Анатомічні особливості риб

ТЕМА 1

ВИДИ ПРОМИСЛОВИХ РИБ

Мета заняття: Ознайомитися з основними родинами і видами промислових риб. Вивчити анатомічні особливості риби.

Відомо більше 20 тис. видів риб, які населяють океани, моря, ріки і озера, з яких лише незначна кількість використовується промислом.

Всі промислові риби можна розділити на морські, прісноводні, так звані напівпрохідні, які більшу частину свого життя проводять в пригирлових ділянках морів або солонуватих морях-озерах, а для нересту заходять в пониззя рік, і прохідні, здійснюючі нерестові міграції з морів у ріки, або з рік у моря.

Промислові риби розділяються на наступні родини.

Родина осетрових (Acipenseridae) належить до ряду осетроподібних. Це прохідні, напівпрохідні і прісноводні риби. За зовнішнім виглядом вони різко відрізняються від усіх інших видів риб. Веретеноподібне та сильно витягнуте тіло: від 27 см (малий псевдолопатонос) до 7-9 м при масі 1,5-2 т (білуга). Голова довга, вузька, з витягнутим гострим рилом. Внутрішній скелет хрящовий, є шкіряні кістки на голові. Рот висувний, нижній, без зубів. Перед ротом є 4 вусики. Родина осетрових відноситься до бентофагів і хижаків. Відомо 4 роди осетрових: білуги, осетри, лопатоноси та псевдолопатоноси. В нашій країні мешкає 3 роди (крім лопатоносів). Серед осетрів виділяють такі види, як власне осетр, шип, севрюга, стерлядь. Осетрові ростуть повільно. Живуть, як правило, до 50-100 років і більше.

Всі осетрові — цінні промислові риби. Чисельність їх повсюдно зни­жується. В нашій країні вона підтримується шляхом штучного розведення і охорони нерестилищ і 5 видів в Червоній книзі колишнього СРСР.

Родина лососевих (Salmonidae). Риби цієї родини належать до роду лососеподібних; вкриті лускою, костисті, з голою головою і боковою лінією. Рот у них кінцевий, щелепи озброєні зубами. Характерна риса родини — наявність жирового плавця на спині (попереду хвостового), що являє собою овальний відросток, наповнений жиром. Довжина тіла представників родини лососевих від 2,5 см до 1,5 м.

Всі лососеві мечуть ікру в прісній воді в осінні і зимові місяці. В нерестовий період у них з'являється шлюбне вбрання, більш виразне у самців (видова ознака).

До родини лососевих належать семга, невський лосось, каспійський лосось, кета, горбуша, нижуч, чавича, форель, нерпа, сіма, кумжа, ітхан, гольці, таймені, льонки, справжні або шляхетні лососі, лосось Кларка. Окрім прісноводної форелі і льонка, решта є прісноводними.

Лососеві — важливий об'єкт промислу, акліматизації, розведення і спортивного лову. Чисельність їх скорочується; 11 видів і підвидів лососевих в Червоній книзі МСОП; 1 вид і 1 підвид в Червоній книзі колишнього СРСР.

Родина сигових (Coregonidae) належить до роду лососеподібних. Довжина риб від 8 до 150 см, маси від 4 г до 40 кг (рідко, тільки нельма). Луска доволі велика. Рот невеликий, щелепи без зубів. Прохідні, озерні та річкові риби. Об'єднують 3 роди (сиги, білорибці, або нельми, і вальки) близько 30 видів населяє басейни Північного Льодовитого та північні частини Атлантичного і Тихого океанів: в СНД — 12 видів. Рід сиги — найбагаточисельніший і найменш вивчений. Риб в ньому розрізняють (залежно від способу живлення) за формою рота: верхній, кінцевий і нижній. У водоймах мешкає риба всіх трьох родів; із сигів — омуль, тугун, пелядь, рянунека, муксун, чир та ін.

Сигові — важливий об'єкт промислу, акліматизації і розведення: Чисельність більшості видів зменшилася. Підвид звичайного сига (волховський сиг) занесений в Червону книгу колишнього СРСР.

Родина оселедцевих (Clupeitiae). Тіло вкрите лускою, голова гола, черевце стиснуте або заокруглене, рот кінцевий, рило не видається, бокової лінії немає. Черевні плавці — у деяких видів відсутні. Довжина тіла звичайно 35-45 см (у прохідних форм до 75 см).

Оселедцеві мешкають у всіх океанах і морях, багато з них заходять у ріки, риби деяких видів живуть постійно у прісній воді. За місцем вилову розрізняють наступні види оселедців: астраханський (волго-каспійський), каспійський, довгилеський, керченський, біломорський, мурманський і тихоокеанський. До оселедців відноситься салака — в Балтійському, тюлька — в Азовському, кілька — в Каспійському морях. Оселедцеві — важливий об'єкт промислу (близько 20 % світового вилову риби). Чисельність прохідних видів оселедцевих в останні роки різко скоротилася.

Родина коропових (Cyprinidae) — прісноводні і напівпрохідні риби більш як 270 родів та більше, ніж 1500 видів. Розповсюджені широко, відсутні лише в Південній Америці та на о. Мадагаскар. В СНД відомо більше 50 родів, більш ніж 120 видів, що мешкають в басейнах рік всіх морів.

Тіло коропових вкрите крупною або дрібною, щільною лускою, рідше голе, є глоточні зуби, бокові лінії добре виражені, на спині розвинутий один променистий плавець. В період нересту у них з'являється шлюбний наряд.

Більшість коропових — важливий об'єкт промислу (вобла, лящ, сазан, линь, шемал, рибець, червоноперка, плотва, тарань, чебак, кутум, марена, в'язь, голавль, єлець, уклейка та ін.), спортивної ловлі, а також розведення і акліматизації (короп, карась, білий амур, товстолобик). Щукоподібний жерех або лисач, занесений до Червоної книги колишнього СРСР.

Родина окуневих (Percidae). Тіло овальне, вкрите дрібною лускою, бокова лінія добре виражена, щелепи озброєні дрібними зубами, на спині є 2 плавці — один м'який, другий колючий. Довжина тіла до 50 см (звичайно 15-30 см), маса до 2 кг, іноді більше (звичайно 150-400 г).

До окуневих належать: судак, берш, окунь, йорш. Перші два види зустрічаються в морях, ріках, озерах; інші два — тільки в річках. Хижаки. Об'єкт місцевого промислу і спортивної ловлі.

Родина тріскових (Cadidae). Тіло подовжене, вкрите дрібною циклоїдною лускою, на підборідді є вусик. Спинних плавців 1-3, анальних 1-2, без колючок. В основному, це морські риби. Довжина тіла від 15 см до 1,5 м.

Тріскові об'єднують до 20 родів, в тому числі мерланги, наваги, мінтаї, пікші, путасу, сайди, сайки. В СНД мешкають риби 10 видів, в тому числі тріска, пікша, сайда, мор, налим, у прісних водоймах — налим та ін. Тріскові — важливий об'єкт промислу (до 10-15 %) світового вилову риби).

Інші види риб. Сюди відносятьрізні види риб, які не мають великого промислового значення і потрапляють у сітки разом з іншими видами: морськими — камбала і палтус, прісноводними — сом, щука, вугор, мінога.

В рибній промисловості прийнято називати риб родини осетрових “червона риба”, інших риб (окрім оселедців) — "частикова" або "частик".

Анатомічні особливості риб

До найбільш характерних ознак риб належать зябра, дозволяючи їм використовувати для дихання розчинений у воді кисень; плавці, за допомогою яких вони рухаються, шкіра з багаточисельними залозами, що виділяють слиз, який послабляє тертя тіла у воді. Різноманітність місць мешкання і способу життя обумовило формування у риб різних груп специфічних пристосувань, які проявляються як в будові тіла, так і в функціях окремих систем органів.

Форма тіла риб дуже різноманітна. Найбільш характерні: веретеноподібна (тунець, оселедцеві, тріскові, лососеві); вугреподібна — тіло витягнуте, змієподібне, як правило, позбавлене парних плавців (вугри, міноги); стрілоподібна (хижаки — щука, сарган та ін.); плеската — усі коропові та інші риби.

Зовнішні ознаки риб мають велике значення при їх встановленні. Основні частини тіла — голова, тулуб, хвіст, плавці — сильно варіюють у різних видів за розміром, формою, співвідношенням.

Форма голови дуже мінлива і, насамперед, залежить від будови ротового апарату. Розрізняють рот верхній (планктоноїдні), кінцевий (хижаки), нижній (бентосоїдні), а також перехідні форми — напівверхній, напівнижній. У багатьох риб він висувний (сазан, короп, лящ). У деяких риб навколо рота є вусики (органи смаку і дотику). Попереду очей звично розташовані ніздрі. З боків голови розміщені зяброві кришки, що прикривають зяброву порожнину, в якій розміщені зяброві дуги. Зяброва порожнина сполучається із зовнішнім середовищем через зяброві щілини.

Тулуб і хвіст риб мають плавці, завдяки яким тіло підтримується в нормальному положенні. Розрізняють плавці парні — грудні і черевні, відповідні кінцівкам вищих хребцевих, та непарні (вертикальні) — спинний, анальний і хвостовий. У лососевих між спинним і хвостовим плавцями розташований жировий плавець.

Шкіра — дуже важливий орган. Вона захищає тіло від зовнішнього середовища. Через неї частково виділяються кінцеві продукти обміну речовин і поглинаються деякі речовини із зовнішнього середовища (кисень, вугільна кислота, вода, солі та ін.).

На відміну від інших хребцевих шкіра риб містить багато слизу, який зменшує тертя тіла об воду (механічний захист), попереджує потрапляння в організм паразитів і бактерій (має бактерицидні властивості), прискорює згортання крові на випадок пошкоджень, регулює, проникнення води і солей, осаджує каламуть, виділяє специфічний видовий запах і т.д., особливо багато слизу у риб, позбавлених луски (соми, в'юни та ін.). Слиз виробляється в клітинах, розташованих в епідермісі. Там теж залягають пігментні клітини, які визначають специфічне видове забарвлення риби.

Внутрішній шар шкіри (власне шкіра або дерма) складається з декількох шарів сполучної тканини; тут містяться клітини, утворюючі луску. Основне значення луски — механічний захист тіла. У костистих риб розрізняють луску циклоїдну — округлу, з гладенькими краями (короп) і ктеноїдну — з вищербленим заднім краєм (судак, окунь). На поверхні луски періодично виникають круги — склерити, утворюючи концентричні шари (річні кільця), за ними визначають вік риби.

Забарвлення тіла риби. Залежно від освітлення водойми, певного ґрунту, місця мешкання (мілководна або глибоководна зони) риби набувають певного забарвлення: пелагічне, заростеве, донне, зграйне, шлюбне.

Пелагічне забарвлення притаманне рибам, що мешкають в товщі води: оселедцям, анчоусам, уклейкам і багатьом іншим. Вони мають синювату або зеленкувату спинку та сріблясті боки. Синювата спинка робить рибу менш помітною зверху, а боки — знизу.

Заростеве забарвлення притаманне рибі, яка мешкає в заростях чи коралових рифах. Тіло їх коричневе, спинка зеленкувата або жовтувата, є поперечні смуги або розводи з боків. Таким забарвленням у прісноводних риб відрізняються окунь і щука.

Донне забарвлення характерне для риб, що мешкають на дні водойми. У них темна спинка і боки, світле черевце. Риби, що мешкають у річках з чистою водою, дно яких вкрито галькою, мають з боків чорні плями і злегка витягнуте черевце. Так забарвлені гальяни, молодь лосося, харіуса та ін. — це робить їх менш помітними у прозорій воді.

Зграйне забарвлення дає можливість окремим особинам орієнтуватися в зграї. Риби мають одну або декілька плям з боків або на спинному плавці. Таке забарвлення притаманне амурському гальяну, молоді горчака і деяким оселедцям.

Шлюбне забарвлення служить захисним пристосуванням для риб. Воно з'являється у період їх розмноження.

Забарвлення риб не постійне. Воно змінюється у процесі індивідуального розвитку і при переході риби з одного місця в інше.

Скелет у більшості риб подвійний: зовнішній (луска) і внутрішній (опорний). Останній включає вісьовий скелет (хребет) і скелет голови, грудного і тазового поясів та плавців.

М'язова тканина у риб складається з волокон, які являють собою сильно витягнуті клітини. Практичне значення мають м'язи тулуба і хвоста. Вони становлять основну масу тіла. М'ясо риб дуже пухке, збагачене вологою і містить сполучну тканину без еластичних волокон, але зате у дуже багатьох видів воно пронизане масою міжм'язових кісточок, що замінюють, напевне, еластичні волокна м'язів ссавців.

Для кожного виду риб характерний свій колір м'язів, який залежить від пігменту. Так, у щуки м'язи сірі, у судака — білі, у форелі — рожеві, у більшості коропових та інших риб безкольорові в сирому вигляді і білі після проварювання. Білі м'язи, порівняно із червоними, містять менше заліза і більше фосфору та сірки. Колір м'язів залежить від зовнішнього середовища та фізіологічного стану риби, а також від складу кормів.

Органи дихання і кровообігу. Зябра, являючи собою органи дихання, рясно наділені кровоносними судинами. Вони складаються із 4-х дужок з війчастою торочкою. У живої та свіжозаснулої риби зябра внаслідок переповнення їх капілярів кров'ю яскраво-червоного кольору (перші ознаки розкладу знаходять саме у зябрах). Біля зябер розміщене двохкамерне серце, з якого виходить одна загальна судина, що поділяється на дві гілки, які несуть до зябер венозну кров. Окислена артеріальна кров виходить із зябер по великій артерії, яка направляється в задню частину тіла під хребтом. В серце венозна кров повертається по двом венах, розташованим теж під хребтом. Кровоносна система замкнена. Кров у риб червоного кольору, її невелика кількість: вона дорівнює 1/63 усієї маси живої риби. Повне знекровлення проходить під час витягнення внутрішніх органів із щойно виловленої і убитої риби. Лімфатична система риб позбавлена залоз (вузлів). Лімфа із органів і тканин збирається в лімфатичні стовбури, що виводять її в кінцевіділянки вен.

Селезінка. Форма і розташування її не у всіх риб однакові: так у коропових вона розміщена під печінкою у вигляді чорних утворень,блискучих з поверхні і переповнених кров'ю, у форелевих селезінка трикутної форми і розташована в місці вигину шлунку.

Органи травлення розміщені у черевній порожнині, яка відділена від серця брижею очеревини. Тут розташовані також органи виділення і розмноження. Уся порожнина вислана очеревиною.

На травному шляху риб розрізняють ротову порожнину, глотку,стравохід, шлунок і кишечник, який закінчується анальним отвором. До органів травлення належать печінка і підшлункова залоза.

У риб відсутні слинні залози. Язик в них нерухомий. Рот і ротова порожнина звичайно наділені зубами. У хижаків вони розміщені на щелепах, на інших кістках порожнини рота і навіть на язиці.

У більшості "мирних" риб зуби на щелепах відсутні, але на п'ятій зябровій дузі мають широкі великі глоткові зуби, які разом з роговими утвореннями на стінці глотки — жорновком — служать для перетирання кормів. Найбільш розвинуті глоткові зуби у коропових і деяких інших риб.

З ротової порожнини пожива через глотку і стравохід надходить у шлунок. У "мирних" риб останній відсутній (коропові, бичкові і деякі інші види). У багатьох видів риб нижче шлунку розташовані мішкоподібні відростки — пілоричні придатки, чисельність яких коливається від 3 (окунь) до 400 (лосось). У коропових, сомових, щукових і ряду інших риб такі придатки відсутні.

Будова і довжина травного шляху у риб залежить від особливості їх поживи. У рослиноїдних довжина кишечнику перебільшує довжину тіла у 15 разів, у всеїдних (карась, короп) — в 2-3 рази, у хижаків (щука, окунь, судак) — в 0,6-1,2 рази.

Колір кишок не у всіх видів однаковий: у коропів — рожевий, у інших риб — білий, у лососевих — рожевий, який при зберіганні риби набуває червоного забарвлення.

Печінка — велика травна залоза — частіше всього багатолопастевої форми, її велика передня доля розташована в передній частині черевної порожнини, дві задні (бокові) долі простягаються назад з боків петель кишок. Жовчний міхур лежить біля передньої долі і часто буває вкритий із всіх боків тканиною печінки. Колір, щільність і маса печінки залежать від виду, віку, статі і стану риби. У ставових коропових риб максимальних розмірів печінка досягає восени.

Підшлункову залозу у більшості риб макроскопічно не виявляють, тому що вона вкорінена в тканину печінки, її можна розрізнити лише на гістологічних препаратах.

Нирки — орган виділення з організму води, солей, рідких продуктів розпаду білків і т.д. У риб вони погано розвинені, мають вигляд темно-червоних пухких стрічок, витягнутих повздовж стрічки тіла, щільно прилягає до хребта над плавальним міхуром. Обидві нирки з'єднані між собою по середній лінії.

Нирки чітко відображають стан риби: зменшуються в об'ємі при нестачі у воді кисню і збільшуються при уповільненні обміну (у коропа — під час зимівлі) на випадок гостро перебігаючих захворювань і т.д.

Статеві органи. У самців — сім'яники, у самок — яєчники (ястики) — стрічкоподібні або мішкоподібні утворення в черевній порожнині, що висять на прозорих брижах очеревини над кишечником, під плавальним міхуром. Під час дозрівання статевих продуктів — ікри, сім'яної рідини (молок) — вони сильно збільшуються в об'ємі. В результаті всі черевні органи (у самок) відсуваються в бік, заповнюючи більшу частину черевної порожнини і, збільшуючи об'єм черевця.

Молоки — молочно-білого кольору (звідси і назва). Молоки — сперма у риб з зовнішнім занасіненням, іноді молоками називають цілі сім'яники риб. Об'єм молоків у щуки приблизно 0,1 л, коропа 0,1— 0,3 л, осетра — 0,5 л. Вони містять високопоживні білки і використовують для отримання деяких лікарських препаратів (біостимуляторів).

Забарвлення ікри у різних риб різне. У осетрових вона буває світло-сірого, темно-сірого і навіть чорного кольору. У тихоокеанських лососів ікра має характерний оранжевий або оранжево-червоний колір. У горбуші ікра світло-оранжевого кольору, форелі і кети — оранжевого, судака і жереха — світло-оранжева, сигів і тріски — світло-жовта. Для ікри більшості частикових риб (сазан, короп, карась, лящ, щука, вобла та ін.) характерне сірувато-жовте або зеленкувато-буре забарвлення.

Плавальний міхур — непарний або парний орган риб; розвивається як виріст передньої частини кишечнику, розташований у верхній частині черевної порожнини. Виконує гідростатичну, у деяких риб дихальну і звукову функцію, а також роль резонатора і перетворювача звукових хвиль. В одних риб плавальний міхур сполучений з кишечником, в інших — повністю ізольований, вміст газів у ньому регулюється через так звані овала, або червоні тільця (щільне переплетіння кровоносних судин на внутрішній стінці). В одних риб плавальний міхур поєднаний з внутрішнім вухом сліпими виростами, у інших — за допомогою Веберового апарату. Плавальний міхур заповнений газами, співвідношення яких може змінюватися (газовий склад відрізняється від складу атмосферного повітря). Відсутній він у багатьох костистих риб, які ведуть придонний спосіб життя, і у добре плаваючих риб, виконуючих швидкі переміщення по вертикалі. У риб лежалих, несвіжих плавальний міхур спалий.

Температурна чутливість риб сприймається рецепторами, що розташовані в шкірі (терморецептори). Загальновідомі скопичення теплолюбивих риб на прогріваючих ділянках водойм і відхід їх на глибину під час похолодання.

У риб відсутні механізми терморегуляції, температура їх тіла змінюється залежно від температури навколишнього середовища (якщо риба в стані спокою) або лише дещо відрізняється від неї (під час руху, захворюванні температура тіла перебільшує температуру навколишнього середовища на 0,2 — 0,7°С. Таким чином, риба відноситься до пойкілотермних (з мінливою температурою тіла) або, як невдало їх називають, до холоднокровних тварин.

ТЕМА 2

Поиск по сайту: