стенди, папір, олівці, гумка.

 

Послідовність виконання

1. На форматі А4 розмістити грудну клітку ( вигляд спереду, вигляд ззаду).

2. Зарисувати її.

3. Позначити конструктивні елементи грудної клітки.

4. Підписати їх.

5. Вивчити назви конструктивних елементів.

6. Знати де знаходяться конструктивні точки грудної клітки.


 


ЛЕКЦІЯ №5

Тема 1.3. Скелет тулуба. Тазовий пояс.

 

Кістки тазового пояса: криж, куприк, клубова, сіднична, лобкова. З'єднання кісток тазового пояса між собою й з хребтом. Рельєф тазових кісток. Суглоби, зрощення, рух та пластика тулуба. Тазовий пояс чоловіка І жінки.

До складутазового поясу входять дві тазові кістки, які спереду сполучені одна з одною, а ззаду утворюють з крижовим відділом хребта малорухомий суглоб. У дітей тазова кістка складається з трьох кісток (клубової, сідничної, лобкової), відокремлених одна від одної хрящем. Тільки після 16 років вони зростаються в одну. На місці їхнього зростання є кульшова западина, куди входить головка стегнової кістки. Складна будова тазової кістки обумовлена її функцією. Сполучаючись із стегном і крижовим відділом хребта, тазова кістки переносять масу тілі на нижні кінцівки і забезпечують функцію руху, опори і захисту. У зв'язку з вертикальним положенням тіла людини таз у неї ширший і масивніший, ніж у тварин. Він має вигляд чаші і підтримує внутрішні органи черевної порожнини.

Клубова кістка складається з тіла, що бере участь в утворенні кульшової западини, і розширеної тонкої частини - крила. Крило має дві поверхні: внутрішню і сідничну. Внутрішня поверхня ввігнута, утворює клубову яму що підтримує внутрішні органи. Знизу клубова яма обмежена дугоподібною лінією; це межа між великим і малим тазом. Позаду клубової ями є вушно-подібна поверхня для з'єднання з крижовою кісткою. Сіднична поверхня має сідничні лінії для прикріплення однойменних м'язів. Верхній вільний край крила клубової кістки потовщений і утворює клубовий гребінь. Спереду він закінчується виступом - передньою верхньою клубовою остю. Позаду аналогічний виступ називається задньою верхньою клубовою остю. На остях фіксуються м'язи. Нижче задньої нижньої клубової ості розташована велика сіднична вирізка.

Лобкова кістка замикає таз спереду. Вона складається з тіла, що бере участь в утворенні кульшової западини, і двох гілок: верхньої і нижньої. Разом з гілкою сідничної кістки вони обмежують затульний отвір. Вздовж горизонтальної гілки тягнеться лобковий гребінь, який закінчується лобковим горбком. Сіднична кістка складається з тіла і верхньої та нижньої гілок. У місці з'єднання гілок є сідничний горб - опора тулуба під час сидіння. Ззаду виступає сіднична ость, яка розмежовує малу і велику сідничні вирізки.

Криж складається з п'яти хребців, щільно зрощених між собою. Він має форму піраміди. Криж, направляючись навскіс зверху вниз і спереду назад

 
 

 

має передньо-нижню поверхню, на якій розрізняють тіла п'яти зрощених між собою хребців; потім задню або верхню поверхня, на якій можна розрізнити недорозвинуті остисті відростки і дуги, цих п'яти хребців, причому всі ці частини зрощені між собою. Бокові краї, які розширюються доверху, утворюють поверхню для з'єднання з клубовою кісткою.

Куприк - це продовження крижа, який являє собою недорозвинутий хвостовий придаток, у людини він не є вільним і рухомим, як у тварин. Куприк складає коротку четку з чотирьох маленьких кісткових утворень. Таз жінки ширший і коротший, ніж у чоловіка. Висота жіночого таза -18 см. Висота чоловічого - 20 см. Діаметр таза жіночого - 26-35 см, чоловічого - 25-32 см.

Питання для самоконтролю

1. Де знаходиться тазовий пояс ? 2. Дайте характеристику тазового поясу. 3. Рельєф та особливості клубової кістки. 4. Характеристика лобкової кістки. 5. Конструктивні елементи сідничної кістки. 6. Особливості будови крижу. 7. Куприк , його характеристика. 8. З’єднання кісток між собою. 9. Поясніть рухи тазового поясу. 10. Побудова фігури. Основні конструктивні масиви.

 

Практична робота № 1

Тема 1.3. Скелет тулуба. Тазовий пояс.

 

Мета: ознайомитись з рельєфом, будовою, загальними рухами тазового поясу, його побудовою та особливостями з’єднання.

 

Обладнання і матеріали: кістки тазового поясу людини, наглядні посібники, ксерокопії, олівці, папір, гумка.

 

Послідовність виконання

1. На форматі А4 розмістити кістки тазового поясу ( вигляд спереду, вигляд ззаду і в профіль).

2. Зарисувати їх.

3. Позначити конструктивні елементи тазового поясу.

4. Підписати конструктивні елементи тазового поясу.

 

 

Лекція № 6

Тема 1.4. Плечовий пояс.

 

Загальна характеристика плечового пояса. Характеристика лопатки, її розташування та зв’язки. Характеристика ключиці, її розмір. Грудинно-ключичний суглоб. Рухомість плечового пояса вцілому.

 

Скелет плечового пояса складається з пари ключиць та пари лопаток. Пара ключиць та пара лопаток, які рухаються завдяки м’язам – утворюють рухомий кістково-м’язовий масив, який лежить поверх грудної клітки і являється проміжною ланкою між грудною кліткою з хребтом і вільною верхнею кінцівкою – рукою. Цей масив і називається плечовим поясом.

Ключиця – довга, вузька кістка, яка лежить під шкірою на межі між шиєю та грудною кліткою і злегка видна на поверхні. Ключиця має подібну вигнуту форму; вона лежить по обидві сторони грудини поверх грудної клітки майже горизонтально. Ключиця має тіло і два кінця: акроміальний та грудний. Грудний кінець стовщений, він з’єднується з грудиною, акроміальний кінець плоский він з’єднується з акроміальним відростком лопатки. Довжина ключиці 15-17 см. Обидві ключиці своїми грудними кінцями разом з грудиною утворюють на тілі людини яремну впадину. Рух, який може здійснювати ключиця: піднімання її зовнішнього кінця і його опускання, а також рух зовнішнього кінця вперед і назад (рух плечима вперед та назад).

Лопатка – плоска трикутна кістка, яка розташована на задньобоковій поверхні грудної клітки. При вільно опущеній руці, лопатка висить між 2 та 7 ребрами. Лопатка утримується на поверхні ребер при допомозі м’язів , які з’єднують їх з грудною кліткою та хребтом. Між лопаткою і ребрами лежать два плоских м’язи, тому лопатка не щільно примикає до ребер, а загалом товщина цих м’язів підвищується над поверхнею грудної клітки. Чим сильніша м’язова структура, тим більше виступають лопатки. На лопатці розрізняють дві поверхні, три краї і три кута. Внутрішній край або його називають хребетний край; зовнішній або під паховий та верхній край. Бачимо також і кути: нижній, верхній та зовній. Верхній кут лопатки лежить глибоко і ніякого рельєфу немає. Нижній кут лопатки і хребетний край лопатки видні на спині в стані спокою та особливо при рухах лопатки. Зовнішній край лопатки схований під м’язами, а на зовнішньому куті розташована суглобова впадина для з’єднання з плечовою кісткою. Вище впадина виступає вперед загибаючись над грудною кліткою дзьобоподібний відросток. Поверхня лопатки, яка блище до ребер, називається підлопаточною виїмкою. Задня поверхня лопатки поділена лопаточкою остю /гребнем/ на дві нерівні половини: - надостну ямку та підостну ямку. Сама лопаточна ость зовні закінчується виступом - акроміоном - плечовий відросток, який з'єднується із зовнішнім кінцем ключиці, утворюючи акроміально-ключичний суглоб. Довжина хребетного краю лопатки дорівнює довжині, ключиці, а також дорів­нює поперечній відстані, яка діле ззаду дві лопатки, коли хребетні краї направлені вертикально, тобто коли руки в стані спокою опущені вздовж тіла.

Кістки плечового пояса з’єднуються з грудиною за допомогою грудинно-ключичного суглоба, а між собою акроміально-ключичного.

Грудинно-ключичний суглоб утворений грудинним кінцем ключиці і ключичною вирізкою ручки грудним. Суглоб простий, сідлоподібний, однак функціонує як кулястий, завдяки що має всередині суглобовий диск. Рухи в суглобі можуть відбуватись навколо трьох взаємно перпендикуляр­них осей обертання. Грудинно-ключичний суглоб добре зміцнений зв'язками. Особливістю грудинно-ключичного суглоба є також те, що суглобові поверх­ні кісток вкриті не гіаліновим, а волокнистим хрящем. Це запобігає виви­хам у суглобі при різких рухах.

Акроміально-ключичний суглоб утворений плечовим кінцем ключиці і плечовим відростком лопатки. Він простий, плоский, рухи в ньому незначні (ковзання). Часто суглоб переходить у безперервне сполучення. Зміцнюють суглоб дві великі зв’язки: акроміально-ключична і дзьобо-ключична.

 


Питання для самоконтролю

1. Де знаходиться плечовий пояс, його характеристика. 2. Конструктивні елементи лопатки, її форма та рельєф. 3. Форма ключиці та її конструктивні елементи. 4. Який рух може здійснювати ключиця. 5. Грудинно-ключичний суглоб, рухи в ньому, його особливість. 6. Характеристика акроміально-ключичного суглоба.

 

Практична робота № 1

Тема 1.4. Скелет плечового пояса.

 

Мета: ознайомитись з кістками плечового пояса, їх прикріплення та з’єднання з плечем. Вміти будувати грудну клітку з плечовим поясом.

 

Обладнання і матеріали: кістки плечового пояса людини, ксерокопії, наглядні посібники, папір, олівці, гумка.

 

Послідовність виконання

1. На форматі А4 розмістити грудну клітку з кістками плечового пояса (вигляд спереду, вигляд ззаду).

2. Зарисувати їх.

3. Позначити конструктивні елементи ключиці і лопатки.

4. Підписати конструктивні елементи ключиці і лопатки.

5. Звернути увагу на з’єднання ключиці та лопатки.

 

Лекція № 7

 

Тема 1.5. Скелет вільної верхньої кінцівки. Суглоби кисті, її рух та пластика. Суглоби, рух та пластика плечового пояса та руки.

Плечова кістка, її форма та рельєф на моделі. Рухи в плечовому суглобі. Кістки




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.