На підставі доказів має бути встановлена і суб'єктивна сторона правопорушення - форма вини, мотив та мета.

Довести винуватість обвинуваченого означає необхідність зібрати докази, на підставі яких можна бути дійти впевненого висновку про вчинення кримінального правопорушення саме особою, яку притягнуто до кримінальної відповідальності.

7. Під час кримінального провадження повинні бути встановлені вид та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Вид та розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди слід установити незалежно від заявлений цивільного позову, встановити, кому саме заподіяно шкоду - потерпілому, територіальній громаді чи державі. Якщо відповідно до цивільного законодавства обов'язок відшкодування шкоди покладається не на підозрюваного, обвинуваченого, а на інших осіб, то слід з'ясувати, хто саме повинен відшкодувати таку шкоду.

Процесуальні витрати та порядок їх відшкодування передбачені гл. 8 КПК, отже, необхідно встановити всі види витрат, які перелічені в ст. 118 КПК. Оскільки ст. 119 КПК врегульовано можливість зменшення розміру процесуальних витрат, звільнення від їх сплати, відстрочення та розстрочення їх сплати, то необхідно встановити і відповідні дані для ухвалення такого рішення. Всі види витрат повинні підтверджуватися відповідними документами.

8. Законодавство про кримінальну відповідальність передбачає підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання, зокрема в ст.ст. 45-49, ч. 1 ст. 97 КК визначені підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності. В статтях Особливої частини КК зазначені так звані спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Підстави звільнення від покарання та його відбування визначені ст.ст. 75, 79, 84,85, 87,104,105 КК.

Отже, необхідно встановити наявність чи відсутність таких підстав.

Стаття 92. Обов'язок доказування

1. Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

2. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

1. У коментованій статті передбачено, що обставини, які складають предмет доказування, зобов'язані доказати слідчий та прокурор, а у випадках, передбачених даним Кодексом - потерпілий. Таке твердження має внутрішні протиріччя і ось чому. Поняття доказування має два значення, що докладно розглянуто в коментарі до ч. 2 ст. 91 КПК. У ст. 91 доказування визначено як діяльність зі збирання, перевірки та оцінки доказів із метою встановлення фактичних обставин кримінального провадження, тобто доказування в першому значенні. Таке доказування здійснює суб'єкт, який зобов'язаний прийняти рішення в кримінальному провадженні. Адже механізм ухвалення будь-якого рішення - це правозастосовчий процес, перший етап якого - встановлення фактичних обставин, після чого визначається певна норма права, яку необхідно застосувати, а потім формулюється саме рішення. Очевидно, що в досудовому провадженні такий обов'язок покладається на слідчого та прокурора, які наділені відповідними повноваженнями для збирання, перевірки та оцінки доказів для того, щоб установити обставини, передбачені ч. 1 ст. 91 КПК, і ухвалити певне рішення - повідомити особі про підозру, закрити або зупинити кримінальне провадження, скласти обвинувальний акт або клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Щодо потерпілого, то вів має право (не обов'язок!) під час досудового провадження подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді (п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК). Такі докази потерпілий може одержати шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, службових та фізичних осіб копії документів, відомостей, висновків експерта тощо (ч. 3 ст. 93 КПК). У зазначених випадках суб'єктом збирання доказів є слідчий чи прокурор, до яких звертається потерпілий із клопотанням про приєднання до матеріалів кримінального провадження наявних у нього документів чи речей. Крім того, потерпілий може звертатися з клопотаннями про проведення певних слідчих (розшукових) дій. Суб'єктом доказування і в таких випадках є слідчий чи прокурор.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 56 КПК потерпілий має право підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення. Крім того, в разі зміни прокурором обвинувачення на менш тяжке або зменшення обсягу обвинувачення, потерпілий також має право підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі (ч. 3 ст. 338 КПК). Підтримання обвинувачення полягає в участі в дослідженні наявних доказів, а також обстоюванні своєї позиції перед судом. А обґрунтування своєї позиції для того, щоб переконати суд у необхідності ухвалити певне рішення - це доказування в другому значенні. До такої діяльності, суть якої полягає в переконанні суду в обґрунтованості певної позиції і наведенні аргументів для прийняття судом рішення на користь суб'єкта, не можна застосувати поняття обов'язку, доцільно вести мову про тягар доказування.

2. Ще одним суб'єктом, на якого покладається обов'язок доказування під час досудового провадження, є слідчий суддя. Аналіз відповідних статей КПК, зокрема, ст. 193 дозволяє дійти висновку, що слідчий суддя, який повинен прийняти рішення про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зобов'язаний установити фактичні обставини, що дозволять ухвалити правильне рішення. Для виконання такого обов'язку слідчий суддя наділений відповідними повноваженнями, зокрема за клопотанням сторін чи за власною ініціативою заслухати свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Підозрюваний має право при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу давати показання, заявляти клопотання про виклик та допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Розглядає та вирішує клопотання слідчий суддя, з огляду на те, чи є необхідність у з'ясуванні таких обставин.

Наведемо ще один аргумент для обґрунтування вище зазначеного. Доказування, відповідно до ч. 2 ст. 91 полягає в збиранні, перевірці та оцінці доказів, отже оцінка доказів - це теж процес доказування, а слідчий суддя названий серед суб'єктів, які здійснюють оцінку доказів (ст. 94 КПК).

Крім того, слідчий суддя у випадках, передбачених ст. 225 КПК, безпосередньо збирає докази шляхом допиту свідків та потерпілих. Перевірку та оцінку одержаних таким чином доказів здійснюють на досудовому провадженні слідчий та прокурор, якщо допит був проведений за їх клопотанням. Відомості, які містяться в таких показаннях, вони використовують разом з іншими доказами для встановлення фактичних обставин і ухвалення рішення.

У суді, показання свідків та потерпілих, допитаних слідчим суддею, перевіряє суд, в необхідних випадках провадить допит їх у суді (ч. 4 ст. 225).

3. У суді першої інстанції у тих випадках, коли здійснюється повний розгляд справи обов'язок доказування в сенсі збирання, перевірки та оцінки доказів покладається на суд, який буде ухвалювати рішення. Як ми вже зазначали!, ухвалення рішення - це заключний етап правозастосовчого процесу, якому передує встановлення фактичних обставин справи, свій висновок щодо змісту таких обставин робить той суб'єкт, на якого покладається обов'язок прийняти процесуальне рішення. Докладний аналіз того, що відбувається в судовому засіданні, також дозволяє дійти висновку, що саме суд збирає докази, адже обвинувачені, потерпілі, свідки дають показання в судовому засіданні саме суду. Якщо сторони задають їм питання, то відповідають допитувані суду. Суд сприймає та фіксує таку інформацію, перевіряє її, користуючись наданими йому повноваженнями. Так, судді мають право допитувати в суді обвинуваченого, потерпілого, свідка, щоб з'ясувати певні обставини, а головуючий протягом всього допиту може ставити запитання для уточнення та доповнення показань, суд має право зажадати від допитуваного конкретної відповіді на запитання (ст.ст. 351, 352, 353 КПК). У певних випадках суд може з власної ініціативи призначити експертизу (ч. 2 ст. 332 КПК), викликати експерта для допиту для роз'яснення висновку (ст. 356), провести огляд місця події (ст. 361), скористатися консультаціями та роз'ясненнями спеціаліста (ст. 360). Оцінює докази також суд, що прямо передбачено ст. 94 КПК. А оцінка, як ми вже зазначали, - це елемент процесу доказування.

Сторони в судовому засіданні мають право брати участь у дослідженні доказів, задавати запитання, звертатися з клопотаннями до суду. Але збирає, перевіряє та оцінює докази саме суд із метою встановлення фактичних обставин події, щодо якої здійснюється провадження. А правильне встановлення фактичних обставин є запорукою ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

4. У ст. 92 КПК серед суб'єктів, на яких покладається обов'язок доказування (тобто і обов'язок оцінки доказів), ані суд, ані слідчий суддя не вказані. А в ст. 94 КПК названі суб'єкти, які оцінюють докази, це слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд. Уявити собі, що на слідчого суддю та суд, які оцінюють докази за загальними правилами оцінки доказів, не покладається обов'язок зробити таку оцінку, просто неможливо. Отже, в розглядуваних статтях наявне протиріччя - суд та слідчий суддя оцінюють докази за внутрішнім переконанням, але вони не зазначені серед суб'єктів обов'язку доказування. На наш погляд, причина такого протиріччя пов'язана з тим, що в КПК не розрізняються два значення поняття доказування. Ще раз наголосимо: доказування в першому значенні, тобто збирання, перевірку та оцінку доказів здійснює той суб'єкт, який повинен установити фактичні обставини й ухвалити рішення. Доказування в другому значенні, тобто діяльність з обґрунтування власної позиції в справі та наведення аргументів для того, щоб переконати суд у необхідності ухвалити рішення на користь сторони, яка здійснює таке доказування, здійснюється в суді сторонами. Причому, на сторону обвинувачення покладається тягар доказування, а для сторони захисту участь в такому доказування є правом.

