Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану.

Чорне море (майже 420 тис. км2) має велике господарське значення. Тут водиться 180 видів риб, більшість яких промислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Рослинний світ Чорного моря представлений водоростями. У північно-західній частині моря є величезне скупчення червоних водоростей - філофори (філофорне море Зернова). Зустрічаються й інші види водоростей: зостера, цистозира, ульва. З філофори видобувають агар-агар, який використовується у кондитерській, текстильній промисловості, в мікробіології. Ульва може використовуватися в їжу.

Тваринний світ представлений багатьма безхребетними. З кишковопорожнинних найчастіше зустрічаються медузи аурелія і коренерот. Серед молюсків широко розповсюджені мідії, трапляються устриці, гребінці тощо. Деякі з них мають промислове значення. З ракоподібних зустрічаються краби (кам'яний, зелений тощо), різні види креветок.

З великих ссавців поширені дельфіни – білобочки, зрідка зустрічаються біло-череві тюлені.

На узбережжі моря розташовані порти Одеса, Іллічівськ, Севастополь, Миколаїв, Херсон, Ялта, Феодосія, Керч, які відіграють велику роль у внутрішніх та зовнішньоторговельних зв'язках країни. На берегах Чорного моря є багато морських курортів.

З5.Дати прородно-господарську характеристику Азовського моря.

Азовське море (майже 40 тис. км2) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководність, що зумовлює добре прогрівання води, сприяє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей.

Азовське море являє собою внутрішнє море Атлантичного океану: Керченською протокою сполучається з Чорним морем. Береги Азовського моря переважно низькі, прямолінійні. Найнижчим є південно-східний берег, частину якого становить низовинна дельта р. Кубані. Південний берег горбистий. Характерною особливістю північних берегів є наявність довгих вузьких піщано-черепашникових кіс. Вони утворилися з намитого морем піску та черепашок. На цих косах є багато невеликих прісних озер. Найбільші за протяжністю лик. Федотова (її продовженням є коса Бірючий острів), Обиточна, Бердянська, Білосарайська, Крива.

Глибини Азовського моря незначні. Середня глибина 8-10, максимальна - 14 м.

Солоність води в Азовському морі порівняно невелика - близько 12%, у східній частині моря -4,4%.

Рослинний і тваринний світ досить розвинутий, хоч фауна Азовського моря бідніша у видовому складі (350 видів), ніж Чорного (1500). Азовське море багате на планктон, який тримається переважно у верхніх шарах води, і бентос. Це пояснюється інтенсивним переміщуванням води на всю глибину, наявністю достатньої кількості кисню. Інтенсивний розвиток планктону теплої пори року знижує прозорість води і викликає явище "цвітіння" моря.

У морі водиться багато прісноводних видів риб. Найбільше значення мають судак, лящ, тюлька, хамса, осетер, севрюга, білуга, оселедці, бички, тараня, камбала, короп, кефаль тощо. Продуктивність Азовського моря, яка становила близько 80 кг риби з 1 га, зараз значно зменшилася через підвищення солоності води..

З6.0характеризуйте особливості та фактори формування господарства.

Поняття “господарство” трактується в літературі в широкому та вузькому розумінні і розглядається на різних територіальних рівнях. При широкому тлумаченні терміна під господарством розуміють результати усіх видів діяльності людини, в ході якої створюються споживчі вартості, тобто матеріальні і духовні блага та послуги.

До основних факторів формування господарства України слід віднести:

– високу господарську освоєнність території;

– різноманітний природо-ресурсний потенціал;

– значний трудоресурсний потенціал;

– сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення;

– давню історію розвитку.

Господарство України характеризується такими основними рисами:

– наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

– активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

– високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;

– надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

– консервативна галузева структура промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

– паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

– екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

– недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

– наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

– недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

– слабкий розвиток інноваційного комплексу;

– низька забезпеченість паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами;

– застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

– недостатнє використання потужностей сировинної бази (у т.ч. відходів), зокрема, у будівництві;

З7.0характеризуйте галузеву структуру народного господарства України.

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.

Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін. (Рис. 1).

Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва. У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Кожна з цих сфер виконує певні функції. Виробнича – забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами, а невиробнича – в основному послугами матеріального та нематеріального характеру. Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і нині зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах – близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-екномічного прогресу.

З8.0собливості формування територіально-виробничих комплексів.

Формування ТВК веде до зменшення загальних розмірів території, яка потрібна на розміщення промислових об'єктів. У порівняні з поодинокими підприємствами, територія під забудову скорочується на третину. Підприємства можуть спільно використовувати інфраструктуру: під'їзної транспорт, трубопроводи, електромережі, різні інженерні спорудження та складське господарство тощо.

У господарському комплексі України можна виділити 57 територіально-виробничих комплексів, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних елементів має невеликі розміри. За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на:

- промисловість;

- аграрно-промисловий комплекс;

- виробничу інфраструктуру.

З9.Охарактеризуйте галузеву структуру промисловості.

За різними ознаками промисловість поділяють на видобувну й обробну, важку й легку, виробництво засобів виробництва (група "А") та виробництво предметів споживання (група "Б").

До видобувної промисловості належить група галузей, що займаються видобутком і заготівлею різних видів сировини та палива із надр Землі, вод і лісів. Серед них гірничодобувна, рибальство, мисливство, лісозаготівля тощо. Під обробною промисловістю розуміють сукупність галузей, що зайняті обробкою або переробкою сировини й напівфабрикатів. Найважливіші галузі обробної промисловості: машинобудування, чорна й кольорова металургія, хімічна промисловість та ін. Співвідношення між цими двома групами галузей характеризує рівень розвитку країни. Чим більше обробна промисловість перевищує видобувну, тим вищим є рівень розвитку господарства країни

40.Характерні риси ПЕК України на сучасному етапі.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність га­лузей промислового виробництва, які здійснюють видо­буток палива, виробництво електроенергії, їх транспор­тування та використання. До складу паливно-енерге­тичного комплексу входять галузі паливної промисло­вості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лі­нії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна між­галузева територіальна система, складова частина єди­ного господарського комплексу країни; це базовий комп­лекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонуван­ня — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо елект­роенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефек­тивний і прискорений розвиток економіки в цілому. Викорис­тання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо. Широке застосу­вання енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галу­зей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формую­ться територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці. Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв'язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комп­лексного підходу до розміщення цих галузей і обґрунтування оп­тимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподар­ської загальнодержавної ефективності

41.0характеризуйте вугільну промисловість України.

Запаси вугілля на тер Укр зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому,Львівсько-Волинському та Дніпровському. Крім того, запаси вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі. Найбільше зниження обсягів видобутку відублося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні – на 84,8%, тоді як у Донецькому – на 51,1%, а Львівсько-Волинському – на 65,7%. Із заг обсягу постачання вугілля на тер Укр до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується гол чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі ек-ки. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується гол чином для потреб енергетики та коксохімічної пр-сті. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (І-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується гол чином для в-ва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області). Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, гол чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Укр здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної пр-сті) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної пр-сті є компенсація вибуваючих потужностей за рах завершення вже початого буд-ів і реконструкції ряду шахт.

42.0характеризуйте найважливіші родовища нафти та газу в Україні.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів Укр, тому видобуток нафти практично відсутній. Тенденція до скорочення видобутку нафти в Укр пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000-4000м. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обл-ня. Так, загальне спрацювання ОФ по АТ “Укрнафта” становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів. Подальший розвиток нафтової пр-сті в Укр обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Однак з найголовніших – це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Укр. Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Успіхи цієї галузі прямо залежать від рез-тів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти. Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки великооб¢ємного за запасами, але й середньооб¢ємного. У нафтовидобувній пр-сті країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

4З.Охарактеризуйте галузеву структуру електроенергетики та потужність і розміщення найбільших електростанцій.

Важлива роль енергетики у розвитку н/г визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування нас-ня пов¢язаний з використанням енергії.. Енергетичною основою розвитку п/с на суч етапі технічного прогресу є електрична енергія. В рез-ті в-во енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь – електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях пр-сті і н/г. Електроенергетика є провідною галуззю пр-сті, а використання її пр-ції – електричної енергії – забезпечує підвищення технічної озброєності і зростання продуктивності праці. Район розміщення теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології районів. Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об¢єктів. Крім цього, атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст. ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об¢єктів з мінімальним затопленням земель під водосховища. Одним з важливих факторів розміщення об¢єктів електроенергетики є еклогічна безпека, додержання санітарних норм імінімізація екологічних втрат як при буд-ві, так і при експлуатації об¢єкта.

В Україні працюють 5 потужних АЕС — Запорі­зька, Півден­ноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська. Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ.

Найбільшими ТЕС в Україні є Вуглегірська, Старобешівська. Курахівська, Слов'янська (Доне­цька обл.), Криворізька, Придніпров­ська (Дніпропет­ровська обл.), Бурштинська (Івано-Франківська обл.), Запорізька. Ладижинська (Вінницька обл.), Трипільська (Київ­ська обл.) та ін.

Основні гідроелектростанції зн-ся на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) - в Київській області, Канівська ГЕС – в Черкаській, Кременчуцька – в Полтавській, Дніпродзержинська – в Дніпропетровській, Каховська – в Херсонській області та Дніпрогес – в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС – у Львівській області.

44. Технологічні процеси та сутність металургійного комплексу.

Металург. комплекс забезпечує металом маш-ня та ін галузі н/г країни. Він скл-ся з чорної і кольорової металургій, що в свою чергу обєднують основні і допоміжні в-ва – від видобування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів (напр флюси) до випуску прокату й металевих виробів. Осн в-вом металург комплексу є випуск готового металу, допоміжним –в-во сплавів. У чорній металургії – феросплавів (сплав чавуну, напр, з марганцем або хромом), переробки вторинної сировини (переробна металургія працює на металобурхті) та прокат чорних і кольорових металів. Металург комплекс відіграє важливу роль у госп-ві нашої країни. Це пов з тим, що він визначає її ек-й потенціал і зумовлює розвиток ін галузей госп-ва, передусім маш-ня і металообробки. Уметалургії зосереджена велика частка промислово-виробничих ОФ. Крім того, це важлива комплексоутворююча галузь. Вона впливає також на розвиток територ-ї стр-ри країни – на утворення промислових р-нів, вузлів і центрів. У наш час Укр є одним з найб виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок.Для розвитку металург комплексу Укр має декілька сприятливих чинників: 1)близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів; 2)густа мережа шляхів сполучення між родовищами; 3)велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4)розвиток металомісткого маш-ня; 5))висококваліфіковані кадри.

45.Охарактеризуйте фактори формування районів чорної металургії в Україні.

Від ЧМ в першу чергу залежить розвиток важкої пр-сті. Без металургії як виробника конструкційних мат-в неможливий розвиток маш-ня, а в зв¢язку з цим і розвиток НТП. Її пр-ція є основою розвитку буд-ва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике зн-ня для оснащення необхідною технікою с/г. До складу металургійного комплексу Укр включається ряд підгалузей і вир-в, без яких неможливо забезпечити в-во металу. Це такі: - видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та ін руд; - в-во чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату; -в-во електроферосплавів; - повторна переробка чорних металів; - коксування кам вугілля; - видобуток сировини і в-во вогнетривких буд матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків; - випуск металевих конструкцій тощо. Суч стан Чм Укр хар-ся небувалим кризовим спадом, який різок проявився з 1995р. Суч металургія хар-ся наявністю заводів з повним і неповним металургійним циклом. Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах розвинутого маш-ня, де нагромаджуються значні відходи металообробки і металобрухт. Металургійні комбінати Укр є основними п-вами галузі.Найб металургійними комбінатами Укр, потужність яких становить 5 млн і більше металу за рік, є “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”. Коксохімічна пр-сть є осн складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в р-нах видобутку коксівних марок кам вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних р-нів Донбасу. Вона забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хім пр-сть –цінною сировиною.В Укр працює 16 коксохімічних заводів, з них у Донецькій області – 9, Луганській – 2, Дніпропетровській – 4, Запорізькій –1. Значного розвиту в металургії Укр набули нові галузі – трубна і феросплавна. Основні трубопрокатні заводи: Нікопольський, Харцизький, Новомосковський, Луганський, Дніпропетровський трубопрокатний і Макіївський труболиварний заводи. В-во феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьому феросплавними заводами – Запорізьким, Нікопольським і Стахановським. В Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій

46. Особливості сировинної бази кольорової металургії України.

Кольорова металургія – галузь промисловості з виробництва кольорових металів та їх сплавів(алюмінію , магнію, титану, міді, кобальту , олова), рідкісних та дорогоцінних металів. Значення кольорової металургії дуже велике, продукти кольорової металургії використовуються в сучасній електроніці, ядерній техніці, приладобудуванні, ювелірній промисловості, медицині, в харчовій промисловості, у виробництві побутової техніки, автомобілебудуванні та інших галузях виробництва. Провідними галузями кольорової металургії в Україні є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікілева. Якраз ці галузі складають структуру кольорової металург ії. Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобу­ток, збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкіс­них металів. До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини. Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено пе­реважно двома основними факторами — сировинним і енергетич­ним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.) Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розмішуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.

В Україні є 2 р-ни КМ: Донецький, Придніпровський. У Донецькому р-ні працює великий Костянтинівський цинковий завод, Артемівський завод обробки кольорових металів, який виробляє латунь, латунний і мідний прокат. Завод наплавочних твердих сплавів розміщений у Торезі (Донецької обл.), під-ство „Інтерсплав” – у Свердловську (Луганської обл.). У Придніпровському р-ні працюють два великих під-ства Км в Запоріжжі – алюмінієвий і магнієвий заводи.

47.0характеризуйте структуру машинобудівного комплексу України і назвіть основні принципи розміщення підприємств галузі.

Маш-ня – важлива галузь пр-сті розвинутих кр світу. Воно значною мірою визначає не лише галузеву стр-ру пр-сті, а й її розміщення Велике зн-ня маш-ня в н/г-му комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби в-ва, так і для галузей, які виробляють предмети споживання, а також самі предмети споживання. Крім того, маш-ня виробляє різноманітне устаткування для буді-ва, транспорту, зв¢язку, торгівлі, спеобладнання для невиробничих галузей, а також пр-цію оборонного призначення. Маш-ня має багатогалузеву стр-ру і хар-ся створенням спеціалізованих заводів і галузей. На основі технологічних процесів, металомісткості і зн-ня в н/г галузі машня класифікуються таким чином: важке, загальне, середнє маш-ня; в-во точних механізмів; в-во приладів та інструментів; в-во металевих виробів та заготовок; ремонт машин і устаткування. Маш-ня Укр представлено практично усіма галузями (крім годинникової), але далеко не всіма підгалузями. Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей пр-сті, що виробляють машини й устаткування для всіх ланок н/г. У сучасному житті немає жодної галузі, де б не використовувалися вироби маш-ня. До машинобудування входять такі галузі:Сільськогосподарське машинобудування;тракторобудування;Приладобудування;Електротехнічне машинобудування;Автомобілебудування ; Хімічне і нафтохімічне;

Верстатобудування та інструментальне машинобудування; Машинобудування для легкої та харчової промисловості; виробництво побутових машин; Будівельно-дорожне та комунальне машинобудування; Гірничо-шахтне і гірничо-рудне машинобудування.

48.Які галузеві економічні райони спеціалізуються на машинобудуванні?

Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Переважна більшість підприємств важкого машинобудування розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних р-х, де є взаємопоєднання сировини і споживача продукції. Найбільші центри: Краматорськ, в якому діють два заводи: Старо-Краматорський і Ново-Краматорський. Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод “Автонавантажувач”), а також у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов’янську. Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: “Електроважмаш”, турбінний ім. С.М.Кірова, “Електромашина” та електромеханічний (ХЕМЗ). Найбільшим гігантом галузі є турбінний завод ім. С.М. Кірова, який випускає устаткування для всіх видів електростанцій. Його продукція не лише використовується в Україні, а й поступає на експорт. Базовою галуззю машинобудування є верстатобудування. Цент­ром виробництва важких верстатів є Краматорськ. Іншими центрами верстатобудування є Київ (завод верстатів-автоматів ім. Горького), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобудівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-авто­матів). Заводи неметаломісткого верстатобудування розміщені у Мелітополі, Лубнах, Корсунь-Шевченківському. У структурі загального машинобудування провідне місце зай­мають транспортне і с/г машинобудування, вир-во промислового технологічного та будівельного обладнання. Підприємства названих галузей орієнтуються у своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на наявність металу.

Основні центри морського суднобудування є Миколаїв, Херсон. У Керчі випускають танкери, у Києві — морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічівську та Маріуполі. В Севастополі виробляють морські крани. Річкове суднобудування розвинуте в Херсоні та в Києві. Автомобілебудування — це відносно молода галузь машинобудування України. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі.

В Україні добре розвинуте виробництво обладнання для різних галузей народного господарства. Зокрема, обладнання для хімічної промисловості виробляють у Києві, Сумах, Полтаві, Дніп­ропетровську, Дніпродзержинську, Павлограді, Фастові, Львові, Дрогобичі, Горлівці, Костянтинівці. Центрами виробництва обладнання для харчової промисловості є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Мелітополь, Миколаїв, Херсон, Кіровоград.

Галузі точного машинобудування відзначаються мінімальною металомісткістю й зорієнтовані на райони високої технічної культури, наявність науково-дослідної бази і висококваліфікованих кадрів. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості (виробництво автоматичних систем управління, обчислювальної техніки, радіоапаратури) є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці; радіоелектроніки — Львів (телевізори, магнітофони і кінескопи), Київ, Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми (електронні мікроскопи), Одеса (кіноапаратура). Виробництво приладів та інструментів має експортноутворююче значення.

49.Значення та склад будівельного комплексу України.

Будівельний комплекс (Бк) – це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу Бк входять такі галузі матеріального в-ва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, в-во будівельних конструкцій і деталей. У ряді наукових досліджень структура Бк розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура. Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Так у Києві діють холдінгова компанія „Киівміськбуд”, спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, транспортному, нафтогазовому, водогосподарському будівництву. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю. Нині в-во будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії,тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально будівельні територіальні сполучення.

50.0собливості будівельного комплексу України.

Промисловість будівельних матеріалів разом із будівництвом та проектними й дослідними організаціями утворюють будівельний комплекс.

Промисловість будівельних матеріалів охоплює такі виробництва:

а) видобуток і первинна обробка мінеральної будівельної сировини та будівельних матеріалів (піску, гравію, щебеню, бутового каменю та ін.);

б) виробництво в'яжучих матеріалів (цементу, вапна, гіпсу);

в) виробництво стінових матеріалів (цегли, панелей, блоків);

г) інші виробництва (черепиці, облицювальної плитки, віконного скла тощо).

До складу будівельного комплексу входять три основні групи галузей:

1) видобуток і обробка мінерально-будівельної сировини (пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь та ін.);

2) виробництво в'яжучих матеріалів (цемент, вапно, гіпс);

3) виробництво стінових матеріалів, виробів і конструкцій (бетонні, залізобетонні та інші конструкції та блоки).

Усі ці виробництва розвиваються на території України. Найбільшого розвитку набуло виробництво збірного залізобетону, деяких стінових виробів, віконного скла і цементу.

51.Структурні складові лісопромислового комплексу України.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це су­купність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарст­во, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової про­мисловості по механічній і хіміко-механічній та хімічній переробці дере­вини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна про­мисловість, обслуговуючі виробництва, заводи по виготов­ленню предметів праці для окремих галузей, підприєм­ства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування.

Продукція ЛПК використовується в маши­нобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві.

Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сиро­винної проблеми в перспективі можна віднести:

— поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

— залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

— удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозбері­гаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпе­чити зниження витрат деревини;

— розширення сфери застосування ефективних замінників лі­соматеріалів;

— збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісо­користування, створення високопродуктивних плантаційних лісо­насаджень.

52. Особливості розміщення галузей деревообробної промисловості України.

Деревообробна пром. здійсн переробку деревини й виготов- ляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для насел. і н/г. Вона об’єднує різні за мета ломісткістю вир-ва. Особл. цієї пром. є споживання у великій к-ті хім. продукції. Підпр-ва деревообр. пром. розміщені в місцях зосередження лісосиро- винних рес-в – на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті. Осн. галуззю деревообр. пром. Укр. є меблева. Висока концен трація вир-ва меблів склалася у Закарп., Ів-Фр., Чернів. обл., які виготовляють понад 25% заг. к-ті меблів. В інших регіонах осередками вир-ва меблів є обл. центри. Найб. підприємст- вами меблевої пром. є Сваляв- ський, Хустський, Тереснянсь- кий (Закарп.), Болехівський і Брошнівський(Ів-Фр), Черніве- цький, Броварський(Київська)деревообробні комбінати; дні- пропетровські “Дніпромеблі”, лбвівські “Карпати”, Ів-Фр., Чернів., Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Бере- гівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровогр., Дрогобицький, Сумський меб- леві комбінати. Серед спеціалі- зованих підприємств по вир-ву меблів виділяється Ів-Фр., Житом., Київська ім.Богожен- ка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львів., Моло- чанський меблеві комбінати. З відходів деревообробної пром. виробляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ,Харків, Донецьк, Дніпропетр., Одеса, Свалява, Дрогобич,Малин,Чернігів, Ковель, Сарни)

5З.Проблеми розвитку целюлозно-паперової промисловості України.

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а та-кож вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість.Вона характ-ся високою матеріаломісткістю і водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Ко-рюківка, Малин, Понінка. До її центрів належать ще й Вели-кий Вичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і насе­лення в папері в серед-ньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або ви-робляють в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенден­цію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні матеріали, деревоструж­кові плити, фанера з лісової сировини та відходів.

Лісопильне вир-во є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревени.Його розм залежить від положення р-нів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру траспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів.Традиційно підпр-ва деревообробної пром-ті розміщені в місцях зосередження лісосировинних ресурсів – на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті. Лісопильне вир-во представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька обл), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська обл), Рахів, Тересва (Закарпатська обл), Сколе, Стрий, Турка, (Львівська обл), Ковель, Костопіль, Овруч, Коростень.У 1996р вир-во пиломатеріалів в Укр становило 2,3 млн. м³ .

54.Центри лісохімії України.

Лісовий фонд України характеризується переважанням листя­них і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів дере­вини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей нале­жать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

У Карпатах і на Поліссі заготовляють понад 90% всього лісу України. Це становить щорічно близько 14,5 млн.куб.м. деревини.

Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з не­обхідності поліпшення породного складу та якості лісів.

55.Фактори розміщення підприємств легкої промисловості України.

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про­мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на­явність трудових ресурсів та сировини. Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне ви­робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя­ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком­бінат). Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов­ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець­кої та Закарпатської областей. Лляна промисловість України розвивається на власній сиро­вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе­реджені у РівненськіҹÎ/ЖлтомиӀській, ЧернігӖвській та Львівсь­кій Ҷбластях; в Одесі знахпдиться підприємство кжноПле-джутової промисловості, в Харкові — оанаѪний завод. Шовковгèпромисловість Українј= що значною мірою пОв'яза­на з виробництвопàхіиічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.Трикотажна промисловість України випускає досить різнома­нітний асортимент продукції. Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах. Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на­селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства­ми, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро­вину. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах. Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере­робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин­ці, Тисмениці

56.Основні центри та фактори розміщення текстильної промисловості України.

Найважливіша галузь легкої промисловості – текстильна промисловість. До текстильної промисловості належать первинна обробка текстильної сировини, бавовняна, лляна, вовняна. Шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в’язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяна-повстяна підгалузі. На бавовняну промисловість припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неї х-не віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Основні бавовняні під-ства розміщені у Херсоні і Тернополі(бавовняні комбінати), Донецьку(бавовняно-прядильний комбінат), Нововолинську, Чернівцях, Києві, Івано-Франківську. Вовняна промисловість виробляє 7% усіх тканин України. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах,Кременчуці, Луганську, Чернігові. Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Вона зосереджена у Києві і Черкасах, де випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську. Лляна промисловість випускає 7,3% тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Корост енській і Марчихіно-Будській фабриках. Майже всю продукцію конопляно-джутової промисловості випускають Одеська джутова фабрика і Харківська канатний завод, повністю задовольняючи потреби країни. Найбільші трикотажні під-ства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі,Чернівцях, Дніпропетровську.

57.Основні центри та фактори розміщення швейної промисловості України.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції!!!, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Найбільший об'єм швейного виробництва припадає на Південно-Західний район - 54,6%,де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості – Київський, Швейна промисловість недостатньо розвинута у Донецько-Придніп-. провському та Південному економічних районах де виробляеться відповідно 33,5% та 11,9% швейних виробів при питомій вазі населення -42.1% та 14,8%. Тут теж працюють великі швейні підприємства - Харківське виробниче об'єднання м.Тенякова, Дніпропетровська фабрика ім.Володарського, також у Луганську, Запоріжжі, Донецьку, Кірово-граді, Кременчуці, Полтаві, Сумах, але їхньої продукції недостатньо для .забезпечення попиту населення, особливо у Донбасі. Серед швейних підприємств Південного району найбільше - Одеське- виробниче об'єд­нання ім.Воровського, також - у. Миколаєві, Сімферополі, Херсоні. Як і в Донецько-Придніпровському районі швейна промисловість, недостатньо розвинута у містах та селищах районного рівня, тут також, треба розширити питому вагу виробів з літньо-курортного асортименту. Ринок швейних виробів України залишається ненасиченим,а з окремих видів гостродефіцитним, незважаючи на підвищення цін.

58. Особливості сировинної бази та розміщення шкіряно-взуттєвої

промисловості.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Шкіряна промисловість — стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василь­кові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготов­ляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники — в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на вели­ку механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано;

у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мука-чеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання — у Бердичеві ("Світа­нок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання — у Луганську, Львові ("Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмель­ницьку.

59.Сутність та галузева структура АПК України.

АПК – це сукупність галузей господарства, що виконують функцію забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання с/г походження. АПК значною мірою визначає розвиток кр-ни, рівень життя населення, його забезпеченість продуктами харчування, а промисловість с/г сировиною. В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. АПК – складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і в-в. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери: 1) с/г вир-во – рослинництво і тваринництво, що створює сировинну базу АПК – це його основна ланка;2)галузі, що створюють матер-техн-ні засоби для галузей АПК. Це с/г машинобуд-ня, вир-во засобів захисту рослин, мінеральних добрив;3)галузі, що забезпечують переробку с/г продукції (харчова, легка). У сучасних умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового в-ва – агропромислові об’єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації. В сучасних умовах розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки і в-ва на основі створення науково-виробничих систем. В Україні успішно функціонує науково-виробнича система „Кукурудза” в Дніпропетровській обл..

60.0собливості розміщення сільськогосподарського виробництва України.

Особливості сільського господарства як галузі народного господарства визначають структуру виробництва, рівень забезпеченості й використання техніки, склад робочої сили, характер поділу праці та форми її організації, зумовлюють нерівномірність надходження коштів від реалізації продукції. Розміщення виробництва кожного виду сільськогосподарської продукції в найбільш сприятливих природних умовах забезпечує господарствам економію праці і коштів, сприяє підвищенню ефективності сільського господарства. Збільшення виробництва продукції на основі інтенсифікації сільського господарства не повинно супроводжуватися нераціональним використанням земельних угідь і погіршенням навколишнього середовища.

Розміщення сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів, які поділяють: 1) Природні умови. Серед природних факторів на розміщення сільського господарства впливають якість ґрунтів, рельєф місцевості, клімат, склад і структура сільськогосподарських угідь. 2)Розміщення міст і промислових центрів. Урахування цього фактора вимагає наближення виробництва мало транспортабельних продуктів сільського господарства і таких, які швидко псуються, до місць їх споживання.

3) Рівномірне розміщення переробної промисловості і сільськогосподарського виробництва по території країни для зменшення нераціональних перевезень сільськогосподарської сировини і готових продуктів. Сільське господарство і переробна промисловість як основні складові агропромислового комплексу покликані спільно забезпечувати потреби населення в харчових та інших продуктах.

4)Рівень розвитку зернового виробництва у країні. Виробництво зерна – це основа розвитку всього сільського господарства.

5) Розвиток засобів транспорту. Розміщення сільськогосподарського виробництва здійснюється з урахуванням транспортних витрат, які нині досить значні.

6) Рівень забезпеченості трудовими ресурсами і їх використання. Раціональне розміщення сільськогосподарського виробництва передбачає врахування рівня забезпеченості областей і окремих господарств трудовими ресурсами та організацію найбільш повного їх використання.

61.Значення транспорту для розвитку господарського комплексу України.

Транспорт — одна з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень.

Виділяють такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий, в’ючний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний і електронний. За функціональними особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський. Це зв’язано з тим, що транспорт виступає необхідною передумовою функціонування як матеріального виробництва, так і сфери обслуговування, в тому числі пасажирських перевезень. Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народногосподарських комплексів регіонів, формування ТВК як локального, так і районоутворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтеграція України у загальносвітову економічну систему. Це потребує модернізації старих та будівництва нових транспортних магістралей міждержавного значення.

62.Структура транспортного комплексу України.

Транспорт поділяється на вантажний і пасажирський, залежно від того, які об'єкти ним перевозяться. Вантажний транспорт забезпечує виробничі зв'язки між підприємствами і доставку населенню продуктів споживання; основними показниками ефективності його роботи є вантажоперевезення і вантажообіг .

Виділяють такі види транспорту: залізничний, автомобільний, трубопровідний, морський, річковий, авіаційний.

Залежно від середовища переміщення їх групують у наземний, водний і повітряний транспорт.

Транспорт, на відміну від інших галузей господарства, має лінійно-вузловий характер розміщення. Основними елементами його територіальної структури є транспортні шляхи, транспортні пункти і вузли. Серед транспортних шляхів виділяються магістралі — дороги з підвищеною пропускною здатністю. До полімагістралей відносяться, наприклад, залізнично-автомобільна Київ — Тернопіль — Львів, автомобільно-залізнично-річкова Київ — Дніпропетровськ — Запоріжжя та ін.До транспортних пунктів належать залізничні і автобусні станції, річкові і морські порти, аеропорти та ін.

6З.Транспортна система України та її складові.

Транспорт – одна з найважливіших інфраст­руктурних галузей матеріального вир-ва, яка забез­печує виробничі й не-виробничі потреби н/г і насел в усіх видах перевезень. Велике значення має транс­порт для зв’язку між галузями н/г, між міс-том і се­лом, між окремими районами країни. Транспорт спри-яє суспільному ТПП, є активним фактором формування еко-номінчої спеціалізації гос-в окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

За призначенням виділяють танспорт: згаль­ного корис-тування (для перевезення готової продук­ції, задоволення пот-реб насел. у просторовому пе­реміщ), відомчий (внутрішньо-виробничий, внутріш­ньобудівельний, внутрішньогосподарсь-кий, внутріш­ньозаводський і внутрішньопортовий) і трансорт особистого призначення.

Виділяють такі види транспорту: наземний (залізнич-ний, автомобільний, в’ючний), водний (мор­сьий, річковий, озерний), повітряний та трубопровід­ний.

Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт — галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпо-середньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є чет-вертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названих трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживання, коли він достав-лений до споживача.

64.0характеризуйте територіальну організацію залізничного транспорту України.

В Україні значно розвинений за­лізничний транспорт, на нього припадає основна частина вантажооброту і перевезень пасажирів. За­лізничний трансорт Укр має 6 залізниць, об’єднаних департаментом “Укразалізниця”, у тому числі 900 лі­нійних підпр-в для перевезення на магістралі за­вдовжки 22,8 тис.км, з них електрифіковано 8,3 тис км. Залізниці не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських перевезеннях через відсут­ність поставок нових пасажирських вагонів, які ім­портувалися б з ближнього та далекого зарубіжжя. Найгустіша мережа залізничних магістралей х-на для Донбасу, Придніпров’я, Правобережного Лісостепу та західних територій України. Залізничний транспорт України посідає 2 місце серед інших видів транспорту за вантажообігом. Нині на нього припадає близько 40,5% всього вантажообороту країни. Найбільші обсяги перевезень вантажів х-ні для Донецької, Дніпропетровської і Луганської обл., найменші – для Чернігівської, Чернівецької та Тернопільської обл.. Залізничні магістралі різного напряму, перетинаючись, утворюють залізничні вузли. Найбільшими серед них в Україні є Харків, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Ковель, Кривий Ріг.

Для забезпечення неперервних вантажних та пасажирських перевезень необхідно збудувати швидкісні залізничні лінії; ровантажити переванта­жені ділянки й лінії , збільшити середню масу поїздів за рахунок підвищення статичного навантаження, реконструювати великі станції, мости, тунелі.

65.0характеризуйте територіальну організацію автомобільного транспорту України.

Автомобільний транспорт зручний при пере­везенні вантажів на короткі відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в обслу­говуванні місцевого і сільськогосподарського ванта­жообігу. За обсягом вантажообігу автотранспорт не поступається залізничному й морському.

Найважливіші автомагістралі — Київ — Брест, Москва — Харків, Дніпропетровськ — Запоріжжя — Сімферополь, Дніпропетровськ — Нікополь, Львів — Київ. Харків — Ростов-на-Дону.

Автотранспортом перевозять продукцію с/г, хар­чової і легкої пром-ті, будматеріали. В Донбасі і Придніпров'ї велике знач. має також транспорту­вання продукції вугільної пром-ті.

Сфера викор. автотранспорту — перевез. все­редині підпр-ва (технологічні), в межах міста і обла­сті. Частково автотранспорт використ в міжреспублі­канських і міжнар перевез.

Треба організувати вітчизняне автомобілебуд для забезпеч потреби Укр. в автомобілях на 65—70 % (нині — 10-15 %).

Щоб досягти автошляхами єврорівня, необх по­буд 200 тис. км шляхів, у томучислі 60 % у сільській місцевості.

Слід також створити швидкісні автомагістралі, що з'єднають Західну Європу з країнами СНД.

Доцільно забезпеч участь заруб фірм в реконстр та буд-ві автомагістралей.

66.0характеризуйте територіальну організацію морського транспорту України

Морський транспорт. Укр має сприятливі умови для морського транспорту; на півдні її терит. омива­ють Чорне та Азов моря, які практично не замерза­ють і з'єднуються з Середземним морем че­рез про­току Босфор, Мармурове море і протоку Дарда­нелли. Заг. довжина морської берегової лінії – понад 2000 км.

Найважл. морськими портами є Одеса, Ізмаїл. Іллічевськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. великі портові міста на берегах Азовського моря — Маріуполь, Бердянськ тощо.

Основу морського транспорту становлять Чор­номорське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Ду­найське (УДП) пароплавства, що володіють транс­портним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. В Україні є 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонт­них з-дів.

Український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновле­ний, всього за 5—7 років його витіс­нять конкуренти.

Потреба України (окрім танкерів та газовозів) становить 117 вантажних транспортних суден ван­тажністю 1,1 млн т і 11 пасажир­ських суден на 4,5 тис. місць. У перспективі темпи оновлення флоту повинні зберегтися.

Валютні надходження від пароплавства станов­лять щороку $800-900 млн. Однак сучасна система оподаткування зводить нані­вець можливість само­фінансування морського транспорту.

67. Охарактеризуйте територіальну організацію річкового транспорту України.

Річковий транспорт має ряд переваг перед су­хопутним: готові прир. шляхи, використ течії води, можливість одночасного транспортув великих ван­тажів і пасажирів. Утрим водних шляхів потребує набагато менших капіталовкл, до того й перевез вантажів водним транспортом обходиться дешевше.

Після буд-ва в середині 30-х Дніпрогесу і затоп­лення Дніпров­ських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).

Річковий транспорт представл. міжгалузевим держ об'єднан "Укррічфлот", яке реформувалося в акціонерну судноплавну ком­панію, що склад з Голо­вного підпр-ва та 290 структурних одиниць.

Річковому транспорту на потрібно 120 тис. т са­мохідного ван­тажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.

68. Охарактеризуйте територіальну організацію трубопровідного транспорту України.

Трубопровідний транспорт є найекономічним засо­бом транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, різних хім. продуктів. В Укр виник у 20-ті рр. в Прикарпатті – газопровід -Дашава-Стрий-Дрогобич.

В Україні діють нафтопроводи Долина-Дрогобич, Битків-Надвірна, Качанівка-Охтирка, Гнідинці-При­луки-Кременчук-Херсон, Кременчук-Черкаси, Са­мара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон, який через під­ведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію зах. обл. (Волин­ської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. прокла­дено європейський нафтопровід "Дружба". У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук-Лу­бни-Київ.

Нафтопровідним транспортом нині поставляє­ться 93,6 % усієї нафти, яку споживає Україна. Наф­топровідний транспорт України має 12 основних на­фтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система нафтопроводів забезпечувала до­ставку нафти в основному з Росії. Однак у зв'язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в закупівлі її на світовому ринку.

До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізмаїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава — Київ; “Союз”. В перспективі планується зростання видобутку газу в Укр , будівництво нових газопроводів, у тому числі і магістральне із Ірану, а також інших країн світу

69.0характеризуйте територіальну організацію авіаційного транспорту України.

наймолодший і найшвидкісніший, але поки що дорогий . Поряд з перевезенням вантажів, пошти і пасажирів він використовується для санітарних перевезень, а також для аерофотозйомок. Найбільші аеропорти – Бориспіль(Київ), Харків, Донецьк, Вінниця, Запоріжжя. Аеровокзали збудовано у Харкові, Києві (Борисполі), Львові, Сімферополі, Дніпропетровську. Пт Укр об’єднаний у „Авіалінії України”, до яких належить 27 авіазагонів, 105 аеродромів. Найперспективнішими аеропортами є: Бориспіль, Жуляни, Луганськ, з місцевих аеропортів – Вінниця, Кіровоград, Полтава, Ужгород, Херсон, Керч.

Подальший розвиток усіх видів транспорту Укр передбачає збільшення загального обсягу перевезення вантажів пропускної і провізної спроможності залізничних магістралей, будівництво та реконструкцію автомобільних шляхів, внутрішньогосподарський шляхів з твердим покриттям, спорудження нових та реконструкцію ряду старих залізничних вузлів, розвиток усіх видів транспорту.

70.Нові форми територіальної організації продуктивних сил на терені України.

Територіальна організація ПС передбачає зв’язки виробництва з природним середовищем та економічні зв’язки. Економічні зв’язки – це широке коло взаємовідносин у виробничій та невиробничій сферах, а також між самими сферами. З розвитком суспільства економічні зв’язки дедалі ускладнюються.

ТПП – процес виробничої спеціалізації території, що зумовл. посил міжрегіонал кооперації, обміном спеціалізов продукцією. Це просторовий вияв праці взагалі, зумовлений екон, соц, природн, нац-істор особливостями різних територій та їхнім географ полож; один із факторів підвищення продуктивності праці.

Ступінь ТПП залеж від рівня сусп поділу праці у даній країні й може відбивати ступінь розвитку її ПС. ТПП уможливлює максимальне використ сприятл для вир-ва умов кожної місцевості, багатство корисних копалин та інших природ ресурсів, вигідне географ полож, виробничу практику місцевого насел, комбінування виробн процесів тощо. Кожний регіон при цьому може розвив найвигідніші для нього галузі гос-ва, постачання з інших р-нів всього необхідного.ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями вир-ва або між вир-вом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщ їх з одного місця на інше. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту продукту, відмовившись від вир-ва деяких інших продуктів, вир-во яких ефективніше на інших територіях. У межах однієї країни виділяють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих вир-цтв всеред екон р-ну) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію та обмін товарами між ними).

71.Розкрити класифікацію спеціальних економічних зон.

Поиск по сайту: