Поняття парламенту та парламентаризму

Парламент є представницькою установою даної країни. Колегіальний за своєю внутрішньою структурою та принципами діяльності він являє собою різноманітні групові, партійні та національні інтереси.

Виборці делегують повноваження депутатам через вибори. Тому у світлі сказаного, "палати парламенту, що створюються шляхом призначення, не є представницькими установами (наприклад, палата лордів Великобританії, члени якої призначаються монархом; Сенат Канади, що призначається генерал-губернатором).

Представницькі установи наділені безпосередніми повноваженнями, обсяг і зміст компетенції представницької установи визначаються конституцією. Вони можуть функціонувати лише за умов демократичного режиму.

Отже, парламент — це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму.

Парламентаризм у широкому розумінні слова — це система формування та діяльності верховного представницького органу, держави, а також політико-дер-жавних відносин та інститутів, прямо чи непрямо пов'язаних з ним за умови існування у суспільстві демократичного режиму. У країнах, де нормально функціонують парламенти та існує політичний режим, створюються сприятливі умови для формування системи парламентаризму.

Парламент і парламентаризм є показниками рівня стану демократизму в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму.

Парламентаризм — це цілісна політико-державна система, що складається з ряду демократичних і бюрократичних

128

Глава 10

Парламент,

129

елементів і зв'язків, що взаємодіють між собою. Вони містяться у державній структурі, закріплюються конституціями та іншими правовими актами. У той самий час структура парламентаризму розгалужується. До неї включаються елементи та взаємовідносини, що не входять до державної системи, до яких належить, наприклад, участь політичних партій у формуванні парламенту і т. ін.

Парламентаризм є установою, що являє собою важливу частину політичної системи суспільства. Парламентаризм — це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави, контроль парламенту за виконавчою владою, поділ діяльності законодавчої та виконавчої, привілейоване становище депутатів та їх юридична незалежність від виборців.

Принцип "поділу влади" на законодавчу, виконавчу та судову є характерним для парламентаризму.

Згідно з теорією поділу влади, що закріплюється багатьма конституціями зарубіжних країн (виключення складають, наприклад, конституції КНР, СРВ, КНДР, Республіки Куба), парламент — носій верховної законодавчої влади.

Найменування, структура, формування і термін повноважень парламенту. Конституції зарубіжних країн по-різному називають вищі представницькі органи: Конгресом (Конституція США); Генеральним конгресом (Конституція Мексиканських Сполучених Штатів); Генеральними кортесами (Конституція Іспанії); парламентом (Конституції Індії, Італії, Франції, Японії); зборами (Федеральні збори Російської Федерації, Федеральні збори Австрії, Всекитайські збори народних представників, Верховні народні збори Корейської Народно-Демократичної Республіки, Народні збори Республіки Болгарії, Великі національні збори Республіки Румунії); асамблеєю (Асамблея республіки за Конституцією Португалії, Національна асамблея народної влади на Кубі); Скупщиною (Союзна Республіка Югославія); Рігсдагом (Швеція).

Конституції таких, наприклад, країн, як Німеччина та Республіка Польща обмежуються лише відповідними найменуваннями палат: бундестаг і бундесрат, Сейм і Сенат і не вживають терміна "парламент", хоча вони і є таким у дійсності, а Сейм і Сенат, що скликаються в окремих випадках на спільні засідання для розгляду, наприклад, питання про

прийняття президентом присяги, утворюють Національні збори.

За своєю структурою вищі представницькі органи є одно''-'
та двопалатними (бікамеральними). ■ '' ■■

- Двопалатна Структура парламенту властива як унітар* ним, так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною державою, що має у своєму складі верхню •«вмиту. ■

Нижня палата у двопалатному парламенті називається по-різному: палата представників (Австралійський Союз, США, Японія та ін.), палата депутатів (Італія, Мексика), На¹-ціональна рада (Австрія), Державна Дума (Російська Федерація), Народна палата (Індія), Сейм (Польща), палата громад (Великобританія, Канада), Віче республік (Союзна Республіка Югославія), Національні збори (Франція) і т. ін.

Найбільш поширені назви верхньої палати парламенту — Сенат (Бразилія, Аргентина, Іспанія, Італія, Польща^ Руму^ нія, Франція та ін.); палата сенаторів (Мексика); палата радників (Японія); Рада штатів (Індія); палата лордів (Великобританія); Федеральна рада (Австрія); Віче громадян (Союзна Республіка Югославія); Рада Федерації (Російська Федерація).

Однопалатна система парламенту є характерною для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію. Джерела її виникнення різноманітніше одних країнах однопалатна структура парламенту була встановлена разом з утворенням незалежної держави. Так, у Болгарії після закінчення болгаро^турецької війни була прийнята Тир* новська Конституція 1879 p., яка передбачала однопалатні Народні збори. Така сама структура парламенту закріплювалася конституціями (1947, 1971 pp.) та нині діючою (1991 p.).

Після другої світової війни від двопалатної структури парламенту відмовилися Греція, Данія, Швеція, Португалія, Туреччина, Єгипет, Нова Зеландія, Еквадор та інші країни. Однопалатній структурі парламенту надала перевагу Об'єднана Республіка Танзанія.

На думку деяких політологів і державознавців, однопалатний парламент більше відповідає демократичному устрою та однонаціональному складу населення. Він простіший та ефективніший, законодавча процедура не настільки складна,

130

Глава 10

Парламент

131

як у двопалатному парламенті. Нижні палати двопалатних парламентів і однопалатні парламенти формуються, як правило, шляхом прямих виборів. Всекитайські збори народних представників утворюються багатоступеневими виборами. Вони складаються з представників, обраних від провінцій, автономних областей, міст центрального підпорядкування та Збройних Сил (ст. 59 Конституції КНР).

Верхня палата формується по-різному. Сенати у Польщі, Румунії, США, Бразилії, палата радників в Японії обираються прямими виборами.

Сенат Польщі (100 чоловік) обирається по воєводствах. Кожне із 47 воєводств обирає по два, а два найбільших за кількістю населення воєводства — по три сенатори; Сенат США обирається безпосередньо населенням штату за принципом: від кожного штату по два сенатори. За такими самими принципами обираються сенатори в Австралії, але норма представництва від кожного штату збільшена до десяти сенаторів. У такому самому порядку обираються сенатори мексиканського парламенту: по два від кожного штату і по два від федерального округу. У Швейцарії члени Ради кантонів обираються безпосередньо населенням кантону, а в одному з кантонів — кантональним парламентом.

В Австрії верхня палата — Федеральна рада — обирається ландтагами земель залежно від кількості населення землі. Земля з найбільшою кількістю населення обирає 12 членів, а кожна інша земля — таку частину від цього числа, яка пропорційна відношенню чисельності її громадян до зазначеної найбільшої їх чисельності, причому остача, що кількісно перевищує половину квоти, вважається за цілу квоту. Кожна земля повинна мати не менш як три представники (ст. 34 Федерального конституційного закону від 20 листопада 1920 p.).

В Індії Рада штатів обирається легіслатурами (законодавчими зборами) штатів.

Своєрідною палатою за порядком її формування є бундесрат Німеччини, з допомогою якого землі беруть участь у законодавстві та управлінні федерацією. Він складається з членів урядів земель, які їх призначають і відкликають. Кожна земля володіє не менш як трьома голосами, землі з населенням понад два мільйони мають чотири, а з населенням понад п'ять мільйонів — п'ять голосів.

Сенат у Франції обирається непрямим голосуванням депутатами Національних зборів, депутатами Генеральних рад департаментів і делегатами муніципальних рад.

В окремих країнах верхня палата не обирається, а формується за принципом спадкування чи за призначенням усього складу або частини його главою держави. До таких палат належить англійська палата лордів, яка продовжує функціонувати та збільшується, незважаючи на те, що понад 80 років тому парламент прийняв рішення про її заміну. У даний час палата лордів кількісно перевищує 1200 осіб, серед яких спадкові пери, довічні пери, пери по апеляції, духовні пери. Палата лордів являє собою конституційний анахронізм, пережиток феодалізму, один із самих недемократичних інститутів в англійській системі демократії.

Сенатори в Канаді призначаються генерал-губернатором, а в Йорданії — королем.

Законодавство більшості країн встановлює різні вікові цензи для обрання нижньої та верхньої палат. Так, депутатами до нижньої палати італійського парламенту — палати депутатів — може бути обраний будь-який виборець, якому на день виборів виповнилося 25 років, а до верхньої палати — після досягнення 40 років; депутатом палати представників США і сенаторами можуть бути обрані громадяни після досягнення відповідно 25 та ЗО років; до Національних зборів Франції — після досягнення 23 років, а сенаторами — 35 років.

Термін повноважень однопалатного парламенту складає чотири або п'ять років. В окремих країнах з двопалатною структурою парламенту (Італія, Іспанія, Польща) термін повноважень палат збігається. У деяких двопалатних парламентах строк функціонування нижньої та верхньої палат різний. Так, палата представників США обирається на 2 роки. Сенат — на 6, палата депутатів Мексики — на 3, а палата сенаторів — на 6, Національні збори Франції — на 5, Сенат — на 9 років, в Японії палата представників — на 4, а палата радників — на 6 років і т. д.

Склад верхньої палати, як правило, не переобирається одночасно, а поновлюється по частинах: Сенат США, Рада штатів Індії — кожних два роки на одну третину; Сенат Франції — кожних три роки на одну третину; палата радників Японії — на половину кожних три роки. Частковим онов-

132

Глава 10

Парламент

ІЗЗ

ленням складу верхньої палати під час чергових виборів зберігається принцип наступності в її діяльності.

Кількісний склад парламенту визначається безпосеред
ньо конституціями або іншими законодавчими актами. Кон
ституція, наприклад, Італії закріпила у кількісному складі_; па
лати депутатів 650 чоловік, а сенаторів-—315.
. Сейм Польщі складається із .460 депутатів, а Сенат — ІЗ:
100 сенаторів. .

Конституції Греції, Іспанії встановлюють нижчу та вищу межі кількісного складу парламенту. Кількість членів палати депутатів Греції не може бути меншою від 200 і більшою від 300 чоловік (ст. 51 Конституції), Конгрес Іспанії нараховує мінімально 300 і максимально 400 депутатів (ст. 68 Конституції).

Закон про вибори до Всекитайських зборів народних представників і місцеві збори народних представників різних ступенів 1986 р. визначає верхню межу депутатів ВЗНП: вона не повинна перевищувати 3 тисячі чоловік (ст. 13).

Кількість членів парламенту Японії та Франції визначається не Конституцією, а законом.

Конституції зарубіжних країн закріплюють термін повноважень парламенту, протягом якого він виконує покладені на нього функції. Цей термін залишається незмінним або може продовжуватися, скорочуватися за власним рішенням або рішенням глави держави чи уряду.

Так, за конституціями, наприклад США, Мексиканських Сполучених Штатів, КНР, Республіки Куба, не існує інституту дострокового розпуску парламенту; не може бути розпущена достроково и Національна рада Швейцарії. Дострокові вибори Національної ради можливі тільки за повної зміни федеральної конституції, прийнятої лише загальнонаціональним референдумом.

Конституція Австрії надала Національній раді права приймати рішення про свій розпуск (ст. 29 п. 2) до закінчення строку своїх повноважень на основі звичайного закону.

Таке саме право надає Сейму конституційний закон про відносини між законодавчою та виконавчою владами Респубг ліки Польща, а також про місцеве самоврядування ("Мала Конституція" 1992 p.): "Сейм може бути розпущений власною постановою, прийнятою не менш як двома третинами голосів загального складу депутатів" (ст. 4 п. 3).

Палата депутатів Греції розпускається у випадку необ-рання Президента навіть у третьому турі (ст. 32 п. 4 Конституції).

Право розпуску парламенту в цілому чи нижньої його палати належить главі держави або уряду у виключних випадках. Так, Президент Італії може розпустити палату представників і Сенат або одну з цих палат, заслухавши думку голів палат (ст. 88 Конституції); Президент Республіки Польща може розпустити Сейм після заслуховування Маршала Сейму та Маршала Сенату; одночасно з розпуском Сейму припиняється термін повноважень Сенату (ст. 4, п. 4 Конституції).

Право розпуску нижньої палати належить, Наприклад, президентам Франції, Індії, Австрії. Палата представників Японії розпускається імператором за пропозицією та схвалення Кабінету; англійська палата громад розпускається королевою за пропозицією Кабінету і т. ін.

У ряді країн, наприклад у Франції, Японії та ін., верхні палати розпуску не підлягають. Не підлягають також розпуску Рада штатів Індії, Федеральна рада Австрії, які формуються законодавчими органами суб'єктів федерації. Це положення стосується також своєрідної палати Німеччини — бундесрату, — утвореної урядами земель; не підлягають розпуску й палати, члени яких не обираються (палата лордів, Сенат Канади).

.Конституції окремих країн можуть приймати рішення про продовження терміну своїх повноважень за наявності своєрідних умов. Такими умовами були в одних країнах війна (Італія), надзвичайний стан (КНР, Індія), війна, військовий або інший надзвичайний стан (Болгарія).

Якщо вибори парламенту збіглися з настанням надзвичайного стану, то вибори відкладаються на строк дії цих умов, а розпущений парламент скликається знову.

У конституціях деяких країн указані підстави для розпуску парламенту.

Шведський Ригсдаг розпускається главою держави, якщо він чотири рази відхилив пропозицію тальмана (голови) Ригсдагу про обрання прем'єр-міністра (розд. 6 §3 Конституції). Генеральні кортеси Іспанії розпускаються королем, якщо протягом двох місяців після першого голосування жоден з кандидатів на посаду глави уряду не дістав довіри Конгресу.

134

Глава 10

Парламент

135

Підставою для розпуску президентом Народних зборів Болгарії є неможливість сформувати Раду Міністрів як представника третьої парламентської групи. У цьому разі президент призначає службовий уряд, розпускає Народні збори та призначає нові вибори. Під час дії Конституції Республіки Болгарія 1991 р. президент двічі розпускав Народні збори та призначав нові вибори.

Президент Республіки Польща може розпустити Сейм, якщо той протягом трьох місяців не прийняв закон про бюджет (ст. 21 "Малої Конституції"). Сейм може виявити недовіру Раді Міністрів і обрати нового голову Ради Міністрів і запропонований ним склад уряду. Якщо Сейм виявив недовіру Раді Міністрів і не обрав її голову, то президент має праг во прийняти відставку уряду або розпустити Сейм (ст. 57— 62 "Малої Конституції"). Так, у 1993 р. президент розпустив Сейм і призначив нові вибори.

Президент Німеччини може розпустити бундестаг у випадку необрання федерального канцлера.

Конституції окремих країн закріплюють умови, що виключають право глави держави приймати рішення про розпуск парламенту в цілому чи його нижньої палати.

Так, Президент Болгарії не може розпускати Народні збори протягом трьох місяців до закінчення строку свого мандата; Президент Італії — протягом шести останніх місяців своїх повноважень (ст. 99 п. 7 Конституції); Президент Франції не може розпустити Національні збори під час здійснення ними надзвичайних повноважень (ст. 16 Конституції) та протягом року після обрання Національних зборів у ході дострокових виборів (ст. 12 Конституції).

Не можуть достроково бути розпущені парламенти Іспанії, Польщі, Португалії та інших країн під час надзвичайного стану, а Сейм Польщі — особою, яка тимчасово заміщує посаду президента.

Основні закони Австрії, Угорщини, Греції обмежують право президента розпускати парламент.

Федеральний Президент Австрії може розпустити Національну раду, а Президент Греції — палату депутатів з однієї підстави лише один раз. Президент Угорщини протягом терміну своїх повноважень може скористатися наданим йому правом розпуску Державних зборів не більш як двічі.

Цілі, що мають за мету достроковий розпуск парламенту, різноманітні: подолання кризи у діяльності парламенту, намагання однопартійного чи коаліційного уряду використати політичну обстановку, що склалася, для зміцнення своєї позиції у майбутньому парламенті та завдати поразки опозиції в процесі наступних виборів.

Термін повноважень парламенту — це встановлений конституцією даної держави період часу, протягом якого орган державної влади здійснює свої конституційні функції складом депутатів, обраних під час проведення виборів. Це визначення притаманне як однопалатному, так і двопалатному парламенту, верхня палата кожного з яких обирається на один і той самий термін, що й нижня палата і розпускається разом з нею.

Поиск по сайту: