Джерела, причини, типи і функції конфлікту

Конфлікти виникають не на голому місці. Вони мають свої джерела і причин, а також виконують різні функції в життєдіяльності людини і групи. Різні типи конфліктів мають різні джерела.

Загалом джерелами конфлікту є об’єктивні та суб’єктивні фактори.

Об’єктивні фактори — це реально існуючі в дійсності обста­вини. Вони пов’язані головним чином з умовами існування, а також з деякими суттєвими соціально-психологічними особливостями особистості або соціальної групи, які реально існують в даний час і не піддаються змінам за короткий час. До об’єктивних факторів належать:

• соціальна нерівність;

• етнічна нерівність;

• несправедливість;

• класові суперечності;

• конкурентні стосунки;

• політичні кризи;

• соціально-економічні кризи;

• обмеженість ресурсів;

• релігія;

• погані комунікації та ін.

Суб’єктивні фактористановлять стимули до конфліктних дій, які зумовлені ілюзорними обставинами. Люди спотворено сприйма­ють ситуацію, в якій перебувають, в їхній уяві реальні обставини приймають не властивий їм в дійсності характер або змальову­ють такі обставини, яких в даній ситуації взагалі не має. Ілюзії стають причинами, які генерують конфлікт, і стимулами, які підтримують і посилюють його.Коли два суб’єкти мають різні уявлення про одне і те ж, то кожен з них думає, що уявлення Іншого ілюзорне. Тому будь-яке уявлення може бути назване ілюзією, якщо хтось вважає його ілюзорним.

Є декілька типових ілюзій, які змушують людей підкидати «дрова» у «вогонь» конфлікту:

1. Ілюзія «виграшу — програшу».Коли виникають прагнення до двох несумісних, одночасно нездійсненних цілей, тоді складаєть­ся враження, що доводиться вибирати тільки одне з двох: або або.

2. Ілюзія самовиправдовування.Ми упереджені на користь самих себе, схильні виправдовувати власну поведінку, перебіль­шувати наші добрі справи і применшувати погані сторони наших вчинків, а то й зовсім не визнавати їх. Часто ми діємо за принципом: «Ми хороші, наш спосіб мислення, наші погляди, наші дії кращі, ніж «їхні», тих, хто нас не схвалює».

3. Ілюзія дзеркального сприйняття.Як писав С. І. Поварнін, всі люди більш-менш схильні до двоякості оцінок: одна мірка для себе і для того, що нам вигідне або приємне, інша — для чужих людей, особливо нам неприємних, і для того, що нам не до душі.

Отже, до суб’єктивних факторів можна віднести суб’єктивні уявлення людей про світ, інших людей, соціальні групи, їх наміри, ідеї тощо.

Причини конфліктів.Сучасна теорія психології конфліктів в управлінні розділяє причини конфліктів в управлінні на загаль­ні та часткові. Загальні так чи інакше виявляються у всіх конфліктах. До них належать:

• соціально-демографічні — відображають розбіжності між людьми, обумовлені їх статтю, віком, приналежністю до етнічних груп;

• соціально-психологічні — явища у соціальних групах (взаємини, лідерство, настрої, групова думка);

• індивідуально-психологічні — індивідуальні особливості особистості (здібності, темперамент, характер, мотиви).

Приватними причинами конфліктів в управлінні є: обмеженість ресурсів, які потрібно розподілити, взаємозалежність завдань, відмінності в цілях, у цінностях, у манері поведінки, у рівні освіти, неякісна комунікація, незбалансованість соціальних ролей (робочих місць), недостатня мотивація тощо. Розглянемо ці причини детальніше.

Розподіл ресурсів. Ресурси, наявні у соціальної групи, якими б значними вони не здавались, завжди обмежені. Один з членів групи повинен вирішити, як розподілити матеріали, ін­формацію, людські ресурси і фінанси між різними суб’єктами, щоб найефективніше досягти цілей. Люди, як правило, вважають свою ділянку роботи найважливішою і найдостойнішою й завжди бажають одержати більше, а не менше. Необхідність ділити ресурси майже неминуче веде до різного роду кон­фліктів.

Відмінності у цілях. Кожен учасник соціальної групи і сама соціальна група формують свої цілі, несуть відповідальність за їх досягнення, одержують кінцевий результат. Окремі члени групи можуть надати більше уваги досягненню особистих цілей, ніж цілям всієї групи. Відмінності у цілях наявні і між різними групами.

Можливість конфлікту збільшується у міру того, як організації стають більш спеціалізованими і розбиваються на підрозділи. Це відбувається тому що спеціалізовані підрозділи самі формулюють свої цілі і можуть приділяти більшу увагу їх досягненню, чим цілям всієї організації.

Взаємозалежність задач. Можливість конфлікту існує скрізь, де одна людина або група залежать у виконанні задачі від іншої людини або групи. Причиною конфлікту, як правило, є те, що ні функції, ні засоби, ні обов’язки, ні влада, ні відповідальність не розподілені чітко між членами соціальної структури.

Відмінності в уявленнях і цінностях. Відмінності у цін­ностях — дуже поширена причина конфлікту. Замість того, щоб об’єктивно оцінювати ситуацію, люди зосереджуються на тих поглядах, альтернативах і аспектах ситуації, які, на їх думку, сприятливі для групи і особистих потреб.

Низький рівень комунікації. Погана передача інформації є як причиною, так і наслідком конфлікту. Вона може діяти як каталізатор конфлікту, заважаючи окремим особам або групі зрозуміти ситуацію або погляди інших. Поширеними про­блемами передачі інформації, що викликають конфлікт, є: неоднозначні критерії якості, нездатність точно визначити рольові обов’язки і функції особи чи групи, а також висування взаємовиключних вимог один до одного.

Незадовільні комунікації, погана передача інформації можуть бути як причиною, так і наслідком конфлікту. Інші поширені проблеми передачі інформації, що викликають конфлікт – це неоднозначні критерії якості, нездатність точно визначити посадові обов’язки всіх співробітників і підрозділів, а також пред’явлення взаємовиключних вимог до роботи

Незбалансованість робочих місць. Поширене джерело конфліктів в організації, має місце, коли посадова функція працівника не підкріплена повною мірою засобами його діяльності і відповідно — правами і владою.

Якщо в організації чоловік або група залежать у виконанні завдання від іншої людини або групи, також виникає вірогідність виникнення конфлікту.

Неправильний контроль. Контроль не повинен диктуватися підозрілістю. Невизначений, тотальний контроль призводить до того, що людина врешті-решт втрачає самовладання і через знервованість дійсно стане помилятись.

Відмінності в манері поведінки і життєвому досвіді. Відмінності в життєвому досвіді, цінностях, освіті, стажі, віці і соціальних характеристиках зменшують ступінь взаєморозуміння і співпраці між представленнями різних підрозділів, що збільшити вірогідність виникнення конфлікту. Наприклад, люди з рисами вдачі, які роблять їх авторитарними, догматичними, байдужими до самоповаги інших людей, найчастіше вступають в конфлікт.

Відсутність пошани до авторитетних у групі осіб. Якщо у більшості співробітників виникає враження, що стиль і методи управління не відповідають практичним потребам, то це може послужити причиною виникнення конфліктної ситуації. Незадоволеність рівнем ділової або управлінської компетенції керівника знижує мотивацію діяльності.

Недостатня мотивація. Якщо вдається досягти збігу потреб індивідів з потребами організації, очевидно, що персонал викладатиметься заради задоволення цих потреб, чого не забезпечить ніякий наказ чи примус.

Загалом причинами конфліктів є:

• зіткнення потреб та інтересів;

• конкуренція;

• змагання;

• суперництво;

• установки, домагання;

• боротьба мотивів;

• ворожість;

• особистісна криза (вікова, професійна, життєва тощо);

• амбівалентність бажань та ін.

Наприклад, конкуренція — це особливий тип протиборства, мета якого — отримання вигоди, прибутку або сприятливого доступу до дефіцитних матеріальних і духовних цінностей. У конкуренції чітко позначені й усвідомлені цілі, кінцевий результат. Конкуренція може супроводжуватися конфліктом, а може не супроводжуватися. Особливість конкуренції — у використанні тільки тих форм боротьби, які визнані морально-правовими в суспільстві або організації.

Суперництво — це боротьба суб’єкта за визнання його особистих досягнень суспільством, групою, індивідами. Супер­ництво не завжди переходить у конфлікт. Об’єктом супер­ництва бувають кращі соціальні або професійні позиції, винагороди, оцінка підлеглих, визнання колег або керівництва.

Змагання — більш формалізований і мирний тип супер­ництва, при якому чітко визначені і проголошені форми, цілі суперництва.

Ворожість — це фіксована психологічна установка, готовність до конфліктної поведінки. Ворожість не завжди переходить у конфлікт і не завжди у конфлікті домінує ворожість.

Криза — це стан системи, при якому неможливе одночасне задоволення різноспрямованих інтересів. Криза в суспільному житті — це ре­зультат патологічних змін у змісті і формах життя населення; серйозних порушень механізму контролю у політиці, еко­номіці, культурі; вибуху масової незадоволеності. Кризи часто переходять у конфлікти і супроводжують їх, але не кожний конфлікт породжує кризу. Особистісна криза пов’язана з віковими, психічними, професійними, життєвими і смисловими змінами.

Суперечність — об’єктивний, не завжди усвідомлюваний і зовні помітний стан системи, при якому виявляються неузгодженими інтереси, цілі, цінності її елементів. Супе­речність завжди лежить в основі конфлікту. Конфлікт — зовнішня форма прояву суперечностей, протиборча поведінка з приводу суперечності.

Пояснення причин конфліктів американськими авторами відрізняється від вітчизняного, що пояснюється стилем життя і менталітетом народу. Насамперед вони відзначають такі причини: взаємозалежність завдань, відмінність у цілях, розбіжність в уявленнях і цінностях.

1. Можливість конфлікту існує там, де одна людина залежить від іншої.

2. Ймовірність конфліктів збільшується із збільшенням спеціалізації організації та розподілом її на підрозділи. Це відбувається через те, що спеціалізовані підрозділи самі формують свої цілі й прагнуть приділяти більше уваги досягненню їх, аніж цілей всієї організації.

3. Замість об’єктивної оцінки ситуації люди вважають себе, свій відділ найголовнішим у вирішенні будь-якого питання. Таке трапляється, якщо організаційно-виховна робота ведеться на низькому рівні.

Типи конфліктів.Конфлікти об’єднують значну кількість різноманітних явищ, які досить виразно розріз­няються між собою. Необхідно враховувати типологію кон­фліктів, щоб правильно аналізувати та ефективно долати їх.

У науковій та науково-практичній конфліктологічній літературі вирізняють певні підходи до класифікації конфліктів.

Так, виділя­ються такі базові підставикласифікації й типологіїконфліктів:

• за складом і кількістю конфліктуючих сторін або учасників конфліктів (внутрішньоособистісні конфлікти, міжособистісні, особистісно-групові, міжгрупові, міждержавні, міжпартійні, міжнаціональні та ін.);

• за проблемно-діяльнісною ознакою (управлінські конфлікти, сі­мейні, педагогічні, політичні, економічні, творчі та ін.);

• за часом протікання конфліктів (гострі й хронічні конфлікти; швидкоплинні й довготривалі та ін.);

• за змістом конфліктів (змістовні або проблемні та «комунальні» або беззмістовні);

• за тенденцією до перетворень і варіативністю (конструктивні й деструктивні або неконструктивні конфлікти);

• за ступенем гостроти суперечностей (незадоволеність, розбіж­ність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна та ін.);

• за ступенем інтенсивності конфліктів (основні й неосновні, реа­лістичні й нереалістичні та ін.).

Крім того, до позначених типів у межах кожної з названих класифі­кацій типи конфліктів конкретизуються й визначаються види конфліктів.

Типи конфліктів у психології вирізняються за багатьма ознаками.

За носіями суперечності:

1) внутрішньоособистісні (інтраперсональні), де суперечність розгортається між конкурентними інтересами, потребами, ролями особистості. Наприклад, конфлікт між певним бажанням і можливостями його задоволення, вимогами сім’ї і роботи. Одна з найпоширеніших його форм – це ролевий конфлікт. Подібний конфлікт може виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не узгоджуються з особовими потребами або цінностями людини. Крім того, внутрішньоособовий конфлікт, можливо, є відповіддю на перевантаження в роботі або мале навантаження.

2) міжособистісні (інтерперсональні) — між людьми через суперечність їх цілей, інтересів, з приводу їх спільної діяльності. Є найбільш поширеним типом конфлікту. Міжособистісний конфлікт може також виявлятися як зіткнення осіб, оскільки люди з різними рисами вдачі, поглядами, цінностями іноді не можуть порозумітися один з одним, тому що їх погляди і цілі в корені відрізняються один від одного

3) конфлікт між особою і групою — ситуація коли особа займає позицію, відмінну від позиції групи. У процесі функціонування групи виробляються групові норми, стандартні правила поведінки, яких дотримуються її учасники. Дотримання групових норм забезпечує схвалення або осуд індивіда групою. Кожен повинен їх дотримувати, щоб бути прийнятим групою, і тим самим задовольнити свої соціальні потреби. Але якщо очікування групи знаходяться в суперечності з очікуваннями окремої особи, може виникнути конфлікт.

4) міжгрупові — учасниками виступають соціальні групи. Міжгруповий конфліктвиникає в результаті того, що будь-яка організація складається з безлічі груп, як формальних, так і неформальних. Наприклад, неформальні групи можуть вважати, що керівна (офіційна) група відноситься до них несправедливо і має намір знижувати оплату праці.

Також такі конфлікти, часто виникають через відсутність чіткого узгодження функцій і графіків роботи між підрозділами. Причиною може послужити і дефіцит ресурсів: матеріалів, інформації, нового устаткування, часу тощо. Міжгрупові конфлікти виникають і між неформальними групами.

Аналогічний конфлікт може виникнути на ґрунті посадових обов’язків керівника.

Відомі і класифікації, в яких конфлікти виді­ляються відразу за декількома підставами класифікацій. Розглянемо деякі з них.

Ідеологічні конфлікти, в основі яких лежать суперечності в по­глядах, установках людей на найрізноманітніші питання життя суспільства, держави, колективу, відмінності в життєвих пози­ціях. Вище названі конфлікти можуть виникати як на рівні мікросередовища (суспільства), так і в найменших об’єднаннях, між окремими особами. Ці конфлікти можуть бути глибокими, гострими й складними, можуть торкатися відношення до полі­тики держави тієї або іншої партії; можуть бути пов’язані з міжнаціональними, сімейними відносинами, відносинами як у побуті, так і в офіційній обстановці.

Економічні конфлікти, в основі яких — зіткнення економічних суперечностей, коли економічні потреби однієї сторони задо­вольняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибше ці суперечності, тим сильніше зіткнення, тим глибший і стійкіший конфлікт, тим важче (а іноді й неможливо) його вирі­шити. Саме економічні конфлікти можуть виникати і між окре­мими людьми.

Соціально-побутовіконфлікти, пов’язані із суперечностями груп або окремих людей з питань житла, користування побуто­вими послугами, розподіли обов’язків, установки черговості на­дання соціально-побутових послуг і т. п.

Сімейно-побутові конфлікти, засновані на дисгармонії сімейних відносин, проблемах у психологічній атмосфері сім’ї. Причини цих порушень мають самі різні рівні значущості: від дрібних по­бутових зіткнень, морально-побутової розбещеності членів сім’ї до серйозних ідеологічних розбіжностей, які прямо або побічно впливають на організацію численних сторін її життя.

При­чина порушень: психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не вмотивоване неприйняття людини людиною, що викли­кає у однієї зі сторін або одночасно у кожної сторони неприємні емоційні стани.

Причиною може бути боротьба за лідерство, за вплив, за престижне положення, за увагу, підтримку оточуючих.

Емоційні конфлікти, що виникають через емоційні стани, які викликають напружену обстановку і кінець кінцем перероста­ють у дійсні конфлікти найрізноманітнішого характеру: від еко­номічних, ідеологічних до сімейно-побутових.

Причини такого роду конфліктів лежать у сфері стану здоров’я. Це можуть бути і відхилення у сфері сексуальних відносин, і нав’язливі стани, і патологічні потяги (алкоголь, наркотики).

Психолого-педагогічні конфлікти, що базуються на суперечнос­тях, що виникають у навчально-виховному процесі при зіткнен­ні вимог, інтересів педагогів, учнів, студентів, батьків, керівників. Ці конфлікти потребують гармонізації відносин у системах: «вчитель — учень», «вчитель — учні», «вчитель — вчитель», «вчитель — батьки», «вчитель — керівник».

Конфлікти приналежності, які відбуваються через подвійну приналежність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групу усередині іншої, більшої групи або коли індивід входить одно­часно до двох конкурентних груп, переслідуючи одну ціль. Ліксон Ч.¹ виділяє такі найважливіші види конфліктів за змі­шаними ознаками (кількість учасників конфлікту, спрямованість і особливості пов’язаних з ними переживань):

• внутрішні (проблему переживаємо тільки ми) і зовнішні (про­блему переживаємо ми і, принаймні, ще одна людина);

• прямі (направлені на нас) і непрямі (не направлені безпосеред­ньо на нас);

• індивідуальні (внутрішньоособистісні й міжособистісні) та ко­лективні (беруть участь три та більше учасників).

Також існують наступні типологічні схеми конфліктів:

За напрямами взаємодії між ієрархічними рівнями:

1) вертикальні; 2) горизонтальні.

За мотивацією учасників:

1) прагматичні, спрямовані на подолання перешкод спільної діяльності;

2) особисті, які переслідують корисні егоїстичні інтереси.

За доцільністю:

1) закономірні; 2) необхідні; 3) вимушені; 4) невиправдані.

За динамікою відповідно до її етапів:

- за характером виникнення: а) стихійні; б) заплановані;

- за динамікою розвитку: а) короткочасні; б) тривалі; в) затяжні;

- за шляхом усунення: а) керовані; б) погано керовані; в) некеровані;

- за характером згасання: а) спонтанно припиняються; б) під впливом самих учасників; в) вирішуються при втручанні ззовні.

За функцією:

1) конструктивні; 2) деструктивні.

За масштабом цілей:

1) особисті; 2) групові; 3) суспільні.

За емоційністю:

1) високо емоційні; 2) низько емоційні.

За кількістю учасників:

1) діадичні; 2) локальні — дехто з членів групи; 3) загальні — весь колектив; 4) міжгрупові.

За тактичною корисністю:

1) виправдані; 2) невиправдані.

За етичністю форм прояву:

1) соціально прийнятні; 2) соціально неприйнятні.

Функції конфліктів.Конфлікт виконує низку функцій у тому середовищі, де він відбувається.

Функції конфлікту:

1) конструктивна;

2) деструктивна.

Поиск по сайту: