Рівність і заборона дискримінації

Якщо уважно вивчати міжнародні акти захисту прав людини, конституції сучасних демократичних держав, то обов'язково можна помітити, що у багатьох цих документах прямо чи побічно висловлюється принцип рівності та заборони дискримінації.

Статті І, 2 Загальної декларації прав людини; п. 2 ст. 2, З Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. 2, 3 Пакту про громадянські й політичні права проголошують рівність усіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового становища, місця народження чи інших обставин.

Не слід змішувати субстанції (іпостасі) рівності, з одного боку, принцип рівності прав, свобод і обов'язків усіх перед законом як основну ознаку правової держави і, з другого — ідею соціальної рівності, яка в деяких псевдонаукових ученнях доводилася до абсурду. Усі люди рівні за правовим статусом як особи й громадяни держави, але різні за расою, статтю, мовою, вірою, політичними переконаннями, соціальним походженням, майновим становищем, фізичними дани-

Консгитуційно-правовий статус людини і громадянина______ 69

ми, за своїми здібностями і бажаннями та ін. Спроби стригти всіх під один гребінець, рівняти розумну людину з нерозумною, сильну зі слабкою, трудівника з ледарем, майстра своєї справи з недбайливим працівником — безглуздя. Поняття "нерівність" є лише близьким за сенсом щодо поняття "відмінність". Міжнародне й національне право визначає і закріплює такі права людини, відносно яких за законом не можуть братися до уваги фактичні відмінності між людьми.

Гасло рівності знайшло своє втілення у міжнародному й національному конституційному праві: що дається одній особі у сфері прав — дається й іншій. Рівноправність — це рівність прав, свобод і обов'язків — рівність вихідних можливостей і не більше того. Кожна особа зацікавлена в реалізації своїх прав відповідно до своїх бажань, розуму, інтересів. Одна людина віддає перевагу наукам, друга — домагається популярності, третя — прагне багатства, а четверта — передусім поставила за мету проблему дозвілля. Перша людина, якщо її прагнення відповідають здібностям, набуде кращої освіти, ніж інша, друга — стане славнозвісною, третя — розбагатіє, а четверта людина знайде спокій і здоров'я завдяки культурі дозвілля.

Принцип рівності у його правильному розумінні не допускає суперечності зі свободою і разом з нею дає кожній людині змогу реалізувати своє право на індивідуальність. Свобода дає рівність, яка дозволяє людям бути різними, не заперечуючи їх відмінностей. Рівність — це насамперед рівність можливостей, включаючи можливість нерівного вибору, можливість нерівних успіхів у галузі освіти, а тим самим і в діяльності за фахом, можливість дотримуватися тих чи інших релігійних і політичних поглядів.

Міжнародні норми й національні конституції різних країн неоднаково формулюють принцип рівноправності — іноді у формі заборони дискримінації, іноді, позитивно, іноді поєднуючи позитивну та негативну форми. Так, ст. З Основного Закону Німеччини встановлює:

"1. Всі люди рівні перед законом.

2. Чоловіки і жінки рівноправні.

3. Нікому не може бути заподіяна шкода або віддано перевагу за ознаками його статі, походження, раси, мови, вітчизни та місця народження, віросповідання, релігійних чи політичних поглядів".

70

Глава 6

Конституційно-правовий статус людини і громадянина

71

Німецький державознавець К. Хессе так пояснює цю статтю: "... будь-якій державній владі заборонено використовувати діюче право в інтересах окремої особи або на її шкоду. Правову рівність, безперечно, можна визначити як радикальну вимогу правової держави".

Спроба колишніх соціалістичних держав запровадити замість формальної рівноправності буржуазного суспільства загальну фактичну соціальну рівність шляхом скасування приватної власності виявилася неспроможною. Фактична соціальна рівність не притаманна людському суспільству.

Безкомпенсаційна загальна націоналізація приватної власності призвела суспільство не до соціальної рівності, а до зрівняльного убозтва, і, як передбачив французький письменник Гюстав Флобер, "... якщо звести рівність до ступеня зрівняльності, — це буде рівнозначно рабству".

Крім того, притаманний "країнам реального соціалізму" тоталітарний режим встановив таємну ієрархічну систему пільг і привілеїв для верхівки монопольно пануючої партії і певного кола осіб, які керували всіма сферами життя держави.

Хоча жодний закон такого не містить, керівники, які належали до так званої номенклатури, були фактично звільнені від кримінальної і адміністративної юрисдикції, мали спеціальні крамниці, санаторії, буфети і т. ін.

Поиск по сайту: