Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Лаврівський Іван Андрійович (1822 - 1873)



Український композитор, диригент, педагог та музичний діяч. Безпосередній продовжувач М. Вербицького в діяльності “перемишльської школи”.

Народився у 1822 р. у с. Лопінці поблизу м. Балигород (Польща). У 1848 р. закінчив духовну семінарію в Перемишлі (нині Пшемисль, Польща). Спочатку жив і працював у Перемишлі, згодом у Кракові (1854—1863), Львові (1863— 1866), Хелмі (з 1866). Активний захисник української музики від західноєвропейських та інших впливів.

Разом з М. Вербицьким багато зробив для відродження української музики та мистецтва в Галичині (у період австрійського правління). Багато виступав з концертами як хоровий диригент. Організовував і керував хорами на Галичині, зокрема в Перемишлі, Кракові, Львові, Холмі.

Провідне місце у композиторській творчості належить жанрам вокальної, хорової (церковної та світської) музики. Найвідоміші твори: «Руська річка», «До зорі», «Козак до торбана», «Осінь», «Заспівай ми, соловію» та ін.; музика до вистав «Обман очей» К. Гушалевича, «Пан Довгонос» К. Меруновича, «Роксолана» Г. Якимовича. У творчому доробку І. Лаврівського частини “Літургії”, дві “Херувимські”, церковні композиції “Милость мира”, “Тебе поем”, “Свят”, “Достойно”, “В пам'ять вічную” та ін. У духовних творах композитор втілював переважно сумні й задумливі образи, що були близькими до старогалицької елегії.

 

Остап Нижанківський (1863 - 1919 )

 

Український композитор, хоровий диригент, збирач народних пісень, організатор музичного життя Галичини і педагог, греко-католицький священик. Керував хорами: Двадцятка (Львів, 1889), Боян (хор товариства «Боян», м.Бережани, 1892-1894), Боян (м.Львів, 1895-1896), Шістнадцятка (м.Львів, 1896), Боян (хор. товариства «Боян», м. Стрий, 1900-1914).

Народився в родині священника. Від природи був щедро обдарований музичним талантом, диригентським хистом та організаторськими здібностями. Під час навчання в Дрогобицькій гімназії О. Нижанківський був одним з найбільш діяльних учасників учнівського хорового гуртка і незабаром став його диригентом. Вісімнадцятирічним юнаком записував народні пісні. Після закінчення гімназії О. Нижанківський вступив до духовної семінарії у Львові, яку закінчив у 1887 році. Мріяв продовжити музичну освіту, навчатись в Києві у М.Лисенка, але батько не дав йому це здійснити. О. Нижанківський мав тісні ділові зв'язки зі студентським товариством "Академічне братство" і протягом короткого часу організував студентський хор цього братства, з яким часто виступав на музично-декламаційних вечорах.

Він також був організатором і диригентом виїздних студентських концертів "Артистичні мандрівки".

У 1889 році під його керівництвом сформувалася "Дванадцятка", яка концертувала в Бродах, Золочеві, Перемишлі, Самборі, Стрию, Станіславі, Копичинцях, Городенці, Коломиї.

1891 - був одним з ініціаторів заснування львівського музично-хорового товариства "Боян». Переїхавши в 1892 році до Бережан він незабаром організував там філію львівського — бережанський "Боян".

У 1894—1895 роках О. Нижанківський одержав посаду вчителя співу у Львівській гімназії та вчительській семінарії.

У 1895 році - стає головним диригентом львівського "Бояна" (його заступником був Ф. Колесса), проте вже наступного року обставини змусили його залишити Львів. Крім О. Нижанківського та Ф. Колесси з львівським "Бояном" у свій час працювали диригентами А. Вахнянин, І. Біликовський, Є. Барвінська, А. Крушельницький, С. Федак, Г. Шухевичева, М. Волошин, Г. Топольницький, Д. Січинський, С. Людкевич, Й. Кишакевич, Я. Ярославенко, Т. Купчинський, О. Ясеницька, І. Охримович та ін.

В 1896 році він склав іспит у Празькій музичній консерваторії на учителя співу в середніх школах.

Переїхавши жити на Стрийщину, в 1900 році О. Нижанківський став диригентом "Кружка музичного", який 1901 році було перейменовано на товариство "Стрийський "Боян".

Під керівництвом О. Нижанківського стрийський "Боян" досягнув найвищого розквіту. Цей хор щороку проводив три-чотири концерти в Стрию, крім того, часто їздить з концертами по навколишніх селах та містах (Дрогобич, Самбір, Долина, Калуш, Болехів, Сколе, Гребенів та ін.). Диригентська діяльність О. Нижанківського стала окремою визначною сторінкою в історії діяльності товариства "Боян", в історії розвитку хорового мистецтва Галичини.

Працюючи все життя з хоровими колективами, О. Нижанківський-композитор найбільшу увагу приділяв вокально-хоровим творам. Серед них: романси "Вітер в гаю нагинає", "Минули літа молодії" (на слова Т. Шевченка), хори "Наша дума, наша пісня" (на слова Т. Шевченка), "В'язанка слов'янських гімнів", хорові поеми "Гуляли" та "З окрушків" ("Золоті зорі") на слова Ю. Федьковича, обробки народних пісень (збірник "Українсько-руські народні пісні", 1907). Нижанківський є автором тексту та музики до широко відомих колядок "Бог ся рождає" та "Во Вифлеємі нині новина". 13 травня 1919 року Стрий окупувало польське військо, і почалися розстріли і репресії. В травні 1919 року Нижанківського заарештувала польська окупаційна влада, і він був розстріляний без суду.

 

Віктор Матюк (1852 - 1912)

Греко-католицький священик, композитор, організатор та керівник хорів, фольклорист. Мав надзвичайно гарний голос і ще з дитинства співав у церковному хорі. Співав в впродовж усіх років навчання у хорах церковних, шкільних, гімназійних, а згодом і семінарському, часто виконував сольні партії. В Перемиській гімназії організував музичний гурток, який складався з хору і оркестру смичкових інструментів. Тоді вже він почав компонувати музику, і хор часто виконував його твори, приурочені до гімназійних свят та для церковних потреб. В 1869 році В. Матюк близько познайомився з Михайлом Вербицьким. В 1870 році важко хворий композитор приїхав до Львова на лікування, і юнак часто відвідував його в лікарні, став для нього дбайливим опікуном. А Вербицький зі свого боку охоче ділився з ним своїми знаннями і творчим досвідом – він редагував твори композитора-початківця, давав поради і вказівки, заохочував вивчати партитури Бортнянського. Після смерті Вербицького Матюк найбезпосередніше перейняв від нього творчу естафету. Він став продовжувачем і активним пропагандистом його творчих принципів.

З 1875 по 1879 роки В. Матюк вчився у Львівській духовній семінарії. Його обрали диригентом семінарського хору, і він "віддає хорові багато часу і творчих сил". Проживаючи у Ставропігійській бурсі, почав вивчати основи музичної теорії і гармонії у композитора й дириґента відомого тоді хору Ставропігії Порфирія Бажанського, а технікою хорового виконання оволодівав з допомогою керівників львівських співочих гуртків І. Лаврівського, В. Кобринського, О. Сінкевича, І. Шушковського.

В своєму житті о. Віктор Матюк зумів поєднати своє покликання священика з музичною діяльністю й вимогливою на час і посвяту композиторською творчістю.
Головне місце у композиторській творчості В. Матюка посідають вокально-хорові твори, серед яких кантати “До весни”, “Гамалія”, хори “До руської пісні”, “Чом так скрито”, “Крилець»”, “Під осінь”. Із солоспівів, які дуже близькі своєю мелодикою до української пісенності, виділяються “Ой плакав я в просонню” (на слова Г. Гейне), “Прощальна пісня”, “Веснівка” (на слова М. Шашкевича), “Родимий краю”. Великою популярністю користувались його мелодрами та оперети “Капрал Тимко”, “Нещасна любов»”, “Три князі на один престол” (до драми І. Франка).

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.