Поняття політико-територіального устрою

Під політико-територіальним устроєм слід розуміти національно-територіальну організацію держави, що обіймає правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади.

Політико-територіальний устрій вивчає проблеми з питань організації території держави, її складових частин, їх правове становище, взаємовідносини між центральними й місцевими державними органами влади.

Розрізняють дві основні форми політико-територіального устрою: унітарну та федеративну. Вибір конкретної форми політико-територіального устрою залежить від багатьох чинників: соціально-економічних, географічних, історичних, національних, площі території тощо.

Унітарна форма політико-територіального

Устрою

Унітарною називається єдина централізована держава, з територією, що розподілена на звичайні адміністративно-територіальні або національно-територіальні одиниці, до складу яких не належать державні утворення. У сучасному світі більша частина держав — і однонаціональних, і багатонаціональних як республіканських, так і монархічних — є унітарними.

Унітарна форма закріплена деякими Конституціями. Так, у Конституції Іспанії зафіксовано, що Конституція грунтується на непорушній єдності іспанської нації, яка є єдиною і неподільною для всіх іспанців. Вона визнає і гарантує право на автономію національностей і регіонів, де вони прожи-

во

Глава 7

Політико-територіальний устрій держави

81

вають, а також відносини солідарності між ними. Конститу
ція Італійської Республіки проголошує: "Республіка єдина і
неподільна, визнає та заохочує місцеві автономії; здійснює
найширшу адміністративну децентралізацію у тих сферах ді
яльності, які входять до компетенції держави; координує
принципи й методи законодавства стосовно вимог автономії
та децентралізації". Китайська Народна Республіка є, як ві
домо, багатонаціональною державою. Проте за формою полі
тико-територіального устрою КНР є унітарною державою.
Конституція КНР 1982 p. проголошує її єдиною багатонаціо
нальною державою, яка була утворена загальними зусилля
ми народів різних національностей усієї країни, а автономія
надається національним меншостям, що компактно мешка
ють на її території. А ось Конституція Республіки Болгарії
1991 р., на території якої проживає національна меншість
(турки), проголошуючи Болгарію єдиною- з місцевим само
врядуванням, додає, що у державі утворення територіальної
автономії вважається недопустимим. *

Більшість конституцій зарубіжних держав безпосередньо не закріплює унітарної форми державного устрою.

Унітаризм прийшов на зміну феодальній роздрібненості й тому в історичному сенсі зіграв прогресивну роль. На сучасному історичному етапі є змога простежити тенденцію щодо зміцнення центральної влади у державах, посилення контролю центральних органів влади за місцевими органами та органами самоврядування. З погляду на управління державою унітарній формі віддається перевага перед федерацією.

Як політико-територіальна форма устрою унітаризм має такі головні ознаки: на території всієї країни діє єдина конституція; функціонує єдина система вищих органів державної влади й управління, а її юрисдикція поширюється на всю територію країни; правосуддя здійснюється у межах централізованої системи на підставі єдиних норм матеріального та процесуального права; діє єдина структура органів конституційного контролю (нагляду); територія розподіляється, як правило, на прості адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, округи, воєводства тощо), а іноді й на автономні адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, правове становище яких регулюється конституцією й нормативними актами (КНР, Італія, Іспанія); права органів влади і самоврядування встановлюються в од-

побічному порядку центральною владою; встановлене єдине громадянство.

Унітаризм певною мірою зумовлюється також потребами ринкової економіки.

Поиск по сайту: