Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ Розмітка дорожня. Технічні вимоги. Методи контролю.Правила застосування. ДСТУ 2587-94 Чинний від 01.01.95



Стандарт поширюється на розмітку доріг, що споруджуються та експлуатуються, незалежно від їх відомчої приналежності і установлює форму, колір, розміри, технічні вимоги, норми видимості та правила застосування розмітки на вулицях і до­рогах (в подальшому - дорогах) України.

Стандарт повністю відповідає вимогам Конвенції про дорожні знаки і сигнали (Відень, 1968 р.) та протоколу про розмітку доріг (1973 р.) до Європейської Угоди, що доповнює цю Конвенцію.

У стандарт включено світло- і кольоротехнічні параметри і загальні вимоги та методи контролю дорожньої розмітки, виконаної із звичайних матеріалів та матеріалів, що мають світлоповертальні властивості, призначеної для застосування на міжнародних автомобільних дорогах відповідно до вимог СТ СЕВ 5864.

Вимоги цього стандарту є обов'язковими.

1. Загальні вимоги

1.1. Характеристика розмітки

1.1.1. Дорожньою розміткою (далі - розмітка) слід вважа­ти лінії, написи та інші позначення на проїзній частині (з удо­сконаленим покриттям), бордюрах, елементах дорожніх спо­руд, обстановки вулиць і доріг, що застосовуються самостійно і у поєднанні з дорожніми знаками або світлофорами.

1.1.2. Установлено дві групи дорожньої розмітки: горизон­тальна і вертикальна. Кожному виду розмітки надається но­мер, що складається з арабських цифр. Перше число - номер групи, до якої належить розмітка (1 - горизонтальна, 2 - вер­тикальна); друге - порядковий номер розмітки в групі; третє -різновид розмітки.

До горизонтальної розмітки (табл. 1) належать лінії, напи­си, стріли та інші позначення. Вона поділяється на поздовжню (1.1-1.11), поперечну (1.12-1.15) та інші види розмітки (1.16-1.23) і наноситься на поверхню проїзної частини доріг з удо­сконаленим покриттям.

До вертикальної розмітки (табл. 2) належать лінії (смуги) і позначення, що наносяться на торцеві поверхні дорожніх споруд та інженерне обладнання автомобільних доріг, а також світлоповертальні елементи, що закріплюються на цих поверхнях.

Вертикальна розмітка являє собою сполучення чор­ного і білого кольорів (червоного з жовтим (білим) - для світлоповертачів).

1.1.3. Номери, форма, колір, розміри та призначення кож­ного виду розмітки наведено в табл. 1, 2 та в додатках 1 (рис. 1-14) і 2 (рис. 1-18).

Приклади застосування окремих видів розмітки, розміри стріл, букв і цифр наведено в додатку 1 (рис. 1-14).

Примітка. Під швидкістю руху слід вважати для доріг і ву­лиць, що заново споруджуються, величини, які відповідають 0,7 від розрахункової швидкості, а для тих, які знаходяться в експлуатації, - швидкість, яку на даній ділянці не перевищує 85 % транспортних засобів, але не менше ніж установлено Правилами дорожнього руху.

1.1.4 Основне призначення дорожньої розмітки - забезпечен­ня візуальної орієнтації учасників дорожнього руху у разі вибору траєкторії, напрямку і режимів руху в різних дорожніх умовах.

Видимість розмітки повинна відповідати вимогам розділу 2 цього стандарту.

1.2. Технічні вимоги

1.2.1 Розмітка повинна виконуватись фарбами, термопластич­ними масами або іншими зносостійкими матеріалами з урахуван­ням геометричних розмірів, наведених у додатку 1.

1.2.2 Розмітка, що виконана термопластичними масами, не по­винна виступати над проїзною частиною більше ніж на 3 мм.

1.2.3. Поверхня горизонтальної розмітки, що виконується з термопластичних мас або інших довговічних матеріалів, повинна мати у вологому стані коефіцієнт зчеплення не менше ніж 0,45.

1.2.4. На дорогах державного значення горизонтальна розмітка повинна бути світлоповертальною, а на інших - переваж­но світлоповертальною.

1.2.5. Розмітка виконується білим, жовтим і чорним колюрами.

1.2.6. У разі повторного нанесення розмітки не повинні зали­шатись видимі сліди старої розмітки.

1.2.7. Світлоповертальні елементи, що застосовуються ра­зом із розміткою 2.4-2.6 (табл. 2), повинні бути праворуч за на­прямком руху червоного кольору, а ліворуч - білого. Площина світлоповертального елемента повинна бути перпендикулярною до напрямку погляду водія (допускається відхилення в бік проїзної частини не більше ніж на 30°С). Площа світлоповертальної поверхні елемента повинна бути не менше ніж 0,004 м2.

1.2.8. Координати колірності X і У точок перетину граничних ліній колірних областей дорожньої розмітки, що нанесена на по­криття проїзної частини міжнародних автомобільних доріг, які по­значено в колометричній системі МКО (публікація Міжнародної Комісії по освітленню № 15 (Е-1.3.1), 1971 р. Центральне бюро МКО, том 4) за джерела світла С і геометрії вимірювання 45°/0°, повинні відповідати вимогам, наведеним у табл. З і на рис. 1.

1.2.9. Коефіцієнт яскравості дорожньої розмітки, що наноситься на покриття проїзної частини міжнародних автомобільних доріг, повинен відповідати значенням, наведе­ним у таблиці 4.

1.2.10. Питомий коефіцієнт сили світла дорожньої розмітки, що наноситься на покриття проїзної частини міжнародних автомобільних доріг, виконаної із світлоповертальних матеріалів, за кута спостереження і кута освітлення повинен відповідати значенням, наведеним у табл. 5.

1.3. Методи контролю

1.3.1. Контроль світло- і кольоротехнічних характеристик слід проводити за температури повітря 25±10°С, відносної вологості 45-80 % і атмосферного тиску 84-107 кПа (630-800 мм рт. ст.).

1.3.2. Вимірювання координат колірності X, Y і коефіцієнта яскравості дорожньої розмітки 2 (рис. 2) про­водять за допомогою спектрофотометра або колориме­тра 1 у разі розташування джерела світла С під кутом 45°С, а вимірювального приладу - перпендикулярно до поверхні розмітки.

1 - спектрофотометр або колориметр; 2 - дорожня розмітка; С - джерело світла

Допускається контроль кольору дорожньої розмітки прово­дити методом візуального порівняння з еталонними зразками, затвердженими в установленому порядку, за денного світла і спо­стереження в напрямку, перпендикулярному поверхні розмітки.

1.3.3. Питомий коефіцієнт сили світла контролюють фотоме­тричним методом.

Для вимірювань освітлювач 1 із стандартним джерелом світла типу А, фотоприймач 2, скоригований під спектраль­ну чутливість фотометричного спостерігача за системою МКО, і зразок дорожньої розмітки 3, виконаної із світлоповертального матеріалу, установлюють відповідно до схеми, наведеної на рис. 3.

Визначення величини питомого коефіцієнта сили світла проводять шляхом порівняння показань фотоприймача у разі послідовного установлення еталона і випробного зразка.

1.3.4. Світлоповертальний ефект (п. 1.2.4) перевіряється візуально.

1 - освітлювач; 2 - фотоприймач; 3 - зразок дорожньої розмітки чи еталона;

2. Видимість розмітки і вертикальної розміток для різних швидкостей руху вдень на-

2.1. Вимоги щодо норм видимості розмітки ведено в табл. 6, у темну пору доби - в табл. 7, у сутінки - в

2.1.1. Нормативні значення відстані видимості горизонтальної і вертикальної розміток для різних швидкостей руху вдень наведено в табл..6, у темну пору доби – в табл..7, у сутніки – в табл. 8.

Примітки:

1. Ранкові сутінки - півгодинний період часу до сходу сонця.

2. Вечірні сутінки - півгодинний період часу після заходу сонця.

2.1.2. нормативне значення відстані видимості розмітки для конкретних ділянок доріг не може перевищувати геометричної (фактичної) відстані видимості поверхні до­роги для горизонтальної розмітки чи відстані видимості відповідних елементів дорожніх споруд і інженерного облад­нання автомобільних доріг для вертикальної розмітки.

2.2. Вказівки щодо забезпечення видимості розмітки

2.2.1. Для збільшення відстані видимості горизонтальної розмітки на сухих чистих покриттях потрібно наносити розмітку з максимально допустимими розмірами елементів, які наведено в табл. 1, 2 цього стандарту.

2.2.2. Контраст яскравості горизонтальної розмітки і дорожнього покриття, а також білих і чорних елементів вертикальної розмітки повинен бути максимально можли­вим.

Еталонні зразки повинні відповідати зразкам, наведеним у табл. 9.

2.2.3. Для збільшення відстані видимості горизонтальної розмітки в темну пору доби, на ділянках доріг, що не ма­ють стаціонарного електричного освітлення, до розміткових матеріалів потрібно додавати світлоповертальні домішки (скляні мікрокульки) або придавати поверхні елементів розмітки грубошорстку форму. Поверхня "кнопок" повинна бути світлоповертальною.

2.2.4. На ділянках доріг, що не мають стаціонарного елек­тричного освітлення, білі елементи розмітки 2.1-2.3 (табл. 2) повинні мати світлоповертальну поверхню, крім тумб з внутрішнім підсвічуванням.

Огороджувальні і напрямні пристрої, що позначають розміткою 2.4-2.6 (табл. 2), повинні мати світлоповертальні елементи прямокутної форми висотою не менше НІЖ 100 MM і шириною не менше ніж 40 мм чи округлої форми діаметром не менше ніж 70 мм. Світлоповертальні елементи встановлю­ються через 25 м, а за довжини огороджувальних пристроїв не менше ніж 25 м, а за довжини огороджувальних пристроїв менше ніж 25 м - не менше ніж три елементи (на початку, в середині та в кінці огородження).

2.3. Методи контролю

2.3.1. Для оцінки якості розмітки потрібно контролювати колір і розміри елементів розмітки, їх світлотехнічні харак­теристики та світлотехнічні характеристики дорожнього по­криття.

2.3.2. Колір елементів повинен відповідати вимогам цьо­го стандарту і оцінюватись відповідно до п.1.3.2.

2.3.3. Геометричні розміри елементів розмітки визнача­ються за допомогою інструментів для вимірювання лінійних розмірів і кутів нахилу. Відхилення від норми не повинно пе­ревищувати 10 %.

2.4.4. Білизну розміткових матеріалів у відносних оди­ницях по відношенню до молочно-білого скла визначають за допомогою фотоелектричного блискоміра ФБ-2. Вона повин­на складати для щойно нанесеної розмітки не менше ніж 0,5 на дорожніх покриттях з чорними в'яжучими і не менше ніж 0,7 на цементобетонних покриттях.

2.3.5. Контраст яскравості розмітки і дорожнього по­криття (білих і чорних елементів для вертикальної розмітки) для щойно нанесеної розмітки повинен складати не мен­ше ніж 0,6. У разі зниження показника в два рази потрібно відновити розмітку.

Контраст яскравості горизонтальної розмітки і дорож­нього покриття (чорних і білих елементів для вертикальної розмітки) визначається за формулою:

K=(RrR2/R2)

де R1 - коефіцієнт дифузного відбиття («білизна») елементів горизонтальної розмітки (білих елементів вертикальної розмітки);

R2 - коефіцієнт дифузного відбиття дорожнього покрит­тя (чорних елементів вертикальної розмітки).

2.3.6. Питомий коефіцієнт сили світла світлоповертальних елементів (катафотів) повинен складати

не менше ніж 35 .

Технічні характеристики світлоповертальних пристроїв перевіряються на відповідність технічних умов на них.

Візуально контролюються тільки зовнішній вигляд світлоповертальних пристроїв і стан світлоповертальної поверхні.

2.3.7. Основною характеристикою якості розмітки, що впливає на безпеку дорожнього руху, є фактична відстань її видимості. Цей показник використовують для експрес-контролю розмітки.

2.3.8. Відстань видимості розмітки визначається візуально із автомобіля, що стоїть на сухому дорожньому покритті за метеорологічної відстані видимості не менше ніж 1000 м.

Для визначення відстані видимості розмітки допуска­ються експерти з нормальною гостротою зору, але не нижче ніж 0,7 на гірше око.

Примітка. Під відстанню видимості розуміють відстань, на якій з висоти 1,2 м (рівень очей водія легкового автомобіля) можна побачити предмет, що знаходиться на висоті 1,2 м над рівнем проїзної частини.

2.3.9. Для визначення відстані видимості горизонтальної розмітки 1.5, 1.6, 1.8, 1.9 і 1.11 (табл. 1) з місця водія легкового автомобіля зчитується кількість видимих елементів (штрихів) розмітки. Відстань видимості визначається за формулою:

S=(L1+L2).m+L2/2 де L1 - середня довжина елемента (штриха) дорожньої розмітки, м;

L2 - середня відстань між двома сусідніми елементами (штрихами) дорожньої розмітки, м;

m - кількість елементів (штрихів) дорожньої розмітки, видимих з автомобіля, од.

2.3.10. Для визначення відстані видимості горизонтальної розмітки 1.1, 1.2 і 1.3 (табл. 1) з місця водія легкового автомобіля візуально визначається місце, за яким розмітку уже не видно (межа видимості дорожньої розмітки). Межа видимості фіксується по відношенню до яких-небудь об'єктів або суб'єктів (на межі видимості розмітки може знаходитись один із експертів). Потім визначається візуально або вимірюється відстань від автомобіля до межі видимості розмітки.

2.3.11. Для визначення відстані видимості інших видів розмітки (горизонтальної і вертикальної), не передбаче­них пп.2.3.9 і 2.3.10, потрібно визначити межу видимості елемента розмітки, що контролюється, шляхом повільного наближення до нього чи віддалення від нього легково­го автомобіля з мінімально можливою швидкістю. Потім визначається візуально чи вимірюється відстань від автомобіля до елемента розмітки, що контролюється.

2.3.12. Під час визначення відстані видимості розмітки в темну Пору доби на ділянках доріг без стаціонарного електричного освітлення легковий автомобіль з відрегульованими згідно з Правилами № 1 ЄЕК ООН фарами установлюється посередині смуги руху з увімкнутим дальнім світлом. Вимірювання проводяться за методикою, наведеною в пп.2.3.8-2.3.11, для світлої пори доби, сутінок і для доріг із стаціонарним електричним освітленням.

2.3.13. Відстань видимості розмітки перевіряється візуально робітниками дорожньо-експлуатаційної служби щоквартально. Більш точні вимірювання за методикою, на­ веденою в п.2.3.3-2.3.12, проводять тільки на ділянках доріг, де відстань видимості визначена візуально і близька до зна­чень, наведених в табл. 6-8.

Результати візуального і інструментального контро­лю відстані видимості розмітки оформлюються пись­мово і затверджуються головним інженером дорожньо-експлуатаційної організації.

Якщо відстань видимості розмітки виявляється меншою ніж нормативні значення, що наведено в табл. 6-8, дорожню розмітку потрібно відновити.

2.3.14. Контрольні перевірки відстані видимості розмітки можуть виконуватись співробітниками Державтоінспекції, Держстандарту та іншими уповноваже­ними на це особами.

2.3.15. Відстань видимості (п.2.1.2), контраст яскравості дорожньої розмітки (п.2.2.2) і грубошорстка форма визнача­ються візуально.

3. Правила застосування дорожньої розмітки

3.1. Загальні вимоги

3.1.1. Номери і зображення розмітки наведено в табл. 1 і 2.

3.1.2. Під час розмітки доріг ширина смуги руху повинна прийматись з урахуванням категорії доріг згідно з вимогами чин­них будівельних норм і правил. На дорогах, елементи поперечно­го профілю яких не відповідають вимогам чинних будівельних норм і правил, ширина смуги руху, що розмічається, не повин­на бути менше ніж 3 м; допускається зменшення ширини смуги, що призначена тільки для руху легкових автомобілів, до 2,75 м за умови введення потрібних обмежень на режим руху.

Примітка. Ширина смуги руху вимірюється між осями ліній дорожньої розмітки.

3.1.3. На цементобетонних покриттях у разі попадання поздовжньої лінії розмітки, що розділяє потоки попутного напрямку, на поздовжній шов допускається наносити її по­ряд із швом з лівого боку у напрямку руху, а лінії розмітки, що розділяють потоки зустрічного напрямку - з будь-якого боку.

3.2. Горизонтальна розмітка (талб. 1)

3.2.1. Горизонтальна розмітка повинна застосовува­тись на автомобільних дорогах та вулицях з удосконале­ним покриттям. При цьому на дорогах державного значення розмітка має виконуватись із зносостійких матеріалів.

3.2.2. Розмітку 1.1 застосовують:

1) для розділення транспортних потоків протилежних напрямків на дорогах, що мають дві чи три смуги руху в обох напрямках:

- на ділянках доріг з незабезпеченою видимістю, наве­дених у табл. 10, де зони з видимістю менше ніж допустима (на ділянці дороги з обмеженою видимістю, одна з яких (А) спостерігається під час руху в одному напрямку, а інша (А1) - під час руху в іншому напрямку) перекривають одна одну (ділянка В) (приклад наведено в додатку 2 (рис. 1)).;

- на ділянках доріг з трьома смугами для руху в обох на­прямках для організації руху по одній і двох смугах в одно­му напрямку;

- на всій довжині кривих у плані, радіус яких не перевищує 50 м, а також на ділянках із змінним радіусом, що примикають до них. При цьому на дорогах, що ма­ють дві смуги, розмітка повинна наноситися так, щоб бу­ло витримано відношення ширини внутрішньої смуги до зовнішньої відповідно до вимог табл. 11. На дорогах, що ма­ють три смуги, це відношення зберігається для крайніх смуг, а середня смуга в цьому випадку повинна застосовуватись як роздільна;

- перед перехрестями, на яких відстань видимості не відповідає вимогам чинних будівельних норм і правил, та за інтенсивності руху по дорозі, що перетинається, 50 авт./до-бу і більше, - не менше ніж за 20 (40) м від розмітки 1.12, 1.13 чи краю проїзної частини, що перетинається. Приклади на­несення розмітки наведено в додатку 2 (рис. З, 4 і 9).

Примітка. Тут і далі цифра в дужках відповідає розмітці на дорогах з дозволеною швидкістю руху понад 60 км/год, а цифра без дужок - у решті випадків.

- перед залізничними переїздами від ближньої рейки до розмітки 1.12 і на відстані 100 м від розмітки 1.12;

- в місцях, де заборонено обгін усім транспортним за­собам;

- перед перешкодою (опора шляхопроводу, острівець безпеки, бордюр тощо), що знаходиться ближче ніж 0,3 м від межі смуги руху, чи звужує смугу, а також у разі зменшен­ня кількості смуг в конкретному напрямку з нахилом до осі не більше ніж 1:20 (1:50) (перехідна лінія) (перед перехідною лінією повинна наноситись розмітка 1.1 паралельно осі проїзної частини на відстані 20 (40) м від початку відхилення; приклад нанесення наведено в додатку 2 (рис. 6));

- перед пішохідними переходами, перехрещеннями з ве­лосипедними доріжками за інтенсивності руху більше ніж 3000 авт./добу;

2) для позначення меж смуг руху за їх кількості - дві чи більше для одного напрямку руху

перед перехрестями, пішохідними перехода­ми і залізничними переїздами не менше ніж 20 (40) м від розмітки 1.12 чи 1.13; приклади нанесення наведено в додат­ку 2 (рис. 4, 5);

3) для позначення меж ділянок проїзної частини, на які в'їзд заборонено (острівці безпеки, зупинні майданчики то­що); приклади нанесення наведено в додатку (рис. 7, 13);

4) для позначення меж місць для стоянки транспортних засобів (приклад наведено в додатку 2 (рис. 8); при цьому мінімальні розміри одного місця для стоянки у разі послідовного розташування автомобілів уздовж краю проїзної частини повинні бути

2,5 х 7,5 м для легкових і 3,0 та 10,0 м для вантажних автомобілів, а у разі паралельного розташування автомобілів по відношенню один до одного – відповідно 2,5 х 5,0 м і

3,0 х 7,0 м);

5) для позначення краю проїзної частини (крайова лінія) на дорогах, не позначених знаком 5.1 "Автомагістраль"* (приклад нанесення наведено в додатку 2 (рис. 13)).

У разі наявності бордюру крайову лінію допускається не наносити, за винятком небезпечних доріг, де вона наноситься на відстані 10 см від бордюру.

3.2.3. Розмітка 1.2 повинна застосовуватись для по­значення краю проїзної частини (крайова лінія) на доро­гах із знаком 5.1 «Автомагістраль», а також для позначення спеціально виділеної смуги для руху маршрутних транспор­тних засобів.

3.2.4. Розмітка 1.3 повинна застосовуватись для розділення транспортних потоків протилежних напрямків (осьова лінія) на дорогах, що мають чотири і більше смуг руху в обох напрямках. Приклади нанесення наведено в додатку 2 (рис. 4, 5).

3.2.5. Розмітка 1.4 застосовується на дорогах, де забороне­но зупинку транспортних засобів.

Розмітку слід наносити на відстані 0,1 м від краю проїзної частини чи по верху бордюру. Приклади наведено в додатку 2 (рис. 8).

3.2.6. Розмітку 1.5 застосовують для:

- розділення транспортних потоків протилежних напрямків (осьова лінія) на дорогах, що мають дві чи три сму­ги руху в обох напрямках (додаток 2, рис. 1-3, 5, 6, 8, 9, 11, 13), крім випадків, що зазначено в пп.3.2.3 і 3.2.13.

- позначення меж смуг руху за їх кількості дві чи більше для одного напрямку руху (додаток 2, рис. 4, 5, 9, 10-12), крім випадків, що зазначено в пп.3.2.3 і 3.2.13.

3.2.7. Розмітка 1.6 (лінія наближення) повинна засто­совуватись для позначення наближення до розмітки 1.1 чи 1.11, що розділяє транспортні потоки протилежних (до­даток 2, рис. 1-3, 5, 6) чи попутних (додаток 2, рис. 4, 5, 9) напрямків руху, і наноситись на відстані не менше ніж 50 (100) м перед нею.

3.2.8. Розмітка 1.7 застосовується для позначення смуг ру­ху в межах перехрестя у випадках, коли потрібно показати траєкторію руху транспортних засобів чи підкреслити межі руху смуги. Приклади позначення смуг руху наведено в додат­ку 2 (рис. З, 4, 9, 12).

3.2.9. Розмітка 1.8 застосовується для позначення межі між смутою розгону чи гальмування і основною смутою ру­ху. Приклад застосування розмітки наведено в додатку 2 (рис. 9). При цьому ширина розмітки повинна бути 0,4 м на автомагістралях і 0,2 м на інших дорогах.

3.2.10. Розмітка 1.9 (реверсивна лінія) повинна застосо­вуватись для позначення меж смуг руху, що призначені для реверсивного регулювання. Приклад наведено в додатку 2 (рис. 11).

3.2.11. Розмітку 1.10 слід застосовувати на ділянках доріг, де потрібно заборонити стоянку транспортних засобів. При­клад застосування наведено в додатку 2 (рис. 8). Розмітку на­носять на відстані 0,1 м від краю проїзної частини чи по вер­ху бордюру.

3.2.12. Розмітка 1.11 повинна застосовуватись для розділення транспортних потоків попутних чи протилежних напрямків (бар'єрна лінія) у разі заборони перестроювання транспортних засобів із однієї смуги в іншу.

Розмітка 1.11, що застосовується для розділення потоків протилежних напрямків, повинна наноситись на ділянках доріг з обмеженою видимістю, в тому числі на підйомах і спусках. В таких місцях вона суцільною лінією повинна бути по­вернута в бік смуги, з якої потрібно заборонити виїзд на сму­гу зустрічного руху. Приклад застосування наведено в додатку 2 (рис. 1-3).

Допускається застосовувати цю розмітку для розділення потоків протилежних напрямків перед позначеними пішохідними переходами, перехрещеннями з велосипедною доріжкою, перехрестями, якщо інтенсивність руху менше ніж 3000 од./добу на відстані не менше ніж 20 (40)м від них, а також перед залізничними переїздами на відстані 100 м від розмітки 1.12. При цьому розмітка 1.11 суцільною лінією по­винна бути повернута в бік смуги, по якій рух здійснюється в бік зазначених ділянок доріг. Приклад застосування наведено в додатку 2 (рис. 5).

Розмітка 1.11, що застосовується для розділення транс­портних потоків попутніх напрямків, повинна наноситись:

- на ділянках підйомів, де в бік підйому рух здійснюється по двох смутах, на відстані не менше ніж 50 м від верши­ни підйому і ЗО м за нею; в цьому випадку розмітка 1.11 суцільною лінією повинна бути нанесена в бік крайньої правої смуги;

- на багатосмугових ділянках доріг для заборони пере-строювання на крайню ліву смуту, по якій організовано рух транспортних засобів з підвищеною межею швидкості;

- в інших випадках, коли потрібно виключити можливість перестроювання на смугу руху справа чи зліва, виділити ділянки в розмітках 1.1-1.3 для позначення місць перестро­ювання чи розвороту транспортних засобів, для позначення місць в'їзду на територію, що примикає, та виїзду з неї. При­клади наведено в додатку 2 (рис. 5, 6, 9,12,13).

Довжина штриха і проміжку між штрихами цієї розмітки повинна бути такою ж, як у попередньої лінії наближення 1.6, а у разі її відсутності може бути зменшена відповідно до 0,9 і 0,3 м.

3.2.13. Розмітка 1.12 (стоп-лінія) повинна застосовува­тись перед перехрестями у разі наявності дорожнього зна­ку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», в місцях, де рух регулюється світлофором, та перед залізничними переїздами і наноситись там, де водій зобов'язаний зупинитись. Приклади застосування наведено в додатку 2 (рис. 3-5,12).

У місцях, де рух регулюється світлофором, стоп лінію слід наносити з урахуванням забезпечення видимості сигналів світлофора водіями транспортних засобів, що зу­пинились. При цьому відстань від стоп-лінії до світлофора повинна бути не менше ніж 5 м у разі розташування світлофорів над проїзною частиною і не менше ніж 3 м - збо­ку проїзної частини.

Допускається зменшувати зазначену відстань до 3 м за наявності світлофорів типу 3 (повторювачі сигналів світлофора).

На залізничних переїздах стоп-лінію слід наносити на відстані не менше ніж 5 м від шлагбаума чи світлофора, а у разі відсутності - на відстані не менше ніж 10 м від ближньої рейки. Приклад застосування наведено в додатку 2 (рис. 5).

3.2.14. Розмітка 1.13 повинна застосовуватись для позна­чення місця зупинки транспортних засобів у разі наявності знака 2.1 «Дати дорогу», як правило, у тих випадках, коли цей знак з будь-яких причин не може бути установлено у тому місці, де водій зобов'язаний дати дорогу. Приклад наведено у додатку 2 (рис. 9).

3.2.15. Розмітки 1.12 і 1.13 допускається наносити як по всій ширині проїзної частини даного напрямку руху, так і окремо по кожній смузі руху. Приклади наведено у додатку 2 (рис. 3,9).

Ці розмітки слід наносити під прямим кутом до осі сму­ги руху, якомога ближче до перехрещуваної проїзної частини (розмітку 1.12 - не менше ніж за 1 м перед нею чи перед на­земним пішохідним переходом).

3.2.16. Розмітка 1.14 повинна застосовуватись для по­значення місць, що виділені для переходу проїзної частини пішоходами.

Ширина пішохідного переходу, що розмічається, визначається з урахуванням інтенсивності пішохідного руху з розрахунку 1 м на кожних 500 пішоходів за годину, але не мен­ше ніж 4 м.

Розмітки 1.14.1 і 1.14.2 повинні застосовуватись на нерегульованих пішохідних переходах. Якщо ширина пішохідного переходу менше ніж 6 м, слід застосовувати розмітку 1.14.1, а за ширини 6 м і більше - розмітку 1.14.2. Приклад застосування розміток наведено в додатку 2 (рис. 3). Лінії розміток 1.14.1 і 1.14.2 повинні наноситись паралель­но осі проїзної частини.

Розмітка 1.14.3 повинна застосовуватись на пішохідних переходах, де рух регулюється світлофором. Приклад наведе­но у додатку 2 (рис. 4).

3.2.17. Розмітка 1.15 повинна застосовуватись для позна­чення перетину велосипедної доріжки з проїзною частиною дороги, що перетинається.

Розмітки 1.14.1, 1.14.2 і 1.14.3, 1.15 слід наносити перпен­дикулярно до осі проїзної частини дороги, що перетинається.

3.2.18. Розмітки 1.16.1-1.16.3 повинні застосовуватись для позначення напрямних острівців, при цьому розмітку 1.16.1 слід застосовувати в місцях розділення транспортних потоків протилежних напрямків, 1.16.2 - в місцях злиття транспор­тних потоків одного напрямку (додаток 2, рис. 10) і 1.16.3 -в місцях злиття транспортних потоків (додаток 2, рис. 9). На острівцях, що мають велику площу, розмітки 1.16.1-1.16.3 дозволяється виконувати відповідно до додатка 2 (рис. 7).

3.2.19. Розмітка 1.17 повинна застосовуватись для по­значення місць зупинок транспортних засобів, що рухають­ся за встановленими маршрутами, і стоянок таксі, за винят­ком відокремлених від основної проїзної частини зупинних майданчиків. Довжина розмітки 1.17 повинна визначатись з урахуванням кількості транспортних засобів, що одночас­но зупиняються чи стоять, але не менше ніж ЗО м для зупинок тролейбусів, автобусів і 20 м для стоянок таксі.

3.2.20. Розмітка 1.18 повинна застосовуватись для за­значених дозволених на перехресті напрямків руху по сму­гах. Приклади наведено в додатку 2 (рис. 4, 9, 10, 12). При цьо­му повинно послідовно наноситись 2 (3) чи більше стріл з відстанню між ними від 20 до 30 м. Основа стріли, найближчої до перехрестя, повинна бути на рівні початку розмітки 1.1, що розділяє потоки попутних напрямків руху.

Розмітка з зображенням тупика повинна наноси­тись перед перехрещенням доріг з проїзними частинами, що розділені бульваром, чи широкою розділювальною сму­гою, коли поворот на найближчу проїзну частину заборо­нено. Ця розмітка не наноситься, якщо ширина бульвару чи розділювальної смуги дозволяє нанести стріли без зображен­ня тупика відповідно до умов, наведених в цьому пункті.

3.2.21. Розмітку 1.19 слід наносити у місцях, де зменшується кількість смуг руху в даному напрямку, чи у сполученні з розміткою 1.6 перед розміткою 1.1 чи 1.11, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків за обмеженої видимості (пп.3.2.3 та 3.2.13) (додаток 2, рис. 1-3, 5, 6, 9). При цьому повинні послідовно наноситись 2 (3) чи більше стріл з відстанями між ними 15, ЗО, 45 м і т. д. (ЗО, 60, 90 м і т. д.).

3.2.22. Розмітка 1.20 повинна застосовуватись для позна­чення наближення до розмітки 1.13 і наноситись на кожній смузі руху.

Відстань між основою трикутника розмітки 1.20 і розміткою 1.13 повинна бути від 2 до 10 м (від 10 до 25 м). Приклад наведено в додатку 2 (рис. 9).

3.2.23. Розмітка 1.21 повинна застосовуватись у поєднанні з розміткою 1.12, якщо встановлено знак 2.2 «Проїзд без зу­пинки заборонено», і наноситись на кожній смузі руху.

Відстань між розмітками 1.21. і 1.12 повинна бути від 2 до 10 м (від 10 до 25 м). Приклад наведено в додатку 2 (рис. 3).

3.2.24. Розмітка 1.22 повинна застосовуватись у поєднанні з розміткою 1.18 для позначення номера дороги чи маршруту в тих випадках, коли дорога перехрещується з іншою дорогою, такою ж чи більш високої категорії, або коли маршрут в місці перехрещення з іншою дорогою змінює свій напрямок.

Ця розмітка повинна наноситись посередині кожної сму­ги руху, що відповідає напрямку маршруту, перед перехрестя­ми та після них.

Розмітка з буквою «Е» повинна застосовуватись на дорогах, призначених для міжнародного руху в установленому порядку.

Розмітка 1.22 повинна наноситись на відстані 1,0 м від розмітки 1.18. Приклад застосування наведено в додатку 2 (рис. 10).

3.2.25. Розмітку 1.23 наносять на смуги, позначені зна­ком 5.11 «Смуга для маршрутних транспортних засобів», і призначені для руху тільки маршрутних транспортних засобів. Приклад застосування наведено в додатку 2 (рис. 12). Допускається наносити її на смуги гальмування на пунктах зу­пинки маршрутних транспортних засобів. Приклад застосу­вання наведено в додатку 2 (рис. 13).

Ця розмітка повинна наноситись по осі смути руху осно­вою в бік транспортних засобів, що рухаються по ній. На по­чатку смуги на відстані 10 м від межі перехрещення проїзних частин наноситься перша розмітка, а через 20 м - друга.

Розмітку 1.23 слід повторювати після пункту зупинки маршрутних транспортних засобів, розташованого більше ніж 50 м за перехрестям.

На перегоні довжиною більше ніж 200 м розмітку 1.23 слід повторювати через 200 м. В залежності від конкретних умов цю відстань може бути змінено.

3.2.26. Ширина лінії розміток 1.1, 1.3-1.7, 1.9-1.11, 1.17, а також граничних ліній розміток 1.16.1-1.16.3 повинна бути ОД (0,08) м.

3.2.27. Для написів, що не передбачені цим стандартом і є додатковим засобом інформації, що не запроваджують будь яких обмежень (назви населених пунктів, маршрутів ру­ху тощо), повинні застосовуватись букви висотою 1,6 або 4,0 м (в залежності від швидкості руху транспортних засобів). Розміри основних елементів букв можуть вибиратись з ура­хуванням розмірів елементів цифр, наведених у додатку 1 (рис. 6, 7, 8).

3.3. Вертикальна розмітка (табл. 2)

3.3.1. Розмітка 2.1 повинна застосовуватись для позначен­ня вертикальних елементів дорожніх споруд, металевих, бе­тонних конструкцій, опор штучного освітлення та інших пе­решкод, що розташовані в межах узбіччя чи знаходяться на відстані менше ніж 5 м від краю проїзної частини, а у разі наявності бордюру - на відстані менше ніж 0,75 м, а також в інших випадках, коли ці елементи є небезпечними для транс­портних засобів, що рухаються. Приклади застосування наве­дено в додатку 2 (рис. 14-18).

Під час великої ширини вертикальної поверхні допускається розмічати тільки найближчий до поїзної части­ни край на ширину 0,5 м, у разі великої висоти - на висоту 2 м. Приклад наведено в додатку 2 (рис. 17).

3.3.2. Розмітка 2.2 повинна застосовуватись для позна­чення нижнього краю проїзної конструкції тунелів, мостів та шляхопроводів, коли відстань від нього до покриття дороги менша ніж 5 м. Розмітку наносять над серединою кожної сму­ги, по якій здійснюється рух у напрямку дорожньої споруди. Приклади застосування розмітки наведено в додатку 2 (рис. 14-16).

Допускається наносити розмітку 2.2 на прольот-них будівлях по всій ширині проїзної частини, по якій здійснюється рух у напрямку споруди.

3.3.3. Якщо розмітку 2.1 чи 2.2 неможливо нанести безпо­середньо на поверхню дорожніх споруд, вона повинна викону­ватись на щитах, що прикріплюються до цих споруд чи вста­новлюються безпосередньо перед ними.

3.3.4. Розмітку 2.3 застосовують для позначення кру­глих тумб у випадках, коли вони розташовуються на розділювальних смутах чи острівцях безпеки. Приклад засто­сування наведено в додатку 2 (рис. 18).

Білі смуги розміток 2.1-2.3 на ділянках доріг, що не ма­ють штучного освітлення, допускається виконувати з світлоповертальних матеріалів.

3.3.5. Розмітка 2.4 повинна застосовуватись для позна­чення розташованих в межах дорожнього полотна напрям­них стовпчиків, надовбів, опор огороджень, стійок дорожніх знаків тощо. Приклад застосування розмітки наведено в до­датку 2 (рис. 18).

Нижній край чорної смуги розмітки 2.4 повинен бути по­вернутий в бік проїзної частини.

3.3.6. Розмітку 2.5 слід застосовувати для позначення боко­вих поверхонь початку дорожніх огороджень (протягом не мен­ше ніж 10), що установлені на небезпечних ділянках доріг, а та­кож по всій довжині огороджень на розв'язках різних рівнів, кривих у плані з радіусом меншим ніж 50 м, крутих спусках. Приклад застосування розмітки наведено в додатку 2 (рис. 18).

3.3.7. Розмітка 2.6 повинна застосовуватись для позначен­ня бокових поверхонь дорожніх огороджень в усіх інших ви­падках, крім установлених в п.3.3.6. Приклад наведено в додат­ку 2 (рис. 18).

Огороджувальні та напрямні пристрої, позначені розміткою 2.4-2.6, повинні мати світлоповертальні елементи. Ці елементи повинні бути праворуч за напрямком руху черво­ного кольору, а ліворуч - білого.

Площина світлоповертального елемента повинна бути за можливості перпендикулярною до напрямку руху транспор­тних засобів.

Світлоповертальні елементи встановлюються відповідно до п.2.2.4.

3.3.8. Розмітка 2.7 повинна застосовуватись для позначен­ня поверхні піднятих острівців безпеки, бордюрів на кривих в плані з радіусом меншим ніж 50 м, в місцях звуження дороги та на інших небезпечних ділянках. Приклади застосування на­ведено в додатку 2 (рис. 17, 18).

Розміри елементів розмітки 2.7 чорного і білого кольорів відповідно слід приймати: для острівців безпеки - 0,2 і 0,4 м, для бордюрів - 0,5 і 1,0 м (1,0 і 2,0) м.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.