5. У ч. 2 коментованої статті зазначено, що обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає. Ці положення, на нашу думку, слід тлумачити таким чином. Якщо сторона захисту надає докази під час досудового провадження слідчому чи прокурору, то вона повинна аргументувати, для з'ясування яких обставин необхідно приєднати певні докази (тобто довести належність відомостей), а також пояснити, яким чином були одержані такі відомості (тобто довести допустимість).

Стаття 93. Збирання доказів

1. Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

3. Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

4. Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

1. Збирання доказів як елемент процесу доказування становить діяльність уповноважених на це осіб у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, щодо одержання відомостей про факти та обставили, що мають значення для кримінального провадження, та закріплення їх у формі, яка визначена законом.

Таку діяльність можуть здійснювати, як зазначено в цій статті, сторони кримінального провадження та потерпілий.

2. Сторона обвинувачення (слідчий, прокурор) безперечно здійснює таку діяльність і для неї це - обов'язок, змістом якого є збирання, перевірка та оцінка доказів з метою встановлення фактичних обставин. Для збирання доказів сторона обвинувачення наділена відповідними повноваженнями. В загальному вигляді ці повноваження визначені в цій статті - проводити слідчі (розшукові) та негласні (розшукові) дії, витребувати та одержувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Основним способом збирання доказів для сторони обвинувачення є проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Слідчий та прокурор можуть збирати докази з власної ініціативи, а також за клопотанням сторони захисту або потерпілого. У випадках, передбачених ст. 225 КПК слідчий, прокурор звертаються до слідчого судді з клопотанням про проведення допиту свідка чи потерпілого.

3. Разом з тим, на наш погляд, слідчий та прокурор можуть одержувати докази й іншим чином, а саме вирішуючи питання про залучення до кримінального провадження тих речей та документів, які надають сторона захисту та потерпілий. Якщо, наприклад, потерпілий надає слідчому наявні в нього документи на підтвердження вартості та певних ознак речей, які були викрадені, то суб'єктом одержання доказів буде саме слідчий, він вирішує питання про належність таких документів, тобто вирішує, чи дійсно з їх допомогою можна буде встановити, що знайдені у підозрюваного речі належали потерпілому. Слідчий вирішує також питання про допустимість доказів. Якщо потерпілий звертається з клопотанням про приєднання до кримінального провадження документа і не може пояснити, звідки в нього такий документ, або пояснює, що документ він викрав з оселі підозрюваного, то слідчий повинен буде відмовити в клопотанні на тій підставі, що не можна визнати допустимими дані, які містяться в документах.

Сторона захисту також може надавати слідчому, прокурору певні речі чи документи. Скажімо, захисник може звернутися до слідчого з клопотанням про закриття кримінального провадження і просити приєднати до справи білет на літак, з якого буде видно, що на момент учинення злочину підозрюваний знаходився в іншому місці. Право підозрюваного збирати та подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді передбачене п. 8 ч. 3 ст. 42 КПК, обвинувачений має право збирати та подавати докази суду (п. 2 ч. 4 ст. 42), захисник відповідно до ч. 4 ст. 46 КПК користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, тобто має право збирати та подавати докази. У таких випадках суб'єктом збирання доказів також буде слідчий чи прокурор, які вирішуватимуть питання про приєднання до справи наданого документа, перевіряючи його належність та допустимість.

Отже, на наш погляд, у тих випадках, коли сторона захисту чи потерпілий користуються своїм правом подавати докази слідчому, то, по-перше, йдеться не про докази, а про речі та документи, а, по-друге, суб'єктом одержання (збирання) доказів є слідчий. Власне, доказами такі речі та документи стають тоді, коли слідчий приймає рішення про залучення їх до кримінального провадження.

Не можна, на нашу думку, розглядати як спосіб збирання доказів стороною захисту чи потерпілим "ініціювання" проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, а також інших процесуальних дій, оскільки "ініціювання" здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК. А в ст. 220 передбачено, що клопотання може бути задоволено за наявності відповідних підстав. А якщо слідчий, прокурор таких підстав не вбачає, то він виносить мотивовану постанову про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання. Таким чином, на наше переконання, суб'єктом збирання доказів за клопотанням сторони захисту чи потерпілого буде слідчий, прокурор, які проведуть відповідну дію.

4. Потерпілий узагалі не може бути суб'єктом збирання доказів. По-перше, якщо він одержав якісь речі чи документи, то він звертається з клопотанням про приєднання їх до матеріалів кримінального провадження. А питання про приєднання таких речей та документів, як ми вже зазначали, вирішує слідчий, прокурор. По-друге, право потерпілого звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій має декларативний характер, адже на запит потерпілого йому зазначені органи не зобов'язані надавати документи, довідки чи речі. На відміну від сторони захисту, яка може звертатися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів (ст. 160 КПК), потерпілий таким правом не наділений.

5. Сторона захисту має певні права для самостійного збирання доказів, використовуючи передбачену КПК можливість витребування та одержання речей і документів, які сторона захисту не передає слідчому, а накопичує, а на етапі закінчення досудового розслідування відкриває їх стороні обвинувачення (ст. 290 КПК). Зазначимо, що як і відносно потерпілого, таке право багато в чому має декларативний характер.

Крім того, сторона захисту має право самостійно залучати експерта на договірних умовах для проведення експертизи (ч. 2 ст. 243 КПК). Правда, тут виникають деякі питання - хто і яким чином буде попереджати експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Нагадаємо, що відповідно до ч. 2 ст. 102 КПК у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Сторона захисту має право також звертатися до слідчого судді з клопотанням про призначення експертизи. Слідчий суддя може задовольнити клопотання та призначити експертизу, а після одержання висновку передає його стороні захисту (ч. 9 ст. 244 КПК).

Сторона захисту має право звернутися до слідчого судді також з клопотанням про допит свідка та потерпілого. За наявності підстав, зазначених у ст. 225 КПК слідчий суддя задовольняє таке клопотання та проводить допит за участю сторін. Кому передає слідчий суддя одержані внаслідок допиту матеріали, КПК не визначає.

Сторона захисту, як вже зазначалося, може звертатися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів, слідчий суддя може також в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей та документів дати розпорядження про вилучення речей та документів, якщо сторона захисту доведе, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей та документів (ч. 7 ст. 163).

6. У суді суб'єктом збирання доказів є суд, як уже було зазначено в коментарі до ст. 92.

Щодо права сторін надавати докази в суді необхідно зробити певне зауваження. Згідно зі ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов'язані здійснити відкриття матеріалів одна одній. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів іншій стороні, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Коли ж у судовому розгляді виникає необхідність одержати певні речі чи документи, особа (КПК не визначає, яка) звертається з клопотанням до суду про надання тимчасового доступу до речей та документів. Вирішуючи таке клопотання, суд ураховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування (ст. 333 КПК). Ми вважаємо, що в тих випадках, коли сторона кримінального провадження одержала певні речі чи документи за згодою їх власника, то вона має право клопотати про їх дослідження в судовому засіданні, а можливо, і приєднання до справи, обґрунтував своє клопотання тим, що в досудовому провадженні такі докази не були одержані з поважних причин, наприклад, стороні було невідомо, що існують такі речі чи документи.

Якщо під час судового розгляду виникає необхідність у встановленні чи перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії, відклавши судовий розгляд. Суд відмовляє в задоволенні клопотання прокурора, якщо він не доведе, що слідчі (розшукові) дії, про проведення яких він просить, не могли бути проведені під час досудового розслідування через те, що не були і не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення.

7. Під час кримінального провадження докази можуть бути отримані на території іноземної держави уповноваженими органами такої держави на підставі запиту про міжнародну правову допомогу відповідно до ст.ст. 551-563 КПК. Звертатися з таким запитом мають право суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором, а точніше, вони звертаються до уповноваженого (центрального) органу України, який розглядає запит і вирішує питання про направлення такого запиту уповноваженому органу запитуваної сторони.

Поиск по сайту: