Модерністичність твору

Отже, "Жовтий князь" став, як і замислював автор, "відкритою книгою" для широкого кола читачів. Але йо­го не можна назвати "чистим" реалістичним твором, дзеркальним відбитком вражаючої української дійснос­ті 30-х pp. XX ст., як то може здатися на перший погляд. Він створювався все ж таки письменником-модерністом, основні ознаки індивідуального стилю якого про­явилися вже в перших поетичних збірках і міцно вкорі­нилися в наступних творах різних жанрів. Звісно, реа­лістичного в "Жовтому князі" значно більше, аніж у Барковій поезії. Але що цей твір також "вписується" в ціліс­ну модерністичну модель індивідуального стилю авто­ра, репрезентованого його поезією, — не викликає сум­ніву. Цьому великою мірою сприяє суттєва вага суб'єк­тивного, авторського бачення, особливого (під кутом зору містико-ідеалістичних переконань) витрактування світу зовнішнього, "фізикального", як називає його пись­менник, у співвіднесенні із внутрішнім, духовним, тобто метафізичним світом людини. Це потужне авторське на­чало такою ж мірою стосується "Жовтого князя", як, скажімо, "Океану" (щоправда, художні засоби його вті­лення тут дещо інші).

Закономірно, що митець, для якого матеріальний світ ніколи не був у центрі його "ego", вміє дуже проникливо відтворити екзистенційний стан людини XX ст., абсолютно самотньої в цивілізаційному, зчужілому, суперечливому її первісній природі світі. Певно, той ду­шевний стан переслідував Барку ще з 30-х pp., спону­каючи шукати якесь надійне опертя у вищій, духовній, а то й містичній сфері, зробити яку невід'ємною части­ною власного світобачення він міг, тільки пройшовши важкий шлях очищуючого страждання й самопізнання. Отже, найдієвішим стилетворчим чинником "Жовтого князя", "будівельним матеріалом" авторської буттєвої моделі однаковою мірою став і матеріальний світ, уяв­лення про який виніс письменник з реального життя, і власний великий внутрішній світ, вагомий духовний до­свід, що допоміг Барці написати модерністичний, но­ваторський твір. Причому ця модерністичність у рома­ні проявляється багатоаспектно, на різних рівнях: зміс­товому, тематично-проблемному, образному, образ­но-символічному, формотворчому.

Переплетення, взаємопереходи реалістичного й умовно-символічного в "Жовтому князі", перевага ви­раження над зображенням, суб'єктивність зумовлює де­струкцію традиційного реалістично-хронікального ро­ману не тільки як жанру, а й окремих його елементів. Скажімо, чимало архетипних сполучень ідіоматичних понять або зовсім втрачають свій первісний зміст, або на нього нашаровуються інші, антонімічні значеннєві відтінки. Так, тут хлібороб без плуга, селянин без хлі­ба, син без матері, родина без хати, птахи в падінні, а не в польоті, український млин замість достатку несе смерть... Та саме завдяки подібній деструкції глибшає, увиразнюється ідейний зміст твору, його проблемати­ка, взагалі увесь тематичний обрій, посилюється його викривальність і виражальність, що змушує й читача відходити від звичного сприйняття описового тексту, актуалізує його думку.

Структура змісту

У 1989 р. Василь Барка написав передмову до "Жов­того князя", де визначив три взаємопов'язані й постій­но присутні у творі основні ідейно-тематичні лінії, три своєрідні структурні плани: реалістичне змалювання трагедії родини Мирона Катранника під час голодомо­ру; передача внутрішнього, психічного стану людини, яка гине від голоду; "метафізичний вимір, властиво духовний", що полягає у "висвітленні декотрих явищ із іншої, вищої сфери, відкритих зосібна через церковне життя, а також явищ із світу темних могутностей, не-замиримо ворожих людській природі”. Увиразнити це авторське пояснення можна у схемі, що втілює весь зміст "Жовтого князя": правдивий відбиток реального, матеріального світу; вираження світу метафізичного, духовного; художні моделі авторських думок, ідей.

Страшні, вражаючі картини голоду в Україні 1932-1933 pp. (а на Кубані він продовжувався ще й у 1934 р.) лягли в основу змісту роману. Дедалі настирливіше, з наростаючою експресією в життя українського села Кленотичі, де відбуваються найголовніші події твору, і зокрема в конкретну родину Мирона Даниловича Кат­ранника, входить голод. Він поступово руйнує звичний селянський побут, збиває усталений віками ритм важ­кої хліборобської праці, яка перестає бути сенсом життя й перетворюється в омріяне недосяжне благо, гасить внутрішній вогонь душі й насамкінець запановує пов­новладно — справді жовтим князем.

Але спочатку ця біда просто-таки вривається, як грім серед тиші. Це підкреслює автор. Згадаймо пер­ші сторінки роману, картину яскравого сонячного ран­ку. Дарія Олександрівна одягає малу Оленку і в душі почуває від того велику радість: "Наряджає доню: зда­ється, то власне серце, вибране з грудей, окремо ра­діє". Та радість притлумлює неясна поки що тривога за чоловіка, якого чогось покликали до сільради. Щас­тя материнства перемагає поки що все і надалі зали­шиться підсвідомою внутрішньою силою, що допомо­же і в екстремальній ситуації не втратити людського обличчя, не скоритися остаточно жовтому князеві. Це відчуття радості життя, що поділяє разом із своєю ге­роїнею й автор, підсилюється присутністю в цій сцені малої Оленки, що нагадує янгола: вся в білому, дов­кола чола кілька квіток, які, "здавалося, посилали бризкучий промінчик на всі сторони".

У цю ідилічну картину ясного недільного ранку (звер­немо увагу: цей день присвячено Богові), що уособлює собою саме добро і життєву благодать, вривається бі­да. У Кленотичі прибуває "рудий промовець" Григорій Отроходін, що сповіщає селянам урядову постанову про негайну здачу державі хліба. Нудна й нещира його про­мова, за нею — глибокий і страшний зміст, який автор розкриває, передаючи справжні думки представника влади: постанова буде виконана з більшовицькою твер­дістю, навіть якщо селяни вмиратимуть голодною смер­тю. Далі фантасмагоричним калейдоскопом постають картини насильницького відбирання в людей хліба і всьо­го їстівного. Такі картини автор сам спостерігав на Ку­бані й Полтавщині, тому вони описані з достовірною точністю. У насильницьких акціях беруть активну участь комсомольці, і це найстрашніше, бо свідчить про те, що з перших кроків свого свідомого життя молодь ураже­на небезпечною недугою рабської покори сильним сві­ту цього (представникам радянської влади), бездумно­го і жорстокого виконання наказів згори. Злочинність, абсурдність цього антигуманного дійства підкреслюється страшними деталями. Наприклад, насильники витрушу­ють із колиски крупу для немовляти — отже, ці невинні маленькі янголи першими стануть жертвами голоду. Так чорною, буряною хмарою провисла над Кленотичами кампанія викачування хліба, затьмарила людям сонце, перевернула все життя, звичні стосунки між усіма та й покотилася далі Україною.

Від села залишилася пустка, руїна. Поступове зга­сання свідомості селян від голодних мук закінчується смертю. Далі із вражаючими натуралістичними подро­бицями Барка розгортає картини-історії людоїдства, самогубства, голодних мук, пошуків хоч якоїсь їжі на зимових полях — усі вони постають крізь призму сприй­мання героями. Такий спосіб нарації (оповіді) підси­лює відчуття достовірності, правдивості зображуваних картин, що подаються мовби зсередини, із супрово­джуючою оцінкою не автора, а реального учасника по­дій. Відтак читач стає мовби їхнім співучасником.

Отже, у-центрі авторської уваги внутрішній світ ге­роїв. Узагальнено його можна окреслити такими чут­тєвими штрихами: здивування, відчуття несправедли­вості, розгубленість, опір, спротив, непевність, зневі­ра, страх, турбота, доброта, співчуття, жалісливість, покора, знесиленість, спустошення, збайдужіння, лю­бов, надія, віра. Цей ряд характерний для персонажів-жертв. Для агресорів-нападників існує інший, значно бідніший, який є лише тлом: жорстокість, бездумність, спокуса, злість, владність, сила, безглуздість. Крізь ці чуттєві виміри й подано в "Жовтому князі" картини зов­нішніх подій.

Згадаймо, що авторський задум виходив далеко за межі докладного опису, фіксації страшних подій голодокосту в Україні. Барка прагнув порушити чима­ло болючих проблем української нації, України як під­невільної, а не суверенної держави. Він хотів, вико­ристовуючи вражаючий життєвий матеріал, показати світові той розхвалений "рай" радянського життя, справжню антигуманну мораль тоталітарного, чужого людській природі суспільства. Його опис, розповідь, образ, деталь, пейзаж, картина повсякчас набувають символічного, а тому й узагальнюючого змісту, притчевого підтексту. Прикметне, що свої думки, ідеї ав­тор висловлює лише опосередковано, без публіцис­тичних чи ліричних відступів. Однак це не притлумлює актуальності звучання багатьох "вічних" морально-фі­лософських понять, таких, як життя і смерть, любов і ненависть, віра й безнадія, вірність і зрада, батьки і діти, зло і добро, натовп й індивідуальність. Навпаки, ці поняття виступають оголено, на вістрі екстремаль­них ситуацій, у яскравих, розкриваючих їх справжній сенс контекстах. Звернемо увагу: як письменник-модерніст Василь Барка не описує чи розповідає, а ін­терпретує, моделює. Наскрізною, чи не основною ху­дожньою "моделлю" роману "Жовтий князь" є

Поиск по сайту: