Огляд літератури з обліку довгострокових векселів виданих

Особливості обігу векселів в Україні визначає Закон України «Про обіг вексе­лів в Україні» від 5.04.2001р.№2374-Ш. За допомогою векселів можуть бути вирішені будь-які питання забезпечення або погашення різноманітних видів заборгованостей. Підприємства, здійснюючи операції купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), після виконання однією зі сторін зобов'язань за договором можуть зазначити у відповідному розділі такого договору (або укласти додаткову угоду до нього) умову видачі векселя покупцем продавцеві у забезпечення заборгованості за отримані товари (роботи, послуги). Після того як сторони дійшли згоди про врегулювання майнових відносин за допомогою вексе­лів, векселедавець здійснює оформлення бланка векселя.

Слід пам'ятати, що в Україні видавати переказні і прості векселі можна тільки для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Проте на практиці це положення не застосовується до «податкових» векселів. Податковий вексель оформляється на суму податкового зобов'язання з ПДВ, яке виникає при імпорті товарів (але не робіт або послуг). Якщо не видається податковий вексель, «імпортний» ПДВ сплачується на рахунки митниці грошима.

Наведене із Закону України «Про цінні папери й фондову біржу» визначення векселя насправді є визначенням простого векселя. Можна зробити кілька істотних висновків про правову природу векселя, що дозволяє вирішувати багато господарських і фінансових проблем.

З визначення векселя помітно, що законному тримачу векселя належать два види прав: право на вексель як цінний папір (речове право, або право власності) і право вимоги, що випливає з векселя (обов'язкове право).

Безумовність зобов'язання за векселем означає, що це зобов'язання не зв'язане з угодою, що викликала емісію векселя.

Таким чином, норма Закону України «Про підприємства в Україні», що передбачає можливість оформлення товарного кредиту векселем, некоректна, оскільки зобов'язання по сплаті відсотків за відстрочку остаточного розрахунку по отриманій від постачальника продукції обумовлено поставкою продукції, у той час як зобов'язання за векселем, що, крім сплати основної суми, може передбачати сплату відсотків, є безумовним.

Вексель як об'єкт права власності може бути об'єктом купівлі продажу, по якій продавець зобов'язується передати вексель у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти вексель і сплатити за нього певну грошову суму, або об'єктом інших угод, чинених відносно майна - міни застави й ін.

Вексель може також виконувати одну з функцій грошей - бути коштами платежу. Дійсно, передача векселя у власність спричиняє й передачу права, що випливає з векселя, одержати у встановлений строк певну суму грошей. Саме завдяки тому, що вексель є найважливішими платіжними коштами, розширюється сфера застосування векселів у платіжному обороті України. Використання векселів дозволяє скоротити грошову масу, що приводить до зниження темпів інфляції, забезпечити виробників і постачальників досить ліквідними активами в обмін на продукцію, відвантажену покупцям, що випробовують недолік оборотних коштів, здійснити розрахунки між підприємствами, не прибігаючи до послуг банків, що зменшує потреба в дорогому банківському кредиті.

В економічно розвинутих країнах простий вексель охоплює набагато меншу сферу кредитних операцій, ніж переказний. Це зумовлено не тільки історичними тради­ціями, а й тим, що у господарських суб'єктів попередньо вже склалися кредиторські стосунки з іншими контраген­тами, кому вони можуть переказувати кошти за допомо­гою переказних векселів. До того ж прості векселі за своїм економічним змістом наближаються до статусу простого позичкового листа, що також робить їх менш привабливи­ми, ніж переказні векселі.

Практика застосування простих векселів свідчить, що вони видаються переважно для оформлення раніше здійс­неної угоди між постачальником і боржником або за умов одночасного зустрічного переходу цінностей і векселя, у якому боржник бере на себе безумовне зобов'язання спла­тити при настанні певного строку вказану суму грошей. У руках кредитора простий вексель є свідченням руху вартос­тей у кредит, тому він виконує функцію гаранта своєчас­ного отримання грошового еквіваленту.

Отриманий від векселедавця вексель (простий або переказний) можна пе­редати іншій особі, проставивши на бланку векселя спеціальний напис — індоса­мент. У ньому векселевласник пише, що векселедавець повинен заплатити суму, зазначену на бланку векселя, іншій особі, тобто шляхом індосаменту всі права за векселем переходять до векселевласника. Причому індосувати (передавати) векселі можна і за відсутності у сторони, що передає, заборгованості за отримані товари (роботи, послуги).

У цей час векселя на території України мають наступні сфери застосування:

¨ господарська діяльність підприємств;

¨ податкові платежі;

¨ бюджетна система.

У господарській діяльності векселя використаються для цілей:

¨ оформлення заборгованості за поставлену продукцію, виконані роботи й зроблені послуги;

¨ розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи й зроблені послуги;

¨ проведення заліку взаимозадолженности з подальшим оформленням її векселями відповідно до рішень уряду;

¨ проведення кредитної політики підприємств, спрямованої на подолання фінансової кризи підприємства у зв'язку з недоліком оборотних коштів.

Якщо платіж по виданому покупцем векселю не здійснений у встановлений строк, продавець - тримач векселя може пред'явити нотаріусові в плині двох наступних за вдень платежу робочих днів вексель до протесту. У день одержання векселя для опротестування нотаріус пред'являє платникові вимога із приводу платежу. Якщо отримано відмову на пред'явлену вимогу, що не пізніше випливає дня нотаріус опротестовує вексель і наступного дня передає опротестований вексель разом з актом про протест векселедержателеві-протестантові.

Після цього векселедержатель одержує право на судове задоволення своїх вимог за векселем від зобов'язаних сторін. Таким чином, строк від порушення майнових інтересів продавця до дозволу суперечки, заснованого на майнових вимогах векселедержателя опротестованого векселя, становить один місяць і три робочі дня, якщо продавець векселедержатель виконує негайно всі залежні від нього дії по захисту своїх майнових інтересів.

Векселі ,які видають на території України і місце платежу за якими також знаходиться на території України, повинні бути складені українською мовою. Аби мати юридичну силу, як переказний ,так і простий вексель повинні містити наступні реквізити :

1.Найменування „простий вексель”, що включено до тексту документу і подано тією мовою, якою цей документ складено.

2.Просте і нічим не обумовлене зобов’язання сплатити певну суму.

3.Визначення терміну платежу (за пред’явленням, у визначений термін від пред’явлення, у визначений термін від дати видачі, на визначену дату).

4.Визначення місця, у якому повинен бути здійснений платіж. Якщо місце платежу не зазначено, то ним вважатимуть місце видачі векселя.

5.Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж. Тут зазначають найменування першого векселевласника.

6.Визначення місця і дати складання векселя .Вексель,у якому не зазначено місце його видачі,вважають виданим у місці,зазначеному поруч із найменування векселедавця.

7.Підпис того,хто видає документ.Підписують вексель власноручно керівник та головний бухгалтер (якщо така посада передбачена штатним розкладом юридичної особи)або уповноважені ними особи. Підписи скріплюють печаткою.

3.Основні терміни, які використовуються при обліку векселів

3.1.Акцепт

Для гарантування повноти і своєчасності акцептування отримання платежу важливим є етап презентації тратти платникові для акцепту.

Акцепт — це засвідчена підписом платника згода своєчасно оплатити вексель у такому вигляді, в якому він йому пред'явлений. Акцепт може бути здійснений навіть тоді, коли деякі компоненти векселя ще не уточнені або взагалі відсутні.

Потреба в акцепті випливає із самого змісту тратти, яка передбачає, що зобов'язання платника за переказним векселем виникають лише після прийняття (акцепту) век­селя. У протилежному випадку, тобто в разі неприйняття (неакцепту) векселя, платник згідно з вексельним правом залишається сторонньою особою. Аби з'ясувати ставлен­ня платника до платежу, кредитор може попередньо зро­бити це шляхом презентації векселя до акцепту. Категорія «акцепт» відображає сукупність відносин, які пов'язані з розрахунками між учасниками господарського життя і охоплюють кілька аспектів: по-перше, згоду сплатити в строк і на умовах, зазначених в акцептованому векселі; по-друге, вексельну операцію, яка документально засвідчує зобов'язання виконати ці умови; по-третє, попередню дію з метою з'ясування якості векселя та рівня гарантованого отримання платежу за ним.

Акцептування векселів здійснюється за місцем прожи­вання платників. Водночас будь-який суб'єкт господарювання може виставити вексель для акцепту у свій обслуго­вуючий банк, який за його дорученням виконає операцію акцепту, але за таких умов: клієнт надає банкові належну суму покриття до настання терміну платежу за векселем; банк бере на себе зобов'язання своєчасно виконати пла­тіж, тому акцепт виконується лише для найавторитет­ніших клієнтів, оскільки фактично є особливою формою кредиту; за надання акцепту банк стягує комісійні, які залежно від термінів, суми зобов'язання і рівня ризику непогашення наданого кредиту можуть коливатися від 0,5 до 1,5 % вексельної суми.

Презентацію векселя платникові можуть здійснювати векселетримач або уповноважена ним особа чи особа, у котрої знаходиться вексель. Пред'явника векселя у даній операції іменують презентантом, а час, упродовж якого вексель має бути пред'явлений для акцепту, — презента-ційним строком.

Коли векселетримач упевнений в кредитоздатності трасанта і платоспроможності трасата, презентація вексе­ля не є обов'язковою, в інших випадках вона може бути здійснена у будь-який час із дня його видачі.

Категорія «акцепт» стосується не лише вексельних операцій, вона використовується і в загальноекономічно­му значенні. В такому ширшому розумінні акцепт може означати: по-перше, згоду на пропозицію вступити до ділової угоди; по-друге, напис на рахунку або іншому фінансовому документі, що свідчить про прийняття його для вчасної оплати; по-третє, згоду акцептанта (фізичної чи юридичної особи) власним коштом гарантувати оплату грошових, товарних і розрахункових документів тих учас­ників угод, на чию користь зроблено акцепт. Особа, що здійснює акцепт, є акцептантом. Він ро­бить на векселі відповідний напис — акцепт. Цей на пер­ший погляд простий акт надзвичайно важливий для функ­ціонування вексельного обігу. З боку акцептанта він має односторонній характер і означає, що той стає головним боржником і бере на себе чітко висловлене зобов'язання: сплатити вексельну суму з дотриманням указаного тер­міну. Якщо ж платіж не виконано, векселетримач має повне право пред'явити акцептантові прямий позов.

Для кредитора акцепт підтверджує дієздатність вексе­ля і попередньо гарантує, що вексельна сума надійде йому своєчасно. Для боржника акцепт є певним захистом від пред'явлення йому неправомірних вимог щодо виконання боргового зобов'язання і дає змогу заздалегідь прогнозу­вати свою діяльність, ураховуючи термін сплати вексельної суми. З того часу, коли акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання за ним стає незворотним. Пред'явлення векселя до акцепту, як зазначалося, здійснюється за місцем проживання платника. Якщо за вказаною адресою платника не вдалося розшукати, це фіксується нотаріусом і означає, що пред'явлення векселя відбулося, але отримано відмову, а сам вексель опротесто­вується.

Вексель може пред'являтися до акцепту в будь-який час, починаючи із дня його складання та видачі і кінчаючи моментом настання терміну платежу. Акцептант, вислов­люючи свою згоду на платіж, має право: вказати адресу, за якою буде здійснено платіж, якщо вона не була зазначена векселедавцем; прийняти не всю вексельну суму, а її час­тину; відмовитися від акцепту, якщо за його вимогою пред'явник векселя не зміг довести свою легітимність як законного векселетримача або та особа, котра виступає від імені презентанта, не засвідчить своїх повноважень.

В операціях з простими векселями акцепт переважно не застосовується, оскільки сама форма такого векселя містить пряме зобов'язання векселедавця виконати умови документа в установлений термін. Тобто векселедавець простого векселя є прямим боржником. Водночас прості векселі, виписані терміном «у такий-то час від пред'явлен­ня», підлягають обов'язковому акцептуванню. Але різниця полягає в тому, що векселедавець у ході презентації відпо­відною позначкою на векселі не підтверджує оплату (адже він і так є платником), а вказує час, від якого починається відлік строку платежу. Тобто тут акцепт зводиться до засвідчення дати презентації та підпису векселедавця. Щодо переказних векселів, то їх акцептування стає необхідним у таких випадках: по-перше, якщо тратта міс­тить вказівку векселедавця про обов'язковість презентації; по-друге, якщо тратта підлягає оплаті особою, яка не є боржником, або сплачується не замісцезнаходже-нням платника; по-третє, якщо вексель підлягає оплаті після збігу певного часу від дати його пред'явлення до акцепту; по-четверте, якщо в індосаменті векселетримач зазначив обов'язковість такого пред'явлення.

Останнє діє тоді, коли векселедавець не ввів до тексту век­селя заборони його пред'явлення до акцепту. Така заборона може мати вигляд формули «Без відповідальності за ак­цепт». Нею векселедавець відкидає імовірність достроко­вого пред'явлення векселя до оплати на випадок неакцепту.

Конкретні умови акцепту тратт визначають векселеда­вець та індосант. Векселедавець може у тексті векселя вмістити такі застереження: про необхідність пред'явлен­ня для акцепту в зазначений термін; про те, що ця акція не може здійснюватися раніше призначеного строку; про за­борону пред'явлення для акцепту. Щодо індосанта, то він може зазначити, щоб вексель було пред'явлено для акцеп­ту з призначенням терміну або без нього. При цьому за­стереження індосанта не можуть суперечити побажанням векселедавця, якщо тільки останній не порушує чинного законодавства.

Згідно з нормами вексельного обігу, платник не може вимагати від векселетримача, щоб він залишив йому век­сель для акцепту. Тобто векселетримач презентує, але не передає вексель. Якщо трасатові все-таки було передано вексель для акцепту, то він, здійснивши акцепт, повинен негайно повернути вексель його законному тримачеві. Во­дночас допускається, що платник може з першого разу не прийняти вексель і вимагати його повторного пред'явлення наступного дня. Зацікавлені особи мають тлумачити це як нормальний процес презентації.

3.2. Цесія і індосамент

Цесія — це уступлення вимог за зобов'язаннями іншій особі. Вона означає передання ко­мусь своїх прав на щось. У вексельному праві цесія вико­ристовується для передання векселів, у яких є застережен­ня «не наказу», для прострочених для здійснення протесту векселів, для вже опротестованих векселів, для векселів, у яких індосатом є аваліст, та у деяких інших випадках. У договірних відносинах цесії особа, що уступає свої права, називається цедентом, а той, хто набуває їх, — цесіона-рієм. Цесія, як і індосамент, є інструментом передання прав. Але її слід відрізняти від індосаменту, якому властиві більші за обсягом правові дії.

Найважливіші відмінності індосаменту і цесії такі:

по-перше, індосаментом передаються ордерні цінні папери, а цесією — іменні. В індосаменті індосат виступає спадкоємцем усіх прав попереднього індосанта, в тому чи­слі прав щодо вексельного боржника, отримуючи змогу вимагати задоволення усіх зобов'язань за векселем.

Цього не має цесія. Вона здатна передавати право ви­моги за векселем не як самостійного права векселетрима­ча, а лише як права того, хто виписав дану цесію. До того ж цесія може обмежуватися наданням права вимоги лише проти однієї з векселезобов'язаних осіб — платника або іншого прямого боржника, вона може передавати й части­ну суми. Якщо індосант бере на себе відповідальність пе­ред будь-ким із наступних векселетримачів, то цедент поступається лише своїм правом і відповідає тільки перед своїм наступником за дійсність переуступлених прав, але не за їх реалізацію.

По-друге, індосамент ставиться на самому векселі, а цесія може здійснюватися і у вигляді окремого договору. Якщо за індосаментом вексель із передавальним написом просто передається індосатові, то за договором цесії зобо­в'язана за векселем особа має право вимагати засвідчення дійсності цесії. Це може бути й вимога наявності підпису цедента, завіреної нотаріально. Як відомо, підпис, що скріплює передавальний напис шляхом індосаменту, під­твердження не потребує. Якщо у спорах стосовно цесії доведення факту передання прав цесіонарієві регулюється загальноцивільним правом, то в індосаменті легітимація індосата значно спрощена.

По-третє, індосамент діє як одностороннє передання усіх прав за векселем, а цесія виступає двосторонньою угодою між тим, хто уступає права, і тим, хто їх отримує. Цесіонарій, набуваючи прав вимоги за векселем, зобов'язаний у договорі цесії обгрунтувати розмір і обсяг цесії, оскільки вона може охоплювати не всю сукупність вексе-лезобов'язаних осіб. Зі свого боку цедент відповідає тільки за дійсність уступленого йому права, але не за результати. Тобто він несе відповідальність за законність підстав, які дозволяють отримувачеві цесії пред'явити вимогу, позов та інше до дійсного вексельного боржника. Водночас це­дент не відповідає за те, чи здатний цей боржник своєчас­но оплатити вексельну суму, якщо тільки він окремо не взяв на себе відповідно позавексельної відповідальності.

По-четверте, індосамент може бути бланковим або пред'явницьким. Цесія, навпаки, завжди буває іменною і може виникати не тільки на основі передання вказаних у ній прав, а й наслідування майнових прав векселетримача і за рішенням суду. На відміну від цесії, яка допускає част­кове передання прав і певні умови, в індосаменті це ви­знається недійсним. Нарешті, за індосаментом індосант стає відповідальним перед наступними векселетримача­ми, а цесія такого не передбачає.

3.3.Аваль

Інколи особі, що набуває вексель, до­сить складно оцінити фінансову на­дійність боржника. Тому вона зацікав­лена в отриманні гарантій, які б надійно забезпечували виконання вексельних зобов'язань. Зручною формою та­кого гарантування є аваль, який робиться будь-якою тре­тьою стороною. Але найбільше виграє той вексель, який авалюється авторитетним банком чи фінансово стабіль­ним підприємством.

Аваль — це вексельна запорука, за допо­могою якої третя особа, підписавши вексель, цілком або част­ково бере на себе добровільну відповідаїіьність за виконання зобов'язань будь-ким із учасників вексельного обігу (акцеп­тантом, векселедавцем, індосантом) усім своїм майном. У разі настання терміну платежу аваліст і векселедавець (ак­цептант) або інша зобов'язана особа відповідають за пов­ноту і своєчасність його здійснення солідарно. Аваліст, сплативши вексельну суму, набуває усіх прав вимагати відшкодування своїх витрат з тієї особи, за яку він дав аваль, а також з усіх інших осіб, відповідальних перед останньою.

Аваль надається виключно під законне зобов'язання і втрачає свою силу, коли умови цього зобов'язання вико­нано, а вексель погашається. За допомогою авалю будь-яка векселездатна особа може надати гарантію поручительства за будь-яке вексельне зобов'язання: головного боржника чи інших зобов'язаних осіб, за всю вексельну суму або за її авальовану частину. При цьому аваль не містить ніяких додаткових обмежень і гарантує виконання зобов'язань відповідальною особою у повному обсязі.

Аваль переважно надається лише тим партнерам з угод і розрахунків, чий фінансово-господарський стан добре відомий і існують взаємостосунки довіри та впевненості. Авальні гарантії є невідкличними, надаються без будь-яких посилань на характер контракту, під який виписано і авальовано вексель. Зміст, форма та юридична сила відно­син авалю регулюються національним законодавством кра­їни, в якій він здійснюється.

Як відомо, аваліст несе вексельну відповідальність разом з іншими зобов'язаними особами. Тобто векселетри­мач має право пред'явити йому позов незалежно від пред'явлення позову іншим учасникам обігу. Звільняється аваліст від відповідальності лише тоді, коли перестає бути відповідальним основний боржник (наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності), а також коли век­сель через дефект форми визнається недієздатним.

Обсяг і характер зобов'язання аваліста цілковито від­повідають обсягові й характеру зобов'язань особи, за яку надано аваль. На відміну від норм цивільного права ава­ліст відповідає за оплату векселя навіть тоді, коли гаранто­ване ним зобов'язання виявляється недійсним. Водночас аваліст може обмежити своє зобов'язання сумою, стро­ком, окремою векселезобов'язаною особою або якимись іншими умовами. А виконавши платіж, він має право виступати проти тих вимог, за якими свої заперечення висував би гонорат, тобто особа, за яку він поручився.

Аваль можна поставити на векселі у будь-який час: при його виписуванні чи на якомусь із чергових етапів обігу. До його оформлення висуваються такі вимоги:

• по-перше, аваль ставиться у правій частині лицевого боку векселя. Він може мати вигляд напису «Вважати за аваль» або штампів «Авальовано» чи «Гарантую». Щоб точно визначити, на чию користь надається аваль, у його тексті потрібно вказати найменування даної особи. Тому авальні написи набувають такої форми: «Як аваліст за ...», «Га­рантую за ...»;

• по-друге, у тексті авалю обов'язково мають бути підпис аваліста, місце постановки гарантійного напису та дата.

Для авалю вистачає навіть одного підпису, якщо він зроб­лений авалістом на лицевому боці векселя і не належить акцептантові чи векселедавцеві. Як і текст авалю, цей під­пис означає поручительство за векселедавця і передбачає застосування до аваліста норм вексельного права. В Укра­їні дієвим авалістом може бути авторитетна банківська чи підприємницька особа, що розмістила свою вексельну гарантію на лицевому боці векселя або на додатковому до примірника аркуші (алонжі) і засвідчила її підписами упо­вноважених осіб — керівника й головного бухгалтера — та скріпила їх печаткою. При цьому термін датування авалю не має значення. Він може бути наданий до закінчення терміну дієздатності векселя, після закінчення строку пла­тежу і навіть після вчинення протесту. Але для уточнення необхідної інформації датування авалю векселя бажане. Аваль може стояти на копії чи на одному з примірни­ків і бути відсутнім на оригіналі. Закреслений аваль вва­жається недійсним. Якщо у тексті авалю вміщено застере­ження про відклик авалю, воно також вважається недійс­ним. Копії векселів авалюються так само і з тими ж наслідками вексельного права, як і оригінали. Даний принцип діє навіть тоді, коли зобов'язання особи, за яку надано аваль, з якихось причин виявилося недійсним. Відповідальність аваліста може бути втрачена лише за од­нієї умови — неправоздатності самого векселя через де­фект його форми. Несучи таку ж відповідальність за век­селем, як і особа, за яку він поручився, аваліст не може пред'явити кредиторові заперечення, які міг би виставити боржник.

У свою чергу різним є становище аваліста головного вексельного боржника і авалістів другорядних учасників вексельного обігу. Щоб наступила відповідальність ава­ліста другорядного учасника, вимагається опротестування векселя. Після цього акту векселетримач не чинить ніяких додаткових дій, оскільки другорядний боржник та його аваліст несуть солідарну відповідальність. На відміну від цього для пред'явлення позову до аваліста головного бор­жника протесту не потрібно. З моменту видачі аварію за головного боржника аваліст так само відповідає за вико­нання зобов'язання, як і той, за кого він авалював. Тобто аваль головного боржника фактично є абсолютно само­стійним зобов'язанням, а аваліст опиняється у становищі одного із векселедавців.

Водночас зобов'язання аваліста є опосередкованим відносно зобов'язання основної особи. Воно вступає в дію лише за умови невиконання основного зобов'язання. Тоді поручитель, оплативши вексель, перебирає усі права век­селетримача як проти особи, за яку він узяв поруку, так і проти тих учасників обігу, хто б відповідав перед даною особою, якби вона сама оплатила вексель. При цьому обо­в'язки осіб, за яких надано гарантію авалю, є первинними, першочерговими.

Суворі вимоги до зобов'язання аваліста оформлюють­ся укладанням договору про надання авалю, в якому вка­зуються реквізити сторін, умови авалю, права і обов'язки сторін та їхня відповідальність, а також особливі умови, за яких векселедавець втрачає свої права проти аваліста, а даний договір втрачає юридичну силу.

Аваліст, оплативши вексель за когось із індосантів, отримує змогу використати право регресу, але тільки від­носно попередніх боржників. Тобто у даному випадку він стає законним векселетримачем.

Гарантія аваліста посилює привабливість векселя, під­носить його доброякісність як цінного паперу, підвищує вартість на ринку. Чим більшу кількість операцій обслу­жив авальований вексель і чим більше підписів авторитет­них векселезобов'язаних осіб він зібрав, тим вища його надійність.

Загалом аваль як економічна категорія має потрійне значення:

• по-перше, для векселедавця він консолідує вексель і полег­шує його перетворення у будь-який час на готівку;

• по-друге, платникові (боржникові) він дає можливість у разі потреби отримати за оптимальних умов банківський кредит, оскільки виставлений на комерційний банк ава­льований вексель дає змогу банкові повернути свої гроші шляхом рефінансування;

• по-третє, для аваліста аваль — це гарантійне зобов'язання, яке випливає із його поручительського напису, але не потре­бує затрат, за винятком випадків несплати векселя у строк.

Як правило, поручитель, що видав аваль, хоч і не пря­мо, але зацікавлений у вчасності платежу навіть тоді, коли він особисто не отримує від даної операції ніякої вигоди. Такими авалістами можуть бути менеджери компаній з обмеженою відповідальністю, які роблять поручительсь­кий напис на тратті цієї ж компанії, керівники державних організацій, що прагнуть спростити процедуру отримання кредиту тим постачальникам, які виробляють продукцію за державним замовленням або на експорт. У Франції до­сить поширеним є авалювання векселів малих і середніх підприємств міськими муніципалітетами.

Авалістами не можуть бути векселедавець, тому що він, виписавши вексель, і так вже несе відповідальність за його акцепт і платіж, та платник за векселем. Акцептував­ши вексель, останній також узяв одностороннє і безпово­ротне зобов'язання — виконати умови вексельного тексту. А всі інші векселезобов'язані особи можуть робити пору­чительські написи і ставати авалістами.

Вексельним правом передбачено, що аваль не можна здійснювати у таких випадках: по-перше, поручатися за особу, яка не є зобов'язаною заданим векселем; по-друге, робити аваль на векселі, не акцептованому платником; по-третє, авалювати той індосамент, у якому проставлено умову «Без обороту на мене». Крім цього, комерційні банки самі можуть пред'являти інші обмеження.

Невелика строковість авалю (до 180 днів) і підкріплена авторитетом відомого банку чи фірми гарантія перетворю­ють авальований вексель на високоякісний актив, що має здатність за період до збігу терміну погашення обертатися у необмеженій кількості актів купівлі-продажу. Авальова-ні векселі можуть функціонувати як гарантовані види дохідних цінних паперів, нагромаджуватися у комерцій­них банках і спеціалізованих фірмах та у підприємств. Дохідність авальованого векселя у країнах з ринковою економікою навіть вища, ніж скарбницького векселя.

Отже, аваль надається для посилення привабливості векселя. Проте може статися й протилежне. Зокрема, якщо аваль здійснюється за боржника, може виникнути сумнів щодо його кредитоздатності. Виходячи з цього буває корисно замість явного вексельного поручительства вдатися до прихованого гарантування платежу. Зокрема, поручитель може виступити як один із векселедавців чи як перший векселенабувач. Тоді вексель просто залишається у векселедавця, але з бланком ремітента.

Поиск по сайту: