Інформаційно-пізнавальна. Будь-який конфлікт сигналізує про наявність проблеми, дозволяє її пізнати, виявляє її у сукупності сприйманих людьми фактів. Конфлікт стимулює до пізнання інтересів, цінностей, позицій, що зустрічаються впротиборстві суб’єктів; висвічує сутність соціальних змін, виражених суперечністю, що лежить в основі конфлікту. У процесі конфлікту розкривається справжня картина того, що являє собою кожна сторона, які цінності вона відстоює.
Інша загальна функція конфлікту — інтеграційна.Здавалося б, має місце парадокс: конфлікт сприяє інтеграції, об’єднанню людей, а отже, встановленню рівноваги, стабільності в суспільстві. Виникнення, розвиток, вирішення конфлікту об’єднує групи, співтовариства, сприяє гармонізації суспільних відносин, стимулює соціалізацію груп і індивідів, а таким чином сприяє формуванню необхідної рівноваги в суспільному організмі.
Стимулювання адаптаціїсоціальної системи або її окремих елементів (груп) до змінного середовища. Соціальним групам та індивідам доводиться постійно зіштовхуватись з новими умовами. Звідси необхідність адаптації, пристосування до нової ситуації шляхом перетворення форм і методів діяльності й відносин, переоцінки цінностей, критики застарілих зразків поведінки і мислення.
Деструктивні функції (негативні) конфлікту
Конструктивні функції конфлікту невіддільні від руйнівних наслідків, від дисфункцій. Будь-яка позитивна функція конфлікту має негативну сторону. Та й інша виявляються в певній ситуації, на певній стадії конфлікту, в результаті цілеспрямованих дій суб’єктів-супротивників.
Деструктивні функції:
- дестабілізуюча;
- надлишково-витратна;
- дезорганізуюча.
Об’єктивні наслідки конфлікту (конструктивні або деструктивні) залежать від багатьох змінних і, значною мірою, від засобів боротьби.
Наприклад, конфлікт в управлінні може мати як позитивні, так і негативні функції.
Позитивні наслідки конструктивних функцій конфлікту полягають у тому, що:
§ проблема вирішується таким шляхом, який прийнятний для всіх сторін, і в результаті співробітники відчувають свою причетність до вирішення цієї проблеми.
§ зменшуються труднощі в реалізації ухвалених рішень;
§ ворожість, примусовість поступається місцем волі;
§ сторони стають більш налаштованими на співпрацю в майбутніх конфліктних ситуаціях для вирішення реальної проблеми.
Конфлікт так само може зменшити конформність, інертність мислення, коли підлеглі не висловлюють ідей, які протирічать ідеям їх керівників.
· незадоволеності, поганому станові духу, плинності кадрів і зниження продуктивності;
· меншому ступені співпраці в майбутньому;
· сильній відданості індивіда до групи і збільшенні непродуктивної конкуренції з іншими групами в організації;
· зіставленні своїх цілей цілям іншої групи як позитивним, так і негативним;
· зменшенні взаємодії між конфліктуючими сторонами;
· збільшенні ворожості зі зменшенням спілкування;
· наданні більшого значення перемозі в конфлікті ніж вирішенню реальної проблеми.
Висновки до 2-го питання:
1. Кожний конфлікт має свої джерела і причини. Конфлікти об’єднують значну кількість різноманітних явищ, які досить виразно розрізняються між собою.
2.Конфлікти виконують як конструктивні, так і деструктивні функції.
3. Необхідно враховувати типологію конфліктів, щоб правильно аналізувати та ефективно долати їх.
Методи конфліктології
Будь-яка наука має свій певний метод, тобто сукупність засобів пізнання явищ, що її цікавлять. Методологія науки визначає комплекс методів одержання знання.
У загальному вигляді науковий аналіз конфліктів можна визначити як систему логічних і послідовних методологічних, теоретичних, методичних і організаційно-технічних процедур, що пов’язані між собою єдиною метою — одержати вірогідні дані про досліджуваний феномен для наступного їх використання у практиці врегулювання конфліктів.
Методологічний апарат конфліктології містить систему методологічних підходів і методів — загальних і спеціальних.
Загальнонаукові підходи, що їх використовують у конфліктологічних дослідженнях, це:
- філософський (зокрема критична діалектика, діалектичний матеріалізм, неопозитивізм, структуралізм, постмодернізм та ін.);
- загальносоціологічний (комплексний і системний аналіз);
- історичний (зокрема компаративного аналізу, конкретно-історичної оцінки);
Спеціальні (або особливі) методи конфліктології вирізняються в процесі соціального аналізу відповідних феноменів. Серед них:
- «функціональний і структурно-функціональний» методи;
- аксіологічний (ціннісний) метод;
- ресурсно-ціннісний підхід;
- метод факторного аналізу;
- біхевіористичний метод;
- суб’єктно-діяльнісний метод;
- метод статистичного аналізу;
- методи конкретно-соціологічних досліджень (опитування, експеримент, спостереження, контент-аналіз та ін.);
- порівняльно-правовий метод;
- математичне та «ігрове» моделювання,
- методи і технології управління (в тому числі конфліктний медіаторинг, юридичне регулювання) конфліктними ситуаціями.
Висновки до 3-го питання:
1.Конфліктологія містить систему загальнонаукових методів, що їх використовують у конфліктологічних дослідженнях, і спеціальні (або особливі) методи, які застосовуються в процесі аналізу різних типів конфліктів.
Висновки до лекції:
1. Конфліктологія – це молода дисципліна, яка за своїм характером є теоретико-прикладною. Її об’єктом є конфлікти в цілому з усіма їх базовими ознаками, елементами та принципами розвитку, специфічною стороною суспільного життя (буття, особи), в якій виникає конфлікт, а предметом –загальні закономірності виникнення, динаміки і завершення конфліктів.
2. Конфлікти класифікуються за різними ознаками. Кожний конфлікт має свої джерела і причини, а також виконує конструктивну чи деструктивну функції. Позитивна роль конфлікту полягає у його діагностуючій сутності — він допомагає виявити “вузькі місця”, “проблемні зони”, “наболілі питання”, оцінити процеси організації й ефективності праці тощо.
3. Конфліктологія не має своїх власних методів. Вона використовує систему загальнонаукових методів і спеціальні (або особливі) методи, які застосовуються в процесі аналізу різних типів конфліктів.