Принцип суверенної рівності держав

Юридична природа основних принципів міжнародного права

Основні принципи міжнародного права є загальновизнаними нормами вищого порядку, які утворюють фундамент міжнародного права і покликані забезпечити стабільне та ефективне функціонування міжнародної системи.

Основними вони іменуються тому, що є принципами загального міжнародного права і поширюються на всіх суб'єктів міжнародного права, на відміну від галузевих міжнародно-правових принципів. Загальновизнано, що основні принципи міжнародного права - це імперативні норми (Jus cogens), тобто відхилення від них ні індивідуально, ні за угодою суб'єктів міжнародного права неприпустиме. Саме це забезпечує їх універсальний характер, а врешті-решт і стабільність та ефективність функціонування міжнародної системи. Це означає, що будь-яке порушення основних принципів міжнародного права будь-яким суб'єктом міжнародного права призводить до спричинення серйозної шкоди законним інтересам інших суб'єктів. Внаслідок того, що сучасне міжнародне право - відносно молода система права, її основні принципи € критерієм правомірної поведінки в тих сферах міжнародних відносин, які ще не врегульовані конкретними міжнародно-правовими нормами. Звідси випливає, що дотримання основних принципів міжнародного права абсолютно обов'язкове для всіх його суб'єктів.

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН (преамбула, ст. 1 і 2). У ст. 2 зафіксовано сім основних принципів. Тлумачення основних принципів дається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на 25-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970 р. У Гельсінському Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному керівниками 33 європейських і двох північноамериканських держав 1 серпня 1975 р., є Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах. Ця Декларація містить уже десять принципів міжнародного права, а не сім, як у ст. 2 Статуту ООН. Проте і цей перелік основних принципів міжнародного права не є вичерпним. Сьогодні міжнародне співтовариство вкрай потребує ухвалення принципу екологічної безпеки, але через різні, в основному суб'єктивні, причини цей принцип, на жаль, поки не отримав юридичного закріплення.

Слід зазначити, що в Декларації 1970 р. підкреслюється необхідність при тлумаченні і застосуванні основних принципів міжнародного права враховувати їх взаємопов'язаний характер, а також необхідність розглядати їх у контексті всіх інших принципів. Отже, неприпустимо виривати із загального контексту будь-який з основних принципів міжнародного права і зводити його в абсолют на шкоду іншим принципам.

Принцип суверенної рівності держав

Для класичного міжнародного права було характерним поширення принципу суверенної рівності тільки на цивілізовані держави. На нецивілізовані держави, в основному в Азії і Африці, цей принцип не поширювався, а тому цивілізовані держави вважали для себе правомірним втручатися в їх внутрішні справи, встановлювати над ними протекторати, створювати екстериторіальні сетльменти1, здійснювати консульську юрисдикцію і т. ін.

У сучасному міжнародному праві принцип суверенної рівності держав означає повагу їх суверенітету і юридичної рівноправності в міжнародних відносинах. З цього випливає обов'язок кожної держави поважати право іншої держави здійснювати законодавчу, виконавчу та судову владу в межах своєї території без втручання з боку інших держав. І на цій основі самостійно реалізовувати свої права й обов'язки як суб'єкта міжнародного права. Друга складова цього принципу означає юридичну рівність усіх держав незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

Принцип суверенної рівності проголошений у п. 1 ст. 2 Статуту ООН: "Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів".

У Декларації 1970 р. визначені, зокрема, елементи поняття суверенної рівності:

a) держави юридично рівні;

b) кожна держава користується правами, властивими повному суверенітету;

c) кожна держава зобов'язана поважати правосуб'єктність інших держав;

d) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканна;

е) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи;

і) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в мирі з іншими державами.

Положення про принцип суверенної рівності держав містяться також у Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ 1975 р., Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав - учасниць НБСЄ 1989 р., Паризькій хартії для нової Європи 1990 р., засновницьких актах регіональних організацій та інших міжнародних документах.

Незважаючи на визнання юридичної рівності держав у вказаних документах, об'єктивно зберігається фактична нерівність держав, що на практиці виявляється у порядку роботи деяких міжнародних органів і організацій. Наприклад, права постійних членів Ради Безпеки ООН відрізняються від прав непостійних членів цього головного органу Організації Об'єднаних Націй. Зроблено це з метою забезпечення ефективної роботи Ради Безпеки ООН. Фактична нерівність держав також враховується в діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) та інших міжнародних організацій. Виявляється це в системі зваженого, тобто нерівного голосування при ухваленні рішень. Держави - учасниці таких організацій мають різну кількість голосів, що визначається їх фактичною нерівністю у певних сферах.

Сьогодні все частіше в літературі обговорюється необхідність договірної передачі суверенними державами частини своїх повноважень міжнародним органам і організаціям з метою ефективного і швидкого вирішення регіональних та глобальних проблем. При цьому деякі юристи-міжнародники вважають, що таке делегування державами своїх прав на користь міжнародних інституцій означає обмеження суверенітету держав. Насправді, передаючи частину своєї компетенції міжнародним організаціям, держави не обмежують свого суверенітету, а навпаки, реалізують своє суверенне право добровільно укладати угоди з іншими суб'єктами міжнародного права. Крім того, за державою зберігається право розірвати таку угоду на підставі міжнародно-правових норм. Проте зростання кількості міжнародних угод, за якими держави делегують частину своїх прав міжнародним органам і організаціям, не означає обмеження їх суверенітету, а свідчить про те, що наш світ стає все більш взаємопов'язаним і вимагає колективних зусиль у розв'язанні складного комплексу проблем, які ставить перед ним час.

Поиск по сайту: