Теорії просторової економіки

Засновники теорії просторової економіки (у США її називають «регіональною наукою») розглядали економічний простір як ідеально рійну поверхню з рівномірно розташованими об’єктами народного господарства й населеними пунктами. Так легше було виявити просторові закономірності й визначити їх методами геометрії. Сьогодні у чистому вигляді теоретичне вчення німецької школи просторової економіки майже не застосовується, але засади аналізу території, зокрема облік транспортних витрат, зберігають свою актуальність.

Теорія «концентричних кілець» Тюнена. Німецький поміщик Тюнен І., вивчаючи питання утворення ренти, вирішив виявити вплив міста – ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території, яка характеризується однаковою родючістю для всього обширу. Модель І. Тюнена, яка була опублікована в 1826 р. у його праці «Ізольована держава», вважалась для свого часу класичною моделлю розміщення сільського господарства. Вона була до певної міри умовною і практично могла бути використана тільки в окремих районах деяких країн Західної Європи і в деяких штатах США. Основними передумовами для використання цієї моделі автор вважав такі: 1) існує «ізольована держава»; 2) її центральне місто - - єдиний ринок збуту; 3) це місто оточене однорідною рівниною; 4) «ізольована держава» обслуговується тільки одним видом транспорту – гужовим; 5) рівнина заселена фермерами, які забезпечують постачання продукції центральному місту; 6) фермери намагаються максимально збільшити прибутки і автоматично пристосовуються до попиту на центральному ринку. Місто розташоване у центрі території, а простір являє собою круг. Чим далі від центра, тим більші транспортні витрати для ферм, які перебувають у центрі круга. Це впливає на загальні витрати фермерів, але щодо кожної культури неоднаково. Основними факторами, які впливали на розміщення фермерських господарств, на думку автора, були: віддаль від ферми до ринку, ціна, за якою фермер реалізовував свою продукцію, і земельна рента. Для кожного різновиду сільськогосподарського виробництва є поріг, перевищення котрого робить виробництво невигідним; він залежить від відстані до центра.

Шляхом емпіричних розрахунків І. Тюнен обґрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центра (стосовно господарської ситуації початку XIX ст.). Він виокремив шість зон (рис. 7.1), які концентричними кільцями розташовувались довкола міста-ринку: овочеві культури й молочне тваринництво – найближча до центра зона, потім – лісівництво (що за тих часів було вельми прибуткове), зернові культури, кормові культури, трипільна сівозміна, екстенсивне тваринництво. Найістотнішим у теорії Тюнена було запровадження до економічного аналізу поняття відстані. Треба зазначити, що коло наукових зацікавлень Тюнена було досить широке: він, зокрема, – один з засновників теорії граничної корисності.

Рис. 7.1. «Концентричні кільця» за І. Тюненом

^{1 – місто – ринок; 2 – овочівництво й молочне тваринництво; 3 -лісове господарство; 4 – зернові культури; 5 – кормові культури; 6 – трипільна сівозміна; 7 -- екстенсивне тваринництво; R -відстань від центра}

Територія сільськогосподарських земель навколо центрального міста держави розбивалась концентричними кільцями. Для удосконалення першого варіанта своєї моделі Тюнен запропонував і другий, в якому покращив транспортні умови. Передбачив і другий ринковий центр менших розмірів та ін.

Схема розміщення виробництва, що її розробив Тюнен 173 роки тому, на даний час докорінно змінилася із-за розвитку транспорту, виникнення нової техніки тощо. І все ж таки, як вважають деякі зарубіжні вчені, цю модель в окремих випадках можна використовувати ще і в наші дні.

Теорія «штандортів» А. Вебера. Якщо розглядати розташування джерел сировини й споживачів продукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку А. Вебер вважав оптимальним місцем для розташування виробництва. За наявності двох пунктів сировини та одного пункту споживання він будував трикутник, усередині котрого визначав вихідну точку (рис. 7.2).

У пунктах A і C знаходяться джерела сировини, у пункті В - споживач готової продукції. Транспортні витрати не залежать від складу вантажу, а лише від його маси й відстані. У таких випадках маси вантажів можна уподібнити до сил і позначити їхні напрями (Rt, Rr Rо). Точка рівноваги Р₀ відшуковується за методом побудови паралелограма.

Розташування точки Р₀ є ідеальним, якщо враховувати лише сировину й споживача. Якщо ж з’являються нові фактори – наприклад, центр розміщення робочої сили, – то точка Р₀ відповідно зміщуватиметься.

Рис. 7.2. Теорія „штандортів” А Вебера

Модель А. Вебера (1909) була визнана на цей час найбільш вдалою для розміщення промисловості. У її основі, так само як і в Тюнена, лежить ізольована держава, а природні ресурси, необхідні для забезпечення виробництва, знаходяться в концентричних зонах, які розташовані навколо визначених ринкових центрів.

Природні ресурси поділяються Вебером на «локалізовані матеріали» (мінеральне паливо, руди і т. ін.) та «повсюдні» (вода, пісок, глина і т. ін.). Виходячи із вказаних передумов, автор вважав, що економічна вигідність окремих варіантів розміщення буде варіювати залежно від постачання і попиту.

«Система шестикутників» Кристалера – Леша. Менша частина вчених займалась розробкою загальної теорії розміщення господарської діяльності. Початок цьому напряму поклав В. Крісталлер (1933), який розробив теорію центральних місць і обґрунтував її емпіричними даними.

Економічні центри, що забезпечують продукцією свою округу, яка може бути як сільською місцевістю, так і розосередженими поселеннями міського типу, він назвав центральними місцями. Ці місця він розподілив за рангами: чим вище ранг, тим більша територія, якій він постачає свою продукцію.

В.Крісталлер побудував свою систему центральних місць на основі того, що віддаль між сусідніми центрами повинна бути однаковою, а самі центри розташовані в вершинах рівносторонніх трикутників і відповідно зона збуту має форму правильного шестикутника. В подальшому система центральних місць будувалась на принципі того, що в центрі тяжіння трикутника, утвореного трьома рівновіддаленими центрами, має бути розташований центр нижчого рангу. Подальша побудова мережі продовжується доти, доки не будуть визначені мінімальні зони збуту і центральні місця нижчого рангу.

В. Крісталлер підтвердив свою теорію фактичними даними про число, розміри і розміщення центрів тільки на прикладі південної Німеччини.

У 1944 р. і пізніше з’явилися роботи німецького економіста А. Льоша. На відміну від І. Вебера, який намагався знайти місце для підприємства, що забезпечувало б підприємцю мінімальні витрати, А. Льош за основу брав максимальний прибуток. На відміну від своїх попередників він розглядав не окрему галузь чи підприємство, а всю економіку в цілому. Але разом з цим він вважав головним районоутворюючим фактором не спеціалізацію економічного району, а ринковий збут товарів.

Спираючись на ті ж самі принципи, що і Крісталлер, А.Льош розробив свою систему центрів з більш ретельним економічним обґрунтуванням і кращим використанням різних геометричних побудов (схем розміщення). Оптимальні розміри ринкових зон він визначає мережею, яка складається з правильних шестикутників. Він показав, що можливе існування трьох типів ринкових зон шестикутної форми. Визначення системи центрів А.Льош зробив за допомогою накладання однієї на іншу типових мереж ринкових зон для різних продуктів, які мають хоча б один загальний центр.

Обидва німецьких вчених створили своє вчення у тридцяті роки XX ст. Попри деякі розбіжності, їхні погляди на просторові закономірності розміщення дуже близькі. В. Кристалер висунув теорію «центральних місць». Центральне місце – це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами. А. Льош розвинув цю ідею й створив загальну теорію просторової економіки.

Вихідною точкою в міркуваннях В. Кристалера й А. Льоша є шестикутник як ідеальна комірка організації виробництва. Сутність міркувань полягає ось у чому. На ідеальній рівнині з рівномірним поділом сировинних ресурсів і населення формою ринку, що тяжіє до одиничного центру, буде круг. Інший центр утворює круг, третій - ще один тощо. Проте круги не є ідеальною формою заповнення економічного простору, бо, прилягаючи одне до одного, вони творять незаповнений простір. Набагато краще «пакуються» вписані у коло шестикутники.У системі шестикутників заповнюється увесь простір, тобто не залишається території поза ринковою зоною, як це трапляється у випадку з кругами (затемнена ділянка).

В. Кристалер побудував систему шестикутників за принципом визначення рангів центральних міст – залежно від їхніх розмірів і функціонального призначення. У центрі системи – найбільше багатофункціональне місто; потім виділяються центри першого, другого, третього тощо порядків. В. Кристалер виходив з припущення, що обслуговувана точка має знаходитися на відстані до 1 години ходи (4 км); за цим він визначав розміри шестикутників.

Таким чином, В. Кристалер створив ієрархію центральних місць за їхнім функціональним значенням і ступенем впливу на навколишній простір. З кожним щаблем зона впливу утричі більшає відносно попередньої, – від цього залежить і населення центру. В. Кристалер виокремив сім рівнів впливу. Побудована на цьому принципі мережа шестикутників укрила усю Південну Німеччину, і виявилось, що збігання реальної мережі поселень регіону з розрахунковою мережею досить велике.

Поиск по сайту: