Мовні засоби наукового стилю

Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.

У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.

Також, характерним є - сполучниковий зв'язок; складні конструкції; двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника...; простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу: Рада директорів розгляне це питання на засіданні...; безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом - прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника (застосовано метод, прочитано дисертацію); складні речення з чітко вираженим складносурядним або складнопідрядним зв'язком.

Вчені виділяють такі найважливіші галузі досліджень сфери мови та права:

Комунікація в суді1. – мовна поведінка сторін перед судом. Цей напрям досліджень включає, зокрема, питання риторики, стилістики, лінгвістики тексту, а також різноманітні мовні аспекти, наприклад, соціальні та діалектні відмінності в мовній поведінці учасників комунікації;

Юридична аргументація 2. – спосіб та можливість вираження аргументів засобами природної мови з урахуванням її багатозначності, варіативності та невизначеності;

Судова лінгвістика 3. – вивчення та розробка в правовій практиці технічних засобів розслідування за допомогою лінгвістики;

Мовні норми в праві 4. – правові розпорядження відносно мови в суді, вимоги до юридичних перекладів, питання мовних позначень, наприклад, в сфері права на ім’я, права торгових знаків і т.д.;

Правова сила мовної діяльності 5. – дійсність законів та правових норм, види їх мовних маркувань, а також окремі випадки мовної діяльності;

Критерії трактування текстів – 6. взаємодії власне мовних закономірностей та не­мовних критеріїв, що дозволяють уточнити значення тексту, таких як правова культура, комунікативна ситуація;

Мовні вимоги до юридичного формулювання., зокрема, у зв’язку з вимогами зрозумілості та однозначності.

Виділяють чотири основних характеристики правової лінгвістики:

Міждисциплінарністьозначає співпрацю та взаємодію різних спеціальних галузей , в першу чергу правознавства та лінгвістики, а також соціології, політології, культуро­логії та філософії.

Міжкультурністьозначає, що культурний спадок передається в значній мірі за до­помогою мови та відрізняється від держави до держави, тим паче від однієї правової системи до іншої.

Контрастивністьохоплює порівняльні принципи дослідження мов та їх правових систем. Саме при такому порівнянні краще можна пізнати особливості власної та чужої правової культури.

Відкритістьозначає обмін теоретичними та практичними науковими методами між різними дисциплінами, а також знаходження спільної бази, на якій можливо побудувати контрактивні концепції та аналітичні методи в лінгвістиці та правознавстві.

Юридичний аргумент будується на інших засадах, ніж фактологічний чи науковий. в його основі не зіставлення тези із реальним життям чи науковими істинами, а із законом, діючими правовими нормами. В них теж сконденсована у відповідний спосіб реальність, але це далеко не просте, дзеркальне відтворення людського буття, а складніше, порівнюючи із наукою.

Правова аргументація особливо відповідальна, бо має справу з узаконеними нормами життя: державного, групового, управлінського, політичного, родинного, адміністративного, економічного, пов’язаного з різними формами власності.

Пишучи про політику, економіку, стосунки між людьми й особливо про права та обов’зки громадянина, про злочини і покарання, журналіст, не будучи фахівцем з питань права, неможе обминути часто складних правових колізій, у яких іноді важко розібратися навіть дипломованим у цій галузі спеціалістам. Як і в інших питаннях, журналіст повинен мати певний багаж знань, бути особливо обережним у власних судженнях, коли заходить мова про людськ долі, розуміти можливості та межі втручання у діяльність правоохоронних органів. Юристи часто, іноді небезпідставно, нарікають на правову некомпетентність журналістів. Але без певної гласності і контролю з боку громади не може обійтися і третя влада, яка, як, до речі і так звана четверта, працює під тиском перших двох і відповідного криміналітету. Мас-медіа не раз ставали назахист цієї гілки влади.

Різновиди правових аргументів залежать від тих законів, на які посилається автор. З прийняттям конституції, в обговоренні якої ЗМІ брали найактивнішу участь, одним із різновидів аргументів є посилання на основний закон.

Другий різновид правового аргументу грунтується на численних законах, присвячених різним сторонам життєдіяльності держави. сюди відносяться понад десяток законів, що регулюють діяльність самих ЗМІ. алечи не найчастіше журналістам доводиться звртатися до відповідних кодексів, які передбачають міру покарання за ті чи інші порушення, а це третій різновид правового аргументу. Нарешті, окремим різновидом юридичної аргументації можна вважати такі докази, основою яких є норми міжнародного права. Здебільшого, вони наявні у виступах на міжнародні теми.

Поиск по сайту: