Стаття 96. З'ясування достовірності показань свідка

1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

3. Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясування достовірності його показань.

Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

1. Коментованою статтею фактично встановлені правила дискредитації свідка. Дискредитація свідка виявляється у доказуванні його некомпетентності або доведенні недостовірності показань свідка.

2. Доказування відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів із метою встановлення обставив, що мають значення для кримінального провадження. Метою перевірки та оцінки доказів є з'ясування їх властивостей (характеристик). При дослідженні доказів установлюється їх належність, допустимість та достовірність, а також достатність сукупності зібраних доказів.

3. Належними е докази, які підтверджують достовірність чи недостовірність доказів (ст. 85 КПК України). Відомості (фактичні дані), отримані при з'ясуванні можливості свідка сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка, є непрямими доказами у кримінальному провадженні. Обставини, наявність або відсутність яких установлюється за допомогою таких доказів, входять у предмет доказування у кримінальному провадженні та становлять групу допоміжних фактів (див. коментар до ст. 91 КПК України).

4. Для з'ясування достовірності показань потрібно враховувати умови сприйняття свідком певних обставин - з якого місця свідок бачив якісь події, чи спостерігав він свідомо те, що відбувається, можливо, розуміючи, що відбувається кримінальне правопорушення, або випадково побачив що-небудь. Крім того, враховуються індивідуальні особливості свідка, його зір, слух, у деяких випадках - наявність професійних знань, наприклад, військовослужбовець, який чув постріли, може сказати, з якої зброї вони зроблені, водій точніше визначить швидкість руху автомобіля й ін. Далі мають бути проаналізовані особливості збереження інформації - якою є пам'ять у свідка, скільки часу пройшло з моменту, коли свідок спостерігав події, про які він дає показання. Враховується характер взаємин свідка з обвинуваченим і потерпілим, особливості мови свідка й ін.

5. При з'ясуванні достовірності показань неповнолітніх і малолітніх свідків ураховуються схильність дітей до фантазування.

З'ясування достовірності показань свідка проводиться шляхом аналізу їх змісту, зіставлення між собою окремих фрагментів показань для встановлення їх внутрішньої несуперечності, зіставлення їх з попередніми показаннями свідка, показаннями інших осіб і з іншими доказами.

З'ясування достовірності показань свідка становить не тільки розумову або логічну діяльність, а й здійснення практичних дій. Для перевірки показань у необхідних випадках можуть бути проведені слідчі (розшукові) чи інші процесуальні дії (слідчий експеримент, пред'явлення для впізнання, експертиза й ін.).

Частиною 2 коментованої статті встановлено, що для доведення недостовірності показань свідка сторона кримінального провадження має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

9. Уявляється, що правила, викладені у коментованій статті, можуть застосовуватися за аналогією закону також і при з'ясуванні достовірності показань потерпілого та експерта.

Стаття 97. Показання з чужих слів

1. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

2. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати:

1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання;

7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

3. Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання;

3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

5. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

6. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

7. У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

1. Частиною 1 коментованої статті визначено поняття показань із чужих слів. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Ця норма є новелою кримінального процесуального законодавства України. Слід зазначити, що положення, якими визначаються умови використання показань із чужих слів містяться також у законодавстві деяких інших країн (наприклад, у статті VIII Федеральних правил про докази Сполучених Штатів Америки).

2. Виділення показань із чужих слів пов'язане з поділом доказів на первинні та похідні (залежно від наявності чи відсутності проміжних носіїв інформації). Оцінка показань із чужих слів потребує врахування особливостей сприйняття, зберігання, переробки, відтворення інформації всіма носіями такої інформації. Такі показання підлягають особливо ретельній перевірці. Значення їх також полягає в тому, що похідні докази можуть бути використані для перевірки первинних.

3. У ч. 2 коментованої статті викладені умови допустимості показань із чужих слів як джерела доказів у кримінальному провадженні. Крім загальних умов законності отримання доказів, КПК України зобов'язує суд ураховувати: значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; інші докази, які подавалися або можуть бути подані; обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності; переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; складність спростування пояснень, показань із чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; співвідношення показань із чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту. При цьому кримінальне процесуальне законодавство не ставить в обов'язкову залежність допустимість показань із чужих слів від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення. Слід зазначити, що визнання показань із чужих слів допустимими доказами при виконанні всіх вищенаведених умов все ж є дискреційним повноваженням суду. При цьому ані слідчий, ані прокурор таким повноваженням не наділені.

4. Частиною 3 коментованої статті встановлено, що суд має право визнати неможливим допит особи, яка надала первинні пояснення, якщо вона: 1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу; 2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання; 3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку; 4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

5. КПК України встановлює, що суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони кримінального провадження погоджуються визнати їх доказами. Виходячи із змісту коментованої норми, згода потерпілого (його представника) в такому разі не є обов'язковою умовою допустимості показань з чужих слів. Винятком із правила про необхідність узгодження позицій сторін є положення, викладене у ч. 5 коментованої статті, відповідно до якої суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

6. Судові рішення не можуть бути обґрунтовані винятково показаннями з чужих слів. Законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому разі підтвердженням показань з чужих слів системою належних, допустимих та достовірних доказів.

7. Частиною 7 вказаної статті визначено, що показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження, у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом.

5. Висновок експерта

Стаття 101. Висновок експерта

1. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

3. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

7. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.

8. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерта мають право скласти один висновок або окремі висновки.

9. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

10. Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

1. У ході досудового розслідування та судового провадження виникає необхідність у вирішенні питань, що вимагають спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла, які надбані в результаті спеціальної підготовки або професійного досвіду. У переважній більшості випадків такі питання не можуть бути вирішені іншим шляхом, ніж проведенням досвідченими особами дослідження конкретних матеріальних об'єктів, що несуть інформацію про обставини розслідуваної події та фігурують у матеріалах кримінального провадження як речові докази. Подібні дослідження йменуються експертизами. Судова експертиза - це процесуальна дія, що виконується за дорученням слідчого, прокурора або суду знаючою особою (експертом) і полягає в дослідженні на підставі її спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини кримінального правопорушення.

2. Частина 1 коментованої статті надає визначення висновку експерта як процесуальному джерелу доказів у кримінальному провадженні. Так, висновок експерта визначено як докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Таким чином, сторони кримінального провадження, потерпілий залучають експерта, а суд (слідчий суддя) доручає проведення експертизи. Варто зазначити, що витребування висновку експерта стороною захисту та потерпілим є новелою кримінального процесуального законодавства України, покликаною сприяти змагальності кримінального процесу.

3. Виконавцями судової експертизи є експерт або група експертів, коли її проведення доручається двом і більше експертам. Судовими експертами можуть бути особи, що мають необхідні спеціальні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судові експертизи, як правило, провадяться співробітниками державних спеціалізованих установ. Експертами таких установ можуть бути спеціалісти, які мають вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку й отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності (ст. 10 Закону України "Про судову експертизу"). У ході здійснення досудового розслідування або судового розгляду може виникнути необхідність у вирішенні питань, що вимагають таких знань, якими не володіє жоден зі спеціалістів вищезгаданих експертних установ. Наприклад, установити, чи не є вилучена у певної особи картина справжнім твором відомого живописця. Тому як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для давання висновку з досліджуваних питань.

4. Експертом у кримінальному провадженні не може бути особа: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім'ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст. перекладач; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості. Експерт не має права брати участі в кримінальному провадженні та відводиться за вищезгаданими підставами, з тим обмеженням, що його попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, перекладача і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу. Експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються в цьому провадженні.

5. Питання, які ставляться перед експертом, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Інакше експерт, згідно з ч. 6 ст. 69 КПК України, повинен відмовитися від виконання такої експертизи і про це в письмовій формі повідомити особу, яка призначила експертизу.

6. Експерт дає висновок із досліджених питань від свого імені та несе за нього особисту відповідальність.

7. Частиною 5 коментованої статті визначено, що висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими. Це положення є відтворенням теорії "плодів отруєного дерева", за якою доказ має визнаватися недопустимим навіть у випадку повного дотримання процесуальної форми під час його збирання, якщо він отриманий на підставі іншого недопустимого доказу.

8. Висновок експерта на підставі положень ч. 2 ст. 94 КПК України не є беззаперечним для слідчого, прокурора і суду, але незгоду з ним має бути мотивовано у відповідному процесуальному документі: постанові, ухвалі, вироку. Висновок експерта, як і будь-який інший доказ, підлягає оцінці особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом. Закон не надає наперед встановленої сили жодному з видів доказів. Висновок експерта має бути оцінений слідчим, прокурором і судом по суті та у сукупності з іншими джерелами доказів. На підставі такої оцінки робиться висновок про його обґрунтованість, достовірність і значення для кримінального провадження тих даних, які встановив експерт.

У процесі оцінки висновку експерта слід установити: 1) чи дотриманий процесуальний порядок проведення експертизи; 2) чи відображає висновок експерта вирішення питання (завдання), що стояло перед експертом; 3) чи обґрунтовані висновки експерта дослідницькою частиною висновку; 4) чи застосовував експерт у ході дослідження надійні методи і чи відповідають вони сучасному рівню даної методики; 5) чи належать фактичні дані, викладені у висновках експерта, до розслідуваної справи і яке їх доказове значення; 6) чи не вийшов він у своїх висновках за межі своєї компетенції; 7) чи на всі питання дано вичерпні відповіді; 8) в якій формі зроблені висновки: категоричній або ймовірній. Ускладнення в оцінці висновку експерта полягають в оцінці застосованих експертом методів дослідження, тобто в науковій обґрунтованості висновку. Однак ознайомлення з науковою літературою і методикою дослідження, консультація відповідного спеціаліста, допит експерта сприяють з'ясуванню наукової обґрунтованості висновку експерта. Використання наведених можливостей і зіставлення висновку експерта з іншими наявними в справі доказами створює можливість особі або органу, який здійснює провадження, дати правильну оцінку висновкам експерта.

Порушення хоча б однієї з вимог, висунутих до висновку експерта, є підставою до неприйняття його до використання як одного із джерел доказів у провадженні (визнання недопустимим доказом) і веде, як правило, до призначення повторної експертизи.

9. Іноді вважається, що висновки спеціалістів вищих експертних організацій або експертних установ інших відомств більш повні, обґрунтовані й, отже, правильні. Так само віддається перевага комісійній експертизі в порівнянні з висновками одного експерта. Таку думку не можна визнати обґрунтованою, оскільки висновок експертизи будь-якого виду в кожному випадку необхідно піддавати оцінці за всіма вищезгаданими вимогами.

10. Додатками до висновку експерта можуть бути фотоілюстрації. Фотоілюстрації до висновку експерта сприяють найбільш повній, наочній та конкретній фіксації результатів експертного дослідження. Однак фотоілюстрації до висновку експерта не можна вважати єдиною доступною для неспеціаліста частиною дослідження, на підставі якої проводиться оцінка висновку експерта в повному обсязі. Ілюстрації до висновку в більшості випадків лише сприяють з'ясуванню змістовної сторони висновків експерта і часто не ілюструють усього комплексу методів, застосованих експертом у ході виконання дослідження.

11. У необхідних випадках для проведення однієї експертизи призначається кілька експертів (комісія). На підставі результатів проведеного дослідження вони можуть дійти згоди, і в такому разі дають (підписують) загальний висновок. У разі відсутності згоди між експертами, що проводили комісійну експертизу, кожен з експертів складає свій окремий висновок. Дана обставина є підставою для призначення повторної експертизи.

12. Якщо висновки експертизи не обґрунтовані дослідницькою частиною висновку або експерт не використав весь комплекс рекомендованих методів дослідження, а також якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів у його правильності, призначається повторна експертиза з метою одержання відповідей на ті ж питання, які вирішувалися первинною експертизою.

13. Повторна експертиза доручається іншому експертові (групі експертів) тієї ж установи, де виконувалася первинна експертиза. Повторна експертиза може призначатися і спеціалістам іншої експертної установи для вирішення тих же питань, які вирішувалися первинною експертизою.

14. У випадках недостатньої ясності або неповноти висновку первинної експертизи, а також неможливості на підставі наданого матеріалу вирішити поставлене питання, призначається додаткова експертиза. Так, у деяких випадках експерт відмовляється від вирішення питання щодо виконавця підпису на конкретному документі через недостатню кількість наданих у його розпорядження зразків підпису можливого виконавця. У подібних випадках після додаткового збору зразків підпису, необхідних для дотримання методики дослідження почеркознавчої експертизи, призначається додаткова експертиза. Виконавцем додаткової експертизи звичайно призначається той же експерт, що з незалежних від нього обставин не дав свого висновку з досліджуваного питання. У той же час виконавцем додаткової експертизи може бути й інший експерт.

15. Якщо будь-яке питання не можна вирішити на підставі однієї галузі знань і необхідне залучення спеціалістів суміжних наукових галузей, призначається комплексна судова експертиза. Наприклад, коли виникає необхідність у визначенні та ідентифікації знаряддя заподіяння травми по слідах на тілі людини та її одягу, первинна експертиза має комплексний характер і тому повинна доручатися експертам різного профілю: судовому медику, об'єктом дослідження якого є сліди на тілі людини (або тканинах тіла), і криміналісту-трасологу, об'єктом дослідження якого є сліди знарядь, залишені на одязі. Поставлені слідчим питання вирішуються шляхом інтеграції різних знань відповідними експертами, які синтезують свої окремі висновки і формулюють загальний висновок. Якщо експерти не прийшли до єдиної думки, кожен із них може скласти і обґрунтувати свій висновок.

Стаття 102. Зміст висновку експерта

1. У висновку експерта повинно бути зазначено:

1) коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза;

2) місце і час проведення експертизи;

3) хто був присутній при проведенні експертизи;

4) перелік питань, що були поставлені експертові;

5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом;

6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка;

7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

2. У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

3. Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.

1. Висновок експерта складається з трьох частин; вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки).

2. У вступній частині висновку експерта зазначаються: найменування документа ("Висновок"), його номер, за наявності відповідних підстав - характер експертизи (чи є вона додатковою, повторною, комісійною або комплексною), вид (назва) експертизи, номер кримінального провадження; дата складання висновку; дата надходження постанови (ухвали), об'єктів і матеріалів справи до експертної установи (її найменування), експерта; найменування і дата складання документа, на підставі якого виконується експертиза (постанова, ухвала), та найменування особи (посада, прізвище, ініціали) або органу, які призначили експертизу; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, та зразків (у разі надходження); відомості про надані матеріали справи (у тому числі вид (назва) матеріалів (документів) та кількість аркушів); спосіб доставки та вид упаковки досліджуваних об'єктів із зазначенням у необхідних випадках відомостей про те, чи впливав спосіб упаковки на їх збереженість; перелік питань (дослівно у формулюванні постанови чи ухвали), які винесено на вирішення експертизи.

Якщо питання у постанові (ухвалі) сформульовано неясно або редакція питання в постанові (ухвалі) не відповідає Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки і призначення судових експертиз (Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5), але зміст завдання експертові зрозумілий, то після наведення питання в редакції постанови (ухвали) про призначення експертизи він може дати відповідні роз'яснення і викласти питання в редакції, що відповідає згаданим Рекомендаціям; якщо поставлено кілька питань, експерт має право згрупувати їх і викласти в послідовності, яка забезпечує найбільш доцільний порядок дослідження; якщо деякі питання, що містяться в постанові (ухвалі), вирішувалися при проведенні експертиз різних видів, - відомості (експертна установа, номер та дата висновку) про ці експертизи; якщо питання, які поставлені на вирішення експертизи, доцільно вирішувати в іншому порядку, ніж той, що визначений у постанові (ухвалі) про призначення експертизи, - указується, в якому порядку вирішуватимуть ці питання; питання, які вирішуються експертом у порядку експертної ініціативи.

Також у вступній частині висновку експерта вказуються дані про експерта (експертів): посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання.

прізвище, ім'я та по батькові, освіта, експертна спеціальність, стаж експертної роботи, номер свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта; дату направлення клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, дату надходження додаткових матеріалів або відомостей про наслідки розгляду клопотання; обставини справи, які мають значення для надання висновку, з обов'язковим зазначенням джерела їх отримання.

При проведенні повторних експертиз указуються відомості про первинну (попередні) експертизу (прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи чи місце роботи експертів, номер і дата висновку експертизи, зміст заключних висновків первинної (попередніх) експертизи; зміст питань, які були поставлені перед експертом на повторне вирішення, а також мотиви призначення повторної експертизи, які зазначені в постанові (ухвалі) про її призначення); у разі якщо такі мотиви в постанові (ухвалі) відсутні, про це робиться відповідний запис. При проведенні комісійних та комплексних експертиз зазначається голова комісії (провідний експерт).

Крім того, вступна частина висновку експерта має містити відомості про процесуальні підстави та осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальний статус), а також нормативні акти та література, які використовувалися експертом при вирішенні поставлених питань, із зазначенням, відповідно, їх дати, номера прийняття, редакції та бібліографічних даних.

3. У дослідницькій частині висновку експерта описуються процес дослідження та його результати, а також дається обґрунтування висновків з поставлених питань. Дослідницька частина повинна включати: відомості про стан об'єктів дослідження, застосовані методи (методики) дослідження, їх реєстраційний номер, умови їх використання; посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснення до них; експертну оцінку результатів дослідження. За наявності в постанові (ухвалі) про призначення експертизи питань, які не належать до предмета експертизи або не входять до компетенції експерта, указуються причини, з яких ці питання не можуть бути вирішені.

У дослідницькій частині висновку експерта при проведенні повторної експертизи вказуються причини розбіжностей з висновками попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.

4. У заключній частині викладаються висновки за результатами дослідження у вигляді відповідей на поставлені питання в послідовності, що визначена у вступній частині. На кожне з поставлених питань має бути дана відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити. У разі якщо заключний висновок не може бути сформульований у стислій формі, допускається посилання на результати досліджень, викладених у дослідницькій частині.

5. Висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який проводив дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків. Якщо до висновку експерта додаються фототаблиці, креслення, схеми, діаграми тощо, вони також підписуються експертом (експертами); підписи засвідчуються відбитком печатки експертної установи. Якщо експерт не є працівником державної спеціалізованої установи і працює на професійній основі самостійно, він засвідчує наданий ним висновок своїм підписом і печаткою із зазначенням ідентифікаційного номера. Якщо експерт працює у складі юридичної особи, його висновок також засвідчується підписом керівника та печаткою юридичної особи.

6. Висновок експертів при проведенні комплексної експертизи складається з урахуванням наступних особливостей. У вступній частині додатково зазначаються дані про інші експертизи, якщо їх результати використовувалися для вирішення питань, поставлених перед комплексною експертизою. Дослідження, які проводилися окремими експертами, описуються у відповідних розділах дослідницької частини із зазначенням прізвищ експертів. Узагальнення та оцінка результатів досліджень фіксуються у синтезуючому розділі дослідницької частини висновку експертів.

7. Спільний висновок комісії експертів підписується експертами, які брали участь у сукупній оцінці результатів усіх досліджень і дійшли згоди. У разі якщо згоди між ними не було досягнуто, складається кілька висновків експертів (за кількістю точок зору) або один, у якому вступна і дослідницька частини підписуються всіма експертами, а заключна - окремими, під відповідними висновками або згідно з проведеними ними дослідженнями.

8. Експерт обов'язково попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження досудового розслідування або в суді (ст. 384 КК України), а також відмова експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 385 КК України). Невиконання цих вимог має тягнути за собою недопустимість отриманих відомостей з наслідками, передбаченими ст. 89 КПК України.

9. Попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків здійснюється шляхом зазначення у постанові слідчого, прокурора або ухвалі суду. Якщо експертиза проводиться в експертній установі, то роз'яснення прав та попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків здійснює керівник експертної установи. Чинне кримінальне процесуальне законодавство не надає іншим суб'єктам кримінального провадження (підозрюваному, обвинуваченому, їх захисникам, законним представникам, потерпілому) повноважень попереджати експерта при витребуванні висновку експерта (проведенні альтернативної експертизи) у порядку, передбаченому ст. 93 КПК України, про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

10. Частина 3 коментованої статті визначає право експерта на зазначення у висновку відомостей, які мають значення для кримінального провадження, навіть у випадку, коли відповідні питання експертові не ставилися. Регламентоване положення направлене на всебічне використання спеціальних знань експерта та повноту його висновку.

Поиск по сайту: