Список використаних джерел. 1. 50 лет борьбы СССР за разоружение: Сб

1. 50 лет борьбы СССР за разоружение: Сб. док. Сост.: В.М. Хайцман. М.: Наука, 1967. – 690 с.

2. Договір про Шпіцбергені (підписаний 9 лютого 1920) //Чиннеміжнародне право.Збірникдокументівв 3-хтомах.Т.1.- М.,1996.

3. Статут ООН (прийнятий 26 червня 1945 р.)//Чинне міжнародне право.Збірник документів в 3-х томах. Т.1. - М., 1996.

4. Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. М.: МГУ, 1997. – 480 с.

5. Барсегов Ю.Г. Мировой океан: дипломатия, политика, право. М.: “Международные отношения”, 1983. – 264 с

6. Барсегов Ю.Г. Территория в международном праве. М. Госюриздат, 1958. – 310 с.

7. Богуславский М.М. Международное частное право. М., 1996. – 604 с.

8. Внешняя политика Советского Союза. 1949 год. М., 1953. – 686 c

9. Гроций Г. О праве войны и мира. М., 1994. – 868 с.

10. Деканозов Р.В. Соглашение 1872 г. о Шпицбергене //Вопросы теории советского права. Новосибирск, 1968. – с. 133

11. Документы внешней политики СССР. М.: Госполитиздат, 1958. Т.2. – 803 с.

12. Документы внешней политики СССР. М.: Госполитиздат, 1962. Т.6. – 671 с.

13. Зыков С. Строго соблюдать договор о Шпицбергене//Известия. 1976. 22 окт.

14.

15. Клименко Б.М. Государственная территория. Вопросы теории и практики международного права. М.: Международные отношения, 1974. – с. 318

16. Колодкин А.Л. Мировой океан: международно-правовой режим. Основные проблемы. М.: “Международные отношения”, 1973– 462 с.

17. Колосов Ю.М., Кривчиков Э.С. Действующее международное право. Сборник документов в 3-х томах. – М., 1996. – 668 с.

18. Корякин В.С. Семь экспедиций на Шпицберген. – М., 1986. – 389 с.

19. Курс международного права в 6 томах. М., 1989. – 629 с.

20. Лахтин В.Л. Права на северные полярные пространства. – М., 1928. –290 с.

21. Лебедев М.А. Некоторые вопросы пользования иностранной территорией в современном международном праве //Советский ежегодник международного права. – 1981. М., 1982. – 380 с.

22. Малеев Ю.Н. Международное воздушное право. Вопросы теории и практики. М., 1986. – 420 с.

23. Международное морское право / Учебник под редакцией Блищенко И.П. М., 1988. – 515 с.

24. Международное право в документах. М.: Юрид. лит-ра, 1982. – 690 с.

25. Международное публичное право / Учебник под редакцией Бекяшева К.А. М.: Проспект, 1996. – 288 с.

26. Мешера В.Ф Правовой режим морских пространств. М.: 1978. – 425 с.

27. Михайлов С. Архипелаг Шпицберген и остров Медвежий //Новое время. 1951. №44. – 330 с.

28. Моргачев С. К вопросу о “северном балансе” //Мировая экономика и международные отношения. 1988. №1. – 325 с.

29. Нансен Ф., собр. соч., т.4 – Шпицберген (пер. с норв.). М. – Л.: 1938. –416 с.

30. Одинцов В.А., Старков В.Ф. Некоторые проблемы арктического мореплавания и походы русских на архипелаг Шпицберген //Летопись Севера. М., 1985. Вып. 11. – 277 с.

31. Сабанин А. Россия и Шпицберген //Вести. НКИД. 1921. №5-6– 620 с.

32. Шинкарецкая Г.Г. Государства на архипелагах: международно-правовой режим. М.: “Международные отношения”, 1977. – 420 с.

33. Энциклопедический словарь. Спб. Брокгауз и Ефрон, 1892. – 580 с.

34. Bertram C., Holst J.J. New Strategic Factors in the North Atlantic. Oslo, 1977. – 380 с.

35. Mathiesen T. Svalbard in the International Politics 1871-1925. – Norsk polarinstitutt scrifter. Oslo, 1947. – 345 с.

36. Piccioni C. Spitsbergen et la convention du 9 fevrier 1920 // Revue generale de droit international public.1923. N 1—2. – 390 с.

37. http://old.strana.ru/text/stories/2001/06/06/

38. http://www.severinform.ru/html/print.php3?id=16891

39. http://www.astravel.ru/geo/countries/svalbard.htm

Додаток 1.

ДОГОВІР

Про Шпіцберген 31 (Париж, 9 лютого 1920 року)

Президент Сполучених штатів Америки, Е.В. Король Великобританії та Ірландії та Британських територій за морями. Імператор Індії, Е.В. Король Данії, Президент Французької Республіки, Е.В. Король Італії, Е.В. Імператор Японії, Е.В. Король Норвегії, Е.В. Королева Нідерландів, Е.В. Король Швеції, бажаючи, визнаючи суверенітет Норвегії над архіпелагом Шпіцберген, включаючи Ведмежий острів, щоб у цих місцевостях був належний режим, здатний забезпечити їхній розвиток і мирне використання, призначили в якості відповідних уповноважених для укладення з цією метою Договору: (перелік уповноважень) які, за пред'явленням своїх повноважень, визнаних у належній формі, умовились по таких постановах:

Стаття 1

Високі Договірні сторони погоджуються визнати, на умовах, передбачених цим Договором, повний і абсолютний суверенітет Норвегії над архіпелагом Шпіцберген, що охоплює острів Ведмежий або Беренд-Ейланд, всі острови, розташовані між 10 градусом і 35 градусом східної довготи від Грінвіча і між 74 градусом і 81 градусом північної широти, зокрема: Західний Шпіцберген, Північно-Східну Землю, острів Баренца, острів Едж, острови Уіч, острів Надії або Хопен-Ейланд і землю Принца Карла, разом з усіма островами, острівцями і скелями, що відносяться до них.

Стаття 2

Суду і громадяни всіх Високих Договірних Сторін будуть допущені на однакових підставах до здійснення права на рибну ловлю та полювання в місцевостях, зазначених у статті 1 і в їх територіальних водах.

Норвегія буде мати право зберігати в силі, приймати або проголошувати заходи, що можуть забезпечити збереження і, якщо це потрібно, відновлення фауни і флори в зазначених місцевостях і їх територіальних водах, причому домовлено, що ці заходи завжди повинні будуть на однакових підставах застосовуватися до громадян всіх Високих Договірних Сторін, без будь-яких винятків, привілеїв і пільг, прямих або непрямих на користь якої-небудь однієї з них.

Особи, що займають землі, права яких визнані згідно положень статей 6 і 7, будуть користуватися виключним правом полювання на своїх земельних ділянках: поблизу від житловмх будинків, складів, заводів, будівель, обладнаних для експлуатації земельної ділянки на умовах передбачених постановами місцевої поліції; в межах площі з радіусом в 10 кілометрів навколо головного центру місця роботи або підприємств; в обох випадках - при дотриманні постанов, виданих Норвезьким Урядом, в умовах, зазначених у цій статті.

Стаття 3

Громадяни всіх Високих Договірних Сторін матимуть однаковий вільний доступ до будь-якої мети і завдання в водах фіорди і порти місцевостей, зазначено у статті 1, і право зупинки в них; вони можуть працювати в них, без будь-яких перешкод, за умови дотримання місцевих законів і постанов, всякими судноплавними, промисловими, гірськими чи комерційними діяннями на умовах повної рівності.

Вони будуть допущені на цих же умовах рівності до заняття всякою судноплавною, промисловою, гірською і комерційною справою до його експлуатації, як на суші, так і в територіальних водах, причому не може бути створена ніяка монополія щодо якого б то не було підприємства.

Незалежно від правил, що можуть бути в силі Норвегії щодо каботажу, суду Високих Договірних Сторін, які мають зазначені у статті 1 договору місцем свого відправлення або місцем свого призначення, матимуть право зупинки як при відході, так і при поверненні в норвезьких портах для того, щоб прийняти на борт або висадити пасажирів чи вантажів, яких місце свого походження або місце свого призначення зазначені місцевості, або для будь-якої іншої мети.

Домовлено, що у всіх відносинах і зокрема у всьому, що стосується вивезення, ввезення та транзиту, громадяни всіх Високих Договірних Сторін, їх суду та їх вантажі не будуть підлягати будьяким заборонам або обмеженням, не застосовуються до громадян, суднам або вантажам, що користуються в Норвегії режимом найбільшого сприяння, причому норвезькі громадяни, їх суди та їх вантажі прирівнюються з цією метою до громадян, судин і вантажів Високих Договірних Сторін і не користуються ні в якому відношенні більш сприятливим режимом.

Вивезення всяких вантажів, що призначаються до відправки на територію будь-якої з Договірних держав, не повинні піддаватися ніяким повинностям або обмеженням, що можуть виявитися іншими або більш важкими ніж ті, що передбачені у відношенні вивозу вантажів того ж роду, що мають місце призначення територію іншої Договірної держави (у тому числі і Норвегію) або будь-якої іншої країни.

Стаття 4

Будь-яка відкрита для загального користування станція бездротового телеграфу встановлена або яка може бути встановленою з дозволу або розпорядження Норвезького Уряду в місцевостях, зазначених у статті 1, повинна бути завжди відкрита на засадах здійснення рівності для зносин судів всіх прапорів і громадян Високих Договірних Сторін, на умовах,передбачених радіотелеграфною конвенцією від 5 липня 1912 або Міжнародною конвенцією, яка була б укладена для її заміни.

Із застереженням щодо міжнародних зобов'язань, що випливають зі стану війни, власники земельної ділянки будуть завжди мати право споруджувати для своїх власних потреб установки бездротового телеграфу, користуватися ними, причому ці (установки) матимуть право підтримувати зв'язок для особистих справ з береговими і рухливими станціями, включаючи станції, встановлені на судах або на повітряних судах.

Стаття 5

Високі Договірні Сторони визнають користь створення в місцевостях, зазначених у статті 1, міжнародної метеорологічної станції, організація якої складе предмет подальшої конвенції. Так само, шляхом конвенції будуть вироблені умови, на яких в зазначених місцевостях можуть відбуватися наукові дослідження.

Стаття 6

За умови дотримання постанов цієї статті, права, набуті громадянами Високих Договірних Сторін, будуть визнані дійсними.

Претензії, що стосуються прав, що виникають в результаті вступу у володіння земельними ділянками або заняття щодо підписання цього Договору, будуть врегульовані згідно постанов Додаток до цього Договору, які будуть мати ту ж силу і дію що і цей Договір.

Стаття 7

Норвегія зобов'язується в місцевостях, зазначених у статті 1, надати всім громадянам Високих Договірних Сторін щодо способів придбання права власності, користування ним та його здійснення, включаючи право займатися гірською справою, режим, заснований на повній рівності і згідний з постановами цього Договору.

Примусове відчуження може мати місце лише в цілях суспільної користі і за сплату справедливого відшкодування.

Стаття 8

Норвегія зобов'язується ввести в місцевостях, зазначених у статті 1 гірського статуту, який особливо з точки зору податків, мит або повинностей всякого роду, загальних або особливих умов праці, повинен виключати всякого роду привілеї, монополії чи пільги як на користь держави, так і на користь громадян однієї з Високих Договірних Сторін, включаючи Норвегію, і забезпечити персоналу всіх категорій, який отримує заробітну плату, виплату заробітної плати та охорони інтересів, необхідні для його фізичного, морального і культурного благополуччя.

Вилучення податків, мита і зборів повинні бути вжиті виключно на потреби зазначених місцевостей і можуть встановлюватися тільки в тій мірі, в якій це виправдовує їх призначенням.

Що стосується, зокрема, вивезення рудних багатств, Норвезький Уряд матиме право встановити вивізне мито, а проте це мито не повинно перевищувати одного відсотка з максимальною вартістю вивезених рудних багатств в межах 100 000 тонн, а більше цієї кількості мито буде йти у нищому співвідношенні. Вартість буде визначатися в кінці судноплавного сезону, вираховуючи середню ціну ФОБ.

За три місяці до дати, передбаченої для його вступу в силу, проект гірничого статуту буде повідомлений норвезьким урядом іншим Договірним державам. Якщо протягом цього терміну одна або кілька із зазначених держав запропонують внести зміни в це положення до його застосування, ці пропозиції будуть повідомлені Норвезьким Урядом іншим Договірним державам для розгляду і дозволу з боку Комісії, що складається з одного представника кожної із зазначених держав. Ця комісія буде скликана Норвезьким Урядом і повинна буде винести рішення протягом тримісячного строку з дня її скликання. Її рішення будуть прийняті більшістю голосів.

Стаття 9

Із застереженням щодо прав та обов'язків, що можуть з'явитися для Норвегії результатом її вступу до Ліги Націй, Норвегія зобов'язується не створювати і не допускати створення будь-якої морської бази в місцевостях, зазначених у статті 1 і не будувати ніяких укріплень в зазначених місцевостях, які ніколи не повинні бути використані у військових цілях.

Стаття 10

В очікуванні того, що визнання Високими Договірними Державами Російського Уряду дозволить Росії приєднатися до цього Договору, російські громадяни будуть користуватися тими ж правами, що і громадяни Високих Договірних Сторін.

Вимоги, які вони могли б пред'явити в місцевостях, зазначених у статті 1, будуть заявлені відповідно до умов, передбачених у статті 6 і в Додатку до цього Договору, через посередництво Датського Уряду, який погоджується надати для цієї мети своє сприяння.

Цей Договір, французький і англійський тексти якого будуть автентичними, буде підлягати ратифікації.

Здача на зберігання ратифікаційних грамот відбудеться в Парижі можливо в короткий термін.

Держави, уряди які мають своє місцеперебування поза межами Європи, матимуть право обмежитися повідомленням Уряду Французької Республіки, через своїх дипломатичних представників у Парижі, що ратифікація з їхнього боку мала місце і в такому випадку, вони повинні будуть передати ратифікаційні грамоти якнайшвидше.

Цей Договір набуде чинності, що стосується постанов статті 8, як тільки він буде ратифікований кожної з держав яка підписала його, а у всіх інших відносинах - одночасно з гірським статутом, передбаченому у згаданій статті.

Треті держави будуть запрошені Урядом Французької Республіки приєднатися до цього Договору, ратифікованим належним чином. Це приєднання буде виконано за допомогою повідомлення, адресованого Французькому Уряду, якому потрібно належно сповістити про це інші Договірні Сторони.

На посвідчення чого зазначені вище Уповноважені підписали цей Договір.

Вчинено в м. Парижі, дев'ятого лютого 1920 року, в двох примірниках, з яких один буде переданий Уряду Його Величності Короля Норвегії, і один буде зданий на зберігання в архіви Уряду Французької Республіки, та завірені копії якого будуть передані іншим підписалися державам.

Додаток 2.

Карта Північно Лодовитого океану

Додаток 3.

Карта Архіпелагу Щпіцберген

[1] Статут ООН (прийнятий 26 червня 1945 р.)//Чинне міжнародне право.Збірник документів в 3-х томах. Т.1. - М., 1996.

[2] См.: Б.М. Клименко. Государственная территория. Вопросы теории и практики МП. – с.87

[3] Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. М.: МГУ, 1997. – 68 с.

[4] Барсегов Ю.Г. Территория в международном праве.: М., 1958. – 69 с.

[5] Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. М.: МГУ, 1997. – 98 с.

[6] Барсегов Ю.Г. Мировой океан: дипломатия, политика, право. М.: “Международные отношения”, 93. – 264 с

[7] Бабурин С.Н. Территория в международном праве. М.: МГУ, 1997. – 48 с.

[8]Барсегов Ю.Г. Мировой океан: дипломатия, политика, право. М.: “Международные отношения”, 1983. – 116 с

[9]Энциклопедический словарь. Т.IV “А”. Спб.: Брокгауз и Ефрон, 1892. – с694.

[10] Н.Л. Колодкин: Внутренние морские воды. – М., 1965г. – 68 с.

[11] Н.Л. Колодкин: Внутренние морские воды. – М., 1965г. – 96 с.

[12] Н.Л. Колодкин: Внутренние морские воды. – М., 1965г. – 116 с.

[13] см.: М.М. Богуславский. Международное частное право. – М., 1996г. – 210 с.

[14] Н.Л. Колодкин: Внутренние морские воды. – М., 1965г. – 136 с

[15] Н.Л. Колодкин: Внутренние морские воды. – М., 1965г. – 149 с

[16] Барсегов Ю.Г. Территория в международном праве. М. Госюриздат, 1958. – 178 с.

[17] см.: Ю.Н. Малеев. Международное воздушное право. Вопросы теории и практики. - М., 1986г. – 156 с.

[18] см.: Ю.Н. Малеев. Международное воздушное право. Вопросы теории и практики. - М., 1986г. – 178 с.

[19] Барсегов Ю.Г. Территория в международном праве. М. Госюриздат, 1958. – 310 с.

[20] Документы внешней политики СССР. М.: Госполитиздат, 1962. Т.6. – 12 с.

[21] Колодкин А.Л. Мировой океан: международно-правовой режим. Основные проблемы. М.: “Международные отношения”, 1973– 42 с.

[22] Документы внешней политики СССР. М.: Госполитиздат, 1962. Т.6. – 71 с.

[23] Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. М.: МГУ, 1997. – 80 с.

[24] См.: Курс международного права: В 6 т. М.: 1989. Т.2. С.58

[25] Колодкин А.Л. Мировой океан: международно-правовой режим. Основные проблемы. М.: “Международные отношения”, 1973– 462 с.

[26] Гроций Г. О праве войны и мира. М.: 1994. С.260

[27] Деканозов Р.В. К вопросу о приобретении необитаемых, никому не принадлежащих земель // Вопросы теории советского права. Новосибирск: 1966. С.149

[28] Международное право в документах. М.: Юрид. лит-ра, 1982. С.442-444

[29] Mathiesen T. Svalbard in the International Politics 1871-1925. – Oslo, 1947.

[30] Михайлов С. Архипелаг Шпицберген и остров Медвежий //Новое время. 1951. №44. – 158 с.

[31] 50 лет борьбы СССР за разоружение: Сб. док. Сост.: В.М. Хайцман. М.: Наука, 1967. – 356 с.

[32] Одинцов В.А., Старков В.Ф. Некоторые проблемы арктического мореплавания и походы русских на архипелаг Шпицберген //Летопись Севера. М., 1985. Вып. 11. – 277 с.

[33] Лебедев М.А. Некоторые вопросы пользования иностранной территорией в современном международном праве //Советский ежегодник международного права. – 1981. М., 1982. – 81 с.

[34] Барсегов Ю.Г. Мировой океан: дипломатия, политика, право. М.: “Международные отношения”, 1983. – 134 с

[35] Mathiesen T. Svalbard in the International Politics 1871-1925. – Norsk polarinstitutt scrifter. Oslo, 1947. – 45 с.

[36] Барсегов Ю.Г. Мировой океан: дипломатия, политика, право. М.: “Международные отношения”, 1983. – 184 с

[37] Деканозов Р.В. Соглашение 1872 г. о Шпицбергене //Вопросы теории советского права. Новосибирск, 1968. – с. 57

[38] Колосов Ю.М., Кривчиков Э.С. Действующее международное право. Сборник документов в 3-х томах. – М., 1996. – 668 с.

[39] Mathiesen T. Svalbard in the International Politics 1871-1925. – Oslo, 1947. – 116 с.

[40] 50 лет борьбы СССР за разоружение: Сб. док. Сост.: В.М. Хайцман. М.: Наука, 1967. – 690 с.

[41] Колодкин А.Л. Мировой океан: международно-правовой режим. Основные проблемы. М.: “Международные отношения”, 1973– 172 с.

[42] Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. М.: МГУ, 1997. – 139 с.

[43] 50 лет борьбы СССР за разоружение: Сб. док. Сост.: В.М. Хайцман. М.: Наука, 1967. – 230 с.

[44] Шинкарецкая Г.Г. Государства на архипелагах: международно-правовой режим. М.: “Международные отношения”, 1977. – 420 с.

[45] Деканозов Р. В. Соглашение 1872 года о Шпиц­бергене//Вопросы теории советского права. Новосибирск, 1968. С. 133.

[46] Mathiesen T. Svalbard in the International Politics 1871-1925. – Norsk polarinstitutt scrifter. Oslo, 1947. – 45 с.

[47] Михайлов С. Архипелаг Шпицберген и остров Медвежий //Новое время. 1951. №44. – 132 с.

[48] Документы внешней политики СССР. М., 1958. Т. 2. С. 368.

[49] Сабанин А. Россия и Шпицберген // Вести. НКИД. 1921. № 5—6. С. 51; Ставни ц ер М. Русские на Шпицбергене. М.; Л., 1948. С. 72; Mathiesen T.Svalbard in International Politics 1871 —1925 // Norsk polarinstitutt scrifter. Oslo, 1954. N 101. Р. 144.

[50] Лахтин В. Л. Права на северные полярные пространства. М, 1928. С.11.

[51] Лахтин В. Л. Права на северные полярные пространства. М, 1928. С.14.

[52] Лебедев М. А. Некоторые вопросы пользования иностранной территорией
современном международном праве // Советский ежегодник международного права.
1981. М., 1982. С. 284.

[53] Piccioni C. Spitsbergen et la convention du 9 fevrier 1920 // Revue generale de droit international public.1923. N 1—2. Р. 112.

[54] Текст договора см.: 50 лет борьбы СССР за разоружение: Сб. док. Сост.: В. М. Хайцман. М., 1967. С. 232—235.

[55] Bertram C., Holst J.J. New Strategic Factors in the North Atlantic. Oslo, 1977. Р. 185.

[56] Одинцов В.А., Старков В.Ф. Некоторые проблемы арктического мореплавания и походы русских на архипелаг Шпицберген //Летопись Севера. М., 1985. Вып. 11. – 247 с.

[57] Договір про Шпіцберген (підписаний 9 лютого 1920)

Поиск по сайту: