Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні теоретичні положення. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Івано-Франківський національний технічний

Університет нафти і газу

 

Кафедра теоретичних основ геології

Н.В. Гоптарьова

РЕГІОНАЛЬНА ГЕОЛОГІЯ

 

ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ

 

 

Для студентів напряму підготовки 6.040103 - «Геологія»

Рекомендовано методичною радою університету

Івано-Франківськ 2010

ЗМІСТ

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Лабораторна робота №1
Основні структурні елементи земної кори. Тектонічне районування територій світу . . . . . . . . . . .  
Лабораторна робота №2
Області докембрійської складчастості . . . . . . . . . . . . .  
Лабораторна робота №3
Області байкальської складчастості . . . . . . . . . . . . . . .  
Лабораторна робота №4
Області каледонської складчастості . . . . . . . . . . . . . . .  
Лабораторна робота №5
Області герцинської складчастості . . . . . . . . . . . . . . .  
Лабораторна робота №6
Області мезозойської складчастості . . . . . . . . . . . . . . .  
Лабораторна робота №7
Області альпійської складчастості . . . . . . . . . . . . . . .  
Лабораторна робота №8
Геотектонічне районування України . . . . . . . . . . . . .  
Перелік використаних джерел. . . . . . . . . . . . . . . . .

ВСТУП

Регіональна геологія займається узагальненням даних про геологічну будову, історію геологічного розвитку, розміщення корисних копалин в окремих регіонах і цілих материках. Вивчити регіональну геологію - це значить, вивчити стратиграфічну послідовність і літологічний склад відкладів, які складають даний геологічний регіон, його тектонічні структури і магматичні комплекси, послідовність перетворення структурних елементів земної кори і знаходження в них корисних копалин. Тому регіональна геологія включає дані стратиграфії, літології, петрографії, тектоніки, геоморфології, корисних копалин для конкретних геологічних регіонів, базується на них. Її розвиток тісно пов’язаний з розвитком відповідних наук.

Регіональна геологія є тією основою, на якій будується прогнозна оцінка регіонів на різні види корисних копалин, визначаються напрямки пошукових робіт, інтерпретуються геофізичні матеріали, оцінюються гідрогеологічні та інженерно-геологічні умови районів будівництва міст і селищ, великих промислових об’єктів.

Лабораторний практикум з курсу “Регіональна геологія” покликаний допомогти студентові засвоїти на практиці теоретичний матеріал, викладений як у відповідних підручниках, так і на лекціях.

Необхідно відзначити, що з метою кращого засвоєння пройденого матеріалу у практикумі наведено типовий комплекс питань для самоконтролю.


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1

Основні структурні елементи земної кори. тектонічне районування територій світу

 

Мета і завдання роботи

Метою роботи є вивчення студентами основних структурних елементів земної кори та засвоєння принципів тектонічного районування територій.

 

З Н А Т И основні геоструктурні елементи земної кори, епохи складчастості та тектонічне районування територій світу.

В М І Т И знайти на тектонічній карті світу області відповідних епох складчастості.

 

Основні теоретичні положення

Найбільш структурними елементами земної кори, які не тільки відрізняються за характером її будови, але й чітко простежуються на поверхні, є континенти і океани. Різниця між цими двома структурними елементами земної кори не зводиться тільки до типу земної кори, а охоплює цілу низку відмінностей у будові, складі, фізичному стані речовини тощо, не лише земної кори, але й літосфери і навіть верхньої мантії.

Головними структурними елементами океанів є серединно-океанічні хребти, які являють собою своєрідні рухливі пояси з їх осьовими рифтами, і океанські плити, яким відповідають абісальні улоговини та підводні підвищення, що їх ускладнюють.

На континентах до основних структур належать гірські споруди, або орогени (грецк. “орос” – гора), в межах яких подібно до серединно-океанічних хребтів спостерігається підвищена ендогенна активність (землетруси, вулканічні прояви, тощо), що сприяє виникненню та розвитку інтенсивних вертикальних і горизонтальних рухів, а також платформи, до яких належать тектонічно спокійні, здебільшого асейсмічні та авулканічні, майже до ізометричної форми ділянки континентів значних розмірів, які в геоморфологічному відношенні відповідають, зазвичай, рівнинним областям. Характерною властивістю платформ є практично субгоризонтальне залягання осадових порід, а іноді базальтових лав.

Області земної кори з активним тектонічним режимом, до яких відносяться насамперед орогени, ще називають геосинкліналями, або за термінологією В.Ю.Хаїна, рухливими геосинклінальними поясами.

В їх межах виділяють такі структурні елементи, як антиклінорії і синклінорії, міжгірські западини та серединні масиви.

Антикліно́рій— велика і складна складчаста структура земних порід антиклінальної будови, яка утворюється на місці геосинклінальних прогинів. Характеризується загальним підняттям поверхні, дотичної до склепінь антикліналей (дзеркала складчастості) в центральній частині. Розміри — сотні км завдовжки і десятки км завширшки. Дуже великий антиклінорії називаються мегантикліноріями.

Синклінорій- велика й складна складчаста структура синклінального характеру, що виникає в рухливих ділянках земної кори внаслідок тривалого їх опускання.

Серединний масив – геологічна структура в межах геосинклінальної області. Є жорстким й відносно стабільним центральним ядром складчастої області, складеним більш древніми породами, ніж сама геосинклінальна область.

Серед гірських споруд Землі виділяються молоді гори, і гори, які зазнали відродження. Перші називають первинними, або епігеосинклінальними (грец. “епі” – після), а другі – вторинними, або епіплатформеними. Другою ознакою первинного віку гірських споруд є метаморфізм і гранітизація. Древніші гори складені сильніше метаморфізованими і гранітизованими породами в порівнянні з породами молодих орогенів.

На периферії геосинклінальних областей, а також поміж гірськими хребтами виникають понижені ділянки рельєфу, зайняті здебільшого алювіальними низинами, або мілководними морями, в яких відбувається накопичення потужних товщ грубоуламкових продуктів, які утворилися в процесі руйнування гір різноманітними екзогенними процесами. Такі прогини та западини відповідно називають передгірськими та міжгірськими, а теригенні відклади, які їх виповнюють – моласами.

Характерною властивістю платформ є наявність двоповерхової будови. Нижній поверх, або як його здебільшого називають фундамент платформ складений сильно дислокованими, метаморфізованими і прорваними гранітоїними тілами породами, які на доплатформеному етапі розвитку складали складчасті споруди, що були в подальшому денудованими до рівня моря. На породах фундаменту, з кутовим і стратиграфічним неузгодженням, субгоризонтально залягають породи верхнього структурного поверху, який називають осадовим чохлом платформи. Складений він практично недислокованими, неметаморфізованими, малопотужними ( в середньому 3-5 км) осадовими відкладами мілководно-морських, лагунних і континентальних фацій.

Платформи складені структурними елементами вищих порядків, серед яких основне місце належить щитам і плитам (ці плити не слід утотожнювати з літосферними або океанськими).

Щити – це виходи на поверхню фундаменту платформи, який впродовж усього платформового етапу розвитку перебував в стані піднімання.

Плитами називаються частини платформи, які перекриті осадовим чохлом і протягом усієї історії її розвитку мали тенденцію до опускання. Плити, в свою чергу, складені більш дрібними структурними елементами, серед яких розрізняють синеклізи і антеклізи.

Синеклізи – це широкі, близької до ізометричної форми западини, під якими фундамент прогнутий, а антеклізи, навпаки – пологі, склепіннеподібні, з припіднятим фундаментом і менш потужним у порівнянні з синеклізами чохлом. В основі (так би мовити “на дні”) синекліз часто бувають поховані під товщею осадових порід рифтоподібні структури, в розрізі яких значне місце належить вулканогенним породам. Це так звані авлакогени. Нерідко антеклізи і синеклізи ускладнюються другорядними структурами, такими як вали і плакантикліналі. В периферійних частинах платформ, там де вони межують зі складчастими поясами, утворюються глибокі западини, які називаються перикратонними, тобто ті які виникли на краю кратону або платформи. Над зонами розломів у фундаменті, де мають місце вертикальні переміщення блоків, утворюються так звані флексури – вигини верств порід чохла без розриву їх суцільності і зі збереженням паралельності крил. Всі платформові структури дуже пологі, що загалом надає верствам порід вигляд субгоризонтального залягання.

Крайови́й про́гин (передови́й про́гин, передгі́рський про́гин, передгірська западина)— глибокий прогин земної кори, що виникає на межі платформ і геосинклінальних областей в орогенний етап розвитку геосинкліналі.

Крайові прогини побудовані різко асиметрично: їх внутрішні, звернені до складчастих гірських утворень крила інтенсивно дислоковані в лінійні, часто ускладнені насувами до осі прогину складки нерідко з проявами соляного діапіризму, а на зовнішніх, більш пологих платформних крилах звичайно спостерігаються лише склепінчасті підняття.

Тектонічне районування і складання на цій основі тектонічних карт відносять до традиційних методів геології. Під ним слід розуміти виділення різномасштабних ділянок літосфери на основі різновидностей в їх історико-геологічному розвитку, структурно-морфологічних особливостях, структурно-речовинному складі або інших ознаках.

Найбільш традиційним принципом тектонічного районування територій є принцип районування за віком завершальної складчастості. В основі цього принципу, розробленого стосовно до континентів, лежить класичне вчення про геосинкліналі, у відповідності з яким розвиток літосфери приймається як природно-історичний процес переходу геосинкліналі у платформу. Цей принцип застосовується і до більш великих історико-геологічних об’єктів - океанів і континентів, а також при розгляді історико-геологічних подій з позиції розвитку океанів і переходу їх в континенти. В цьому випадку епоху закриття океану можна розглядати як завершальну складчастість, що привела до виникнення на місці океанічної структури гірськоскладчастої системи континентального характеру.

На основі історико-геологічного принципу тектонічного районування в межах континентів світу виділяють наступні типи геотектонічних областей:

1) області докембрійської складчастості;

2) області байкальської складчастості;

3) області каледонської складчастості;

4) області герцинської складчастості;

5) області мезозойської складчастості;

6) області альпійської складчастості.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.