Давньогрецький поліс: основні риси та тенденції розвитку.

Поліс (грец. πόλις, лат. civitas) — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.Поліс у його класичній формі виник в процесі боротьби з залишками первісного ладу, розвитку товарно-грошових відносин, відокремлення ремесла і торгівлі від землеробства, загострення соціальної боротьби всередині громади.За марксистською концепцією, економічним базисом полісу була антична форма земельної власності, яка виступала в двоїстій формі — як власність громадська і як власність приватна, причому остання зазвичай обумовлена першою. Від самого початку полісне господарство базувалося на вільній праці власників-громадян і переселенців (метеків, періеків), що не мали громадянських прав. У класичну добу поширення набуло використання праці рабів (насамперед в приватних господарствах громадян) і, принаймні спорадично, вільних найманих робітників.Криза полісу припадає в Греції, яка пережила період найвищого розквіту полісу в 5 столітті до н. е., на початок 4 століття до н. е., в Римі, де полісні відносини досягли найбільшого розвитку в 5-3 століттях до н. е., на 3-1 століття до н. е. Проте поліс у дещо відозміненому вигляді залишався базовою політичною структурою і в елліністичних монархіях, і у Римській імперії - аж до V ст.Право приватної власності на землю мав лише повноправний громадянин полісу, який був таким завдяки своїм походженню. Поряд з повноправними громадянами територію полісу населяли вільні, але неповноправні жителі — метеки, періеки, вільновідпущені, що займалися зазвичай ремеслом і торгівлею, а також позбавлені всяких прав раби. Поліс забезпечував повноправним громадянам право власності на землю і рабів, обов'язком полісу була турбота про економічну підтримку своїх громадян. Відповідно, зовнішня і внутрішня економічна політика полісу спрямовувалася на відновлення дрібної і середньої земельної власності (виведення колоній і клерухій, аграрних законів тощо). У полісі вводилися, так звані, літургії, роздача «видовищних» грошей (для відвідування театру), плата за несення військової (у флоті) і державної служб. Всі громадяни поліса від 17-18 до 60 років становили народне ополчення. Представники заможних верств воювали у кінноті, основна маса громадян - воювала як важкоозброєна піхота(гопліти), а найбідніші — були легкоозброєними воїнами або ж гребцями у флоті. Специфіка полісних відносин сприяла формуванню полісної ідеології, полісного патріотизму.Політичний устрій полісів при всій своїй розмаїтості мав спільні риси. Структура державного управління складалася з народних зборів (апелла, екклесія, коміції) - зборів повноправних громадян-чоловіків, ради (герусія, ареопаг, буле, сенат) і виборних посадових осіб (притани,архонти, магістрати). Народні збори — найбільш демократичний орган управління — був атрибутом всякого полісу. Вони здійснювали право громадянина керувати державою. Залежно від того, яку вагу в політичному житті мали пересічні громадяни - демос, поліси були або олігархічними (наприклад, Коринф), або демократичними (наприклад, Афіни за часів Перикла).Економічні відмінності між полісами визначалася більшою чи меншою роллю хори, тобто співвідношенням між землеробством і ремеслом та торгівлею. Типовим землеробським полісом була Спарта, в той час як Коринф, що мав незначну хору, був типовим торгово-ремісничим полісом. Однак незалежно від особливостей конкретної громади, розвиток товарно-грошових відносин, накопичення власності в руках окремих громадян, розповсюдження використання рабської праці повсюдно призводять до занепаду дрібних і середніх господарств, розорення основної маси громадян, розкладання античної форми власності, і як наслідок - до кризи полісу.

Криза полісу

Основу кризових явищ складало масове розорення вільних землеробів і зосередження в руках відносно нечисленної групи людей, які складали олігархічну верхівку, значних статків та землі. В сфері ремесел з'являються великі майстерні, які винаймали лише кілька десятків робітників. Рабовласництво набувало величезних масштабів. Так, за переписом Деметрія Фалерського, в Стародавніх Афінах в 312 до н. е. мешкало 21 тисяча афінських громадян, 10 тисяч метеків (вільних, проте не громадян), а також 400 тисяч рабів.

На цьому ґрунті в суспільстві відбувалось різке соціальне розмежування. На одному полюсі концентрувалась нечисленна верхівка, яка володіла статком в 30, 50, 70 і більше талантів, на іншому — численна біднота, позбавлена засобів до існування. Вихід зі скрути останні могли б знайти у найманій праці, проте цьому перешкоджало розповсюдження рабської праці. Іншим шляхом було найнятися в солдати. Найманців у Стародавній Греції було дуже багато, при чому греки нерідко наймались і до персів.Ці обставини призвели до крайнього загострення соціальних протиріч. Серед бідноти поширились вимоги розподілити власність, землю та відмінити боргові зобов'язання. Під натиском збіднілих підвищувались податки, якими обкладались багатії, конфісковувалось майно, нерідко за неправдивими доносами. Подекуди спалахували вуличні бійки, організовувались змови. Таким чином було порушено внутрішньополісні зв'язки: раніше провідну роль в житті міста відігравали громадяни, тепер — метеки та вільновідпущені. Поліс більше не забезпечував економічної стабільності жодному мешканцю, і це спричиняло послаблення полісного патріотизму. Якщо раніше громадяни вважали своїм патріотичним долгом нести літургії, тепер вони не бажали утримувати дармоїдів.Паралельно в першій половині 4 століття пожвавлювалась торгівля Греції з країнами Близького Сходу, відтак економічні інтереси виходили за межі полісу, і він вже не міг забезпечити ані безпеку на торговельних шляхах, ані можливість спокійно наживати та витрачати гроші. Положення ускладнювалось ще й тим, що еллінський світ близько 100 років поспіль розривали спустошувальні війни. На цій основі в грецьких полісах зріють тенденції до встановлення диктаторських режимів. Таку теорію, зокрема, вибудував Аристотель. Він розділив усі форми правління на правильні (монархія, аристократія, політія) та неправильні (тиранія, олігархія і демократія). Найбільш придатною та найбільш реальною Аристотель вважав політію (див. Афінська політія) — владу середніх верств суспільства. Створення такої системи та поширення її в Греції він очікував від Александра, свого учня. Демократи, серед яких найбільш яскравим був Демосфен, вбачали єдиний вихід в експансії — усі нужденні маси, вважали вони, варто відправити за межі Греції.

Поиск по сайту: