Принцип мирного розв'язання спорів

Однією з новел сучасного міжнародного права є принцип мирного розв'язання спорів між державами. Класичне міжнародне право не знало такого принципу, тому війна вважалася правомірним засобом досягнення мети зовнішньої політики держав, хоча певні кроки з упровадження норми про мирне розв'язання спорів були зроблені міжнародним співтовариством ще в кінці XIX - на початку XX ст. Конференцією миру в Гаазі в 1899 р. почався період сучасної історії судового розв'язання міжнародних спорів. Різні делегації висунули на ній пропозиції про створення постійного міжнародного суду. 29 жовтня 1899 р. конференція схвалила Конвенцію про мирне врегулювання міжнародних спорів, яка кодифікувала право і практику добрих послуг, посередництва й арбітражу, а також передбачала створення Постійного третейського суду. Друга Конференція миру, що відбулася в Гаазі в 1907 р., переглянула цю конвенцію, зберігши й укріпивши новий суд. Врешті-решт, до Конвенції 1899 р. і до Конвенції 1907 р. або одночасно до них обох приєдналося 47 держав.

Так, у ст. 2 Гаазької конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 р. мовилося про те, що державам "перш ніж вдатися до зброї", слід "звертатися, наскільки дозволяють обставини", до мирних засобів - добрих послуг і посередництва. "Проте, - як зазначив Міжнародний Суд ООН у рішенні по справі про Норвезькі позики від 6 липня 1957 р., - мета згаданої угоди, а саме другої Гаазької конвенції 1907 р. про обмеження використання сили при стягуванні боргів за договорами не полягає в тому, щоб ввести обов'язковий арбітраж; єдине зобов'язання, що накладається Конвенцією, полягає в тому, що держава не може вдатися до сили, не спробувавши вдатися до арбітражу".

Статут Ліги Націй закріпив положення про обов'язкове звернення держав до мирних засобів розв'язання суперечок, що "можуть спричинити за собою розрив". Водночас у цьому документі війна не виключалася повністю із засобів державної політики.

Значний крок у формуванні такого принципу був зроблений у 1928 р, укладенням багатосторонньої угоди - Паризького договору про відмову від війни як знаряддя національної політики (Пакт Бріана - Келлога). Пакт проголошував норму про відмову від війни як засобу врегулювання міжнародних спорів і як знаряддя національної політики, а також визнавав необхідним вирішувати будь-які суперечки мирними засобами.

Проте принцип мирного розв'язання спорів уперше був закріплений у п. З ст. 2 Статуту ООН: "Всі Члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами так, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справедливість". Згодом цей принцип був підтверджений у статутах і документах регіональних організацій (Ліги арабських держав, Організації американських держав, Організації африканської єдності, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та ін.), в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р.

Сутність цього принципу зводиться до обов'язку держав вирішувати будь-які міжнародні суперечки, що загрожують міжнародному миру або не загрожують йому, глобальні й регіональні, життєво важливі і другорядні, виключно мирними засобами. Процедура і конкретні засоби мирного розв'язання міжнародних спорів відповідно до Статуту ООН залишаються на розсуд держав. Найчастіше держави вдаються до дипломатичних переговорів з метою вирішити міжнародну суперечку. Якщо не вдається вирішити міжнародний спір одним засобом, слід використовувати інший (або інші). Зокрема, для розв'язання міжнародних суперечок можуть притягуватися міжнародні судові й арбітражні органи, регіональні організації. Так, у рамках ОБСЄ є певна нормативна база для мирного розв'язання міжнародних спорів - Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ 1992 р. Ця конвенція передбачає такі примирливі механізми, як Примирна комісія, Арбітражний трибунал для розгляду спорів і Суд із примирення і арбітражу. Більш того, в цьому документі міститься великий перелік обов'язкових і факультативних процедур, що підлягають вибору сторонами спору для розв'язання конкретної міжнародної суперечки з урахуванням її специфіки.

Поиск по сайту: