Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Економічна самостійність регіону та основні функції органів регіонального управління



В умовах ринкової економіки усі суб’єкти господарювання (як галузеві, так і територіальні) повинні мати повну економічну свободу. Тільки в умовах вільних економічних відносин суб’єкти господарювання досягають своєї найвищої ефективності. Економічна самостійність регіону – це об’єктивна необхідність формування нових економічних відносин. Її треба розглядати насамперед як економічний простір для діяльності підприємств у межах певної території на принципах економічної ефективності, економічної доцільності як відносно самостійну соціально-економічну систему відтворення. Під економічною самостійністю регіону розуміється можливість вирішення питань комплексного економічного та соціального розвитку, що входять до компетенції відповідного рівня територіального управління на правових засадах з використанням фінансових, економічних та матеріально-технічних ресурсів регіону і при цьому самостійно розпоряджатися досягнутими результатами, задовольняти потреби регіону з врахуванням загальнодержавних інтересів. Економічна самостійність регіону полягає передусім у тому, що вона сприяє задоволенню, перш за все, внутрішніх потреб регіону і забезпеченню стійкого розвитку народного господарства без дотацій, субвенцій, субсидій та інших пільг. Самостійність регіонів багато в чому визначається мірою їх автономії від джерел сировини та різних матеріалів, що знаходяться в інших областях і особливо в інших країнах.

Необхідність економічної самостійності регіонів обумовлена об’єктивними обставинами. Демократизація суспільного життя, ринкові відносини розбудили соціально-економічну ініціативу населення, підприємців, міських Рад, громадських організацій. Економічною основою самостійності територіально-адміністративного утворення є його розвиток за законами регіонального відтворювального процесу. Саме регіонально-відтворювальний процес визначає вертикальні та горизонтальні зв’язки і залежність. Кожний відтворювальний цикл, як і регіональна економіка в цілому має відкритий характер, що дозволяє регіону виходити на вирішення міжрегіональних проблем. Основною вимогою реалізації принципу економічної незалежності території є її участь у територіальному поділу праці всієї республіки. Передумовами економічної самостійності регіону є насамперед перебудова економічних відносин, послаблення впливу центральних органів управління на формування стратегії і тактики функціонування територіально-адміністративних утворень і заміна лімітно-розподільчих відносин еквівалентними фінансово-економічними зв’язками та залежностями. Важливою умовою економічної самостійності регіону є встановлення прямої залежності його економічних можливостей від ефективності власного господарювання, а також економіки держави. Основою економічної самостійності регіону є його власність насамперед на природні ресурси. Її об’єктом є: земля, природні ресурси, підприємства матеріального виробництва, організація роботи закладів соціальної та духовної сфери (народної освіти, охорони здоров’я, торгівлі, громадського харчування, культури тощо), що розташовані на відповідній території і закріплені Законом України про власність. У загальному контексті виділяють дві форми територіальної власності: загальнодержавну і комунальну. До загальнодержавної відноситься власність, що належить державі; під комунальною розуміють власність таких територій, як область, місто, район, село. Економічна самостійність регіону (області) можлива лише при створенні законодавчих гарантій та відповідних нормативних положень, до яких слід віднести положення про регіональні передпланові і планові розробки, регіональну фінансово-кредитну систему, регіональне програмне планування, регіональну інвестиційну політику, взаємовідносини між суб’єктами регіональної власності, регіональне управління, регіональну систему оподаткування, ціноутворення, оплату праці.

Неодмінною умовою економічної самостійності є наявність постійних джерел формування фінансово-економічних та матеріально-технічних результатів. Йдеться про встановлення довгострокових нормативів розподілу додаткового продукту, визначення компетенції територіальних органів управління у використанні місцевої продукції для формування внутрішньо регіонального ринку та забезпечення першочергових потреб соціально-економічного розвитку, участі регіону у зовнішньоекономічній діяльності, формуванні власних ресурсів для реалізації програм розвитку соціально-економічного середовища. Економічна самостійність регіону – це стан регіональної системи, при якому органи місцевого самоврядування розробляють і здійснюють стратегію і тактику вирішення соціальних, економічних та екологічних проблем регіонального розвитку. До найважливіших принципів економічної незалежності регіону відносять такі: 1.Встановлення взаємовідносин між регіоном (областю) і державою на основі визнання самостійності економічних інтересів області: незалежність у прийнятті рішень, пов’язаних із задоволенням потреб мешканців, розвиток соціальної сфери, раціональним природокористуванням, розвитком виробничої інфраструктури. 2.Еквівалентність виробничо-економічних зв’язків між регіоном і розташованими на його території підприємствами та господарськими організаціями. Це означає прийнятність тільки тих виробничо-економічних відносин, які не призводять до економічних збитків і вкладаються у схему самоокупності та самофінансування підприємств і організацій. 3.В умовах економічної самостійності регіону докорінно змінюється підхід до інвестиційної та виробничої політики – це чітке визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку і ранжування потреб у часі і просторі з огляду на власні можливості, джерела фінансування. 4.Комплексність і системність усіх елементів і структурних рівнів економічного врядування та господарювання області на базі комплексних програм економічного та соціального розвитку, підкріплених розрахунками, що гарантують реальність розроблених заходів і економічні результати. 5.Чітке розмежування компетенції між різними рівнями територіального управління; побудова моделі самоврядування і самофінансування регіонів різних рангів з наданням максимальних прав низовим регіональним ланкам. 6.Заінтересованість мешканців регіону у його прискореному соціально-економічному розвитку та залучення їх банківських заощаджень та інвестицій через випуск і розповсюдження акцій. 7.Безперервне відтворення місцевих ресурсів (земля, ліса, вода) шляхом введення та регулювання плати за ресурси. 8.Узгодженість поточних і перспективних проблем економічного розвитку території. 9.Розробка механізму стимулювання експортної активності території. Формування експортної стратегії регіону повинно ґрунтуватися на програмно-цільовому підході. Усі принципи економічної незалежності регіону передбачають розширення товарно-грошових відносин і їх використання в управлінні процесами регіонального розвитку та для міжрегіональної взаємодії. Всі фінансові ресурси регіону можна поділити на такі частини: ресурси, що створюються і використовуються на місці, вилучаються за межі території та ті, що надходять зі сторони. Основна роль належить нагромадженням, що створюються на місці. Саме вони формують більшу частину грошових ресурсів населення, підприємств та місцевого бюджету.

Відповідний принципам економічної незалежності регіону та адекватний сучасному рівню розвитку продуктивних сил господарський механізм керування областю має: забезпечувати досягнення всієї системи цілей розвитку господарства області; ґрунтуватися на принципах демократизації управління, що дозволить направити господарську активність всього населення даної області на використання наявних резервів; органічно вписуватися в економічну, політичну і організаційну структуру держави; бути гнучким, здатним перебудовуватися або добудовуватися з урахуванням специфіки розвитку кожного міста і району, розташованих в області. В основі дії господарського механізму регулювання розвитку області лежить система цілей, що базується на основі обліку економічних інтересів всіх соціальних груп населення, трудових колективів, підприємців, асоціацій і забезпечувати інтенсифікацію розвитку господарства області, прогресивну перебудову його структури, прискорення темпів науково-технічного процесу, розв’язання актуальних соціальних проблем. До цілей державного значення можна віднести наступні: підвищення ролі області у прискоренні науково-технічного прогресу за рахунок посилення використання інтелектуального потенціалу висококваліфікованих кадрів; підвищення ефективності і повноти використання унікального історично-культурного потенціалу на основі розвитку туризму та широкої пропаганди культури; підвищення ролі області у створенні ринкової інфраструктури, підприємницької і ділової активності, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків; підвищення ролі області у розв’язанні проблем охорони здоров’я; підвищення ролі області у розвитку транспорту. До цілей регіонального рівня можна віднести: забезпечення ресурсно-цільової збалансованості розвитку виробничого комплексу міст, районів, області; безперервне вдосконалення структури народного господарства області в напрямі збільшення частки профільних виробництв, посилення їх комплексності, збільшення вкладу окремих районів і міст у розвиток області; досягнення збалансованості економічного і соціального розвитку з урахуванням необхідності забезпечення нормативного рівня і якості життя населення; раціональне використання районних ресурсів і міських територій, збереження (відновлення) еколого-виробничої рівноваги; раціональне розміщення продуктивних сил у системі «держава-область».

До локальних цілей, що забезпечуються господарським механізмом регулювання розвитку області, належать: здійснення перепрофілювання, перебазування і ліквідація виробництв, неефективних за економічними, екологічними і соціальними критеріями; розв’язання локальних проблем підвищення якості життя населення на даній території (житло, продовольство, працевлаштування, освіта тощо); підвищення ефективності функціонування агропромислового, будівельного, енергетичного, транспортного комплексів за рахунок реалізації їх резервів шляхом міжгалузевого, обласного і міжрайонного використання. Функції конкретного органу регіонального управління випливають із задач, що розв’язуються ним. До них належать такі, як: регулювання господарської діяльності підприємств і організацій різних організаційно-правових форм з метою найефективнішого використання природних ресурсів; забезпечення комплексного розвитку і ефективного функціонування виробничої і соціальної інфраструктури з метою підвищення ефективності виробничого потенціалу та створення високого рівня умов життя населення; захист навколишнього середовища і забезпечення відтворювання екологічних умов існування території. Основні функції регіонального управління:у виробничий сфері – забезпечення ефективного розвитку господарства регіону як єдиного цілого, зокрема: участі у вирішенні загальнодержавних завдань з врахуванням місця регіону в загальнодержавному відокремленні праці і специфічних інтересів регіону; ефективного внутрішньо- регіонального розподілу праці, спеціалізації і кооперування, комплексування господарства регіону; ефективної сумісної діяльності підприємств в регіоні; сприятливих умов для розміщення і ефективного функціонування виробничих об’єктів; ефективного використання територіального виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу; ефективного розвитку територіальних виробничо-господарських комплексів; ефективного управління господарством місцевого призначення, координація випуску продукції і надання послуг внутрішньо-регіонального споживання; у соціальній сфері – задоволення потреб населення у праці і забезпеченість ефективного використання трудового потенціалу регіону; створення умов для відтворення трудового потенціалу регіону; забезпечення ефективного розвитку соціальної інфраструктури задоволення потреб населення продуктами харчування, товарами та послугами; регулювання якісних і кількісних характеристик структур розселення населення на території; підтримка сприятливого для життя, праці і рекреації екологічного середовища; вирішення питань соціальної сфери. Таким чином, мета регіонального управління – це управління місцевими справами. До регіональних функцій відносяться: контроль за здійсненням економічних, соціальних, національно-культурних та інших програм розвитку території; контроль за фінансовими ресурсами регіону; проведення місцевої податково-бюджетної політики; забезпечення майнових та земельних відносин у межах регіону; розвиток зовнішньоекономічних відносин; сприяння розвитку самоврядування та органів самоорганізації населення; розв’язання адміністративно-територіальних питань; раціональна організація управління; контроль за діяльністю державних адміністрацій у межах повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами; нормотворча розробка та впровадження регіональних нормативних актів.

Для того, щоб політична ситуація була стабільною і ефективно функціонувала економіка, є потреба в реалізації на регіональному рівні таких функцій: додержання законності при проведенні економічної (макроекономічної) політики в регіоні; впровадження у виробництво досягнень науки і передових технологій, створення умов для всього інноваційного і прогресивного; впровадження нових методів виробництва, енергозберігаючої та ресурсозберігаючої технології, різних форм організації виробництва; запровадження чіткої системи заходів для оновлення обладнання, залучення інвестицій і на цій основі вдосконалення відтворювальних процесів виробництва; організація ефективного управління регіонами на основі виконання його функцій: планування, організація, регулювання, аналіз, облік, мотивація, контроль; забезпечення процесу виробництва конкурентоспроможної продукції для задоволення потреб ринку і для експорту, якщо є такі можливості; раціональне використання економічного і природоресурсного потенціалів. Досвід передових країн свідчить, що реалізація принципових підходів і функцій органів регіонального управління сприятиме поліпшенню політичної ситуації в регіонах, як основи соціально-економічного розвитку. Регіони України, згідно Конституції України, повинні працювати в рамках національної економіки, що здійснюється за рахунок міжрегіональних зв’язків регіонів з центром. Чим тісніше ці зв’язки, тим ефективнішою буде соціальна економіка регіонів. Управління регіоном і муніципальним утворенням пов’язано з вирішенням задач територіальної кооперації і розподілу праці, максимальною мобілізацією ресурсів з метою економічного і соціального розвитку регіону чи муніципального утворення. Здійснення функцій управління передбачає їх наукове обґрунтування і конкретизацію; звідси виникає необхідність розглядати регіонально-адміністративне управління в контексті трудового процесу, за допомогою якого забезпечується доцільна діяльність людини чи суспільства у відповідності з пізнаними природними чи суспільними законами, об’єктом регіонального управління повинні стати соціально-виробничі системи, в том числі і дуже складні, якими являються регіональні структури, муніципальні утворення, технологічні, економічні, соціальні та інші можливості. Необхідно пов’язати інтереси окремих підприємств, працівників з муніципальними утвореннями регіонів і країни в цілому при формуванні соціально-виробничих комплексів, налагодженні виробничої кооперації.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.